Рішення № 95649329, 16.03.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 березня 2021 року м. Рівне №460/591/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гудими Н.С., розглянувши в порядку письмового провадженні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та рішення щодо відмови в поновленні виплати пенсії, яке викладене у листі №9500-9515/П-02/8-1700/20 від 17.12.2020 та зобов`язання здійснити поновлення виплати пенсії, починаючи з 21.03.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2009 року є пенсіонеркою та отримувала пенсію за віком. Повідомила, що через виїзд на постійне місце проживання за кордон, до Ізраїлю, їй припинено виплату такої пенсії. У зв`язку з цим позивач звернулася до відповідача з заявою про поновлення їй виплати пенсії, однак у такому поновленні їй було відмовлено. Вважає, що дії відповідача з відмови у поновленні їй виплати пенсії є протиправними та безпідставними, оскільки, проживаючи в Ізраїлі як громадянка України, вона має такі ж самі конституційні права, як інші громадяни України, зокрема, на отримання пенсії. Стверджує, що враховуючи положення рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, підстави для зупинення виплати їй пенсії у відповідача немає. Крім того, зазначає, що законодавцем передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. За таких обставин, просила позов задовольнити.

Ухвалою суду від 03.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.15-16).

26.02.2021 на адресу суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.17-19). На обґрунтування своїх заперечень повідомив, що поновлення виплати пенсії позивачу може бути здійснено лише за умови особистого звернення до Володимирецького відділу обслуговування громадян (сервісний центр) з відповідною заявою та документами, передбаченими Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846. Також зазначив, що міжнародні договори в сфері пенсійного забезпечення з Ізраїлем, куди позивач виїхала на постійне місце проживання, державою Україна не укладалися. Вказав, що на даний час нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009, якими будуть передбачені умови, норми і механізми виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення, не прийнято. Вважає, що відповідач діяв в межах, у спосіб та у порядку, визначеному чинним законодавством, а тому у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Зважаючи на ту обставину, що в період з 22.02.2021 по 26.02.2021 та з 05.03.2021 по 15.03.2021 суддя перебувала на лікарняному, у відпустці та у відрядженні, розгляд даної справи здійснюється 16.03.2021.

Розглянувши заяви по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданого 18.03.2016 (а.с.6).

З 18.06.2009 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, що підтверджується матеріалами пенсійної справи позивача та копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 (а.с.7, 20, 22, 23).

В квітні 2019 року відповідач встановив факт виїзду ОСОБА_1 на постійне місце проживання в Ізраїль, у зв`язку з чим з 01.04.2019 припинив виплату останній пенсії та зняв з реєстраційного обліку (а.с.24,25).

21.03.2020 ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу з заявою про відновлення виплати пенсії з проведення перерахунку, індексації пенсії та виплатою компенсації втрати частини доходів, починаючи з 01.06.2016 (а.с.8).

У зв`язку з неотриманням відповіді на вказане звернення, позивач повторно 01.12.2020 через свого представника звернулася до ГУ ПФУ в Рівненській області з заявою про поновлення виплати пенсії за віком.

17.12.2020 листом за №9500-9515/П-02/8-1700/20 у відповідь на вказані заяви ГУ ПФУ в Рівненській області повідомлено, що поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 може бути здійснено за умови особистого звернення до відділу обслуговування громадян (сервісного центру) №10 з відповідною заявою, паспортом та документами, передбаченими Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за №22-1 (а.с.9).

Вважаючи дії та рішення відповідача щодо відмови у поновленні виплати пенсії за віком протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

При цьому, згідно з ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 №1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, громадяни України, включаючи пенсіонерів, мають право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, реалізація яких не залежить від місця проживання .

Згідно зі ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародні договори між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалися.

Водночас, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону №1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3 цього Рішення, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, з 07 жовтня 2009 року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера.

При цьому, відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18 та Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №441/1239/17.

Системний аналіз вказаних вище норм законодавства дає підстави для висновку, що громадяни України, які проживають в Ізраїлі, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, в т.ч. право на виплату раніше призначеної їм пенсії в період їх проживання в Ізраїлі.

Як встановлено судом, з 01.04.2016 ГУ ПФУ в Рівненській області припинило виплату ОСОБА_1 пенсії за віком у зв`язку з її виїздом на постійне місце проживання за межі України.

Поряд з цим, зважаючи на встановлені обставини та висновки Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі №25-рп/2009, підстави для зупинення виплати пенсії ОСОБА_1 пенсії за віком та зняття її з обліку у відповідача були відсутні. Відтак такі дії відповідача не відповідають критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим у ч.2 ст.2 КАС України, порушують права та законні інтереси позивача.

З урахуванням обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що відповідач, не здійснивши поновлення виплати ОСОБА_1 з 01.04.2016 пенсії за віком, діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством.

За наведеного, належним повним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі її заяви від 21.03.2019.

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (ч.2 ст.46 Закону №1058-IV).

Згідно із ч.2 ст.49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Водночас, згідно з пунктом 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1), поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до пункт 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3 Порядку №22-1).

Поряд з цим, суд пам`ятає, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

У той же час, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений п.4 ч.3 ст.2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог для належного повного захисту прав, свобод та інтересів позивача та зобов`язати ГУ ПФУ в Рівненській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 01.04.2016, а не з 21.03.2019, як про це просила позивач.

Твердження відповідача про неналежний порядок звернення позивача до органу пенсійного фонду, суд оцінює критично, з огляду на таке.

Відповідно до п.1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Згідно з п.2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно п.4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Як свідчить зміст заяви ОСОБА_1 від 21.03.2019, остання підписана позивачем особисто, а разом з заявою до пенсійного органу позивач додала: свідоцтво про народження, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, довідку про номер облікової картки платника податків, завірену заявником копію трудової книжки, довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, талон зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання в Україні, довідку Рівненського ОУПФУ про знаходження на пенсійному обліку, пенсійне посвідчення (а.с.8).

Тобто, 21.03.2019 позивач звернулася до пенсійного органу з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії за віком та до заяви долучила усі, визначені Порядком №22-1, документи.

Твердження відповідача, що позивач не зверталася до відповідача із заявою встановленого зразка, необхідної для прийняття рішення про поновлення (обчислення і перерахунку) виплати пенсії , суд також відхиляє як безпідставні та необґрунтовані, оскільки зміст заяви позивача свідчить, що вона містить всю необхідну інформацію, а відповідач в листі від 19.02.2020 не зазначав про недостатність відомостей або про відсутність документів, які необхідні для належного розгляду заяви про поновлення виплати (обчислення, перерахунку) пенсії.

Правові висновки аналогічного змісту викладені у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №748/696/17.

Крім цього, як зі змісту листа відповідача від 17.12.2020, так і зі змісту відзиву на позовну заяву судом встановлено, що відповідач однозначно був обізнаний про намір позивача щодо поновлення виплати пенсії, а не реалізації права на звернення до органу державної влади з заявою довільної форми.

Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24.04.2018 в справі №646/6250/17, у якій, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення ч.1 ст.99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв`язку з положенням ч.2 ст.46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, позиція Європейського суду з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України» (№10441/06), яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, (зокрема положення пунктів 51, 54) зводиться до того, що право на отримання пенсії як таке не може бути залежним від місця проживання заявника. Різниця в поводженні, є порушенням статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України").

Згідно з п.п.4, 23 ч. 1 Європейської соціальної хартії від 03.05.1996, ратифікованої Законом України "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" № 137-V 14.09.2006, усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

За встановлених в ході розгляду справи обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджені належними і допустимими доказами, а тому підлягають до задоволення.

Враховуючи положення ст.139 КАС України на користь позивача слід стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7,м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в поновленні виплати ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком, починаючи з 01.04.2016.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 16 березня 2021 року

Суддя Н.С. Гудима