Рішення № 95648869, 18.03.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2021 р. № 400/5644/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А2161), вул. Перекопська, 175, м. Херсон, 73036

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (ВЧ А2161) про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні; зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та індексації грошового забезпечення із розрахунку 435,36 грн. в день з 16.08.2019 року по 30.10.2020 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення. грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні. Тому повинен виплатити і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки трудове законодавство не поширюється на проходження служби військовослужбовцями, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 262 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідив докази, суд дійшов висновку:

ОСОБА_1 у період з 29.04.2014 по 15.08.2019 проходив службу в Херсонському прикордонному загоні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2161).

Згідно з наказом № 471-ОС від 15.08.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків військової частини 2161.

Під час проходження служби позивачу не виплачувалася в повному обсязі індексація грошового забезпечення та при звільненні не виплачено компенсацію відпустки як учаснику бойових дій.

Позивач звертався до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (ВЧ А2161) (справа № 400/2390/20) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки; зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2014 р. по 15.08.2019 р.; зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки.

Ухвалою суду від 17.11.2020 по справі № 400/2390/20 залишено позов ОСОБА_1 без розгляду в частині позовних вимог щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення. В ухвалі зазначено, що у судовому засіданні 28.10.2020 р. представник позивача просив залишити без розгляду позовні вимоги в частині індексації грошового забезпечення, оскільки відповідач самостійно виплатив індексацію в розмірі 37068,26 грн.

Ухвалою суду від 17.11.2019 по справі № 400/2390/20 відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2161 Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України в частині нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки. Підставою для закриття провадження зазначено, що 12.11.2020 р. відповідач подав заяву про закриття провадження у справі у зв`язку з виплатою суми індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. До заяви додано копії платіжних доручень про виплату індексації в розмірі 37068,26 грн та компенсації за невикористану додаткову відпуску в розмірі 25863,37 грн. Крім того, додано витяг з наказу від 19.08.2020 р. № 435-ОС про внесення змін до наказу від 15.08.2019 р. № 471-ОС щодо виплати позивачу грошової компенсації за 70 невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, суд бере до уваги таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Суд дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає, що, при визначення розміру належних до виплати працівникові сум необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц.

Відповідно до п. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тому, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує, що позивача звільнено 15.08.2019. До суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та компенсації відпустки як учаснику бойових дій позивач звернувся у червні 2020 року. Відтак з 15.08.2019 року до червня 2020 року спору щодо невиплати позивачу належних сум при звільненні не існувало.

Після відкриття провадження у справі № 400/2390/20 відповідач запропонував позивачу реквізити рахунку для перерахування коштів – індексації грошового забезпечення та компенсації відпустки.

25.07.2020 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, в якому, зокрема, зазначив платіжні реквізити позивача.

Після отримання запиту представника позивача і платіжних реквізитів відповідачем одразу після надходження коштів від розпорядника виплатив ОСОБА_1 компенсацію додаткової відпустки і індексацію грошового забезпечення.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 132349,44 грн. (435,36 грн. середньоденної заробітної плати х 304 робочі дні за період з 16.08.2019 по 30.10.2020), що більше ніж у 2 рази, за суму грошової компенсації за невикористану відпустку та індексацію грошового забезпечення.

Тому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2000,00 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Посилання відповідача на те, що норми КЗпП не розповсюджуються на спірні правовідносини, судом до уваги не приймається.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійгов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2019 року у справі № 805/3385/16-а, від 15 липня 2020 року у справі № 824/144/16-а від 10 жовтня 2019 року у справі №826/4108/15 (провадження № №К/9901/29609/18), від 23.12.2020 у справі № 803/1768/17.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні із одночасною компенсацією суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44, але в цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки ці вимоги є передчасними.

На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

За змістом пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.

Позивачу відповідач ще не нарахував та не виплатив середній заробіток, тому вважати, що відповідач при нарахуванні та виплати в майбутньому порушить Порядок № 44 у суду немає правових підстав.

За таких обставин, позов належить задовольнити частково.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 139 КАС України.

Оскільки позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково на суму 2000 грн., що складає 1,51 % від суми заявлених вимог, що становить 132349,44 грн., то витрати на правничу допомогу у сумі 75,50 грн., що становить 1,51% від понесених позивачем, належить стягнути з відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А2161) (вул. Перекопська, 175, м. Херсон, 73036, ідентифікаційний код 14321378) задовольнити частково.

2. Стягнути з Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А2161) (вул. Перекопська, 175, м. Херсон, 73036, ідентифікаційний код 14321378) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

3. В решті позову відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Херсонського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (Військова частина А2161) (вул. Перекопська, 175, м. Херсон, 73036, ідентифікаційний код 14321378) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у сумі 75,50 грн. (сімдесят п`ять гривень 50 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду – 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження – 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України і п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко