Ухвала суду № 95649770, 19.03.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 березня 2021 року Справа № 480/885/21

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Гелета С.М., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми матеріали позовної заяви Військової частини А1815 до ОСОБА_1 про стягнення збитків,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернулась Військова частина А1815 з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини А1815 3830,94 грн. в якості відшкодування майнової шкоди.

Ухвалою суду від 05.02.2021, яку позивач отримав 26.02.2021, вищевказаний позов залишено без руху, зазначено недоліки, а саме надати докази сплати судового збору та заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із обґрунтуванням причин пропуску строку звернення до суду.

На виконання вимог ухвали суду від 05.02.2021 представником позивача подано клопотання №487 від 18.02.2021 про відстрочення сплати судового збору, у зв`язку з неможливістю сплатити судовий збір. Ухвалою суду від 01.03.2021 відмовлено у задоволенні заяви Військової частини А1815 про відстрочення сплати судового збору та продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду від 05.02.2021, встановлено строк 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали надати докази сплати судового збору, яку позивач отримав 01.03.2021. Ухвалою суду від 11.03.2021 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору.

Станом на 19.03.2021 недоліки адміністративного позову позивачем усунені, а саме 09.03.2021 надано суду клопотання про поновлення строку звернення до суду та 16.03.2021 надано докази сплати судового збору.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду із мотивів викладених в клопотанні №672 від 02.03.2021, суд визнає неповажними підстави, зазначені у такому клопотанні, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що спір за позовом військової частини А1815 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди є публічно - правовим, а також - виникає із відносин публічної служби.

Так, з матеріалів позовної заяви вбачається, що відповідно до наказу командира військової частини А1815 (по стройовій частині) №168 від 17.07.2020 відповідач був звільнений з військової служби з 17.07.2020.

Позивачем зазначається у клопотанні про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду наступні підстави. У зв`язку із проведеним аудитом 25.09.2020 встановлено недоотримання коштів, зокрема, і що стосується речового майна. За результатами аудиту прийнято наказ від 15.12.2020 №2416 про відображення наявної заборгованості відповідача перед військовою частиною. Позивачем було направлено лист (претензію) №25 від 05.01.2021 про повернення коштів відповідачем. Позивач зазначає, що статтею 4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» строк позовної давності встановлено три роки з дня виявлення шкоди, дотримано порядок досудового врегулювання спору, шляхом направлення відповідного листа, відповідь на який позивачем не отримано.

Надаючи оцінку наведеним доводам позивача щодо можливості поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Водночас, положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України закріплено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом з тим у постанові від 29 квітня 2020 року по справі №560/1942/19 (адміністративне провадження №К/9901/1530/20) Верховний Суд наголосив, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України.

Тобто, у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, а тому посилання позивача на те, що підлягає застосуванню трирічний строк звернення до суд є необґрунтованим.

Відтак, спір виник з приводу стягнення спричиненої державі шкоди, а тому даний спір стосується проходження відповідачем публічної служби, навіть якщо притягнення особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувалося після звільнення особи.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Великої палати Верхового Суду від 05.12.2018 у справі №818/1688/16, у якій вона відступила від висновків, викладених у постановах від 10.04.2018 у справі № 533/934/15-ц, від 20.06.2018 у справі № 815/5027/15, 03.10.2018 у справі № 755/2258/17.

Крім того суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

З матеріалів позову слідує, що відповідно до наказу командира військової частини А1815 від 17.07.2020 відповідача було згідно наказу від 14.07.2020 №56-рс звільнено із служби, а з 17.07.2020 виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів забезпечення з 17.07.2020.

В наказі від 17.07.2020 не зазначено про проведення відрахування вартості речового майна обчислену пропорційно часу, що залишився до кінця строку носіння та втрачене інвентарне речове майно в сумі 3830 грн.

Натомість посилання позивача про те, що після проведеного аудиту та згідно аудиторського звіту від 25.09.2020 № 234/41 позивач дізнався про недоотримання коштів, суд зазначає, що такі твердження спростовуються змістом наказу від 15.12.2020.

Так, про те, що сума нестачі за речове майно ОСОБА_1 , що не вислужило встановлені терміни носіння в сумі 3830,94 грн., що є предметом розгляду справи, позивачу достеменно було відомо з 16.07.2020, а саме згідно довідки-розрахунку №71 від 16.07.2020, про що зазначено в наказі від 15.12.2020 №2416.

Тобто про порушення своїх прав позивач дізнався 16.07.2020, а з позовною заявою щодо стягнення ОСОБА_1 на користь Військової частини А1815 суми 3830,94 грн. у якості відшкодування майнової шкоди звернувся 26.01.2021 року, тобто з порушенням місячного строку звернення до суду.

Обставини, зазначені позивачем у клопотанні не можуть бути визнані судом обґрунтованими та поважними. При цьому представником позивача не було надано суду доказів неможливості подання даної позовної заяви до суду протягом місяця з дні виключення відповідача із списків особового складу військової частини 17.07.2020.

Крім того, суд вважає безпідставними доводи клопотання про наявність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з позовом, виходячи з наступного.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)

Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії", зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (AFFAIRE PЙREZ DE RADA CAVANILLES c. ESPAGNE № 116/1997/900/1112).

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (CASO OSMAN CONTRA REINO UNIDO № 23452/94; KREUZ v. POLAND № 28249/95).

Відтак, судом не встановлено наявності поважних причин, за яких позивач не міг звернутися до Сумського окружного адміністративного суду з даним позовом в місячний строк, передбачений положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України.

Враховуючи те, що судом визнаються неповажними підстави, зазначені в клопотанні позивача від 02.03.2021 №672 про поновлення строку звернення до суду, суд у відповідності до ч. 1 ст. 123 КАС України надає позивачу строк для зазначення інших підстав для поновлення строку звернення до суду.

Керуючись ст.ст. 121, 123, 169, 248, 256 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду, зазначені військовою частиною А1815 в клопотанні від 02.03.2021 №672 про поновлення строку звернення до суду.

Адміністративний позов залишити без руху та запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду із наданням підтверджуючих доказів поважності причин його пропуску.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено та підписано 19.03.2021

Суддя С.М. Гелета