Рішення № 95650666, 18.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2021 року м. Київ № 640/33503/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського окружного адміністративного суду за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та стягнення недоотриманої суддівської винагороди,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Київського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 1 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмежень, встановлених Законом України « Про внесення змін до Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ;

- стягнути з Київського окружного адміністративного суду (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26; ідентифікаційний код 35919304) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 1 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 169 894,61 грн. (сто шістдесят дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто чотири грн. 61 коп.) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначає, що працює на посаді судді Київського окружного адміністративного суду та має право на отримання суддівської винагороди відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Позивач вказує, що з 18.04.2020 по 28.08.2020 вона отримувала суддівську винагороду у зменшеному розмірі, що не відповідає розміру установленому Законом.

Так, причиною зменшення розміру суддівської винагороди стало застосування відповідачем при її нарахуванні та виплаті норм Закону України «Про внесення змін до Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, яким Закон України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, за змістом якої передбачено запровадження з квітня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, обмеження в тому числі і суддівської винагороди 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

На переконання позивача, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, що у подальшому було підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020.

Зокрема, позивач звертає увагу, що відповідно до статті 130 Конституції України розмір суддівської винагороди визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Окрім цього, на думку позивача, неправомірне обмеження розміру нарахованої та виплаченої йому суддівської винагороди суперечить національним та міжнародним стандартам гарантій незалежності суддів. Так, позивач вважає, що дії відповідача у вигляді нарахування і виплати їй суддівської винагороди із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» були протиправними, оскільки порушують конституційну гарантію незалежності, як судді, на належне матеріальне забезпечення в аспекті права на отримання суддівської винагороди у розмірі, встановленому саме законом про судоустрій.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 640/33503/20 без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Зазначеною ухвалою залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Державну судову адміністрацію України (далі - третя особа).

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов зазначає, що обмеження суддівської винагороди було встановлене Законом України «Про внесення змін до Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, який набрав чинності 18.04.2020 та підлягав застосуванню включно до 28.08.2020, коли Конституційний Суд України ухвалив рішення про визнання неконституційними його окремих норм. Тому, у період часу з 18.04.2020 до 28.08.2020 виплата суддівської винагороди здійснювалася з урахуванням обмежень, передбачених вищезазначеним законом, а саме у розмірі 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

Принагідно зауважує, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 враховуючи встановлені обмеження Законом України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, Державною судовою адміністрацією України не виділялись Київському окружному адміністративному суду кошти для виплати суддівської винагороди суддям у повному обсязі без встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX обмежень, тобто з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, вважає, що не порушував прав позивача, а його дії ґрунтуються на законі та є правомірними.

Третя особа надала пояснення по суті спору, у яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що відповідач як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ). Третя особа також відмітила, що збалансованість бюджету України та соціально-економічні права громадян не є абсолютними, а тому можуть обмежуватись, про що зазначено у рішеннях Конституційного Суду України від 27.11.2018 № 26-рп/2008, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 26.12.2011 № 20-рп/2011.

Також третьою особою заявлено клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №340/1916/20 (провадження №К/9901/369/21).

Обґрунтовуючи заявлене клопотання третя особа зазначила, що предметом позову у справі №340/1916/20 та в даній справі є подібні правовідносини, а тому наявні підстави для зупинення провадження відповідно до пункту 5 частини другої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, суд має право зупинити провадження у справі в разі, зокрема: перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Суд зазначає, що наведена норма передбачає право (не обов`язок) суду щодо зупинення провадження у справі з наведених вище підстав.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень судом установлено, що ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі № 340/1916/20 відкрито касаційне провадження за скаргою Державної судової адміністрації України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 у справі № 340/1916/20.

Суд звертає увагу, що спірні правовідносини у даній справі та у справі № 340/1916/20, яка переглядається Верховним Судом, є подібними, оскільки в обох справах розглядається питання нарахування та виплати недоплаченої суддівської винагороди у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.

Однак, суд зауважує, що відкриття провадження Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційного провадження у справі № 340/1916/20 не є підставою для зупинення провадження у справі в розумінні пункту 5 частини 2 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки саме палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду не переглядається судове рішення у подібних відносинах.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення клопотання Державної судової адміністрації України про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 340/1916/20 (К/9901/369/21) відсутні.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Указом Президента України про призначення суддів від 17.06.2008 № 552/2008 ОСОБА_1 було призначено суддею Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим строком на п`ять років (а.с.12).

Згідно з Постановою Верховної Ради України про обрання суддів від 23.05.2013 № 304-VII ОСОБА_1 обрано суддею Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим безстроково (а.с.13).

Указом Президента України про переведення суддів від 06.11.2014 № 853/2014 ОСОБА_1 переведено на роботу на посаді судді Київського окружного адміністративного суду (а.с.14).

Як установлено судом, 18.04.2020 набрав чинності Законом України « Про внесення змін до Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі - Закон № 553-ІХ), на підставі якого розмір суддівської винагороди обмежено розміром, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Вказане обмеження припинене з 29.08.2020 у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020.

Таким чином, у період часу з 18.04.2020 до 28.08.2020 суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу з урахуванням обмеження, встановленого Законом № 553-ІХ, а не на підставі положень статті 135 Закону № 1402-VIII.

Наведене підтверджується довідкою Київського окружного адміністративного суду щодо недонарахованої суми суддівської винагороди за період з 01.04.2020 по 31.08.2020, згідно з якою сума невиплаченої суддівської винагороди судді Київського окружного адміністративного суду Кушнової А.О. з 01.04.2020 по 31.08.2020 складає 169 894,61 грн., в тому числі з 01.04.2020 по 30.04.2020- 52 550,00 грн., з 01.05.2020 по 31.05.2020 - 33 223,69 грн., з 01.06.2020 по 30.06.2020 - 31562,50 грн., з 01.07.2020 по 31.07.2020 - 49402,17 грн., з 01.08.2020 по 31.08.2020 - 3156,25 грн.

Не погодившись з правомірністю дій відповідача щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі №1-2/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Враховуючи наведене, можна дійти висновку про те, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватись виключно Законом України « Про судоустрій і статус суддів» , що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

18.04.2020 набрав чинності Закон № 553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.

Так, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем, з дня набрання чинності Законом № 553-ІХ, тобто з 18.04.2020, суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого вищезазначеними нормами статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» .

Отже, обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону України №553-ІХ, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та відповідно статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» .

Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.

Крім того, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ « Прикінцеві положення» Закону № 553-ІХ.

У вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 року № 6-рп/2007).

Окрім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі за текстом Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Також, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 01.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 18.06.2007 року № 4-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 03.06.2013 року № 3-рп/2013, від 19.11.2013 року № 10-рп/2013, від 08.06.2016 року № 4-рп/2016, від 04.12.2018 року № 11-р/2018, від 18.02.2020 року № 2-р/2020, від 11.03.2020 року № 4-р/2020).

Також, суд враховує, що у рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Окрім цього, Конституційний Суд України наголосив, що в силу частини другої статті 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону № 1402-VIII, що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону № 553-ІХ, відповідач вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді.

З приводу покликання третьої особи на рішення Конституційного Суду України від 27.11.2018 № 26-рп/2008, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, від 26.12.2011 № 20-рп/2011 щодо збалансованості бюджету України та те, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, суд зазначає, що зазначені рішення не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода, а обставини та питання які ними розглядались є відмінними від зазначеної справи.

Суд також вважає недоречними покликання третьої особи на практику застосування нормативно-правових актів у випадку колізії.

Відповідно до пункту 1 листа Міністерства юстиції України від 26.12.2008 за №758-0-2-08-19 « Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності. Така неузгодженість може виникнути внаслідок того, що прийняття нової норми не завжди супроводжується скасуванням « застарілих» норм з одного й того ж питання.

На думку суду, Державна судова адміністрація України безпідставно та необґрунтовано застосовує до спірних правовідносин практику вирішення колізії між нормами права при неузгодженості між нормами статті 135 Закону №1402, яка імперативно визначає розмір суддівської винагороди, будучи спеціальним нормативно-правовим актом, із прямим застереженням в частині 1 цієї статті про те, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, та нормами Закону України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ), які встановлюють обмеження у виплаті суддівської винагороди, яким апріорі не може визначатися розмір суддівської винагороди.

В контексті досліджуваного питання суд виходить із того, що порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, може бути застосований тільки у разі, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

Натомість Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) не регулює питання «нарахування» та «виплати» суддівської винагороди, а містить норми щодо «застосування обмежень у виплаті» такої, що виключає правомірність покликання Державної судової адміністрації України на вказане правило.

Таким чином, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними Законом № 553-ІХ, є протиправними. Таким чином, позовні вимоги у наведеній частині підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про стягнення з Київського окружного адміністративного суду на користь судді Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 169 894,61 грн. (без урахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору), суд зазначає наступне.

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що наведені у пункті 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), обмеження виплат, в тому числі суддівської винагороди, є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак, навіть в таких випадках, обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Тобто, виходячи з правової позиції Конституційного Суду України, право позивача на компенсацію сум суддівської винагороди, втрачених у зв`язку із запровадженими обмеженнями, не може бути поставлене під сумнів.

З огляду на те, що нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру, здійснювалась з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» , що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, суд приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає поновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 192 161.47 грн. з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

При цьому суд зазначає, що сума невиплаченої позивачу суддівської винагороди в результаті застосування відповідачем обмежень, встановлених Законом України « Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-IX за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 не є спірною між сторонами, відповідачем не заперечується. У свою чергу, у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо невідповідності цієї суми фактичним обставинам взаємовідносин сторін.

В частині періоду, за який невиплачена суддівська винагорода підлягає стягненню, суд зазначає, що спірним періодом є період з 18.04.2020 (дата набрання чинності Законом № 553-IX) по 27.08.2020 включно (останній день дії обмежень, встановлених Законом України « Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом від 13 квітня 2020 року №553-IX).

Виходячи зі змісту позовних вимог, саме цей період і є спірним, оскільки під час дії вказаного періоду суддівська винагорода виплачувалась із обмеженнями, встановленими Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» з урахуванням змін, внесених Законом від 13.04.2020 № 553-IX.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, із уточненням періоду, за який стягується сума невиплаченої суддівської винагороди, а саме за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно із застуванням обмежень, встановлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

В силу пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звертає до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Київського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно із застосуванням обмежень, встановлених Законом України « Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ.

3. Стягнути з Київського окружного адміністративного суду (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26; ідентифікаційний код 35919304) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) суму недоотриманої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно у розмірі 169 894,61 грн. (сто шістдесят дев`ять тисяч вісімсот дев`яносто чотири грн. 61 коп.) з відрахуванням обов`язкових податків і зборів.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась