Рішення № 9564832, 18.12.2009, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

18.12.2009Справа №2-2/5032-2009 за позовом ТОВ "ВіЕйБі Лізинг" (04119, м.Київ, вул.. Дегтярівська, 21-г)

до ТОВ "Кримінвестбуд 2005" (98500, м.Алушта, вул.. 60 років СРСР, буд. 10, кв. 134)

про спонукання до виконання певних дій та стягнення 330 637,89 грн.

Суддя Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Варданян К.А. – представник, довіреність у справі.

Від відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до відповідача про стягнення суми основного боргу у розмірі 5379грн.41коп., 3% річних у сумі 705грн.29коп., збитки, які понесені у зв’язку із знеціненням грошових коштів – 1433грн.59коп, штрафу у сумі 11330грн.00коп, неустойки у сумі подвійної плати за користуванням річчю за час прострочення – 262953грн.06коп., що разом складає – 330637грн.89коп., про вилучення та передачу власнику предмета лізингу, а саме, автокран, рік випуску 2007 р., Китай, QY 25 К5, номер шасі LXGCPA3137А008748 в кількості 1 одиниця за залишковою вартістю 525892грн.32коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено договір фінансового лізингу від 18.4.2008 р. №080418-63/ФЛ-Ю-С, відповідно до умов якого позивач зобов’язався передати відповідачу в платне користування майно, а відповідач - прийняти та своєчасно оплачувати періодичні платежі у порядку та строки, які передбачено договором. Позивач свої зобов’язання за договором виконав у повному обсязі, проте, порушуючи умови договору, відповідач оплату лізингових платежів виконує не в повному обсязі, що стало підставою для звернення із позовною заявою до суду.

2 грудня 2009 року до суду від позивача надійшла заява №5049 від 30.11.2009р про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 5236грн.54коп., пеню у розмірі 2300грн95коп, 3% річних у розмірі 290грн.01коп., збитки, які понесені у зв’язку із знеціненням грошових коштів у розмірі 1398грн.80коп, штраф у розмірі 11330,00грн., неустойки у сумі подвійної плати за користуванням річчю за час прострочення у розмірі 262953грн.06коп., що разом складає – 283 509грн.36коп.

3 грудня 2009 року судове засідання відбулося за участю представника позивача Варданян К.А. та представника відповідача Ткаченко (довіреність у справі).

Представник відповідача 03.12.2009 року у судовому засіданні надав суду пояснення №25 до позовної заяви, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення неустойки, оскільки твердження позивача про настання зобов’язань відповідача по сплаті штрафних санкцій не базуються на законних підставах та являються невірними.

У судовому засіданні оголошувалася перерва на 18.12.2009р, після перерви судове засідання було продовжене.

Представник відповідача у судове засідання 18.12.2009р не з’явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що є відмітка у бланку перерви.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез’явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі не з’явлення відповідача за викликом господарського суду, суд має право відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 ГПК або статтею 90 ГПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю - продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. (ст..806 ЦК України).

Відповідно до ч.1ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Між ТОВ "ВіЕйБі Лізинг", як лізингодавцем, та ТОВ "Кримінвестбуд 2005", як лізингоодержувачем, був укладений договір від 18.4.2008 р. №080418-63/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу, відповідно до п.1.1 якого предметом договору є надання лізингодавцем у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість та загальна вартість на момент укладення договору якого, наведена у Специфікації (додаток №2 до договору) для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Відповідно до п.2.1 договору, строк користування лізингоодержувачем майном становить 49 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання – передачі майна згідно п.4.3 договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором.

Відповідач виплачує Позивачу лізингові платежі відповідно до п. 3.1. Договору та Графіку сплати лізингових платежів до Договору.

Крім того, згідно п. 8.2.1. Договору відповідач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати позивача про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення позивачу звіту у формі встановленій Договором (Додаток № 3 до Договору).

Позивачем належним чином виконані умови Договору, в т.ч. предмет лізингу був переданий в користування Відповідачу, на підставі підписаного сторонами Договору акту прийому-передачі майна.

Проте, всупереч прийнятих обов'язків, відповідач зобов'язання за Договором щодо сплати лізингових платежів виконував не в повному обсязі, в наслідок чого за період з лютого 2009 р. по березень 2009 р., за ним за Договором фінансового лізингу № 080418-63/ФЛ-Ю-С від 18.4.2008р виникла заборгованість у розмірі 5236грн.54коп, яка на момент розгляду спору не погашена, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Таким чином, виходячи зі змісту ст.. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт оплати та не надано належних доказів погашення заборгованості отриманий товар у сумі 5236грн.54коп, та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок, більш того, відповідач визнає наявність вказаної заборгованості.

Отже, позовні вимоги у частині стягнення 5236грн.54коп. боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Окрім суми основного боргу позивач просить стягнути 3% річних у розмірі 290грн.01коп (за період з 23.02.2009р по 03.9.2009р) та збитки, які понесені у зв’язку із знеціненням грошових коштів (інфляційні), у розмірі 1 398грн.80коп (за період з 23.02.2009р по 31.8.2009р), які підлягають задоволенню, оскільки у силу ст..625 Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Також позивачем заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 2300грн95коп, штрафу у розмірі 11330,00грн. та неустойки у сумі подвійної плати за користуванням річчю за час прострочення у розмірі 262953грн.06коп.

Як вже зазначалося, зобов'язання повинне виконуватись належним чином відповідно до умов договору і вимогам ЦК України (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання, при порушенні зобов'язань наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Ст. 546 ЦК України визначає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

В до ст..3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР, яка являється спеціальною нормою закону, що регулює нарахування штрафних санкцій, передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 11.2.1 Договору, за порушення обов'язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1 Договору і Графіком сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору), та інших платежів, передбачених Договором, відповідач зобов'язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочки від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим позивачеві, понад вказану пеню.

Як вже зазначалося, згідно п. 8.2.1. Договору відповідач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати позивача про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення позивачу звіту у формі встановленій Договором (Додаток № 3 до Договору).

Проте за перший квартал 2009 року звіт в установленій формі відповідач не надавав.

Відповідно до п. 11.2.3. Договору за неподання інформації про стан та місцезнаходження предмету лізингу відповідач зобов'язаний сплатити позивачу штраф у розмірі 1 (один) відсоток загальної вартості предмету лізингу на момент укладення Договору за кожен випадок такого порушення.

Отже, у частині стягнення 2300грн95коп пені (за період з 23.02.2009р по 23.8.2009р) та 11330,00грн штрафу позов обґрунтований та підлягає задоволенню, оскільки розрахунок пені та штрафу позивачем здійснений правильно, відповідно до пунктів 11.2.1 та 11.2.3 договору від 18.4.2008 р. №080418-63/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу та нарахування пені проведено з дотриманням шестимісячного строку передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому пеня та штраф підлягають стягненню з відповідача.

В обґрунтування вимоги про стягнення неустойки у сумі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у розмірі 262953грн.06коп, позивач посилається на п.2 ст.785 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Але, як вже зазначалося, відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Тоді як сторони не передбачили у договорі від 18.4.2008 р. №080418-63/ФЛ-Ю-С фінансового лізингу відповідальність відповідача у вигляді сплати неустойки у сумі подвійної плати за користуванням річчю за час прострочення повернення річчі.

Отже вимога позивача про стягнення неустойки у сумі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у розмірі 262953грн.06коп задоволенню не підлягає.

Враховуючи подану позивачем заяву про зміну позовних вимог, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті держмита, витрати по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу відносяться на сторін пропорційно задоволеним вимогам з урахуванням заяви позивача №5049 від 30.11.2009р про зменшення розміру позовних вимог.

Аналогічної думки щодо розподілу судових витрат дотримується Севастопольський апеляційний господарський суд у постанові від 14.9.2009р по справі №2-29/1793-2009.

Згідно п.3.9.5 роз’яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника.

За згодою представника позивача в судовому засіданні були оголошена тільки вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення оформлений та підписаний 22.12.2009р.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 49,75,77,82,84,85 ГПК України, суд

В И Р И Ш И В:

1.          Прийняти заяву позивача №5049 від 30.11.2009р про зменшення розміру позовних вимог

2.          Позов задовольнити частково.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИМІНВЕСТБУД 2005» (98500, АР Крим, м. Алушта, вул. 60 років СРСР, буд. 10 кв.134, ІНН 33520693, п/р 26007054902641 в Приватбанк, МФО 384436) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВіЕйБі Лізинг» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21-г, ІНН 33880354, п/р 26002262400276 в ВАТ «ВіЕйБі Банк» в м. Києві, МФО 380537) 5236грн.54коп. основного боргу, 2300грн95коп пені, 290грн.01коп. 3% річних, 1398грн.80коп збитків, які понесені у зв’язку із знеціненням грошових коштів, 11330,00грн штрафу, 191грн58коп. держаного мита, 15грн.95коп витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

4.          У стягненні неустойки у розмірі подвійної плати за користуванням річчю за час прострочення у сумі 262953грн.06коп відмовити.

5.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.