Рішення № 95649834, 19.03.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 березня 2021 року № 520/16807/2020

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків,61057, ЄДРПОУ 37764460) , Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9,м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 37508470) про визнання неправомірними та скасування рішення і наказу, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України, в якому просить суд:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 116-20 від 15 липня 2020 року;

- визнати неправомірним та скасувати Наказ ГУ ДМС України в Харківській області №150 від 15 червня 2020 року.

- зобов`язати Головне управління державної міграційної служби України у Харківській області та Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву анкету позивача та видати рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо позивача ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Державної міграційної служби України № 116-20 від 15 липня 2020 року та наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №150 від 15 червня 2020 року є незаконними та необґрунтованими, прийнятими в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин його справи та ситуації, що склалась в країні його походження. Позивач зазначив, що у випадку його повернення до країни громадянської належності його життю, здоров`ю та свободі загрожуватиме небезпека, у зв`язку з побоюванням стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання та політичні переконання, систематичним порушенням прав людини в Еритреї.

Представник відповідачів подав до суду відзив, в якому зазначив, що проти позову заперечує та вказав, що під час прийняття оспорюваного наказу та рішення відповідачі діяли у спосіб та у межах, визначених чинним законодавством.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою № 50 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 10.04.2015 № 296-15 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 820/4305/15 від 02.09.2015 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення від 10.04.2015 № 296-15 відмовлено у повному обсязі.

16 листопада 2017 року позивач повторно звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Повідомленням від 16.11.2017 № 62 Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повідомило ОСОБА_1 про прийняття наказу № 247 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби.

За результатами розгляду скарги Державною міграційною службою України прийнято рішення від 14.03.2018 № 42-18, яким задоволено скаргу , ОСОБА_1 та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 247 від 16.11.2017.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 27.03.2018 № 66 прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Еритреї ОСОБА_1 .

За результатами розгляду вказаної заяви позивача, на підставі співбесід, інформації по країні походження та інших матеріалів Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Еритреї , ОСОБА_1 .

На підставі вивчення документів та матеріалів, підтримуючи висновок Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області, Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні громадянина Еритреї , ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 17.08.2018 № 729-18.

В ході розгляду справи встановлено, що позивач отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 04.09.2018 №63, в якому вказано, що відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018 № 729-18.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 2040/7442/18 від 13 листопада 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення Державної міграційної служби України від 17.08.2018 № 729-18 та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

24 червня 2019 року позивач подав заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України у Харківській області.

Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 24.06.2019 відмовлено позивачу у прийнятті вказаної заяви.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби.

За результатами розгляду скарги, Державною міграційною службою України прийнято рішення від 19.08.2019 № 120-19, яким відхилено задоволено скаргу , ОСОБА_1 на наказ ГУ ДМС в Харківській області від 24.06.2019 №279 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/8974/19 від 06 листопада 2019 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної міграційної служби, Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області про скасування рішення і наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

15 червня 2020 року позивач подав заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України у Харківській області.

Наказом ГУ ДМС України в Харківській області № 150 від 15 червня 2020 року відмовлено позивачу у прийнятті вказаної заяви.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби.

За результатами розгляду скарги, Державною міграційною службою України прийнято рішення № 116-20 від 15 липня 2020, про відхилення скарги на наказ ГУ ДМС України в Харківській області №150 від 15 червня 2020 р.

Не погоджуючись з правомірністю вказаних рішень, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу спірного рішення, на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив наступне.

Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно з положеннями пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пунктів 1 та 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з абзацом 4 частини 1 статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Таким чином, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують додаткового захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільні пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є послідовними та правдоподібними і не протирічать загальній та конкретній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, зобов`язана вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця мають враховуватися всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, що визначені статтею 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Як вбачається із матеріалів справи та позовної заяви, ОСОБА_1 прибув в Україну до м. Львова, та направився до м. Тернопіль на навчання. У 2012 році вступив до Національного фармацевтичного університету. Закінчивши навчання, позивач отримав диплом 20 червня 2014 року з кваліфікацією магістра клінічної фармації та наказом від 07.07.2014 №9262 відрахований із університету, рішенням ГУ ДМС України в Харківській області посвідка на тимчасове проживання була скасована. Через нелегальне находження на території України прийнято рішення про те, що до 15.09.2014 позивачу потрібно покинути територію країни і повернутися до країни громадського походження. Однак, через побоювання стати жертвою переслідувань, тортур, принижуючого гідність поводження, смертної кари позивач звернувся за захистом, а не покинув територію України.

Частина 5 статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачає, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Суд зазначає, що суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об`єктивна сторона, у свою чергу, пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Об`єктивна сторона побоювань позивача полягає у наявності загальновідомих фактів про ситуацію у країні його громадянської належності.

Поряд із тим, аналізуючи інформацію по країні походження позивача, суд зазначає наступне.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

Відповідно до частини третій статті 78 Кодексу адміністративного суд України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Відповідно до роз`яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Еритре?я (повна назва — Держа?ва Еритре?я) - держава в східній Африці, що межує на півдні з Ефіопією, на заході із ОСОБА_3 , на південному сході з Джибуті.

Згідно з офіційною інформацією, 09 липня 2018 року, президент Еритреї ОСОБА_4 та глава уряду Ефіопії ОСОБА_5 підписали у Асмері декларацію про завершення багаторічної війни між країнами (https://zik.ua/news/2018/07/09/zakinchennya_20richnoi_viyny_erytreya_ta_efiopiya_pidpysaly_spilnu_1362399).

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Отже, позивачем не надано ані до органів державної міграційної служби, ані до суду об`єктивних доказів та доказів щодо суб`єктивного побоювання стати жертвою переслідування у країні походження та загальну інформацію щодо країни його походження.

Таким чином, суд дійшов висновку, що факти повідомлені позивачем щодо власних побоювань стати жертвою переслідування в країні громадянського походження не можуть бути визнані підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до умов, передбачених пункту 1, пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", через недоведеність позивачем загрози його життю, фізичній цілісності чи свободі в Еритреї, а також можливості застосування до нього нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

Суд звертає увагу, що побоювання стати жертвою переслідування в країні громадянського походження, вказані позивачем при подані заяви до ГУ ДМС в Харківській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 15 червня 2020 року, були розглянуті відповідачами у попередніх заявах-анкетах від 22.09.2014 року, 16.11.2017 року та 24.06.2019 року, за якими прийнято вмотивовані рішення, що підтверджується рішеннями Харківського окружного адміністративного суду по справах № 820/4305/15, 2040/742/18, 520/8974/19 які набрали законної сили. Інших побоювань стати жертвою переслідування в країні громадянського походження позивачем при звернення до відповідача із заявою від 15.06.2020 року не вказано.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Слід відмітити, що позивачем не надано до суду та до відповідача та судом не встановлено доказів, що свідчили б про істотні зміни у країні громадянського походження позивача, які б підтверджували побоювання позивача стати жертвою переслідування.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про визнання неправомірними та скасування рішення і наказу, зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рубан В.В.