Рішення № 95648811, 18.03.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2021 р. № 400/5412/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощено позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості з пенсійних виплат в розмірі 69 903, 94 грн., -

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - відповідач) про:

- визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яка виразилася в невиплаті коштів за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року в сумі 22695,68 грн. та за період з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року в сумі 47208,26 грн. заборгованості з пенсійної виплати ОСОБА_1 ;

- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заборгованості за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року в сумі 22695,68 грн. та за період з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року в сумі 47208,26 грн., що загалом становить 69903,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус тимчасово переміщеної особи та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Позивачці не була виплачена пенсія за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року та з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року у зв`язку з чим звернулася до відповідача з відповідною заявою. Листом від 30.10.2020 року №6409-5980/М-02/8-1400/20 відповідача повідомив про те, що відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також в листі зазначено, що в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області обліковується заборгованість, яка не виплачена за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року в сумі 22695,68 грн. та за період з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року в сумі 47208,26 грн. та питання виплати якої буде вирішено після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Ухвалою суду від 01.12.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

10.12.2020 року на виконаня ухвали суду від 01.12.2020 року позивачем до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду надано належним чином оформлену позовну заяву (з копією для учасників справи) із зазначенням причин неповідомлення своєї адреси електронної пошти та свого номеру засобу зв`язку; із зазначенням причин неповідомлення адреси електронної пошти свого представника ОСОБА_2 .

Ухвалою від 21.12.2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/5415/20 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.01.2021 року за вх. № 1525 до Миколаївського окружного адміністративного суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, 12.07.2018 року позивачка, у зв`язку зі зміною місця проживання, звернулася до відповідача з заявою, в якій просила запросити її пенсійну справу в Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області. Атестатом від 09.08.2018 року №1047 позивачку було знято з обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області та зазначено, що пенсію було виплачено по 29.02.2016 року. Листом Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 16.08.2018 року № 10311/03-02 пенсійну справу позивачки було направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, яку отримано останнім 21.08.2018 року. Витягом з протоколу № 24 засіданням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат від 23.07.2018 року, вирішено поновити виплату пенсії позивачці. Розпорядженням відповідача від 03.09.2018 року №120946 було поновлено виплату пенсії позивача з 01.10.2018 року. Вказав, що відповідачем з додержанням вимог та строків, які визначені Порядком №365 було поновлено пенсійну виплату пенсії в разі втрати годувальника позивачу. Зазначив, що відповідно до пункту 15 Порядку №365, було викладено в наступній редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Відтак, позивачці правомірно не виплачено обліковану по особовому рахунку ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії до встановлення Кабінетом Міністрів України порядку такої виплати.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка є пенсіонеркою та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV).

У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в Луганській області, ОСОБА_1 покинула своє постійне місце проживання та переїхала до міста Миколаїв.

12.07.2018 року ОСОБА_1 , у зв`язку зі зміною місця проживання, звернулася до відповідача з заявою, в якій просила запросити її пенсійну справу в Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області.

Атестатом від 09.08.2018 року №1047 ОСОБА_1 було знято з обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області та зазначено, що пенсію було виплачено по 29.02.2016 року.

Листом Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області від 16.08.2018 року № 10311/03-02 пенсійну справу позивачки було направлено на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Витягом з протоколу № 24 засіданням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат від 23.07.2018 року, вирішено поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ..

Розпорядженням відповідача від 03.09.2018 року №120946 було поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2018 року.

ОСОБА_1 не була виплачена пенсія за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року та з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року у зв`язку з чим звернулася до відповідача з відповідною заявою.

Листом від 30.10.2020 року №6409-5980/М-02/8-1400/20 відповідача повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також в листі зазначено, що в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області обліковується заборгованість, яка не виплачена за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року в сумі 22695,68 грн. та за період з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року в сумі 47208,26 грн. та питання виплати якої буде вирішено після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо невиплати заборгованості у період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року та з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року призначеної пенсії по втраті годувальника, позивачка звернулася з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), п.2 ч.1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру […]

Частиною 1 та 3 ст. 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" встановлено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд, враховуючи вищевикладені правові норми діючого законодавства зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи, створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно ч.2 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.

Відповідно до п.п.14, 15 Порядку, у разі прийняття рішення про відновлення соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії відновлює таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.

25.04.2018 року постановою Кабінету Міністрів України №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» пункт 15 Порядку, було викладено в наступній редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Зазначена зміна до Порядку набула чинності 12.05.2018 року.

11.06.2019 року рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №640/18720/18 визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

07.11.2019 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду зазначене рішення залишено в силі.

Таким чином, станом на 30.10.2020 року на момент надання відповідачем відповіді на звернення позивача про виплату заборгованості пенсії за минулий період, п.15 Порядку в редакції постанови КМУ від 25.04.2018 року, що передбачає окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, втратив чинність.

У такому разі, відповідач був позбавлений можливості посилатися на норму, яка втратила чинність та відмовляти позивачу у відновленні виплати заборгованості пенсії за минулий період.

Відповідно до ст.14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Слід дійти висновку, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсії, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року та з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року.

Щодо суми заборгованості, суд зазначає наступне.

Відповідачем в листі від 30.10.2020 року №6409-5980/М-02/8-1400/20 самостійно вказано розмір невиплаченої пенсії за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року в сумі 22695,68 грн. та за період з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року в сумі 47208,26 грн.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач був зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 та за період з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року, що як встановлено матеріалами справи відповідачем зроблено не було.

Згідно зі ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

При цьому, суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 р. у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

З урахуванням вказаного, суд доходить висновку про допущення до негайного виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості з пенсійних виплат в розмірі 69 903, 94 грн. - задовольнити.

Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо невиплати коштів за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року в сумі 22695,68 грн. та за період з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року в сумі 47208,26 грн. заборгованості з пенсійної виплати ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заборгованість за період з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року в сумі 22695,68 грн. та за період з 01.03.2017 року та 30.09.2018 року в сумі 47208,26 грн., що загалом становить 69903,94 грн.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.03.2021 року.

Суддя Г. В. Лебедєва