Ухвала суду № 95647402, 19.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

19 березня 2021 року Справа 160/17423/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича,

за участі секретаря судового засідання – Піскун Я.В.

представника позивача – Лукіна А.А.

представника відповідача – Сидоренко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника Департаменту патрульної поліції про поновлення строку звернення з позовом до суду та клопотання ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду у адміністративній справі за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

28.12.2020 року Департамент патрульної поліції звернувся до суду з зазначеним позовом на предмет відшкодування ОСОБА_1 завданої ним майнової шкоди в розмірі 344 163,27 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.01.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск позивачем місячного строку звернення з даним позовом до суду. Клопотання обгрунтовано тим, що ДТП відбулося 04.11.2018 року, а з позовом позивач до суду звернувся лише 28.12.2020 року.

Позивач у судовому засіданні заперечував проти клопотання про залишення позовної заяви без розгляду через пропуск позивачем місячного строку звернення з даним позовом до суду та просив поновити строк звернення з позовом до суд, оскільки керувався під час подання позову вимогами ЦК України та ЦПК України, оскільки позов стосується відшкодування шкоди. Однак Дніпровський апеляційний адміністративний суд провадження у цивільній справі закрив через не підсудність. За вказаних обставин позивач пропустив строк звернення з позовом до суду з поважних та незалежних від нього причин.

Суд, дослідивши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та клопотання позивача про поновлення строку звернення з позовом до суду, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

Згідно вимог п. 8 ч.1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 123 КАС України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до вимог частин 3 та 5 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Разом з тим, згідно із частиною третьою статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз`яснено у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП України річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.

Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акту або висновку.

Оскільки за розгляду справи не встановлено іншого, суд приходить до висновку, що позивачу стало відомо про наявність шкоди в день її заподіяння, тобто 04 листопада 2018 року, враховуючи те, що відповідачем отриманий справний автомобіль повернутий ним після закінчення зміни у пошкодженому стані, що підтверджується даними дорожнього листа № 11/3878-1175 на автомобіль марки «Toyota Prius», д.р.н. НОМЕР_1 і відповідними підписами як відповідача так і уповноваженої особи позивача, яка видала і прийняла транспортний засіб.

Однак про заподіяння шкоди саме відповідачем позивач довідався після набрання постановою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2018 року законної сили.

До Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська із даним позовом Департамент патрульної поліції звернувся 20.11.2019 року, тобто в межах річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Однак ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03.03.2020 року провадження у справі за позовом Департаменту патрульної поліції закрито через не підсудність.

Ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03.03.2020 року залишена в силі постановою Дніпровського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2020 року та ухвалою Верховного Суду від 13.10.2020 року.

З даним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивач звернувся у грудні 2020 року.

Отже, позивач пропустив встановлений КАС України та КЗпП України строк звернення з позовом до суду.

Чинне законодавство України, встановленими строками, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлено досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17рп/2011 визнано, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційний прав на судовий захист і доступ до правосуддя.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права”.

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Іліан проти Туреччини”, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Також практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).

За таких обставин, належить дійти висновку, що позивач пропустив встановлений КЗпП України річний строк для звернення до суду з даним позовом та встановлений КАС України строк звернення до суду з поважних та незалежних від нього причин, оскільки не було визначено чітку юрисдикцію даної категорії спорів судовими органами.

У відповідності до вимог ст.ст. 240, 256 КАС України, суд –

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залишення позовної заяви без розгляду.

Поновити Департаменту патрульної поліції строк звернення з даним позовом до суду.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.