Рішення № 95649898, 10.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

10 березня 2021 р. справа №520/18747/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бідонька А.В.,

при секретарі судового засідання – Мірзабековій К.С.,

за участю:

представника відповідача - Бабич Ю. В.,

розглянувши в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Депутата Харківської міської ради 8 скликання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Харківської міської ради (майдан Конституції, буд.7, м. Харків,61003,код ЄДРПОУ04059243) про визнання протиправним та нечинним регламенту, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Депутат Харківської міської ради 8 скликання ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Харківської міської ради в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд визнати протиправним та нечинним Регламент Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 року №20/15 в редакції від 02.12.2020 року в частині положень абзацу 2 частини 2 статті 13, частини 3,4,5 статті 11.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що оскаржувані положення не відповідають засадам законності, що проявляється в прямій їх суперечливості з нормами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 р. відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі за позовом Депутата Харківської міської ради 8 скликання ОСОБА_1 до Харківської міської ради та призначено підготовче чудове засідання.

01.02.2021 р. Харківська міська рада через канцелярію подала відзив на адміністративний позов, за змістом якого посилаючись на норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Науково-правовий експертний висновок від 28.12.2020 р. №126/247-е Інституту держави і права ім. В.М. Корецького; Науково-консультативний висновок від 28.12.2020 р. №230 Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

03.02.2021 р. Харківська міська рада подала Харківського окружного адміністративного суду заяву про виконання ухвалу суду від 11.01.2021 р. до якої додано докази здійснення публікації оголошення про відкриття провадження Харківським окружним адміністративним судом по адміністративній справі №520/18747/20 за позовом Депутата Харківської міської ради 8 скликання ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання Регламенту Харківської міської ради 7 скликання затвердженого рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 №20/15 в редакції від 02.12.2020 р. в частині положень: абзацу 2 частини 2 статті 13, частини 3,4,5 статті 11 у виданні газети «Харьковские известия (випуск 8-9 (296-297).

02.03.2021 р. Харківська міська рада подала Харківського окружного адміністративного суду письмові пояснення до яких додала Рішення Харківської міської ради 8 скликання від 30.12.2020 р. №16/20 «Про затвердження Регламенту Харківської міської ради 8 скликання» та повідомила, що на даний момент Харківська міська рада у своїй діяльності керується саме Регламентом Харківської міської ради 8 скликання, що затверджений Рішення Харківської міської ради 8 скликання від 30.12.2020 р. №16/20, а не Регламентом Харківської міської ради 7 скликання, що затверджений Рішенням Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 №20/15.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином.

Через канцелярію суду позивачем було надано заяву в якій просила суд розглядати справу без її участі.

Представник відповідача, Харківської міської ради, у судове засідання прибув, проти задоволення позову заперечував з підстав та мотивів, викладених у наданому до суду відзиві на позов, у зв`язку з чим, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.

Рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15 затверджено Регламент Харківської міської ради 7 скликання.

Рішенням 38 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 02.12.2020 №2304/20 внесено зміни до Регламенту Харківської міської ради 7 скликання, затвердженого рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15 та викладено вказаний регламент в новій редакції від 02.12.2020 р.

Позивач, вважаючи положення абзацу 2 частини 2 статті 13, частини 3,4,5 статті 11 Регламенту Харківської міської ради 7 скликання, затвердженого рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15 в редакції від 02.12.2020 р. протиправними звернулася до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку твердженням позивача щодо протиправності оскаржуваних положень суд зазначає наступне.

Статтею 7 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Відповідно до Конституції України Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР визначені система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, яким відповідно є Харківська міська рада, як правило, мають бути повними і виключними.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання затвердження регламенту ради, а ч. 15 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, визначено, що порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням

вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Право органу місцевого самоврядування вносити зміни до власних нормативних актів випливає із висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, відповідно до якого в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому за теорією права нормативні акти органів місцевого самоврядування покликані регулювати відносини, що не врегульовані законами, приймаються на їхнє виконання та розвиток.

Значна кількість повноважень органів місцевого самоврядування мають дискреційний характер, тобто надають можливість органам місцевого самоврядування самостійно визначати модель своєї поведінки та закріплювати її в муніципально-правових актах-правилах. Такий підхід узгоджується із Європейською хартією місцевого самоврядування, що ратифікована Законом України №452/97-ВР від 15 липня 1997 р., положення якої в ч. 2 ст. 4 визначають, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

На підставі вище викладеного суд приходить до висновку, що коло повноважень органу місцевого самоврядування, місцевої ради, що пов`язані розробкою, прийняттям та реалізацією положень регламенту є саме дискреційними повноваженнями, котрі безумовно спрямовані на забезпечення реалізації цілей та завдань місцевого самоврядування.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо протиправності частини 3, 4, 5 статті 11, абзацу 2 частини 2 статті 13 Регламенту Харківської міської ради 7 скликання, що затверджений рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15, які стосуються: 1) питання головування на першій сесій новообраної міської ради голови відповідної місцевої територіальної виборчої комісії при умові не обрання міського голови; 2) питання обрання з числа депутатів головуючого, який буде вести першу сесію новообраної міської ради до обрання секретаря ради за обставин коли новообраний міський голова з поважних причин не з`явися на першу сесію, але вніс пропозицію з кандидатурою секретаря міської ради; 3) питання обрання з числа депутатів тимчасової президії, члени якої будуть почергово вести першу сесію новообраної міської ради до обрання секретаря ради або появи новобраного міського голови; 4) питання можливості скликання сесій міської ради секретарем ради; суд вбачає аналогічні обґрунтування мотивів позову, які полягають у тому, що вказані положення є такими, що прямо не передбачені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, а тому є протиправними, проте суд не може погодись із такими доводами позивача виходячи із такого.

Частиною 15 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, визначено, що порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Як вбачається із наведеної вище норми вона в сукупності із п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР, наділяє орган місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями, які полягають у можливості прийняти регламент та врегулювати ним коло найбільш життєво важливих питань.

Таким чином саме наведені положення є відправною точкою в механізмі правового регулювання діяльності місцевої ради, адже закон потенційно нездатний здійснити врегулювання всіх особливостей та можливих варіацій, що виникають в ході діяльності місцевої ради, а тому для цих цілей розробляється та затверджується регламент – нормативний акт місцевого локального значення.

Оцінюючи в світлі протиправності кожне із оскаржуваних положень суд зазначає таке.

Дослідивши положення частини 3 статті 11 Регламенту Харківської міської ради 7 скликання, що затверджений рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15 суд дійшов висновку, що вказане положення не має протиправного характеру, адже першочерговим призначенням будь-якої норми є врегулювання правовідносин, а оскаржуване положення як раз таки і унормувало, врегулювало механізм проведення та поведінку учасників першої сесії новообраної ради в період після визнання повноважень депутатів ради нового скликання до обрання тимчасової президії та не звузило чи обмежило права депутатів чи інших осіб.

Частиною 4 та 5 оскаржуваної статті 11 Регламенту Харківської міської ради 7 скликання, що затверджений рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15 по суті передбачено механізм функціонування Харківської міської ради у випадках коли новообраний міський голова з поважних причин не прибув на сесію міської ради, а тому виходом із такої ситуації за змістом оскаржуваних положень є обрання депутатами ради особи та групи осіб (тимчасової президії) відповідно, які виконають технічну роль, що полягатиме в головуванні на сесії ради до обрання секретаря та (або) прибуття на сесію міського голови.

Суд також не знайшов в доводах позивача підтвердження протиправності абзацу 2 частини 2 статті 13 Регламенту оскільки мотиви покладенні в обґрунтування позову в цій частині не відрізняються від тих, що заявлені відносно інших оскаржуваних положень, що зобов`язує суд зазначити, що вказане положення не є таким, що суперечить нормам законів чи підзаконних актів, натомість навпаки, оскаржуване положення прийняте на підставі згаданих вище п. 1 ч. 1 ст. 26 та ч. 15 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР і за своєю суттю дає можливість забезпечення діяльності ради в обстановці не скликання сесії міським головою, що є виключно додатковою гарантією, яка буде свідчити, що Харківська міська рада буде проводити пленарні засідання та вирішувати проблеми територіальної громади навіть за обстановки коли головна посадова особа міста умисно чи не умисно перешкоджає такому.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що оскаржувані положення не обмежують чи звужують чиї набудь права, натомість такі положення мають виключно позитивне спрямування, яке націлена на забезпечення ефективної роботи Харківської міської ради при різного роду обставинах, щоб не залишити не вирішеними питання місцевого значення контрі потребують вирішення.

При тому, оскаржувані положення є частиною муніципального акту – Регламенту, який покликаний врегулювати подібні питання.

Такий висновок узгоджується із Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування №1-9/2009 від 16 квітня 2009 р.)

Також суд зазначає, що за змістом позовних вимог вбачається, що позивач просить визначити протиправним та нечинним положення абзацу 2 частини 2 статті 13, частини 3,4,5 статті 11 Регламенту Харківської міської ради 7 скликання, затвердженого рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15 в редакції від 02.12.2020 р., в той же час судом встановлено, що після подання цього позову Харківською міською радою на виконання ч. 14 та ч. 15 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР на позачерговій сесії 30.12.2020 р. прийнято Рішення №16/20 яким затверджено Регламент Харківської міської ради 8 скликання, яким надалі і керується відповідач у своїй діяльності.

На підставі вище викладеного суд приходить до висновку, що Регламент Харківської міської ради 7 скликання, затверджений рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15 на момент звернення позивача до суду був чинним, однак станом на дату розгляду справи по суті Регламент Харківської міської ради 7 скликання, затверджений рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15 у зв`язку прийняттям Рішення №16/20 яким затверджено Регламент Харківської міської ради 8 втратив чинність.

Крім того, суд зазначає, що частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Обґрунтуванням своїх порушених прав та законних інтересів позивач в поданому позові зазначає, що оскаржувані положення порушують його права як представника територіальної громади міста Харкова та права безпосередньо самої громади, оскільки оскаржувані положення дають можливість представницькому органу в особі Відповідача діяти в супереч закону.

Суд зазначає, що положеннями статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Вказане кореспондується з ч. 1 ст. 6 КАС України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Конституційний Суд України у рішенні №19-рп/2011 від 14.12.2011, зокрема, зазначив: Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Тобто, Конституційний Суд України визначив залежність виникнення права особи на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, виключно із існуванням порушення, створенням перешкод для реалізації конкретних прав і свобод такої особи. Наведене підтверджується також положеннями частин третьої-п`ятої статті 55 Конституції України, у яких чітко вказано про захист своїх прав і свобод.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.06.2018 у справі №800/587/17.

Крім того, пунктом 8 частини першої статті 4 КАС зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статтей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Крім того, суд зазначає, що для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 264 КАС України.

Відповідно до змісту частини першої цієї статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 264 КАС України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Відповідно до частини третьої статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 1440/2398/18 та від 11 серпня 2020 року у справі № 640/18067/18, від 11 лютого 2021 року у справі №640/10315/20.

Враховуючи те, що на момент розгляду справи Регламентом Харківської міської ради 7 скликання, що затверджений рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 23.12.2015 № 20/15 втратив чинність 30.12.2020 р. - дата прийняття Рішення №16/20, яким затверджено Регламент Харківської міської ради 8, а відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України оскаржувати можна чинні нормативно-правові акти та те, що за результатами судового розгляду не встановлено порушення прав позивача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 122, 139, 243-246, 250, 255, 264, 295, 297 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Депутата Харківської міської ради 8 скликання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Харківської міської ради (майдан Конституції, буд.7, м. Харків,61003,код ЄДРПОУ04059243) про визнання протиправним та нечинним регламенту - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 19 березня 2021 року.

Суддя Бідонько А.В