Рішення № 95650101, 18.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

18 березня 2021 року Справа №520/18868/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини А4104

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) 24.12.2020 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А4104 (далі по тексту – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , як дружині її померлого чоловіка ОСОБА_2 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2012-2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення з військової служби - 15.10.2020;

- зобов`язати Військову частину А4104 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як дружині її померлого чоловіка ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, за виконання обов`язків військової служби, пов`язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я за період з 2012-2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення з військової служби - 15.10.2020.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу (15.10.2020) відповідач не провів з її чоловіком розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2012 - 2014 роки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зазначає, ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік помер. На переконання позивача, вона відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України, має право на отримання грошових коштів, які повинен був отримати її чоловік за життя.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2020 позовну заяву у справі №520/18868/2020 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/18868/2020.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем 25.01.2021 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким він просить відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що у Військової частини А4104 відсутні відомості про використання померлим чоловіком позивача додаткової відпустки, як учасника бойових дій, за спірні періоди, оскільки усі справи (накази командира військової частини А4104) передані до Державного архіву Міністерства оборони України.

Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що прапорщик ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині А4104.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини А4104 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю від 15.10.2020 №197.

Позивач вважаючи, що відповідно до статті 1227 Цивільного кодексу України, має право на отримання грошових коштів, які повинен був отримати її чоловік за життя звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі по тексту - Закон України №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України №504/96-ВР учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно пункту 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон України №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно пункту 18 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі по тексту – Закон України №3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі по тексту – Закон України №1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону України №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Приписи статті 1 Закону України №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, положення статті 1 Закону України №3543-XII визначено поняття мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Системний аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.

Проте, Законом України №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статті 16-2 Закону України «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі по тексту - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби за їх бажанням їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статті 16-2 Закону України №504/96-ВР та пункт 12 частини першої статті 12 Закону України №3551-ХІІ.

Правова позиція узгоджується із правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18р від 21.08.2019.

Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач, як учасник бойових дій мав право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпуску, що також визнається відповідачем в відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно пункту 3 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.

Суд звертає увагу на те, що право на виплати не входить до складу спадщини, адже має на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення такого права у спадкодавця була його участь, зокрема, у відносинах проходження військової служби.

Суд зазначає, що наведене право не застосовується за умови, якщо зазначені виплати були нараховані, але не одержані спадкодавцем. У такому разі стаття 1227 ЦК України встановлює, що право вимагати виплати таких сум входить до складу спадщини.

Доводи позивача щодо того, що виплата всіх належних померлому працівнику сум має виконуватися родичам померлого згідно статті 1227 ЦК України, суд вважає помилковими, оскільки зазначена норма застосовується у випадку визначення роботодавцем конкретних сум, які належали померлому.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Матеріали справи не містять доказів того, що суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки були нараховані померлому чоловіку позивача під час його життя.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що право на грошову компенсацію за не отриману додаткову відпустку, яке просить відновити позивач було наявне у померлого чоловіка, проте сума компенсації не була нарахована спадкодавцю за життя, а відтак, не входять до складу спадщини.

Враховуючи, що право позивача на отримання грошової компенсації згідно із статтєю 1219 ЦК України до складу спадщини не входить, від так вимоги позивача про зобов`язання нарахувати та виплатити їй зазначені виплати є безпідставними.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновків про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, компенсації не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А4104 (мікрорайон Авіатор, місто Чугуїв, Харківська область, 63501, код ЄДРПОУ: 07785381) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 18.03.2021.

Суддя О.В. Ніколаєва