Рішення № 95647613, 19.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2021 р. Справа№200/791/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

21.01.2021 ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ), позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (місце знаходження: вул. Ярослава Мудрого, буд. 56, м. Краматорськ, Донецька область, 84300; код ЄДРПОУ: 20001504) про:

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2014-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язання Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за період 2014-2018 роки, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, з урахуванням інфляційних збитків за період не проведення розрахунку з дня звільнення – 20.10.2018 по день ухвалення рішення Донецьким окружним адміністративним судом за даним позовом.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.01.2021 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16.02.2021 відповідач через Відділ документообігу та архівної роботи суду надав відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.

01.03.2021 позивач через Відділ документообігу та архівної роботи суду надав відповідь на відзив.

03.03.2021 відповідач через Відділ документообігу та архівної роботи суду надав заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до частини 1 статті 258 КАС України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку з відсутністю клопотань сторін, відповідно до частини 5 статті 252 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він 20.10.2018 був звільнений з військової служби, та виключений зі списків особового складу відповідача. Однак відповідач не здійснив виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби – 2014-2018 роки.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки вона порушує його право на відпустку. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

16.02.2021 відповідач через Відділ документообігу та архівної роботи суду надав відзив на адміністративний позов, в якому заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач мотивував тим, що позивач набув статусу учасника бойових дій лише 2015 році, тому він не міг набути права на отримання додаткової відпустки у 2014 році.

Крім того, відповідач вважає, що позивач взагалі не має права на грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки така компенсація не передбачена чинним законодавством.

01.03.2021 позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що викладені у відзиві заперечення не відповідають матеріалам справи та нормам чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

03.03.2021 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в яких наголошує, що право на отримання компенсації за відпустку учаснику бойових дій не визначено жодною нормою чинного законодавства, тому вважає доводи позивача необгрутованими.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області 22.10.1996.

Позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого Службою безпеки України 25.08.2015, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

На підставі витягу з наказу голови СБУ (по особовому складу) від 20.10.2018 №1363-ОС судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу т.в.о. начальника Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (по особовому складу) від 20.10.2018 №621-ОС виключено зі списків особового складу ОСОБА_1 , який звільнений наказом Голови СБУ від 20.10.2018 №1363-ОС на підставі підпункту «а» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в запас Служби безпеки України, без надання права носіння форми одягу, з 20.10.2018.

23.11.2020 позивач звернувся до відповідача з проханням надати інформацію щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

15.12.2020 відповідач надав відповідь на звернення позивача, в якій зазначив, що у Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях відсутні правові підстави для задоволення прохання позивача

Відповідно до довідки від 02.02.2021 вих.№15/17 компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях не нараховувалась та не виплачувалась позивачу.

Відповідно до довідки від 05.02.2021 вих.№67 додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки позивачу не надавались. Кількість невикористаних днів додаткових відпусток із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки становить 56 календарних днів.

Позивач не погодився з такою бездіяльністю відповідача, тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 №2229-ХІІ кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби.

Крім того, згідно зі статтею 30 Закону України «Про Службу безпеки України» умови та оплата праці працівників Служби безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 37 «Про грошове забезпечення військовослужбовців та умови оплати праці працівників Служби безпеки України» визначено, що посадові оклади, крім затверджених цією постановою, оклади за військовими званнями, надбавка за вислугу років, грошова винагорода та матеріальна допомога, грошова компенсація замість продовольчого пайка, речового забезпечення та інші виплати здійснюються на умовах і в розмірах, установлених для військовослужбовців Збройних Сил України.

Соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України визначено положеннями статті 27 Закону України «Про Службу безпеки України», згідно якої, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі – Закон №504/96-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі – Закон №3551-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Відтак, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що у позивача відсутнє право на грошову компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що унеможливлює нарахування та виплату компенсації за таку відпустку, адже право позивача на компенсацію всіх невикористаних днів відпусток гарантоване законодавством України.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Разом з тим, як встановлено судом вище, позивач набув право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій 25.08.2015. Тобто право на отримання додаткової відпустки, як учасник бойових дій, позивач набув у 2015 році, а не в 2014 році, як він помилково вважає.

З огляду на зазначене суд дійшов до висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими в цій частині.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому, суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2019 роки.

Зазначене спростовує доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні по справі № 620/4218/18 від 16 травня 2019 року (провадження № Пз/9901/4/19).

Разом з тим, суд вважає вимогу позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій з урахуванням інфляційних збитків за період не проведення розрахунку з дня звільнення – 20.10.2018 по день ухвалення рішення Донецьким окружним адміністративним судом за даним позовом, передчасною, оскільки відповідач ще не здійснив нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій, а відтак відсутні докази допущення порушення прав позивача в цій частині.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вище зазначене, відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, тому позов ОСОБА_1 підлягає частковому задовольнянню.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати у дані справі стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2-17, 42-47, 72-77, 90, 94, 121, 122, 139, 143, 159-164, 241-246, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (місце знаходження: вул. Ярослава Мудрого, буд. 56, м. Краматорськ, Донецька область, 84300; код ЄДРПОУ: 20001504) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за період 2015-2018 роки, виходячи з його грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 19.03.2021.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом частини 3 статті 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.С. Молочна