Рішення № 9564912, 10.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

10.12.2009Справа №2-15/4646-2009 За позовом Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Гайдара, 3а, ідентифікаційний номер 03358593)

До відповідача Обслуговуючого кооперативу «Товариство індивідуальних власників квартир № 2» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 99, кв. 46 ідентифікаційний код 23450912)

Про стягнення 181143, 79 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – Щеглов Д.А., довіреність № 20-3/3313/22 від 25.12.2008 р., у справі

Від відповідача – Андрєєв К.П., довіреність б/н від 23.10.2009 р., у справі

          Обставини справи: Орендне підприємство «Кримтеплокомуненерго» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Товариство індивідуальних власників квартир № 2» про стягнення 181143, 79 грн., у тому числі 110658, 78 грн. боргу за теплозабезпечення, 61232 ,34 грн. інфляційних втрат, 9252, 67 грн. 3% річних.

          Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті наданих йому послуг з теплопостачання за договором № 766 від 27.04.2005 р. на суму 110658, 78 грн. за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р., що і стало підставою для звернення з позовом до господарського суду.

У судовому засіданні 03.11.2009 р. представник позивача надав заяву про зменшення позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою просить суд стягнути з відповідача 163 143,79 грн., втому числі 92658, 78 грн. – суми основного боргу, 61232,34 грн. – суми інфляційних втрат, 9252, 67 грн. – 3% річних. В частині стягнення 18000,00 грн. заборгованості позивач просить провадження у справі припинити в порядку пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Крім того, представник позивача надав заяву, в якій просить суд вважати сумою позову 110658,78 грн. у зв’язку із допущеною помилкою у позовній заяві.

Судом вказана заява прийнята до розгляду.

У судовому засіданні 03.11.2009 р. представником відповідача був наданий відзив на позов, в якому він проти позову заперечує, повідомляє, що заборгованість перед позивачем складає 3680, 47 грн. та просить суд у позові відмовити в повному обсязі.

У судовому засіданні 17.11.2009 р. представник позивача надав заяву про зменшення позовних вимог, згідно з якою він просить суд стягнути з відповідача 36684, 25 грн. основного боргу, 47114, 27 грн. – інфляційних втрат, 9900,32 грн. – 3% річних. В частині стягнення 55974,53 грн. заборгованості та 14118,07 грн. інфляційних втрат позивач просить провадження у справі припинити в порядку пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з відмовою від позову, оскільки сума заборгованості в розмірі 55974,53 грн. була сплачена відповідачем до звернення з відповідним позовом до суду. В частині стягнення 18000,00 грн. заборгованості позивач просить провадження у справі припинити в порядку пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, через те, що вказана сума заборгованості була сплачена відповідачем в період судового розгляду справи.

Суд вважає можливим вказану заяву задовольнити, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Розгляд справи відкладався на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

27.04.2005 р. між Орендним підприємством «Кримтеплокомуненерго» (Постачальник) ( позивач) та Товариством індивідуальних власників квартир № 2 (Споживач) ( відповідач) був укладений договір № 766 на постачання теплової енергії (а.с. 12-14 Т.1)

Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник бере на себе зобов’язання надавати Споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води та опалення в необхідних йому об’ємах , а Споживач зобов’язується прийняти теплову енергію та оплатити її згідно встановлених тарифів в терміни, передбачені дійсним договором.

Сторони зобов’язуються керуватися Законом України «Про житлово-комунальні послуги», чинними Правилами користування тепловою енергією, та іншими нормативно-правовими актами чинного законодавства України та АР Крим.

Згідно до пункту 2.3 Договору фактичне споживання теплової енергії по приладам обліку тепла підтверджується актом-довідкой, підписаною повноважними представниками сторін не пізніше 25 числа розрахункового (поточного) місяця, яка є невід’ємною частиною дійсного договору.

Відповідно до пункту 6.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Підставою для оплати теплової енергії є рахунки Постачальника. (пункт 6.7).

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що розрахунки за теплову енергію здійснюються в грошовій або іншій, не забороненій чинним законодавством формі, щомісячно, не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Плата справляється за:

а) опалення загальної площі 1-ої групи Споживачів 10013,1 кв.м по тарифу 0,59 грн., узгодженому органом місцевого самоврядування щомісячно протягом всього року;

б)підігрів води для 1-ої групи споживачів у кількості 226/65 чоловік по тарифу 5,89 грн./ чол. ( або 1,92 грн./ куб м.) узгодженому органом місцевого самоврядування щомісячно протягом всього року.

Згідно пункту 6.1 Договору при зміні цін на енергоресурси, воду, матеріали, теплову енергію, зміні податкового та бюджетного законодавства, що впливають собівартість теплової енергії, з моменту цих змін автоматично змінюються тарифи на теплову енергію, що відпускається, у відповідності чинним законодавством. Постачальник повідомляє Споживача про зміни із посиланням на відповідний документ.

Відповідно до пункту 6.3 Договору Покупці, що мають прилади обліку, сплачують теплову енергію по затвердженим тарифам згідно показників пристроїв обліку теплової енергії пропорційно займаній площі, а по пристроям обліку гарячої води – пропорційно кількості осіб, що проживають .

Строк договору встановлений розділом 10 Договору та становить з 27.04.2005 р. по 26.04.2010 р. Відповідно до пункту 10.4 Договору він вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде заявлено письмово однією із сторін.

Сторони не представили суду доказів припинення дії вказаного договору, згоди сторін на його припинення, відповідного рішення суду про розірвання договору або визнання його недійсним, у той час як відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, суд приходить до висновку, що на момент розгляду спору договір продовжує діяти.

Так, матеріали справи свідчать, що позивачем в період з липня 2006 року по червень 2009 р. надавалися послуги з теплопостачання у відповідності до умов договору, що підтверджується доданими до матеріалів справи рахунками на оплату спожитих послуг за вказаний період на загальну суму 678185,11 грн. (а.с.33-68 Т.1).

Вказані рахунки були отримані відповідачем, про що свідчать копії реєстрів вручення рахунків. ( а.с. 2-33 Т.2).

Проте, відповідачем вказані рахунки оплачені лише частково, в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість за надані послуги за період з 01.07.2006р. по 30.06.2009р. в розмірі 36684,25 грн. (згідно останній заяві про зменшення позовних вимог), що і стало підставою для звернення Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» з позовом до суду про стягнення суми заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати наданих послуг .

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

З матеріалів справи вбачається, що частина заборгованості у розмірі 18000,00 грн., яка входила до спірної суми погашена відповідачем 31.08.2009 р., тобто після звернення позивача з позовом до суду, що підтверджується платіжним дорученням, доданим до матеріалів справи (а.с. 127 Т.1).

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у дійсній справі в частині стягнення 18000,00 грн. підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем сума заборгованості в цій частині погашена.

Крім того, позивачем була надана заява про відмову від позову в частині стягнення 55974,53 грн. боргу, оскільки вказана заборгованість була сплачена відповідачем до звернення з позовом до суду, та у зв’язку з цим і заява про відмову від стягнення 14118,07 грн. інфляційних втрат.

Так, виходячи з норм статті 13 Цивільного кодексу України, яка визначає межі здійснення цивільних прав, судом досліджено правомірність відмови позивача від позову:

-          цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (довіреністю);

-          при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

-          не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

-          при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

-          не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Приймаючи до уваги той факт, що звернення з позовом до господарського суду було ініційоване саме позивачем, суд вважає за можливе прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 55974,53 грн. боргу та 14118,07 грн. інфляційних втрат. Крім того, судом перевірено відповідність зазначених фактів фактичним обставинам справи, що підтверджується також наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено, що відмова позивача від позову не порушує чиї-небудь законні права та охоронювані законом інтереси, а також повноваження, надані представнику ОП «Кримтеплокомуненерго» Щеглову Д.А., дозволяють відмовитися від позову.

Таким чином, клопотання ОП «Кримтеплокомуненерго» про припинення провадження у справі в частині стягнення 55974,53 грн. боргу та 14118,07 грн. інфляційних втрат у зв’язку із відмовою від позову підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального Кодексу України провадження по справі підлягає припиненню у випадку відмови позивача від позову та якщо відмова прийнята господарським судом.

При таких обставинах матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань по оплаті наданих йому позивачем послуг за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р. належним чином, через що заборгованість відповідачау розмірі 36684,25 грн. за вказаний період підтверджується матеріалами справи, є обґрунтованою, через що вимоги позивача про стягнення з відповідача цієї заборгованості підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. Відповідачем такого роду фактів в обґрунтування заперечень суду не представлено.

Крім того, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 9900,32 грн., інфляційних втрат у розмірі 47114,27 грн.

Дослідивши представлені сторонами докази, а саме рахунки на оплату спожитих послуг, платіжні доручення про сплату рахунків, розрахунки річних та інфляційних збитків позивача та контррозрахунки відповідача, оцінивши їх в сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Так, відповідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 01.07.2006 р. по 30.06.2009 р. відповідач оплачував виставлені позивачем рахунки з порушенням строків оплати. В той же час, в деяких випадках відповідачем рахунки сплачувалися в більшій сумі аніж сума зобов’язання, тобто утворювалася переплата.

При розрахунку позивачем суми заборгованості вказані переплати були враховані та зараховані в рахунок погашення загальної суми заборгованості. Тобто сума заборгованості за надані послуги складається з різниці між загальною сумою по рахунках та загальною сумою, сплаченою відповідачем позивачу по платіжним дорученням. (в тому числі з урахуванням сум переплат)

Проте, при обчисленні 3% річних та інфляційних втрат позивачем не представлено суду відповідних обґрунтувань щодо того, в які саме періоди були зараховані позивачем вказані суми переплат.

Так, наприклад, судом встановлено, що позивачем був виставлений рахунок за період з 01.07.2006р. по 31.07.2006р. на суму 9241,34 грн. Строк оплати рахунку встановлений пунктом 6.1 Договору та становить до 25 числа, місяця, наступного за розрахунковим. Таким чином, рахунок за липень повинен був бути сплачений відповідачем до 25 серпня 2006 р. За період з 01.08.2006 р. по 31.08.2006р. позивачем був виставлений рахунок на суму 9264,02 грн. Вказаний рахунок повинен був бути оплаченим відповідачем до 25.09.2006 р.

15.08.2006р. відповідач перерахував 10000,00 грн. на погашення заборгованості за опалення та гарячу воду, вказавши у найменуванні платежу - серпень 2006р. 11.09.2006 р. платіжним дорученням № 100 відповідачем знову ж таки сплачено 10000,00 грн. з призначенням платежу – серпень 2006 р. ( а.с. 97, 99 Т.1). Отже, сума сплачених грошових коштів за серпень 2006 р. – 20000,00 грн., в той час як сума по рахунку становить 9264,02 грн. Як свідчать матеріали справи, такі випадки були не поодинокі.

Позивачем всупереч багаторазовим вимогам суду не представлено суду пояснень стосовно того, яким саме чином позивачем зараховувалися вказані переплати та в які періоди.

Суду є незрозумілим той факт, що наприклад за 2006 рік в розрахунку суми основної заборгованості станом на 01.01.2007 р. було сальдо -4874,54. (сума нарахувань становить 60125,46 грн., а сума оплат 65000,00 грн.) Отже, з вказаного вбачається, що позивачем було зараховано всі оплати, здійснені позивачем у вказаний період, незважаючи на призначення платежу, хоча і не надано суду пояснень стосовно того, в які періоди зараховувалися суми переплат.

Однак, при розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивач з незрозумілих причин не враховує суми переплат, або враховує їх на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (стаття 22). Конституція України має вищу юридичну силу (статя 8).

Пунктом 3 статті 47 Господарського кодексу України передбачає, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця.

          Отже діючим законодавством також закріплено право власника вільно, за власною ініціативою та на свій розгляд, володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном та гарантії недоторканості майна з боку інших осіб.

Позивачем не наведено суду жодної норми законодавства, яка б надавала йому право самостійно розпоряджатися коштами платника на свій розсуд.

Крім того, суд звертає увагу, що представлений позивачем розрахунок інфляційних втрат та річних не відповідає вимогам чинного законодавства. (а.с. 37-39 Т.2)

По-перше, позивачем не представлено суду детального обґрунтованого розрахунку із зазначенням в ньому всіх необхідних даних – початку періоду нарахування, точного визначення періоду нарахування, кінцевої дати нарахування, суми заборгованості, на яку здійснюється відповідне нарахування (із зазначенням оплат у визначений період), порядок визначення позивачем коефіцієнту інфляції за період прострочення, тощо.

По-друге, суд звертає увагу на те, що як вбачається з представленого позивачем розрахунку 3% річних, позивачем припущено ряд неточностей.

Так, в рядку липень 2006 р. позивачем зазначено дату початку прострочення, а отже і дату початку нарахування процентів – 01.07.2006 р. Проте, вказане не відповідає фактичним обставинам та умовам договору. Як вже було встановлено вище, кінцевий термін виконання зобов’язання по рахунку за липень 2006 р. становить 25 серпня 2006 р. Отже, початок прострочення має починатися з 26 серпня 2006 р., але ж ніяк не з 01.07.2006 р. Аналогічна ситуація відбувається і з наступними рахунками. Тобто позивачем початок прострочення по кожному рахунку визначений майже на 2 місяці раніше. (а.с. 38-39 Т.2) Крім того, позивачем у розрахунку 3% не визначена чітка дата закінчення нарахування, через що суд позбавлений можливості перевірити правильність визначення кількості днів прострочення.

У судовому засіданні сторони заперечували проти призначення у справі судової економічної експертизи з приводу перевірки розрахунків.

Суд позбавлений можливості самостійно перевірити правильність нарахування позивачем 3% та інфляційних втрат на суму заборгованості через перелічені вище недоліки.

Господарський судом неодноразово зобов’язував позивача представити у судове засідання детальний обґрунтований розрахунок, що відповідає положенням чинного законодавства.

Так, ненадання витребуваних судом документів, які необхідні для вирішення спору, перешкоджає повному та всебічному розгляду справи, оскільки суд позбавлений можливості з’ясувати обставини справи.

Пункт 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, передбачає залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до пункту 7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 р. № 02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України» при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов: - додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі; - витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Позивачем вказані вимоги закону та суду були проігноровані.

Згідно з частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наявності викладених вище обставин, суд вважає необхідним в частині стягнення 47114,27 грн. інфляційних втрат, 9900,32 грн. 3% річних залишити позов ОП «Кримтеплокомуненерго» без розгляду.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з нимдо господарського суду в загальному порядку. (частина 4 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 15.12.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, пунктами 1-1, 4 частини 1 статті 80, пунктом 5 частини 1 статті 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Товариство індивідуальних власників квартир № 2» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 99, кв. 46 ідентифікаційний код 23450912) на користь Орендного підприємства «Кримтеплокомуненерго» (95026, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Гайдара, 3а, ідентифікаційний код 03358593) заборгованість у розмірі 36684,25 грн., 546,84 грн. державного мита та 71,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В частині стягнення заборгованості у розмірі 18000,00 грн. провадження у справі припинити за відсутністю предмета спору.

4.          В частині стягнення 55974,53 грн. боргу та 14118,07 грн. інфляційних втрат провадження у справі припинити в зв’язку з відмовою позивача від позову.

5.          В частині стягнення 3% річних у розмірі 9900,32 грн., інфляційних втрат у розмірі 47114,27 грн. позов залишити без розгляду.

6.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.