Рішення № 95647621, 18.02.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2021 р. Справа№200/8421/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голошивця І.О., секретаря судового засідання - Шташаліс О.О., за участю представника позивача – Музикант В.С., представника позивача – Поляцько О.Ю., представника відповідача – Бурашнікова О.С., розглянув у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державного бюро розслідувань (далі за текстом – ДБР, відповідач-1), Виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича (далі за текстом – відповідач-2), Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (далі за текстом – ТУ ДБР у м. Краматорську, відповідач-3) про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовної заяви з врахуванням уточнень, позивач зазначив, що наказ виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань полковника Соколова Олександра Володимировича від 13.08.2020 № 514-ос в частині звільнення позивача з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з припиненням державної служби з 17.08.2020 є протиправним, у зв`язку з тим, що по-перше, виданий неповноважною особою, по-друге, конкурс на заняття посади першого заступника директора ТУ ДБР у м. Краматорську позивачем пройдено відповідно до ч.3 ст.14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та Типового порядку проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у Державному бюро розслідувань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1069 від 20.12.2017, та призначено на вищезазначену посаду. При звільненні позивачу не було запропоновано іншої вакантної посади в цьому управлінні які на день звільнення були вакантні, а також в управліннях інших областей, чим вважає порушеним своє право на працю. Крім того, надавши документи до конкурсної комісії на проходження повторного конкурсу на заняття вакантної посади в органі ТУ ДБР у м. Краматорську заступника начальника директора, позивачу не надали можливості пройти заявлений конкурс, звільнивши позивача до початку проходження цього конкурсу. Вважає, що позивач мав право на переведення згідно нового штатного розпису, навіть через проходження конкурсу, оскільки позивач вже мав звання полковника. Тобто, вважає дії відповідачів протиправними щодо свого звільнення, просив поновити його на посаді або на рівнозначній посаді з виплатою компенсації за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Представник відповідача 1 надав до суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив, що відповідачі діяли правомірно, звільнено позивача на підставі та в межах діючого законодавства, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, відповідно до пункту 1 частини 1 ст.87 Закону України «Про державну службу» не містить будь-яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення. В ТУ ДБР у м. Краматорську посади державної служби були скорочені та введені посади рядового та начальницького штату, тому рівнозначної посади в органах ДБР наразі не існує. Крім того зазначив, що керівник ДБР – відповідач-2 діяв виключно у межах своїх повноважень.

У судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач-2 до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзив на адміністративний позов до суду не надав.

Представником відповідача-3 до суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого, відповідач-3 заперечує проти задоволення позовних вимог, вважає, що відповідачі діяли правомірно, в межах чинного законодавства України, оскаржуваний наказ винесений з урахуванням норм приписів Законів України «Про державну службу» та «Про Державне бюро розслідувань», тому є правомірним та скасуванню не підлягає. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, аналогічних зазначеним відповідачем 1.

Відповідач-3 до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.10.2020.

06.10.2020 ухвалою Донецького окружного адміністративного суду залучено в якості третього відповідача по справі – Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, та відкладено розгляд справи на 05.11.2020.

05.11.2020 розгляд справи відкладено до 18.11.2020 у зв`язку з участю судді у виборчій справі.

У судовому засіданні 18.11.2020 оголошено перерву до 01.12.2020 для надання представником позивача заперечень на відзив та додаткових доказів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01.12.2020 прийнято до провадження заяву про зменшення позовних вимог, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2020 відкладено розгляд справи з метою витребування додаткових доказів у відповідача-3 до 28.01.2021.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28.01.2021 розгляд справи відкладено до 18.02.2021 з метою витребування додаткових доказів.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до Протоколу №32 від 20.07.2018 засідання конкурсної комісії №2 з проведення конкурсу на зайняття посад в Державному бюро розслідувань визнаний переможцем конкурсу на посаду першого заступника директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську.

Наказом Директора ДБР за №103-ос від 05.09.2018 «Про призначення ОСОБА_2 » позивача призначено на посаду першого заступника Директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, як обраного за конкурсом з 06.09.2018, з випробувальним строком 6 місяців. (Т. 1 а.с. 80)

Наказом Директора ДБР за №106-ос від 06.09.2018 «Про покладання виконання обов`язків» на Позивача з 07.09.2018 було покладено виконання обов`язків за вакантною посадою Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську до призначення керівника цього Територіального управління в установленому законодавством порядку. (Т. 1 а.с. 81)

Наказом Директора ДБР №38-ос від 07.03.2019 позивачу присвоєно четвертий ранг державного службовця як такому, який має спеціальне звання полковника поліції.

Наказом в.о. Директора ДБР від 14.07.2020 №336 «Про попередження працівників» вирішено Управлінню кадрової роботи та державної служби Державного бюро розслідувань персонально попередити працівників територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, посади яких з 17.08.2020 скорочуються, про наступне вивільнення (додатки 1-7). Пунктами 2, 3 наказу визначено, організаційно-кадрові заходи, пов`язані зі скороченням посад, завершити у строки, відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України. У разі звільнення працівників територіальних управлінь Державного бюро розслідувань з державної служби на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» територіальним управлінням Державного бюро розслідувань виплатити працівникам вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.(Т. 1 а.с. 98)

16.07.2020 позивачем отримано «Попередження про наступне вивільнення» (вихідний №10-13-01-15475 від 16.07.2020), підписане виконуючим обов`язки Директора Державного бюро розслідувань полковником Соколовим О.В., де зазначено, що у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Краматорську, відповідно до наказу ДБР від 14.07.2020 №94-дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік», попереджаємо про наступне скорочення посади першого заступника Директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, яку Ви обіймаєте, по закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження. (Т.1 а.с.105)

Під особистий підпис 16.07.2020 позивачем отримано дане попередження, про що складено додаток 6 до Наказу ДБР від 14.07.2020 №336. (Т.1 а.с.100)

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що 17.07.2020 Відповідачем-1 на офіційному сайті ДБР розміщено оголошення про проведення конкурсу на посади директора та заступників директора територіальних управлінь ДБР, у тому числі директора та двох заступників директора ТУ ДБР у м. Краматорську, зі строком подачі документів до конкурсної комісії №14 в період з 20.07.2020 по 02.08.2020 включно. На виконання даної вимоги позивачем направлено документи до конкурсної комісії №14 поштовим зв`язком для участі у конкурсі на зайняття посади заступника директора ТУ ДБР у м. Краматорську.

Наказом від 13.08.2020 №514-ос «З особового складу», підписаного виконуючим обов`язки директора Державного бюро розслідувань полковником Соколовим Олександром Володимировичем, відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 17.08.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби. (Т.1 а.с 106)

Підставами для видання наказу від 13.08.2020 №514-ос зазначено: наказ Державного бюро розслідувань від 14.07.2020 №94 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік», наказ Державного бюро розслідувань від 14.07.2020 №336 «Про попередження працівників», персональне попередження про наступне вивільнення від 16.07.2020 №10-13-01-15475.

17.08.2020 позивачем складено Розписку про отримання в Управлінні кадрової роботи та державної служби Державного бюро розслідувань трудової книжки серії НОМЕР_1 . (т.1 а.с.107)

Вважаючи наказ від 13.08.2020 №514-ос протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

В рамках даного позову суд оцінює правомірність винесення наказу від 13.08.2020 №514-ос «З особового складу» та усіх дій які передували звільненню ОСОБА_1 з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 17.08.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За приписами ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Основного Закону, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

12.11.2015 Верховною Радою України прийнято Закон № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII), який набрав чинності з 01.03.2016, відповідно до якого ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Завданнями ДБР відповідно до статті 5 Закону № 794-VIII є запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування:

1) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України;

2) злочинів, вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України;

3) злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.

За змістом положень статті 6 Закону № 794-VIII, ДБР відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції, серед іншого: бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, вносить відповідні пропозиції на розгляд Кабінету Міністрів України; припиняє і розкриває злочини, розслідування яких віднесено до його компетенції; здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування злочинів, віднесених до підслідності ДБР, на підставах та в порядку, встановлених законом; розробляє і затверджує методику розслідування окремих видів злочинів; вживає заходів для повернення в Україну з-за кордону коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення злочинів, віднесених до підслідності ДБР; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення Директора ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів (стаття 4 Закону № 794-VIII).

Отже, нормами Закону № 794-VIII (у вказаній вище редакції) ДБР визначався як орган із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.

На виконання пункту 1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 794-VIII, Кабінет Міністрів України 29.02.2016 прийняв постанову № 127 «Про утворення Державного бюро розслідувань».

03.12.2019 Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, прийняла Закон № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон № 305-IX), який набрав чинності 27.12.2019.

Статтею 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (у редакції Закону №305-IX) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.

Отже, з 27.12.2019 ДБР припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 9 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції зі змінами, внесеними Законом № 305-ІХ, на час виникнення спірних правовідносин) організаційна структура Державного бюро розслідувань визначається Президентом України.

На виконання зазначених положень закону Указом Президента України від 05.02.2020 № 41/2020, затверджено нову організаційну структуру Державного бюро розслідувань.

Так, організаційна структура Державного бюро розслідувань включає в себе:

1. Центральний апарат:

Головне слідче управління;

Головне оперативне управління;

Головне оперативно-технічне управління;

Управління внутрішнього контролю;

Управління забезпечення особистої безпеки;

Управління з розслідування злочинів, вчинених у зв`язку із масовими протестами у 2013-2014 роках;

Управління правового забезпечення;

Управління міжнародного співробітництва;

Управління кадрової роботи та державної служби;

Управління режимно-секретної роботи та захисту інформації;

Управління фінансової діяльності та бухгалтерського обліку;

Управління забезпечення діяльності;

Управління інформаційних технологій;

Відділ по роботі з громадськістю та засобами масової інформації;

Відділ організаційно-аналітичного забезпечення;

Патронатна служба.

2. Територіальні управління:

Територіальне управління, розташоване у місті Львові, що поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області;

Територіальне управління, розташоване у місті Хмельницькому, що поширює свою діяльність на Вінницьку, Житомирську, Рівненську, Хмельницьку, Чернівецьку області;

Територіальне управління, розташоване у місті Миколаєві, що поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області;

Територіальне управління, розташоване у місті Мелітополі, що поширює свою діяльність на Автономну Республіку Крим, Запорізьку, Херсонську області, місто Севастополь;

Територіальне управління, розташоване у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську, Полтавську, Сумську, Харківську області;

Територіальне управління, розташоване у місті Краматорську, що поширює свою діяльність на Донецьку і Луганську області;

Територіальне управління, розташоване у місті Києві, що поширює свою діяльність на місто Київ, Київську, Черкаську та Чернігівську області.

3. Інститут підготовки кадрів Державного бюро розслідувань та Науково-дослідний інститут судових експертиз Державного бюро розслідувань.

08.07.2020 виконуючим обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколовим О.В. винесено наказ № 323 «Про затвердження переліку посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами». (Т. 1 а.с. 94-95)

Відповідно до даного наказу, посади директора та заступника директора територіальних управлінь Державного бюро розслідувань підлягали заміщенню особами рядового та начальницького складу.

17.07.2020 виконуючим обов`язки Директора Державного бюро розслідувань Соколовим О.В. винесено наказ № 94 ДСК від 14.07.2020 «Про затвердження змін до штатного розпису територіального бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік» (Т.1 а.с. 96)

Підставою винесення даного наказу слугував поданий на затвердження керівництвом територіальних управлінь перелік посад у територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами, затверджений наказом від 08.07.2020 № 323.

На реалізацію наказу Державного бюро розслідувань від 14.07.2020 №94 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2020 рік» видано наказ Державного бюро розслідувань від 14.07.2020 №336 «Про попередження працівників» та здійснено персональне попередження позивача про наступне вивільнення від 16.07.2020 №10-13-01-15475. На підставі вказаних документів, наказом від 13.08.2020 №514-ос «З особового складу», підписаного виконуючим обов`язки директора Державного бюро розслідувань полковником Соколовим Олександром Володимировичем, відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, 17.08.2020 у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби. (Т.1 а.с 106)

У своєму позові, однією з підстав протиправності винесеного наказу про звільнення, позивачем зазначено, що він винесений неповноважною особою. Однак, у позовній заяві відсутні вимоги щодо вирішення питання дослідження законності призначення ОСОБА_3 виконуючим обов`язки директора ДБР та виконання останнім своїх обов`язків. В матеріалах справи наявні накази про призначення ОСОБА_3 виконуючим обов`язки директора Державного бюро розслідувань, які не оскаржувались та не скасовувались.Тому, суд зазначає, що підстава протиправності оскаржуваного наказу як підписання його неповноважною особою не є предметом позову у даній справі, відповідно такий факт не досліджується судом в рамках даної справи та не підлягає доказуванню.

Проте, суд вважає необхідним звернути увагу на таке.

Частиною 1 Статтею 10 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» (Закон №305-ІХ) визначено, що керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників.

У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов`язків.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, Директор Державного бюро розслідувань, перший заступник Директора Державного бюро розслідувань і заступники Директора Державного бюро розслідувань призначаються строком на п`ять років. Одна і та сама особа не може обіймати одну і ту саму посаду або іншу із зазначених більше двох строків підряд.

Згідно визначеного у статті 11 цього закону щодо Порядку призначення Директора Державного бюро розслідувань, Директор Державного бюро розслідувань призначається на посаду Президентом України за поданням комісії з проведення конкурсу на зайняття посади Директора Державного бюро розслідувань (далі - Конкурсна комісія).

Директор Державного бюро розслідувань звільняється з посади Президентом України за наявності підстав, визначених частинами четвертою та п`ятою статті 10 цього Закону.

Частиною 4 статті 12 Закону №305-IX визначено, що у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.

З матеріалів справи вбачається, що наказом 179-ос від 17.03.2020 заступник Директора ОСОБА_3 приступив до виконання повноважень Директора Державного бюро розслідувань, оскільки наказом №35-в від 16.03.2020 першому заступнику Директора ДБР ОСОБА_4 надано відпустку без збереження заробітної плати на 3 календарні дні з 17 по 19 березня 2020 року на підставі особистої заяви.

Рішенням колегії Державного бюро розслідувань від 20.07.2020 №13 рекомендовано заступнику Директора Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 приступити до виконання повноважень Директора Державного бюро розслідувань з 20.07.2020, та наказом від 20.07.2020 №352 «Про виконання повноважень Директора Державного бюро розслідувань» введено в дію рішення Колегії Державного бюро розслідувань від 20.07.2020 №13 та ОСОБА_3 приступив до виконання повноважень Директора Державного бюро розслідувань з 20.07.2020.

Тобто, оскільки дані накази у судовому порядку не оскаржувались та не були скасовані ані самостійно, ані за рішенням суду, тому, предметом оскарження в даній адміністративній справі не були, суд доходить висновку, що при винесенні оскаржуваного наказу №514-ос від 13.08.2020 «З особового складу» відповідач-2 діяв як уповноважена особа, що виконувала обов`язки Директора Державного бюро розслідувань.

Щодо протиправності звільнення позивача, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Частинами 2, 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Тобто, з аналізу статті 87 вказаного Закону вбачається, що не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримати згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення, проте обов`язок щодо запропонування відповідної рівнозначної посади, як це визначено нормами Кодексу законів про працю, визначені зокрема статтею 49-2, скасований не був. Отже, за рішенням суб`єкта призначення, зокрема Директором ДБР (або виконуючим обв`язки директора), позивач повинен був бути призначений на нову рівнозначну посаду яка утворилась згідно штатного розпису, крім того, станом на дату звільнення позивача, згідно штатного розпису наданого суду, посади Директора та заступників Директора ТУ ДБР у м. Краматорську були вакантні.

Згідно норм частини 5 статті 87 вказаного Закону, наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

Суд зазначає, що Позивач у період видання оскаржуваного наказу про його звільнення 13.08.2020 року у відпустці та на лікарняному не перебував. Крім того, цей наказ видано раніше 30 днів після попередження про майбутнє вивільнення, тому суд критично ставиться до формування та винесення наказу за чотири дні до дати звільнення позивача.

Відповідно до п.п. 3,4 п. 3 Прикінцеві і перехідні положення Закону № 305-IX, директори територіальних управлінь та інші працівники Державного бюро розслідувань продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення їхніх повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін. Працівники Державного бюро розслідувань, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України "Про Державне бюро розслідувань" з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Так, при винесенні Закону № 305-IX законодавець передбачив гарантії продовження здійснення повноважень директорами територіальних управлінь, слідчими, оперуповноваженими у тому числі у разі визнання цих посад посадами рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Отже, звільнення державних службовців, зокрема першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську у зв`язку зі зміною штатного розпису та необхідністю заміщення даних посад особами рядового і начальницького складу прямо суперечить пп. 3,4 п. 3 Прикінцевих і перехідних положеннь Закону № 305-IX.

Крім того, статтею 14, зокрема частинами 2-5 визначено, що служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.

Порядок присвоєння спеціальних звань особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань та їх співвідношення з іншими спеціальними, а також військовими званнями і рангами державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.

Трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Частиною 6 статті 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» передбачено, порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами. На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

В статті 14-3 вказаного Закону передбачена можливість переведення працівників Державного бюро розслідувань, зокрема, частиною 1 визначено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Крім того, статтею 15 передбачені обмеження щодо працівників Державного бюро розслідувань, а саме:

1. Особа не може бути призначена на посаду в Державному бюро розслідувань, якщо вона:

1) за рішенням суду визнана недієздатною або обмежена у цивільній дієздатності;

2) має судимість за вчинення кримінального правопорушення, не погашену або не зняту в установленому законом порядку (крім реабілітованої особи), або протягом останнього року притягувалася до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією;

3) у разі призначення матиме у прямому підпорядкуванні близьких їй осіб або буде прямо підпорядкована у зв`язку з виконанням повноважень близьким їй особам;

4) не пройшла спеціальну перевірку.

2. Працівники Державного бюро розслідувань не мають права:

1) бути членами і брати участь у створенні чи діяльності політичних партій;

2) бути повіреними третіх осіб у справах Державного бюро розслідувань;

3) використовувати Державне бюро розслідувань, його працівників та майно у партійних, групових чи особистих інтересах.

На працівників Державного бюро розслідувань поширюються інші обмеження та вимоги, встановлені Законом України "Про запобігання корупції".

При призначенні на посаду у Державне бюро розслідувань особа повідомляється про можливість проведення щодо неї перевірки на доброчесність та моніторингу способу життя.

3. Працівники Державного бюро розслідувань зобов`язані вживати заходів щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, передбачених Законом України "Про запобігання корупції".

Суд зазначає, що з матеріалів справи не вбачається будь-яких обмежень до позивача щодо неможливості переведення та продовження проходження служби у Державному бюро розслідувань.

Крім іншого, позивачем у 2018 році пройдені всі етапи перевірки та за результатами проведеного конкурсу, наказом Директора ДБР за №103-ос від 05.09.2018 «Про призначення В.М. Помилуйка» призначено на посаду першого заступника Директора ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську з 05.09.2018 на підставі Протоколу №32 від 20.07.2018 засідання конкурсної комісії №2 з проведення конкурсу на зайняття посад в Державному бюро розслідувань.

Також слід зазначити, що наказом Директора ДБР за №106-ос від 06.09.2018 «Про покладання виконання обов`язків» на Позивача з 07.09.2018 було покладено виконання обов`язків за вакантною посадою Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську до призначення керівника цього Територіального управління в установленому законодавством порядку.

Наказом Директора ДБР №38-ос від 07.03.2019 позивачу присвоєно четвертий ранг державного службовця як такому, який має спеціальне звання полковника поліції.

Проте, незважаючи на існуюче спеціальне звання – полковник поліції, складення присяг (що підтверджується матеріалами справи), наявність всіх необхідних навичок та критеріїв щодо переведення на вакантну посаду директора або заступника директора ТУ ДБР у м. Краматорську з проведенням конкурсу (до етапів проходження якого навіть не було допущено позивача) або без проходження конкурсу, що також допускає Закон України «Про державне бюро розслідувань», - позивача було звільнено з посади першого заступника Директора ТУ ДБР у м. Краматорську, чим порушили право позивача на працю та порядок звільнення працівників ДБР.

Як визначено статтею 13 частиною першою вказаного Закону, Директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.

Тобто, дискреційні повноваження щодо призначення, звільнення та переведення працівників ТУ ДБР покладено на Директора Державного бюро розслідувань. Також, судом встановлено, що позивач відповідно до Протоколу №32 від 20.07.2018 засідання конкурсної комісії №2 з проведення конкурсу на зайняття посад в Державному бюро розслідувань визнаний переможцем конкурсу на посаду першого заступника директора Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську.

Тому, з аналізу вищевикладеного, суд доходить висновку про те, що саме виконуючий обов`язки Директора ДБР Соколов О.В. мав всі повноваження та підстави щодо залишення позивача на роботі, здійснивши переведення ОСОБА_1 на рівнозначну вакантну посаду директора або заступника директора ТУ ДБР у м. Краматорську.

Також слід зазначити, що Кабінетом Міністрів України була винесена постанова від 05.08.2020 № 743 «Про затвердження Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань» (далі Положення №743), яка набрала законної сили 27.08.2020.

Відповідно до п. 1 Положення №743, це положення визначає порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, їх права та обов`язки.

Відповідно до п. 60 Положення №743, призначення (переведення) осіб рядового та начальницького складу (переміщення по службі) здійснюється:

1) на вищі посади - за конкурсом (у порядку просування по службі);

2) на рівнозначні посади:

за їх згодою - за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади та їх ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення;

у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів;

за сімейними обставинами або з інших поважних причин;

за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;

3) на нижчі посади:

за їх згодою - за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади та за їх ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення;

у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів;

за станом здоров`я - на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;

з урахуванням ділових якостей, рівня професійної підготовки і досвіду практичної роботи - за результатами оцінки службової діяльності;

за сімейними обставинами або з інших поважних причин - за особистим проханням.

Згідно з п. 61 Положення №743, переведення з вищих посад на нижчі у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів здійснюється Директором Державного бюро розслідувань (директором територіального управління Державного бюро розслідувань) у межах наданих йому прав щодо призначення на посади за умови відсутності можливості призначити особу рядового та начальницького складу на рівнозначну посаду в цьому ж органі чи підрозділі Державного бюро розслідувань відповідно до вимог Закону України “Про Державне бюро розслідувань”.

Скорочення штату або проведення організаційно-штатних заходів чи зміна розподілу обов`язків у період виконання першим заступником та одним із заступників Директора Державного бюро розслідувань повноважень Директора Державного бюро розслідувань відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України “Про Державне бюро розслідувань” здійснюється за результатами аналізу ефективності роботи Державного бюро розслідувань. З метою запобігання конфлікту інтересів згідно із Законом України “Про запобігання корупції” видається відповідний наказ за погодженням з першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань.

Так, зазначена Постанова №743 фактично слугує запобіжником для забезпечення трудових прав працівників Державного бюро розслідувань.

З наведеного, суд звертає увагу на те, що дії направленні на зміни штатного розпису та проведення процедури звільнення (складання наказів № 323, № 94-ДСК, попередження про наступне вивільнення) проводились відповідачами у дуже стислі строки і до вступу в законну силу Постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743.

Тобто, фактично розпочавши процедуру звільнення державних службовців та заміщення їх особами рядового і начальницького складу у відповідачів було відсутнє правове регулювання порядку проходження такої служби.

На думку суду, процедура скорочення штату не може бути відокремлена від процедури звільнення в межах скорочення працівників, а тому, вищезазначені вимоги Положення № 743 повинні були застосовуватись, в тому числі, і при виданні наказів про звільнення працівників.

Як вже зазначалось, позивача було звільнено з посади наказом від 13.08.2020 №514-ос, проте на переконання суду починаючи з 05.08.2020 відповідачам було достеменно відомо про Положення № 743, та всі накази направлені на здійснення скорочення штату та звільнення у зв`язку з цим працівників ДБР повинні були бути погоджені тимчасово виконуючим обов`язки директора ДБР з іншими заступниками директора.

Також, згідно цього Положення, позивач мав всі підстави для переведення за його згодою на рівнозначну або нижчу посаду без проведення конкурсу.

Враховуючи, що наказ про звільнення приймався після 05.08.2020 та не був погодженим іншими заступниками директора ДБР, вони суперечать вимогам зазначеного Положення, і прийняті не в межах повноважень встановлених законом.

Крім того, є важливим те, що відповідачем не було доведено під час розгляду справи, що обсяг посадових обов`язків між посадою першого заступника територіального управління (посада державної служби) та посадою заступника територіального управління (посада начальницького і рядового складу) відрізняється за співвідношенням кваліфікаційних вимог займаної посади.

Суд зазначає, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Положення Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на момент звільнення позивача з посади) не передбачали порядку звільнення державних службовців у випадку скорочення посад державної служби, як і не містять жодних застережень щодо застосування норм законодавства про працю у такому випадку.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (Лелас проти Хорватії і Тошкуце та інші проти Румунії) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (Онер`їлдіз проти Туреччини).

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (чинної редакції), однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Водночас, як вбачається з оскаржуваного наказу останній прийнято на підставі п. 1 ч. ч. 1, 4 ст. 87 Закону України "Про державну службу", але дещо відмінним формулюванням ніж закріплений в пункті 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», а саме зазначено: «у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби».

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі, яка не визначена статтею 87 Закону України «Про державну службу».

Суд зазначає, що редакція Закону України «Про державну службу» (далі Закон №889), чинна до 25.09.2019, містила гарантії прав державних службовців, звільнених на підставі п. 1 ст. 87 цього Закону, зокрема, передбачалось застосування до таких правовідносин вимог щодо переведення державного службовця на іншу посаду.

Натомість норми Кодексу законів про працю України на момент звільнення позивача зі служби не зазнали змін, а саме чинними є гарантії для працівників у цивільних правовідносинах при звільненні у випадку реорганізації підприємства, скорочення чисельності або штату (ст. 36, 49-2 КЗпП України).

Відповідно до ст.ст. 21 та 24 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що Конституційні гарантії не передбачають різного правового регулювання щодо гарантій прав при звільненні державних службовців та працівників приватного сектору.

Таким чином, скасування гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадку реорганізації або ліквідації органу є дискримінацією порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі, оскільки не є обґрунтованим об`єктивними підставами.

Як вже зазначалось, положення Закону України «Про державну службу» (в редакції чинній на момент звільнення позивача з посади) не передбачали порядку звільнення державних службовців у випадку скорочення посад державної служби, як і не містять жодних застережень щодо застосування норм законодавства про працю у такому випадку.

Як зазначено в абз.1 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Суд наголошує, що відповідачами не було надано до суду доказів які б були спрямовані на намагання гарантувати працівнику зберегти його робоче місце, в матеріалах справи відсутні докази запровадження рівнозначних посад, на які б можна було перевести позивача, а тому при прийнятті оскаржуваного наказу не було дотримано право позивача на працю.

Крім того, як вже зазначалось, Державним бюро розслідувань було оголошено конкурс на посади директора та заступників директора територіальних управлінь ДБР, у тому числі директора та двох заступників директора ТУ ДБР у м. Краматорську, зі строком подачі документів до конкурсної комісії №14 в період з 20.07.2020 по 02.08.2020 включно.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про Державне бюро розслідувань» на службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», директори територіальних управлінь Державного бюро розслідувань та їх заступники, керівники підрозділів центрального апарату Державного бюро розслідувань та їх заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Директором Державного бюро розслідувань. Такі особи призначаються на посади Директором Державного бюро розслідувань за поданням конкурсних комісій, що проводять конкурс на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому частиною третьою статті 14 цього Закону.

Крім того, як вже наголошувалось судом, з аналізу норми статті 14-3 вказаного Закону передбачена можливість переведення працівників Державного бюро розслідувань, зокрема, частиною 1 визначено, що державні службовці можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України "Про державну службу".

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі Державного бюро розслідувань, у тому числі з територіального управління до центрального апарату Державного бюро розслідувань, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи Державного бюро розслідувань, які порушили питання про переведення.

Матеріалами справи визначено, що позивач вже був призначений на посаду завдяки проходження конкурсу у 2018 році. На вищезапропонований конкурс позивачем було направлено документи до конкурсної комісії № 14 поштовим зв`язком для участі у конкурсі, зокрема на зайняття посади заступника директора ТУ ДБР у м. Краматорську.

Так, в підтвердження зазначеного, в матеріалах справи містяться заява ОСОБА_1 про участь у конкурсі, яка була перевірена 04.08.2020 (Т. 2 а.с. 110)

При цьому участі у конкурсі позивач не прийняв. Доказів того, з яких підстав ОСОБА_1 не було допущено до конкурсу відповідачами надано не було.

Суд, вважає за потрібне відмітити, що відповідач 1 у наявних в матеріалах справи письмових поясненнях та у судовому засіданні зазначив, що конкурсною комісією № 14 було отримано 31.07.2020 пакет документів від ОСОБА_1 із заявою на взяття участі у конкурсі на посаду заступника директора ДБР, зокрема розташованого у м. Краматорськ.

Конкурсною комісією № 14 допущено ОСОБА_1 до проходження конкурсу, однак позивача не запрошено до тестування та наступних етапів з невідомих причин, без яких-небудь пояснень.

Навіть, намагаючись залишитись на роботі, маючи досвід роботи в ДБР, всі підстави та можливість згідно Закону №305 та Положення №743 на переведення, позивач надав до конкурсної комісії документи на проходження конкурсу, проте й тут було порушено його право на залишенні на роботі.

З цього приводу суд наголошує, що доказів правомірності недопущення позивача до конкурсу до суду не надано, таким чином правомірність дій щодо недопущення позивача до конкурсу не доказана у рамках розгляду даної справи.

Бездіяльність відповідачів зумовила безпідставне обмеження прав ОСОБА_1 без встановлення будь-яких гарантій для нього, що є протиправним, таким, що порушує засади рівності, справедливості та законності.

Відповідні діяння відповідачів, проаналізовані судом, не можуть переслідувати будь-яку законну мету, оскільки як було зазначено вище штучно створили ситуацію системою своїх дій, бездіяльності, за якої було обмежено право позивача на доступ до служби.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу відповідача від 13.08.2020 №514-ос «З особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1 , як такого, що є протиправним та порушив права позивача.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Поряд з цим, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням проведеного аналізу та зроблених судом висновків, підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 в частині поновлення його на посаді першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 18.08.2020.

Позовна вимога щодо поновлення позивача на посаді, що є рівнозначною посаді першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську задоволенню не підлягає та є передчасною, оскільки в даному випадку має місце не поновлення позивача на рівнозначній посаді в органі з новим статусом, а саме переведення позивача з посади, яку він займав до звільнення на рівнозначну або нижчу вакантні посади без проведення конкурсу, у зв`язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, що вже відноситься до дискреційних повноважень керівника Державного бюро розслідувань та може бути реалізована ним саме шляхом переведення позивача на рівнозначну або нижчу вакантну посаду у відповідності до Закону України «Про державне бюро розслідувань» та Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743.

Отже, суд лише повертає первинний статус позивача до порушення його прав шляхом поновлення його на посаді першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 18.08.2020.

Разом з тим, судом враховується, що згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України, закріплено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з урахуванням проведених виплат, по день постановлення судового рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до п.п. «з» та «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Порядок № 100) цей Порядок застосовується, зокрема, у випадках вимушеного прогулу, а також у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з п. 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Останні два (повних) місяця роботи (служби), які передували звільненню позивача - це червень та липень 2020 року.

Заробітна плата ОСОБА_1 , згідно наявних в матеріалах справи довідок про доходи вих. 13-11/13-07-33/2-4495 та 13-11/13-07-33/2-4496 від 02.09.2020 (Т.1 а.с. 59,60): у червні 2020 року становила - 102552,20 грн., у липні 2020 року – 88511,07 грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України «Щодо розрахунку норми тривалості робочого часу на 2020 рік» від 29.07.2019 р. № 1133/0/206-19 кількість робочих днів у червні 2020 року становила - 20 днів, у липні 2020 року - 23 днів.

Отже, середньоденна заробітна плата становить (102552,20 грн. + 88511,07 грн.) : (20 днів + 23 днів) = 4443,33 грн. Кількість днів вимушеного прогулу з 18.08.2020 по 18.02.2021 включно становить 128 днів.

Таким чином, заробітна плата за час вимушеного прогулу становить 568746,24 грн. (4443,33грн. х 128 днів), яке підлягає стягненню на користь позивача з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, де він безпосередньо проходив службу та отримував заробітну плату.

П.п. 2-3 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Так, згідно абз.2, 3 пункту 8 Порядку №100: (червень 2020 року – 20 день + липень 2020 року – 23 днів) / 2 = 21,5 днів. Середньоденну заробітну плату позивача визначено у розмірі 4443,33 грн. Тобто, середньомісячне грошове забезпечення, яке потребує стягненню на користь позивача складає: 4443,33грн.*21,5 днів = 95531,60 грн.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді, а також стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 95531,60 грн. підлягає негайному виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 77, 90, 132, 139, 242-244, 246, 255, 271, 283, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, Виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську про визнання протиправним, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки Директора Державного бюро розслідувань полковника Соколова Олександра Володимировича від 13.08.2020 № 514-ос в частині звільнення позивача з посади першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з припиненням державної служби.

Поновити позивача на посаді першого заступника директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 18.08.2020.

Стягнути з Державного бюро розслідувань на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.08.2020 по день постановлення судового рішення суду в розмірі 568746,24 грн., з вирахуванням податків, зборів, обов`язкових платежів.

Допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 95531,60 грн., з вирахуванням податків, зборів, обов`язкових платежів.

В решті позовних вимог - відмовити

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 18 лютого 2021 року за участю представників позивача та відповідача.

Повний текст рішення складається відповідно до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець