Рішення № 95649296, 19.03.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2021 року м. ПолтаваСправа №440/33/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу від 16.05.2019 №Ф-29023-16/3367У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що податковим органом без належних на те правових підстав самостійно визначено зобов`язання ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач як фізична особа - підприємець фактично підприємницькою діяльністю у спірний період не займався, дохід від ведення такої діяльності не отримував, а єдиний внесок за нього сплачено роботодавцями. На переконання позивача, подвійна сплата єдиного внеску за одну й ту саму особу не відповідає суті такого платежу.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 61-63/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що позивач у спірний період був зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебував на обліку в Глобинській ДПІ як платник єдиного внеску. Зазначив, що роботодавці та фізичні особи - підприємці визначені законом окремими платниками єдиного внеску, а тому позивач, як найманий працівник, не звільнений від сплати єдиного внеску за себе як за фізичну особу-підприємця.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.01.2021 задоволено клопотання позивача та поновлено строк звернення до суду з цим позовом, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.01.2021 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, зупинено стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.05.2019 №Ф-29023-16/3367У про сплату боргу (недоїмки) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №440/33/21.

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 15.03.2021: відмовлено у прийнятті до провадження заяви ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог та повернуто цю заяву позивачу; заперечення представника відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження залишені без задоволення; витребувані додаткові докази у справі.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд звертає увагу на те, що зазначення представником відповідача у прохальній частині відзиву про розгляд справи за участю представника Головного управління ДПС у Полтавській області не є клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, оскільки відповідна заява не відповідає вимогам статті 167, частин п`ятої, сьомої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Обставини справи

ОСОБА_1 у період з 04.11.2002 по 03.03.2020 був зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебував на обліку як платник податків у Глобинській ДПІ; у період з 01.04.2016 по 03.03.2020 перебував на загальній системі оподаткування, що визнається учасниками справи.

Залученою до матеріалів справи копією форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджено, що за період з лютого по червень 2017 року позивач отримував дохід від Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Ізумруд ЛТД" (код ЄДРПОУ 13931059), а з квітня 2018 року по грудень 2020 року - від Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", з якого сплачено єдиний внесок /а.с. 98-99/.

У матеріалах справи наявний лист ТОВ "Підприємство "Ізумруд ЛТД" від 15.01.2021 вих.№15, яким повідомлено, що ОСОБА_1 з 01.02.2017 по 23.06.2017 працював у ТОВ "Підприємство "Ізумруд ЛТД". Разом з листом позивачем надано довідку ТОВ "Підприємство "Ізумруд ЛТД" від 15.01.2021 вих.№16 про доходи за період з лютого по червень 2017 року, якою підтверджено отримання позивачем заробітної плати за цей період зі сплатою роботодавцем обов`язкових платежів /а.с. 55, 56/.

Також у матеріалах справи наявні довідки про доходи від 19.01.2021 вих.№№ 1-3 про доходи ОСОБА_1 за період з квітня 2018 року по березень 2020 року, видані ПрАТ "Полтавський ГЗК" /а.с. 57-59/.

Поряд з цим, до матеріалів справи залучено витяг з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , у якому станом на 30.04.2019 відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 21281,77 грн /а.с. 71/.

За повідомленням Головного управління ДПС у Полтавській області недоїмка зі сплати єдиного внеску загалом у розмірі 21281,77 грн включає в себе нараховані контролюючим органом ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати єдиного внеску за такі періоди: недоїмка станом на 01.01.2017 у розмірі 250,87 грн, єдиний внесок за 2017 рік - 8448,00 грн, єдиний внесок за І-IV квартали 2018 року - по 2457,18 грн за кожний квартал, єдиний внесок за І квартал 2019 року - 2754,18 грн /а.с. 68/.

16.05.2019 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-29023-16/3367, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 21281,77 грн /а.с. 107/.

21.10.2019 зазначену вимогу передано для примусового виконання до органу державної виконавчої служби в межах суми недоїмки у розмірі 21030,90 грн /а.с. 106/.

Крім того, залученим до матеріалів справи витягом з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 підтверджено, що відповідачем також нараховані позивачу зобов`язання зі сплати єдиного внеску за такі періоди: ІІ-IV квартали 2019 року - по 2754,18 грн за кожний квартал, єдиний внесок за січень та лютий 2020 року - 2078,12 грн /а.с. 68/.

11.02.2020 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-29023-16/772, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 29544,31 грн /а.с. 105/.

20.05.2020 зазначену вимогу передано для примусового виконання до органу державної виконавчої служби в межах суми недоїмки у розмірі 8262,54 грн /а.с. 104/.

Не погодившись з правомірністю нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно зі статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - Основи) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Частиною третьою статті 2 Основ визначено, що завданням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності; безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною з інвалідністю, хворим членом сім`ї, смерті громадянина та членів його сім`ї тощо.

Відповідно до статті 3 Основ право на забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 4 Основ визначено, що залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Спірні відносини урегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України від 08.07.2010 №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (надалі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Спір у цій справі виник з приводу правомірності нарахування контролюючим органом позивачу єдиного внеску за період, коли ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець.

Суд зазначає, що єдиний внесок не є податком і не входить до сукупності загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку. А тому, завдання збору єдиного внеску не полягає у наповненні бюджету та забезпеченні функціонування податкової системи України.

Натомість, сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У цьому контексті загалом слушним є довід відповідача про те, що в силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, наведене має місце з огляду на різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючим осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цій справі судом встановлено, що до вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.05.2019 №Ф-29023-16/3367-У, правомірність якої є предметом цього спору, внесено недоїмку зі сплати ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017-2018 роки та І квартал 2019 року загалом у розмірі 21030,90 грн.

При цьому судом також встановлено, що за період з лютого по червень 2017 року єдиний внесок за ОСОБА_1 сплачений роботодавцем - ТОВ "Підприємство "Ізумруд-ЛТД", на підтвердження чого до матеріалів справи залучені довідка ТОВ "Підприємство "Ізумруд-ЛТД" від 15.01.2021 вих.№15, довідка про доходи від 15.01.2021 вих.№16 /а.с. 55, 56/, копія форми ОК-5 /а.с. 98/.

У свою чергу, з квітня 2018 року по березень 2020 року єдиний внесок за позивача сплачений ПрАТ "Полтавський ГЗК", що підтверджено залученими до матеріалів довідками про доходи від 19.01.2021 №№ 1-3 /а.с. 57-59/ та копією форми ОК-5 /а.с. 98-99/.

Верховний Суд у постановах від 4.12.19 у справі №440/2149/19 та від 23.01.20 у справі №480/4656/18 зазначив, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

За таких обставин, оскільки за періоди з лютого по червень 2017 року та з квітня 2018 року по березень 2019 року єдиний внесок за позивача сплачений роботодавцями (у розмірі не нижче мінімального, що не заперечує відповідач), суд дійшов висновку про відсутність підстав для донарахування позивачу єдиного внеску за ці періоди загалом у розмірі 13645,72 грн (єдиний внесок за 5 місяців 2017 року у розмірі 3520,00 грн, за ІІ-IV квартали 2018 року загалом у розмірі 7371,54 грн, за І квартал 2019 року - 2754,18 грн).

Отже, вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.05.2019 №Ф-29023-16/3367У в частині нарахування боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 13645,72 грн належить визнати протиправною та скасувати, а позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити.

Разом з цим, щодо нарахування позивачу боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за січень, липень - грудень 2017 року та січень - березень (І квартал) 2018 року загалом у розмірі 7385,18 грн, суд зауважує, що ОСОБА_1 у цей період не працював, про що свідчать відомості Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування /а.с. 98-99/, єдиний внесок за цей період ні позивачем самостійно, ані роботодавцями за нього не сплачено.

Наведене є підставою для висновку про правомірність нарахування позивачу єдиного внеску за ці періоди у розмірі 7385,18 грн.

А тому, в цій частині підстав для визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.05.2019 №Ф-29023-16/3367У немає.

Стосовно доводів відповідача щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, варто зазначити, що предметом спору у цій справі є правомірність вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 16.05.2019 №Ф-29023-16/3367У, що ОСОБА_1 не надсилалась, а передана для примусового виконання до органу державної виконавчої служби, про її існування позивач дізнався 24.12.2020, після одержання копії спірної вимоги в Глобинському районному ВДВС, а цей позов надіслав до суду 30.12.2020, тобто в межах десятиденного строку.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Окремо суд враховує, що ОСОБА_1 у період з квітня по грудень 2019 року продовжував працювати у ПрАТ "Полтавський ГЗК", за цей період роботодавцем сплачено за позивача єдиний внесок у розмірі, не менше мінімального, що підтверджено відомостями Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування /а.с. 98-99/.

Проте відповідачем за ІІ-IV квартали 2019 року нараховане позивачу зобов`язання зі сплати єдиного внеску загалом у розмірі 8262,54 грн, що підтверджено даними інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , та на цій підставі 20.05.2020 надіслано до органу державної виконавчої служби вимогу від 11.02.2020 №Ф-29023-16/772У про сплату боргу (недоїмки).

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки за період з квітня по грудень 2019 року єдиний внесок за позивача сплачений роботодавцем, суд, з метою повного та всебічного захисту прав ОСОБА_1 та на виконання завдань адміністративного судочинства, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 11.02.2020 №Ф-29023-16/772У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8262,54 грн.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 840,00 грн та за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 681,00 грн, що підтверджено квитанціями від 30.12.2020 №53571672 /а.с. 17/, від 14.01.2021 №N1DH64622M /а.с. 29/.

Відповідач доказів понесення судових витрат не надав.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на ухвалення судом рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а також беручи до уваги те, що ухвалою суду від 19.01.2021 задоволено заяву позивача про забезпечення позову, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути судовий збір загалом у розмірі 1226,55 грн (545,55 грн судового збору за подання позовної заяви пропорційно до задоволеної частини позовних вимог та 681,00 грн за подання заяви про забезпечення позову).

Керуючись статтями 2, 3, 5-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 16 травня 2019 року №Ф-29023-16/3367У в частині нарахування боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 13645,72 грн (тринадцять тисяч шістсот сорок п`ять гривень сімдесят дві копійки).

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 11 лютого 2020 року №Ф-29023-16/772У про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8262,54 грн (вісім тисяч двісті шістдесят дві гривні п`ятдесят чотири копійки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1226,55 грн (одна тисяча двісті двадцять шість гривень п`ятдесят п`ять копійок).

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Полтавській області (код ЄДРПОУ 43142831; вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014).

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.О. Кукоба