Ухвала суду № 95648426, 18.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

18 березня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/458/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі – ГУНП в Луганській області, відповідач), в якому позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за невикористані дні чергової відпустки при звільненні за 2015 рік, у кількості 21 доба у сумі 6906,54 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 02.08.1993 проходила службу в органах внутрішніх справ України, з 30.10.2014 в Старобільському районному відділі ГУМВС України у Луганській області, з 07.11.2015 в Головному управлінні Національної поліції в Луганській області.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області від 07.11.2015 №1 о/с відповідно до підпунктів 9 та 12 розділу XI Закону України “Про Національну поліцію”, у зв`язку з прибуттям з МВС, призначена з присвоєнням спеціального звання поліції в порядку переатестування та установлення посадових окладів згідно штатного розпису, з 07.11.2015 по Старобільському відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області.

Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області від 30.05.2016 № 341 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частиною першою статті 77 (через хворобу) з 30.05.2016.

Також позивач зазначила, що на день звільнення у календарному обчисленні вислуга років становить 22 роки 09 місяців 27 днів, в пільговому обчисленні 26 років 05 місяців 16 днів, у зв`язку з чим, тривалість чергової відпустки складала - 45 діб.

При цьому, щорічну чергову відпустку за 2015 рік, яка складає 7 діб, позивач під час проходження служби в Стахановському MB ГУМВС України у Луганській області - не використала. Крім того, позивачу, як учаснику бойових, додаткова відпустка за 2015 рік не надавалась.

Таким чином, невикористана позивачем чергова відпустка за 2015 рік склала 7 діб, додаткова відпустка за 2015 рік – 14 діб.

Однак відповідач грошову компенсацію за невикористані дні чергової додаткової відпустки при звільненні позивача за 2015 рік у кількості 21 доби не виплатив.

Позивач вважає, що дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану чергову та додаткову відпустку за період проходження служби в 2015 році, суперечать положенням частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 24 Закону України “Про відпустки”.

Позивач в позовній заяві навела свій розрахунок грошової компенсації наступним чином: одноденний розмір грошового забезпечення позивача - 328,88 грн (9866,5 грн / 30 календарних днів).

Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку - 21 доба.

Грошова компенсація за невикористану чергову відпустку за 2015 рік – 6906,54 грн (21 доба х 328,88 грн).

18.02.2021 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 6749/2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що додаткова відпустка, яка надається учасникам бойовичх дій, не належить до категорії щорічних, а отже на такі відпустки не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток відповідно до Закону України «Про відпустки». Дана відпустка надається за календарий рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року (арк. спр. 32-39).

01.03.2021 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 7755/2021 від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду. Із посиланням на положення статті 122 КАС України зазначають, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні чергової та додаткової відпустки за 2015 рік, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування у спірних відносинах частини другої статті 233 КЗпП України (арк. спр. 75-78).

Ухвалою суду від 01.02.2021 відкрито провадження у справі (арк.спр. 27-28).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ України, у період часу з 30.10.2014 по 06.11.2015 в Старобільському РВ ГУМВС України у Луганській області (арк.спр. 23).

Наказом Головного управління МВС України у Луганській області від 30.05.2016 №341 о/с “По особовому складу” майора поліції ОСОБА_1 (М-031262), заступника начальника слідчого відділення Старобільського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу), з 30.05.2016, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 22 роки 09 місяців 27 днів, у пільговому обчисленні: 26 років 05 місяців 16 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 15 діб (арк. спр. 22).

З даним наказом позивач ознайомлена 30.05.2016, що підтверджується особистим підписом ОСОБА_1 у послужному списку, а також розпискою, наданою позивачем 30.05.2016 в підтвердження отримання трудової книжки та вказаного вище наказу про звільнення (арк. спр. 40).

Згідно довідки Старобільського відділу поліції ГУНП в Луганській області від 27.04.2016 № 2508/111/43-2016 позивачем за період з 07.11.2015 по 31.12.2015 не виристано відпустку в обсязі 7 діб (арк. спр. 23).

Згідно довідки ГУНП в Луганській області від 15.02.2021 № 796/111/43-2021 ОСОБА_1 за період проходження служби в Старобільському відділі поліції ГУНП в Луганській області у 2015 році, з 07.11.2015 по 31.12.2015, відпустки, у тому числі доаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, не використовувала. Відповідно до частини четвертої статті 94 Закон України «Про Національну поліцію» за вказаний вище період щорічна чергова оплачувана відпустка за 2015 рік ОСОБА_1 склала 4 доби (арк. спр. 61).

Згідно довідки ГУНП в Луганській області від 18.07.2016 № 1272/111/22-2011 прогрошове забезпечення по видам доходу за період проходження служби в Старобільському ВП ГУНП України в Луганській області ОСОБА_1 сплачено грошове забезпечення за період: 07.11.2015 по 30.05.2016, зокрема, сплачено компенсацію за невиристану відпустку у розмрі 3588,74 грн (ар.к спр. 25).

При цьому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за 2015 рік при звільненні 30.05.2016 відповідач позивачу не виплатив. Вказане також не зазаперчувалося відповідачем.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невикористані дні чергової та додаткової відпустки при звільненні за 2015 рік, позивач зазначила про те, що нею не пропущені строки звернення до суду, оскільки вважає, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки при звільненні є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов`язання її виплатити не обмежується будь-яким строком. При цьому посилалась на норми статей 94, 116, 117 та 233 КЗпП України, статті 2 Закону України “Про оплату праці” та Рішення Конституційного Суду України №9-рп/2013 від 15.10.2013.

Вирішуючи клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд виходить з наступного.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному — строк звернення до суду.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій можливо дійти висновку про те, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

При цьому ЄСПЛ у справах “Салов проти України”, п. 93, “Сутяжник” проти Росії”, п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, підсумовуючи вище викладене, можливо дійти висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про Нацональну поліцію” (в редакції, чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Отже служба в Національній поліції є публічною службою.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення зі служби грошової компенсації за невикористані дні чергової та додаткової відпустки при звільненні за 2015 рік.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас, частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням саме трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проте слід мати на увазі, що адміністративний суд, міг би застосувати вказану норму статті 233 КЗпП України, лише у тому випадку, коли у спеціальних нормативно-правових актах відсутні положення, якими врегульовано спірні правовідносини.

З цього приводу є усталеною позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені спеціальним законодавством, яким і є Кодекс адміністративного судочинства України, у частині п`ятій статті 122 якого чітко передбачено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення грошової компенсації за невикористані дні чергової та додаткової відпустки при звільненні за 2015 рік охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 233 КЗпП України.

Рішення Конституційного Суду України №9-рп/2013 від 15.10.2013, на яке посилається позивач у позові, розглядалось відносно конституційного звернення щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу в аспекті того, чи поширюється необмежений строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати на вимоги про стягнення не нарахованих роботодавцем сум індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. І саме з цього приводу Конституційним Судом України розтлумачено положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України таким чином, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Таким чином, вказане Рішення взагалі не стосується правовідносин, що виникли між сторонами.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, в якій сформовано правову позицію про те, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки із застосуванням приписів КЗпП України і Закону України “Про оплату праці” №504/96-ВР, суд вважає неприйнятними, оскільки у вказаній постанові йшлося про застосуванням статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР до спірних правовідносин, пов`язаних з правом звільненого поліцейського на отримання компенсація за всі невикористані ним дні, як основної, так і додаткової відпустки, і питання щодо строку звернення до адміністративного суду із заявленими позовними вимогами Верховним Судом не вирішувалося.

Як вже було встановлено судом раніше, за 2015 рік позивач не використала 21 добу відпустки і станом на час отримання трудової книжки та наказу про звільнення зі служби (30.05.2016) позивачу було відомо, що відповідач не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні чергової та додаткової відпустки під час звільнення 30.05.2016 зі Старобільського РВ ГУМВС України у Луганській області.

Починаючи з 30.05.2016 у позивача розпочинається перебіг строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Однак, з даним позовом позивач звернулась лише 28.01.2021, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції Луганського окружного адміністративного суду (арк. спр. 1).

Таким чином судом встановлено, що позивач звернулась до суду з даним позовом за спливом більше п`яти років, а отже з пропуском строку звернення встановленого частиною п`ятою статтею 122 КАС України, її висновки про те, що нею строк звернення до суду не порушений є хибними по вище викладеним мотивам, жодних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду позивач не навела.

Згідно частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявні підстави для залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки при звільненні.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що після усунення підстав, з яких позов був залишений без розгляду, вона має право звернутись до адміністративного суду в загальному порядку (частина четверта статті 240 КАС України).

Керуючись статтями 122, 123, 240, 256, 294, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки при звільненні залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що після усунення підстав, з яких позов був залишений без розгляду, ОСОБА_1 має право звернутись до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

СуддяЄ.О. Кисельова