Рішення № 95647280, 28.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2020 року Справа № 160/13587/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А0593 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А0593, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0593 Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням з військової служби у запас грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік в кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 жовтня 2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0593 Збройних Сил України щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку на час звільнення;

- зобов`язати Військову частину А0593 Збройних Сил України (код за ЄДРПОУ 08202683) м. Нікополя Дніпропетровської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік в кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 жовтня 2018 року;

- стягнути з Військової частини А0593 Збройних Сил України (код за ЄДРПОУ 08202683) м. Нікополя Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 18.10.2018 р. по 20.10.2020 р., включно, в сумі 340201 (триста сорок тисяч двісті одна гривня) 66 копійок.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді командира 3011 зенітного ракетного дивізіону Військової частини А0593 до 17 жовтня 2018 року, включно. Відповідно п.п. “к” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” наказом командувача Повітряних Сил Збройних Силах України (по особовому складу) від 21 вересня 2018 року №534 позивача звільнено у запас. В подальшому, наказом т.в.о. командира військової частини А0593 (по стройовій частині) від 17.10.2018р. №255 позивача з 17.10.2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, проте, станом на день видачі цього наказу та звільнення позивача відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017 та 2018 роки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з урахуванням того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач повинен був зробити повний розрахунок з позивачем без надання останнім будь-яких додаткових заяв чи вимог, та з посиланням на норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Крім того, посилаючись на приписи ст.116, 117 КЗпП України, позивач зазначав, що відповідач повинен провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/13587/20, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 27.11.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Крім того, вищевказаною ухвалою суду витребувано у Військової частини А0593 інформацію і докази на її підтвердження щодо наявності (відсутності) невикористаних у 2016, 2017, 2018 роках щорічних додаткових відпусток, встановлених учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; розрахунок грошової компенсації за невикористані у 2016, 2017 та 2018 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України «Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

30 листопада 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини А0593 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить повністю відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Абзацами 2-3 пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Разом з тим, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється. Крім того, відповідач зауважує, що питання компенсації невикористаних додаткових відпусток у зв`язку зі звільненням зі служби виникло у позивача під час дії особливого періоду, водночас, в указаний період право на одержання додаткових видів відпустки відповідній категорії осіб, у тому числі позивачу, було припинено. Таким чином, це свідчить про те, що зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки, у зв`язку з чим відсутня достатність правових підстав для задоволення даного адміністративного позову. Крім того, позивач до військової частини А0593 під час проходження військової служби та при звільненні з військової служби з рапортами про надання йому додаткової відпустки, передбаченою п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій, або про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій не звертався. Отже, на думку відповідача, надання військовослужбовцю як учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів під час дії особливого періоду не здійснюється, відповідно право на отримання компенсації за невикористання такої відпустки у даної категорії осіб не виникає, а тому підстав для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - немає. Також, відповідач звернув увагу на ту обставину, що позивач просить зобов`язати Військову частину А0593 нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 жовтня 2018 року, але позивач набув статусу учаснику бойових дій – 11.04.2017 року, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , тобто позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій саме з 11.04.2017 року, а не з 2016 року. Щодо повних вимог про виплату середнього заробітку, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відповідач зазначив, що оскільки день фактичного розрахунку у вигляді виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки не настав, вимоги ОСОБА_1 з цього приводу є передчасними. Крім того, останнім також зауважено, що з урахуванням ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не входить до складу грошового забезпечення. На підставі викладеного відповідач просить суд у задоволенні пред`явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

03 грудня 2020 року до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній висловив правову позицію аналогічну заявленій ним у власній позовній заяві. Крім того, останній зазначав, що виплата грошової компенсації за невикористані основні та/або додаткові відпустки передбачена чинним законодавством України і повинна здійснюватися роботодавцем під час звільнення без будь-яких окремих звернень найманої особи, тому твердження відповідача про невиплату грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій через відсутність звернення позивача до Військової частини А0593 під час проходження військової служби та при звільненні з військової служби з рапортом є таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України, тому є безпідставним. Також останнім зауважено, що разом з позовною заявою позивачем було надано належним чином засвідчену копію військового квитка (серії ГГ№9939892), на сторінці 7 у пункті 10 якого містяться відомості про особисту участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в ОТУ «Маріуполь» з 10.10.2016р. по 20.01.2017р., а отже, відповідно до п.3 Постанови за №413 участь позивача у проведенні антитерористичної операції у 2016 році не менше ніж 30 календарних днів є підтвердженою виданим державним органом офіційним документом, що містить достатні докази відповідної обставини та дає право на передбачену чинним законодавством України додаткову відпустку незалежно від того, коли такий статус та право були формалізовані шляхом видачі посвідчення серії НОМЕР_3 . Також позивач вважає, що вимоги позовної заяви щодо зобов`язання відповідача виплати середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки не є передчасними, оскільки відсутні законодавчі та інші обмеження для можливості їх одночасного розгляду судом в цій адміністративній справі як пов`язані спільними обставинами, підставами через безпосередній зв`язок (пов`язаність) з відповідачем.

16 грудня 2020 року до канцелярії суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній висловив правову позицію аналогічну заявленій ним у власному відзиві на позовну заяву. Крім того, останній додатково зазначав, що твердження позивача про те, що оскільки він був залучений до проведення антитерористичної операції у 2016 році на строк не менше ніж 30 календарних днів, то він автоматично набував статусу учасника бойових дій ще у 2016 році після тридцяти денного терміну перебування в АТО не відповідає положенням чинного законодавства про надання статусу учасника бойових дій, оскільки статус учасника бойових дій присвоюється відповідним рішенням компетентних органів і набувається саме з цього моменту. При цьому, позивачем копії протоколу (витягу з протоколу) щодо надання йому статусу учасника бойових дій не надано, а з копії посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 11 квітня 2017 року слідує, що статусу учасника бойових дій позивач набув саме у 2017 році. Водночас, військовий квиток офіцера запасу є документом, що визначає належність його власника до офіцерського складу та військового обов`язку, і не є документом, який підтверджує статус учасника бойових дій.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відповідно до Контракту про проходження громадянами України військової служби України у Збройних Силах України від 15.03.2011 року проходив військову службу у Збройних Силах України, зокрема, на посаді командира 3011 зенітного ракетного дивізіону Військової частини А0593.

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України №685, виданої командиром Військової частини А0593 від 23.08.2018 року, ОСОБА_1 в період з 10.10.2016 року по 20.01.2017 року, та з 18.01.2018 року по 22.04.2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у м. Маріуполь Донецької області, м. Сватове Луганської області.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Військовою частиною А2533, 11 квітня 2017 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 21 вересня 2018 року №534 підполковника ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас за пунктом "к" відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"(для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту).

Відповідно до наказу тво командира Військової частини А0593 (по стройовій частині) від 17.10.2018р. №255 вважається, що позивач з 16 жовтня 2018 року справи і посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до Нікопольського ОМВК Дніпропетровської області, а також з 17 жовтня 2018 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

В зазначеному вище наказі також вказано, що вислуга років позивача у Збройних Силах становить: календарна - 25 років, 02 місяці, 16 днів; пільгова 01 рік, 00 місяців, 12 днів; загальна - 26 років, 02 місяці, 28 днів; щорічна основна відпустка за 2018 рік використана у кількості 13 діб з "12" червня по "25" червня 2018 року; грошова допомога на оздоровлення за 2018 рік отримав; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовця Збройних Сил України та деяким іншим особам" за 1018 рік не отримав. На виконання вимог наказу-Міністра оборони України від 07.06.2018 року№260 та окремого доручення Міністра оборони України від 07.06.2018 року №248/4914 доведених телеграмою начальника управління персоналу - заступник начальника штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України від 07.08.2018 року №350/104/2034-т проведений перерахунок вислуги років станом на 01 березня 2018 року. Вислуга станом на 01.03.2018 року складає: 25 років, 07 місяців, 12 днів.

Крім того, встановлено виплатити: відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704", "Про грошове забезпечений військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", рішення Міністра оборони України від 26 березня 2018 року №248/1479 та телеграми заступника Міністра оборони України від 15 травня 2018 року №248/2734 виплатити надбавку за особливості проходження служби у розмірі 10% та премію у розмірі (у відсотках до одного знака після коми) 50% за 17 днів жовтня 2018 року; одноразову грошову допомогу у разі звільнення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 та розділу 32 пункту 2 наказу Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 за 25 календарних років в сумі 177500 гривень 00 копійок; доплату до раніше визначеного розміру грошового забезпечення за серпень відповідно до пункту 3 телеграми Міністра оборони України №248/2734 від 15.05.2018 року на суму 116 гривень 53 копійок; відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 21 добу невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік 9619 гривень 36 копійок.

Таким чином, як слідує зі змісту наказу тво командира Військової частини А0593 (по стройовій частині) від 17.10.2018р. №255, грошова компенсація за невикористані ОСОБА_1 щорічні додаткові відпустки (як учаснику бойових дій) при звільненні не нараховувалась та не виплачувалась.

Наведене також підтверджується довідкою про ненарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасника бойових дій від 29.09.2020 року, виданою Військовою частиною А0593, відповідно до якої за період з 2016 по 2018 роки підполковнику ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій станом на день виключення зі списків військової частини А0593 (17.10.2018 року).

При цьому, довідкою щодо наявності (відсутності) невикористаних додаткових відпусток учасникам бойових дій №875 від 25.11.2020 року, виданою Військовою частиною А0593, підтверджено наявність невикористаних у 2017, 2018 роках щорічних додаткових відпусток, встановлених учасникам бойових дій Законом України "Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), а також зазначено, що за 2016 рік невикористана відпустка у позивача відсутня, оскільки ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій у 2017 році, тобто право на пільги учасника бойових дій ОСОБА_1 має з 2017 року.

Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2016 року по 2018 рік, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-ХІІ (далі – Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі – Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.п.19, 20 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів”.

При цьому, абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії “особливого періоду”.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

При цьому спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Спірні правовідносини щодо стягнення компенсації за невикористані ОСОБА_1 , щорічні додаткові відпустки як учаснику бойових у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

При цьому, позивач просить зобов`язати Військову частину А0593 нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 жовтня 2018 року, з цього приводу суд зауважує наступне.

Абзац перший пункту 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлює, що військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Процедура надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, та категорії таких осіб визначена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (далі - Порядок №413).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається:

- військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, співробітникам Служби судової охорони, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;

- особам, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування згідно з переліком, визначеним Антитерористичним центром при СБУ та Генеральним штабом Збройних Сил, були включені до складу Збройних Сил, МВС, Національної поліції, Національної гвардії та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;

- особам, які у період до набрання чинності Законом України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення, у взаємодії із Збройними Силами, МВС, Національною поліцією, Національною гвардією, СБУ та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 5 Порядку №413 рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін`юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Офісі Генерального прокурора, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС (далі - комісії), - стосовно осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку; міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яка утворюється Мінветеранів (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання, та стосовно осіб, зазначених в абзаці четвертому пункту 2 цього Порядку.

Пунктом 6 Порядку №413 встановлено порядок надання статусу учасника бойових дій.

Пунктом 9 Порядку №413 передбачено, що посвідчення учасника бойових дій і відповідний нагрудний знак видаються: особам, зазначеним в абзацах другому і третьому пункту 2 цього Порядку, - Мін`юстом, органами Міноборони, МВС, Національною поліцією, Національною гвардією, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Офісом Генерального прокурора, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Держспецзв`язку, ДСНС, ДФС; особам, зазначеним в абзаці четвертому пункту 2 цього Порядку, - Мінветеранів.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що особа набуває статусу учасника бойових дій з моменту прийняття відповідною комісією рішення про надання статусу учасника бойових дій та видачі цій особі відповідного посвідчення.

У свою чергу, відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

В даному випадку позивачеві видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 11 квітня 2017 року, а отже саме з цієї дати позивач набув статусу учасника бойових дій та, відповідно, право на додаткову відпустку як учаснику бойових дій та на грошову компенсацію за невикористані календарні дні такої відпустки.

Щодо твердження позивача про те, що його військовий квиток (серії ГГ№9939892), на сторінці 7 у пункті 10 містить відомості про його особисту участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей в ОТУ «Маріуполь» з 10.10.2016р. по 20.01.2017р., а отже, відповідно до п.3 Постанови №413 участь позивача у проведенні антитерористичної операції у 2016 році не менше ніж 30 календарних днів є підтвердженою виданим державним органом офіційним документом, що містить достатні докази відповідної обставини та дає право на передбачену чинним законодавством України додаткову відпустку незалежно від того, коли такий статус та право були формалізовані шляхом видачі посвідчення серії УБД за № НОМЕР_4 , суд зазначає, що наведені доводи є безпідставними, оскільки базуються на неправильному тлумаченні позивачем приписів чинного законодавства, при цьому, військовий квиток позивача серії ГГ№9939892 не є тим документом, що посвідчує надання певного статусу, а лише одним з документів, що можуть бути використані при вирішенні питання про його надання, водночас, особа набуває певних пільг та гарантій, пов`язаних з наявністю певного статусу, лише після набуття такого статусу.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, в тому числі встановлені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, саме з 11.04.2017 року.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Також, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з 2017 року по 2018 рік.

Суд також критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не набув відповідного права на отримання вказаної грошової компенсації у зв`язку із відсутністю письмового прохання (рапорту) від нього з цього приводу на момент звільнення, оскільки Інструкцією від 15.03.2018р. №200 не передбачено особистого звернення військовослужбовця з відповідним рапортом про виплату йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, бо така компенсація виплачується разом з компенсацією за невикористані дні щорічної основної відпустки без будь-якого звернення військовослужбовця на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу.

Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

При цьому, як встановлено судом та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, та не заперечувалось відповідачем, позивач – ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу за контрактом у Військовій частині А0593 по 17.10.2018 року (день виключення із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідно до наказу тво командира військової частини А0593 від 17.10.2018р. №255) на посаді командира 3011 зенітного ракетного дивізіону Військової частини А0593, є учасником бойових дій (посвідчення серія НОМЕР_2 ), а отже, є особою, на яку поширюється дія наведених вище норм чинного законодавства України про відпустки.

З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій саме за період з 2017 року по 2018 рік, то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини А0593 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2018 рік (по 17.10.2018 рік включно), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з 17.10.2018 року, слід задовольнити.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019р. у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).

При цьому, адміністративна справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), а саме: позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; відповідач, суб`єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені; підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України “Про відпустки”, статті 5, 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, стаття 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, стаття 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”; предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”; відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України “Про відпустки”, Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”; позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зважаючи на те, що у даному випадку відповідачем у справі є саме суб`єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені, що відповідачем не заперечується, справа, що розглядається, відповідає ознакам типової справи, вказаним у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За таких обставин, правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі, підлягають застосуванню адміністративним судом за нормами ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, у суду відсутні підстави для незастосування вищенаведеної правової позиції Верховного суду.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік в кількості 39 календарних днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 жовтня 2018 року, суд зважає на наступне.

Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2018р. №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як зазначалося вище, згідно з п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з п.6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, розмір грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки повинен бути розрахований від розміру місячного грошового забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою станом на день фактичного звільнення з військової служби.

Вирішуючи питання про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, суд звертає увагу на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р., відповідно до яких під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, у даному випадку правові підстави наявності у відповідача такого вибору відсутні.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи наведене, суд зауважує, що питання визначення кількості календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, належить до компетенції відповідача при нарахуванні та виплаті відповідних сум, при цьому станом на час розгляду справи такий розрахунок не здійснювався.

Таким чином, при визнанні протиправної бездіяльності і зобов`язанні відповідача вчинити певні дії є передчасним спонукання останнього у судовому порядку визначити кількість календарних днів невикористаної додаткової відпустки ОСОБА_1 як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, оскільки у заявленому спорі суд захищає право позивача на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, та надає правову оцінку діям (бездіяльності) відповідача стосовно нарахування чи не нарахування у зв`язку із звільненням позивача з військової служби у запас грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Саме в процесі виконання рішення суду відповідачем, буде визначено кількість календарних днів невикористаної додаткової відпустки ОСОБА_1 як учасника бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, а тому вимога позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій саме в кількості 39 календарних днів не підлягає задоволенню, оскільки є передчасною та спрямована на захист ще непорушеного права, що суперечить статті 5 КАС України, у той час як судовий захист може надаватися лише порушеним правам.

Крім того, з огляду на встановлення судом факту виникнення у позивача права на додаткову відпустку як учаснику бойових дій саме з 2017 року (після набуття статусу учасника бойових дій), позовні вимоги, що стосуються визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік та про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої грошової компенсації за цей період задоволенню не підлягають.

Разом з тим, зважаючи на встановлення судом протиправності бездіяльності відповідача відносно не здійснення ним нарахування та виплати позивачеві належної йому грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за період 2017-2018 р.р., суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині зобов`язання Військової частини А0593 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 17 жовтня 2018 року.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини А0593 Збройних Сил України щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку на час звільнення і стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період із 18.10.2018 р. по 20.10.2020р., включно, в сумі 340201,66грн., суд зазначає таке.

З системного аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ст.9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, у постанові від 15.09.2015р. у справі №21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, водночас, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Проте на час звернення позивача до суду з позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку, передбаченого ст.117 КЗпП України, остаточний розрахунок по виплаті належних позивачеві сум грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ще не відбувся.

Таким чином, враховуючи відсутність такої юридично значимої обставини, як факту проведення з позивачем остаточного розрахунку, підстави для застосування до відповідача відповідальності саме за період, передбачений ст.117 КЗпП України, на час розгляду цієї справи в суді відсутні.

Отже, права особи на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, передбаченого ст.117 КЗпП України відповідачем, ще не порушено.

Згідно зі статтею 5 КАС України, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Враховуючи те, що відповідач не відмовляв позивачеві у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як наслідок питання щодо його виплати відповідачем не вирішувалося, суд доходить висновку щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини А0593 (код ЄДРПОУ 08202683, місцезнаходження: вул. Княжа (колишня - Жуковського), буд. 100-А, м. Нікополь, Дніпропетровська обл., 53221) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А0593 (код ЄДРПОУ 08202683, місцезнаходження: вул. Княжа (колишня - Жуковського), буд. 100-А, м. Нікополь, Дніпропетровська обл., 53221) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у зв`язку із звільненням з військової служби у запас грошової компенсації за невикористані в 2017, 2018 роках додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України “Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 17 жовтня 2018 року.

Зобов`язати Військову частину А0593 (код ЄДРПОУ 08202683, місцезнаходження: вул. Княжа (колишня - Жуковського), буд. 100-А, м. Нікополь, Дніпропетровська обл., 53221) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме: 17 жовтня 2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 28.12.2020 року.

Суддя: О.М. Турова