Рішення № 95648976, 18.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14695/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом військової частини 2138 до Південного офісу Держаудитслужби про визнання протиправними дії, визнання протиправними та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 21 грудня 2020 року надійшла позовна заява військової частини 2138 до Південного офісу Держаудитслужби, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправними дії Південного офісу Держаудитслужби щодо висунення вимог, які вказані у пунктах 1,2,3,8 вимоги Південного офісу Держаудитслужби від 10.09.2020 № 15-07-23-14/4598-2020 «Вимога щодо усунення виявлених порушень»;

2. Визнати протиправним та скасувати вимоги Південного офісу Держаудитслужби від 10.09.2020 № 15-07-23-14/4598-2020 «Вимога щодо усунення виявлених порушень» вказаних у пунктах 1,2,3,8.

24 грудня 2020 року ухвалою позов військової частини 2138 залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви.

14 січня 2021 року до суду від позивача за вх. №1654/21 надійшла заява з належним чином оформленою позовною заявою та належним чином засвідченими додатками.

Ухвалою від 20 січня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у адміністративній справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що за наслідками проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності позивача, відповідач виніс вимогу «щодо усунення виявлених порушень» за №15-07-23-14/4598/20 від 10.09.2020. Викладені у пунктах 1, 2, 3, 8 оскаржуваній вимозі висновки є необґрунтованими. Позивач зазначає, що зарахування до власних надходжень спеціального фонду коштів, що надійшли від контрагентів як відшкодування витрат на утримання обладнання інформаційно-телекомунікаційних систем за укладеними угодами є правомірним, як і зарахування коштів за комунальні послуги, які відшкодовували мешканці житлових будинків відомчого фонду на покриття проведених установою видатків. Вказує, що надбавка працівникам за вислугу років відповідає приписам Закону України «Про оплату праці», а заниження виплати військовослужбовцям не мало місця, оскільки розмір посадових окладів визначався у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Просив позовні вимоги задовольнити.

10 лютого 2021 року до канцелярії суду від Південного офісу Держаудитслужби надійшов відзив (вх.№6694/21) у якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі, при цьому зазначає, що фактично відбувалась передача майна військової частини в оренду, а відтак, зарахування повинні були спрямовуватись до Державного бюджету України. Вказує, що позивач не є виробником чи постачальником комунальних послуг, тому, зарахування до власних надходжень спеціального фонду кошторису таких надходжень суперечить законодавству. Нормами постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 року №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» не передбачено виплати надбавки за вислугу років та перерахунок посадових окладів відповідно до розміру прожиткового мінімуму не проводився. Зазначає, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Ухвалою суду від 22 лютого 2021 року у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи №420/14695/20 з повідомленням (викликом) сторін у режимі відеоконференції - відмовлено.

01 березня 2021 року від Військової частини 2138 надійшла відповідь на відзив (вх.№10142/21) у якій позивач зазначає, що власні надходження бюджетних установ не можуть бути зараховані до загального фонду державного бюджету, оскільки це суперечить вимогам Бюджетного кодексу України, кошти, отримані в якості плати за послуги з тимчасового розміщення, обліковані відповідно до вимог Бюджетного кодексу України; припинення виплати працівникам Держприкордонслужби надбавки за вислугу років суперечить вимогам статей 22 та 58 Конституції України; розрахунок величини визначення посадових окладів відповідає приписам діючого законодавства. Просив позовні вимоги задовольнити.

Станом на дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позовну заяву, відповіддю на відзив, дослідивши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги, та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

В період з 26.05.2020 року по 19.08.2020 року відповідно до пункту 8.11 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на І півріччя 2020 року, інспекторами проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини 2138 за період з 01.01.2018 року по 30.04.2020 року. За результатами проведеної ревізії 27.08.2020 року складено акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини 2138 за період з 01.01.2018 року по 30.04.2020 року № 07-11/32 (далі-Акт ревізії) (т.1 а.с.86-152).

Пунктом 4 зазначеного Акту встановлено, що на порушення ч.2 ст.8 Закону України «Про оплату праці» та постанови Кабінету Міністрів України №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» протягом періоду з 01.01.2016 по 30.04.2020 здійснено нарахування та виплати працівникам надбавки за вислугу років у загальній сумі 1340606,29 грн та, як наслідок, зайво нараховано та перераховано єдиного соціального внеску у загальній сумі 290651,19 грн, внаслідок чого необґрунтовано використано коштів, що призвело до втрат установи за загальним фондом на суму 1631257,48 грн.

Перерахунок посадових окладів станом на 01.01.2020 відповідно до розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2020 року, не проводився. Внаслідок чого, за період з 01.01.2020 по 30.04.2020 військовослужбовцям та особам рядового та начальницького складу занижено розмір посадових окладів на загальну суму 2427626,93 грн.

Пунктом 10 Акту ревізії встановлено, що військовою частиною здійснено зарахування до власних надходжень спеціального фонду коштів за комунальні послуги, які відшкодовували мешканці житлових будинків відомчого фонду, що призвело до недоотримання коштів Державним бюджетом України на загальну суму 312695,68 грн.

На порушення ч.4 ст.13 та ч.9 ст.51 Бюджетного кодексу України військовою частиною здійснено зарахування до власних надходжень спеціального фонду коштів, що надійшли від контрагентів як відшкодування витрат на утримання обладнання інформаційно-телекомунікаційних систем за укладеними угодами для розвитку інтегрованої інформаційно-комунікаційної системи, в той час як відшкодування витрат не передбачено КВЕД 82.99, що призвело до недоотримання коштів державним бюджетом України на загальну суму 1534271,74 грн.

Південним офісом Держаудитслужби на адресу Військової частини 2138 прийнята Вимога щодо усунення виявлених порушень №15-07-23-14/4598-2020 від 10.09.2020 (далі-Вимога) (т.1 а.с.79-84), відповідно до якої Південний офіс Держаудитслужби вимагає, окрім іншого:

« 1. Забезпечити перерахування коштів спеціального фонду військової частини до доходів Державного бюджету України в сумі 1534271,74 грн, які отримані за непередбачені переліком дозволених для надання цією установою платних послуг відповідно до вимог ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України.

2. Забезпечити перерахування коштів спеціального фонду військової частини до доходів Державного бюджету України в сумі 312695,68 грн, які отримані за непередбачені переліком дозволених для надання цією установою платних послуг відповідно до вимог ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України.

3. Забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь в/ч 2138 витрат, заподіяних внаслідок зайвого нарахування і виплати заробітної плати з нарахуваннями у загальній сумі 1631257,48 грн. Врахувати право працівників відшкодувати заподіяну шкоду відповідно до ч.5 ст.130 КЗпП України та право осіб, які безпідставно отримали вищезазначені виплати, добровільно відшкодувати кошти на підставі їх письмових заяв.

…

8. Провести донарахування та виплати військовослужбовцям у відповідності до норм, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704».

Не погоджуючись з п.п.1, 2, 3, 8 резолютивної частини Вимоги, військова частина 2138 звернулась до суду з позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно п.1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2016 року №43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Підпунктом 9 п.4 вищезазначеного Положення визначено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме, зокрема, вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Відповідно до п.6 Положення Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», відповідно до п.7 ст.10 якого органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Також, відповідно до п.10 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Згідно з ч.2 ст.15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Таким чином, в органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В силу положень статей 2, 10, 11 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», а також підпунктів 5, 15 пункту 5 Положення про державну фінансову інспекцію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 310 від 06.08.2014 правообов`язком в описаному вище значенні є і проведення за наявності законних підстав ревізій контролюючим органом, і пред`явлення керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкових до виконання вимог щодо усунення виявлених порушень законодавства (пункт 15 пункту 5 Положення №310).

З огляду на предмет і метод правового регулювання адміністративного права зазначені права контролюючого органу є одночасно і його обов`язками (правообов`язками), які не лише можуть бути, а і повинні бути реалізованими за наявності визначених законом підстав, у визначений законом спосіб та у визначеній законом формі. Так, непред`явлення контролюючим органом «законної вимоги» у разі дійсного встановлення ним порушень законодавства підконтрольним суб`єктом, зокрема визначення у встановленому порядку розміру заподіяних збитків, може мати наслідком юридичну відповідальність посадових осіб самого контролюючого органу.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача.

Разом з цим дії відповідача щодо висунення вимог, які вказані у пунктах 1, 2, 3, 8 вимоги відповідача від 10.09.2020 року за №15-07-23-14/4598-2020 самі по собі не створюють та не припиняють права чи обов`язків особи, а лише фіксують певні факти.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року в справі №820/339/17, від 11 лютого 2020 року в справі №804/2282/16, 18 березня 2020 року в справі №П/811/140/17.

Отже, позовні вимоги щодо визнання протиправними дії відповідача щодо висунення вимог, які вказані у пунктах 1, 2, 3, 8 вимоги відповідача від 10.09.2020 року за №15-07-23-14/4598-2020 є такими, що не підлягають задоволенню.

У вимозі відповідача від 10.09.2020 року за №15-07-23-14/4598-2020 пред`явлено вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір, а саме:

« 1. Забезпечити перерахування коштів спеціального фонду військової частини до доходів Державного бюджету України в сумі 1534271,74 грн, які отримані за непередбачені переліком дозволених для надання цією установою платних послуг відповідно до вимог ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України.

2. Забезпечити перерахування коштів спеціального фонду військової частини до доходів Державного бюджету України в сумі 312695,68 грн, які отримані за непередбачені переліком дозволених для надання цією установою платних послуг відповідно до вимог ч.4 ст.13 Бюджетного кодексу України.

3. Забезпечити відшкодування відповідно до норм статей 130-136 Кодексу законів про працю України на користь в/ч 2138 витрат, заподіяних внаслідок зайвого нарахування і виплати заробітної плати з нарахуваннями у загальній сумі 1631257,48 грн. Врахувати право працівників відшкодувати заподіяну шкоду відповідно до ч.5 ст.130 КЗпП України та право осіб, які безпідставно отримали вищезазначені виплати, добровільно відшкодувати кошти на підставі їх письмових заяв».

Відповідачем у спірних пунктах вимоги вказано на факт заподіяння збитків, зазначено їх розмір та зобов`язано вчинити дії, спрямовані на усунення відповідних порушень згідно з вимогами законодавства.

При цьому, згідно з ст.3, 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір в установленому законодавством порядку, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов`язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об`єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення, як і наявність підстав для відшкодування, перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною, тобто, доводи позивача щодо суті порушень не можуть бути перевірені в межах предмета доказування у цій справі. Предмет вимоги контролюючого органу до підконтрольної установи не може співпадати з предметом позову до суду до цієї особи.

Вимога контролюючого органу в частині усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, є обов`язковою до виконання лише у частині, яка не передбачає можливості примусового стягнення сум завданих збитків, відшкодування яких здійснюється через суд або у добровільному порядку. Тому така вимога в частині, де зазначено конкретні суми збитків, не є рішенням, що безпосередньо породжує права та/чи обов`язки для підприємства, що було об`єктом перевірки.

Таким чином, заявлена військовою частиною 2138 позовна вимога щодо визнання протиправною та скасування пунктів 1, 2, 3 вимоги відповідача від 10.09.2020 року за №15-07-23-14/4598-2020 є передчасною, та, відповідно задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16, постановах Верховного Суду від 20.08.2019 року у справі №826/14258/18, від 27 листопада 2019 року у справі №1440/1820/18, від 26.02.2020 у справі №520/2759/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 809/504/17, від 24.04.2020 у справі №802/342/17-а.

Щодо позовної вимоги військової частини 2138 щодо визнання протиправною та скасування пункту 8 вимоги відповідача від 10.09.2020 року за №15-07-23-14/4598-2020, а саме «Провести донарахування та виплати військовослужбовцям у відповідності до норм, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», суд зазначає, що оскаржуваний пункт вимоги спрямований не на безпосереднє відшкодування (стягнення) збитків, які спричинені бюджету, а на коригування роботи підконтрольної організації в цілому, оскільки передбачає необхідність вчинення певного комплексу дій з боку позивача. Таким чином, вимога у оскаржуваній частині не є таким рішенням суб`єкта владних повноважень, на підставі якого органи Держаудитслужби могли б вчинити відшкодування виявлених збитків шляхом примусового стягнення шляхом вимоги.

На підставі таких висновків суд вважає за необхідне надавати оцінку оскаржуваному пункту вимоги у ході розгляду цієї адміністративної справи у відповідності до правової позиції щодо права підконтрольної установи на оскарження таких вимог, неодноразово висловленої Верховним Судом, наприклад у постанові у адміністративній справі №822/2087/17 від 20.02.2018 року.

Надаючи таку оцінку оскаржуваній частині вимоги, суд перевіряє твердження відповідача про наявність порушень законодавства у діяльності ревізованої установи, на усунення яких вимога була спрямована.

З приводу таких порушень суд прийшов до наступних висновків.

У Акті ревізії від 27.08.2020 року №07-11/32 відповідачем зазначено «під час ревізії питання правильності визначення посадових окладів військовослужбовцям встановлено, що відповідно до примітки 1 додатка 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Починаючи з 01.01.2018 по теперішній час при розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців застосовуються посадові оклади, визначені відповідно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року.

Пунктом 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 20019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Перерахунок посадових окладів станом на 01.01.2020 відповідно до розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня 2020 року, не проводився. Внаслідок чого, за період з 01.01.2020 по 30.04.2020 військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу занижено розмір посадових окладів на загальну суму 2427626,93 гривні».

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності незастосування відповідачем пункту 1 примітки Додатку 1 та примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчислені розмірів посадових окладів та окладу за військовим званням.

Відповідно до частини другої - третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згідно з пунктом 1 Примітки додатку 1 постанови № 704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Згідно Примітки додатку 14 постанови № 704 оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого Законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 постанови № 103 у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»

Редакція Приміток додатків 1 та 14 не була змінена у зв`язку зі зміною редакції пункту 4 постанови № 704, тобто зміст приміток додатків 1 та 14 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

Загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки визначені Правилами підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 6 вересня 2005 року № 870 (далі - Правила).

Пунктом 20 Правил передбачено вимоги, які встановлюються до змісту проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою. Так, в окремих випадках в структурі проекту документа допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень. Додатки до проекту документа повинні містити перелік елементів, включення яких до тексту ускладнило б його сприйняття. Додатки позначаються цифрами.

Відповідно до пункту 24 Правил метою підготовки проекту акта про внесення змін до актів Кабінету Міністрів України є їх приведення у відповідність з прийнятими законами, актами Президента України, а також забезпечення взаємоузгодження норм окремих актів Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.

Таким чином нормативні положення постанови № 704, які встановлюють розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців та порядок їх обчислення, містяться у пункті 4. Примітки додатків 1 та 14 не містять нормативні положення та не встановлюють такі розміри, а лише роз`яснюють порядок їх обчислення.

Суд зазначає, що додатки 1 та 14 до постанови № 704 мають примітки пояснюючого характеру, зокрема, наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

На час виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня 2018 р.», тоді як згідно приміток до додатків 1 та 14 розрахунковою величиною визначено процентний показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року №4-зп зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

У постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №700/668/16-а визнано, що суб`єкт владних повноважень під час розгляду питання, пов`язаного з реалізацією особою свого права, зокрема, права на соціальний захист, зобов`язаний застосовувати той закон або інший нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення відповідних правовідносин між особою та державою, в особі її уповноважених органів.

На підставі викладеного, оскільки додатки 1 і 14 до постанови №704 були затверджені 30 серпня 2017 року, а пункт 4 цієї ж постанови змінено 21 лютого 2018 року на підставі постанови № 103, то відповідно і у цьому випадку пріоритетним у застосуванні є положення саме пункту 4 постанови №704.

Таким чином дії позивача при обчисленні посадового окладу та окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, відповідають вимогам пункту 4 постанови № 704 та є правомірними.

Також, суд зауважує, що пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, який набрав чинності 1 січня 2017 року, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі №240/4946/18 зазначала, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат, і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, а також додатків 1 та 14 постанови № 704, то не вбачається правових підстав для перерахунку розміру посадового окладу позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Правова позиція Верховного Суду у вказані категорії справ була сформована у постановах від 11 лютого 2021 року у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" (рішення від 8 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

З огляду на вищенаведене, позовні вимоги військової частини 2138 в частині визнання протиправною та скасування пункту 8 Вимоги щодо усунення виявлених порушень Південного офісу Держаудитслужби від 10.09.2020 року № 15-07-23-14/4598-2020 «Провести донарахування та виплати військовослужбовцям у відповідності до норм, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 2197,00 грн згідно платіжного доручення №1993 від 10.11.2020 року (т.1 а.с.8) та у розмірі 2007,00 грн згідно платіжного доручення №2562 від 29.12.2020 року (т.1 а.с.70).

Зважаючи на вищевикладене, враховуючи часткове задоволення вимог позивача суд дійшов висновку про стягнення з Південного офісу Держаудитслужби за рахунок його бюджетних асигнувань на користь військової частини 2138 судового збору у розмірі 525,50 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов військової частини 2138 – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 8 Вимоги щодо усунення виявлених порушень Південного офісу Держаудитслужби від 10.09.2020 року № 15-07-23-14/4598-2020.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Південного офісу Держаудитслужби за рахунок бюджетних асигнувань Південного офісу Держаудитслужби на користь військової частини 2138 судовий збір у розмірі 525,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - військова частина 2138 (вул.Левітана, 113, м.Одеса, 65121, код ЄДРПОУ 14321386).

Відповідач - Південний офіс Держаудитслужби (вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 40477150).

Суддя Вовченко О.А.