Рішення № 95647472, 18.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року Справа № 160/15257/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В. за участі секретаря судового засідання Алєксєєнко К.С. за участі: позивача: представника відповідача: представника третьої особи: Нізіка С.С. Чабан О.В. не прибув розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоплаченої частини заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з урахуванням поданого до суду позову після усунення недоліків від 24.11.2020 року, уточненої позовної заяви про зменшення позовних вимог від 15.03.2021 року, заяви про збільшення позовних вимог від 17.03.2021 року, 17.11.2020 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури та стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури за рахунок бюджетних коштів на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , матеріальну шкоду завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, у вигляді недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру мінімальної заробітної плати та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року зі змінами і доповненнями, у сумі 3 378 56 грн. 46 коп. за період з липня 2015 року по березень 2020 року з урахуванням відрахувань 18% ПДФО, 1,5% військового збору та ЄСВ 6,1 % (тільки за 2015 рік), з яких:

нараховано недоплати:

- посадовий оклад - 956 430 грн. 91 коп.;

- надбавка за вислугу років - 23 4 719 грн. 97 коп.;

- надбавка за виконання ОВЗ - 833 805 грн. 61 коп.;

- щомісячної премії - 2 179 322 грн. 53 коп.;

відрахування у сумі:

- ПДФО - 751 072 грн. 01 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії);

- військового збору - 63 064 грн. 19 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії).

- ЄСВ (тільки за 2015 рік) - 11 586 грн. 36 коп.

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури та стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 , матеріальну шкоду завдану положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, у вигляді недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року зі змінами і доповненнями, у сумі 136 580 грн. 71 коп. з квітня 2020 року по травень 2020 року, з урахуванням відрахувань 18% ПДФО та 1,5% військового збору, з яких:

нараховано недоплати:

- посадовий оклад 45 624 грн. 33 коп.;

- надбавка за вислугу років на 11 406 грн. 08 коп.;

- надбавка за виконання ОВЗ 39 921 грн. 29 коп.;

- щомісячної премії 72 713 грн. 78 коп.;

відрахувань у сумі:

- ПДФО - 30 539 грн. 79 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії)

- військового збору 2 544 грн. 98 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії);

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (юридична та фактична адреса: проспект Дмитра Яворницького, 38, м. Дніпро, 49044, Код ЄДРПОУ 02909938, офіційна електронна адреса (E-mail): 101@prk.dp.ua, контактний тел./факс: (056)718-13-22, Код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 судові витрати по оплаті послуг експерта у сумі у сумі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що належним способом захисту права позивача на оплату праці, порушеного прийняттям та застосуванням неконституційного акту, є стягнення з Держави матеріальної шкоди за період з липня 2015 року по березень 2020 року у розмірі недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу та надбавки за вислугу років надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру мінімальної заробітної плати та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014 року зі змінами і доповненнями з урахуванням відрахувань 18% ПДФО, 1,5% військового збору та ЄСВ 6,1 % (тільки за 2015 рік). Також, після ухвалення зазначеного рішення Конституційним Судом України відповідачем посадовий оклад прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області не вираховувався у відповідності до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Тому належним способом захисту позивача права на оплату праці, порушеного застосуванням неконституційного акту, за період з квітня 2020 року по травень 2020 року є визнання протиправною бездіяльності та стягнення з Дніпропетровської обласної прокуратури матеріальної шкоди у вигляді недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу та надбавки за вислугу років з урахуванням встановлених державою розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697- VІІ від 14.10.2014 року зі змінами і доповненнями. Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014 року (набрання чинності з 01.01.2015) було внесено зміни до п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» та установлено, що стаття 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (далі по тексту - Рішення КСУ № 6-р/2020 від 26.03.2020 року).

Отже, позивач вважає, що Дніпропетровська обласна прокуратура повинна на його користь сплатити матеріальну шкоду завдану положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, у вигляді недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу, надбавку за вислугу років, надбавку за виконання особливо важливих завдань та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру мінімальної заробітної плати та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року зі змінами і доповненнями, у сумі 3 378 556 грн. 46 коп. за період з липня 2015 року по березень 2020 року з урахуванням відрахувань 18% ПДФО, 1,5% військового збору та ЄСВ 6,1 % (тільки за 2015 рік), з яких: нараховано недоплати: посадовий оклад - 956 430 грн. 91 коп.; надбавка за вислугу років - 23 4 719 грн. 97 коп.; надбавка за виконання ОВЗ - 833 805 грн. 61 коп.; щомісячної премії - 2 179 322 грн. 53 коп.; відрахування у сумі: ПДФО - 751 072 грн. 01 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); військового збору - 63 064 грн. 19 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії), ЄСВ (тільки за 2015 рік) - 11 586 грн. 36 коп.

Також, відповідач повинен сплатити на користь позивача матеріальну шкоду завдану положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, у вигляді недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року зі змінами і доповненнями, у сумі 136 580 грн. 71 коп. з квітня 2020 року по травень 2020 року, з урахуванням відрахувань 18% ПДФО та 1,5% військового збору, з яких: нараховано недоплати: посадовий оклад 45 624 грн. 33 коп.; надбавка за вислугу років на 11 406 грн. 08 коп.; надбавка за виконання ОВЗ 39 921 грн. 29 коп.; щомісячної премії 72 713 грн. 78 коп.; відрахувань у сумі: ПДФО - 30 539 грн. 79 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); військового збору 2 544 грн. 98 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії).

Дніпропетровською обласною прокуратурою подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що відповідно до статті 89 Закону України 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», в редакції до внесених 25.09.2019 року змін, фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України «Про Державний бюджет України» на 2015-2020 роки на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Згідно зі статтею 90 Закону України 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», в редакції до внесених 25.09.2019 року змін, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період. Отже, прокуратура Дніпропетровської області фінансувалася в період з 2015 року по 2020 рік включно, головним розпорядником коштів відповідно до чинного законодавства. За таких обставин, оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, прокуратура Дніпропетровської області (Дніпропетровська обласна прокуратура) не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Відповідач також зазначає, що Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури (далі - Закон №113), який набрав чинності 25.09.2019, впроваджено реформування системи органів прокуратури. Так, у частині 1 статті 7 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697) слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні», а пункт 4 цієї частини 1 та статті стосовно військових прокуратур в системі органів прокуратури виключено. Отже, статтею 15 Закону №1697 зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах (в редакції Закону №113).Відповідно до абзацу 3 пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113 за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»). Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Також пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113 передбачено, що День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України». Таким чином, саме Закон №1697 (зі змінами внесеними Законом №113), а не Бюджетний кодекс України (норма якого визнана неконституційною) передбачає оплату праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури»), яка на сьогодні є чинною.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проведені розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на цей рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». У подальшому, при внесенні змін до структури та штатного розпису регіональних, місцевих прокуратур складається новий штатний розпис на дату видання наказу Генеральним прокурором та у відповідності до завдання Офісу Генерального прокурора. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими.

Також слід мати на увазі, що рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України. Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 24.12.1997 № 8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що ч.2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

У рішенні від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 №2222-ІV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. У відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Таким чином, дія п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, що стосується норм і положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УІІ, втратила чинність з 26.03.2020 року. За таких обставин, рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення.

Визначення відповідачем Дніпропетровську обласну прокуратуру, фактично перекладає матеріальну відповідальність за неконституційність нормативного акту на конкретний державний орган, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 152 Конституції України. Відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №215 від 15.04.2015 року, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Згідно з ч. 3 п.4 зазначеного Положення саме органи Державної казначейської служби України здійснюють безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Таким чином, у даному спору держава повинна бути представлена в особі Державної казначейської служби України.

ОСОБА_1 подано до суду відповідь на відзив щодо позовної заяви та пояснення, в яких позивач зазначив про безпідставність та необґрунтованість доводів, які викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

У відповідності до вимог ст. 165 КАС України пояснення від третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області щодо позову або відзиву до суду не надходило.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2020 року зазначена вище справа розподілена та 19.11.2020 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 23.11.2020 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

25.11.2020 року ухвалою суду розгляд справи №160/14160/20 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

У судове засідання 15.03.2021 року прибули представник позивача та представник відповідача.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позові відмовити, посилаючись на доводи, наведені у письмовому відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з огляду на наступне.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював безперервно в органах прокуратури з 30.10.2006 року (трудовий стаж в органах прокуратури України понад 14 років).

З 12.08.2019 року працював на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Дніпропетровської області.

Наказом прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 року № 406к на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» 14.05.2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідувань, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, що поширює свою діяльність на Дніпропетровську область, та слідчих регіональної прокуратури прокуратури Дніпропетровської області, що підтверджено копією трудової книжки (Серія НОМЕР_2 ) та копією вкладишу (Серія НОМЕР_3 ).

Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, частина 2 статті 152 Конституції України визначає, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Згідно п. 2 резолютивної частини рішення КСУ № 6-р/2020 від 26.03.2020, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Сума не виплаченої позивачу відповідачем заробітної плати становить 3 378 556 грн. 46 коп. за період з липня 2015 року по березень 2020 року з урахуванням відрахувань 18% ПДФО, 1,5% військового збору та ЄСВ 6,1 % (тільки за 2015 рік), з яких: нараховано недоплати: посадовий оклад - 956 430 грн. 91 коп.; надбавка за вислугу років - 23 4 719 грн. 97 коп.; надбавка за виконання ОВЗ - 833 805 грн. 61 коп.; щомісячної премії - 2 179 322 грн. 53 коп.; відрахування у сумі: ПДФО - 751 072 грн. 01 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); військового збору - 63 064 грн. 19 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії), ЄСВ (тільки за 2015 рік) - 11 586 грн. 36 коп. Сума недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії з урахуванням встановлених державою розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно зі ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14.10.2014 року зі змінами і доповненнями становить 136 580 грн. 71 коп. з квітня 2020 року по травень 2020 року, з урахуванням відрахувань 18% ПДФО та 1,5% військового збору, з яких: нараховано недоплати: посадовий оклад 45 624 грн. 33 коп.; надбавка за вислугу років на 11 406 грн. 08 коп.; надбавка за виконання ОВЗ 39 921 грн. 29 коп.; щомісячної премії 72 713 грн. 78 коп.; відрахувань у сумі: ПДФО - 30 539 грн. 79 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії); військового збору 2 544 грн. 98 коп. (з суми посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячної премії).

Як убачається із матеріалів справи, 15.05.2020 року позивач звернувся до прокурора Дніпропетровської області старшого радника юстиції Панченко О.В. із заявою, в якій просив здійснити перерахунок сплаченої йому заробітної плати за період з 01.01.2015 року по 14.05.2020 року зі сплатою заборгованості на належну йому платіжну картку НОМЕР_4 . В даній заяві позивач послався на визнання Конституційним Судом України неконституційними положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (рішення у справі №1-223/2018 (2840/18) від 26 березня 2020 року).

Листом від 29.05.2020 року за №18-738 вих.20 на дане звернення позивача Прокуратура Дніпропетровської області повідомила останньому про те, що на виконання завдання Офісу Генерального прокурора від 29.01.2020 року №21-375вих-26окв відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 рок № 228 «Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ» прокуратурою Дніпропетровської області було надано штатні розписі регіональної та місцевих прокуратур, станом на 01.01.2020 року, для затвердження Генеральним прокурором. Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники Бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Згідно з вимогами зазначеної статті Кодексу та розміру загальної суми, передбаченої в Законі України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проведені розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на цей рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». У подальшому при внесенні змін до структури та штатного розпису регіональних, місцевих прокуратур складається новий штатний розпис на дату видання наказу Генеральним прокурором та у відповідності до завдання Офісу Генерального прокурора. На поточну дату наказу Генерального прокурора та завдання Офісу Генерального прокурора щодо складання нового штатного розпису не надходило, нарахування заробітної плати виконуються відповідно затвердженому Генеральним прокурором кошторису станом на 01.01.2020 року.

Отже, позивач вважає, що Дніпропетровська обласна прокуратура протиправно бездіяла, не нарахувала та не виплатила йому матеріальну шкоду у частині недоплаченої заробітної плати, в яку входять недоплачений посадовий оклад, надбавки за вислугу років, надбавки за виконання ОВЗ та щомісячні премії за період з липня 2015 року по березень 2020 року та з квітня 2020 по травень 2020 року за фактично відпрацьовані дні, відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697- VII 14.10.2014 року.

Посилаючись на вище наведені обставини, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

15.07.2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року.

За приписами статті 81 Закону України «Про прокуратуру» заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Частиною 9 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 13 зазначеного Закону оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

За приписами статті 89 Закону України «Про прокуратуру» функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Згідно статті 90 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до пункту 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» норми і положення, зокрема, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Закон України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» та Закон України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» прийняті пізніше Закону України 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру», а тому у 2015 році норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.

У пункті 37 рішення «Суханов та Ільченко проти України» (Заява № 68385/10 та 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що <…> демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу <…>.

Відтак, зважаючи на викладене, суд вказує, що заробітну плату ОСОБА_1 нараховано у розмірі, не нижчому від визначеного законом.

Втім, щодо доводів позивача, наведених у поясненні стосовно протиправності не нарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), то суд вказує наступне.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України „Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відтак, враховуючи викладене, суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.

Водночас, суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2015 по 14.05.2020 року.

Тому, суд вказує, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 26.03.2020 року не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року №820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі №804/3790/17, від 04 червня 2020 року у справі №818/45/1, від 27 жовтня 2020 року у справі № 826/18228/16.

Втім щодо правовідносин між сторонами, які виникли після рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 27.03.2020 по 14.05.2020 року, суд зазначає про таке.

Згідно з частинами 3 та 4 цієї ж статті 81 Закону № 1697 посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Закону № 113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заробітна плата прокурора ОСОБА_1 складається з посадового окладу, місячної премії, надбавки за вислугу років, надбавку за виконання особливо важливих завдань та індексації.

Виходячи з наданих відповідачем розрахунків, суд також зазначає про таке.

З урахуванням коефіцієнту прокурора обласної прокуратури - 1,2 та розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2020 розмір посадового окладу позивача становить: 2102 грн х 15 х 1,2 = 37836 грн.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020 року, тому право на отримання заробітної плати виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020 року.

Відтак, суд вказує, що грошові кошти, які були недоотримані позивачем, підлягають перерахунку та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 року та з урахуванням розміру посадового окладу, який обраховано судом у цьому рішенні.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача сплатити на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_1 матеріальну шкоду у сумі 1162277 грн. 55 коп., у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за частинами 3,4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з коефіцієнтом 1,2, у зв`язку з застосуванням при виплатах пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 травня 2020 року, то вона задоволенню не підлягає, оскільки визначення конкретного розміру збитків у вигляді недоотриманої заробітної плати є дискреційними повноваженнями відповідача - Дніпропетровської обласної прокуратури. При цьому, матеріали справи не містять доказів нарахування позивачу відповідних сум, на підставі яких суд мав би можливість визначити конкретну суму стягнення.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За загальним правилом суд не може виходити за межі позовних вимог, тобто не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві.

Як роз`яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З урахуванням наведеного, суд визнає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26.03.2020 року по 14.05.2020 року включно відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру», зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», який обраховано судом у цьому рішенні та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 №1-223/2018 (2840/18), за період з 26.03.2020 року по 14.05.2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Що стосується стягнення судових витрат по оплаті послуг експерта з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 у сумі 6000 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Здійснюючи правовий аналіз питання щодо можливості відшкодування на користь позивача витрат на проведення експертизи суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із експертів та проведенням експертиз.

Згідно із частинами 5-8 статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг).

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат з виготовлення експертного економічного дослідження позивач надав наступні документи:

- заяву від 15.02.2021 року, скеровану судовому експерту Ольшанській Яні Миколаївні на проведення експертного економічного дослідження з наступного питання: 1) Якій сумі дорівнює розмір недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу та надбавки за вислугу років, ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) з врахуванням встановлених державою розміру мінімальної заробітної плати та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII 14.10.2014 р. зі змінами і доповненнями, за період з 01 липня 2015 р. по 31 березня 2020 р.? 2) Якій сумі дорівнює розмір недоплаченої заробітної плати в частині посадового окладу та надбавки за вислугу років, ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) з врахуванням встановленого державою розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697- VII 14.10.2014р. зі змінами і доповненнями, за період з 01 квітня 2020р. по 14 травня 2020р.? (до даної заяви позивачем долучено копію позову, копію протоколу засідання комісії прокуратури Дніпропетровської області про встановлення трудового стажу для виплати надбавки за вислугу років, копії розрахункових листів з 2015-2020 р.р., копію розрахункового листа за травень 2020 року);

- висновок за результатами проведення експертного економічного дослідження № 1-21 від 12.03.2021 року;

- договір на проведення експертного дослідження № 1-21/Е від 15.02.2021 року;

- копію рахунку на оплату № 2 від 15.02.2021 року за надання послуг у вигляді експертного дослідження;

- акт №1-21 здачі-приймання висновку судового експерта (експертного дослідження) №1-20 від 23.02.2021 року на загальну вартість робіт у сумі 6000 грн., який підписано судовим експертом ПП ОСОБА_2 та позивачем ОСОБА_1 ;

- оригінали та копії квитанцій АТ КБ ПРИВАТБАНК від 23.02.2021 року №0.0.2828469643.1 про оплату за товари/послуги у сумі 3000 грн. та від 15.03.2021 року №0.0.2050844625.1 про оплату за товари/послуги у сумі 3000 грн.

В той же час, нормами ч. 2 ст. 101 КАС України передбачено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Процесуальне законодавство передбачає можливість проведення експертизи як за рішенням суду, так і на замовлення учасників справи. Разом з тим, у разі подання в якості доказу висновку експерта, складеного на замовлення сторони, такий повинен відповідати певним вимогам. Зокрема, згідно ч. 6 ст. 104 КАС України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Між тим, у даному висновку за результатами проведення експертного економічного дослідження не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Отже, висновок експерта, наданий позивачем, не відповідає вимогам, які до нього ставляться, а тому не є доказом у справі. Тому суд не вважає, що вартість послуг експерта в даному випадку може бути віднесена до складу судових витрат, а тому не підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 18 березня 2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду. Виготовлення рішення у повному обсязі здійснено 19 березня 2021 року.

Керуючись ст. ст. 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоплаченої частини заробітної плати - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26.03.2020 року по 14.05.2020 року включно відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», який обраховано судом у цьому рішенні та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 №1-223/2018 (2840/18), за період з 26.03.2020 року по 14.05.2020 року.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Судові витрати у вигляді судового збору у справі не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 19 березня 2021 року.

Суддя С. В. Прудник