Рішення № 95647278, 13.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2020 року Справа № 160/9143/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа - Топорівська сільська рада Буського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.08.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.01.2020 №13-983/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39769942) надати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39769942) протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням по даній справі подати звіт про його виконання до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про розгляд справи №160/9143/20 у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року було задоволено клопотання Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та залучено до участі у справі № 160/9143/20 Топорівську сільську раду Буського району (адреса: 80520, Львівська область, Буський район, с. Топорів, вул. Шкільна, 7) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.12.2019 він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03.), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022. Крім того, до заяви були додані всі необхідні документи, передбачені чинним законодавством. Водночас, незважаючи на надання ОСОБА_1 всіх необхідних документів, відповідач прийняв наказ від 20.01.2020 №13-983/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою». Позивач вважає наказ про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, та просить суд зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

04.09.2020 року та повторно 07.09.2020 року відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому ГУ Держгеокадастру у Львівській області заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що приймаючи оскаржуваний наказ відповідач діяв у спосіб, передбачений законодавством України та посилався на підстави, визначені у ч. 7 ст. 118 ЗК України. Відмова ґрунтувалась на тому, що запитувана позивачем земельна ділянка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га, яка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву, який включений до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, та які відповідно до пункту 3 статті 136 Земельного кодексу України не можуть відчужуватись, передаватись в заставу, надаватись у користування до завершення торгів. Таким чином, відповідач зазначав, що оскаржуваний наказ мотивовано підставами, визначеними у ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому він є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.

13.10.2020 року до суду надійшли пояснення третьої особи, в яких Топорівська сільська рада Буського району Львівської області зазначила про безпідставність заявлених позовних вимог з огляду на те, що земельна ділянка на яку претендує позивач знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га, яка перебуває в користуванні третіх осіб - жителів Топорівської сільської ради (згідно переліку, що додається до пояснень), яким земельні паї були передані орієнтовно у 1990 роках керівництвом ПАФ «Топорівська» для ведення підсобного селянського господарства. Також зауважено, що наразі такі земельні паї, що знаходяться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, використовуються більше тридцяти років жителями села та за такі сплачується земельний податок.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12.12.2019 представник позивача за довіреністю звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення КВЦПЗ - 01.03), орієнтовною площею 2,0 га, яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.01.2020 №13-983/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Мотивом відмови слугували ті обставини, що земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га), який включений до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області, та які відповідно до пункту 3 статті 136 Земельного кодексу України не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Відповідно до Наказу ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 16.10.2019 року №13-6768/16-19-СГ «Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права оренди на які пропонуються до продажу на земельних торгах окремими лотами», згідно додатку до вказаного Наказу, за порядковим номером 17 до переліку земельних ділянок включено земельну ділянку з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га.

При вирішені спору, суд виходить із того, що спірні правовідносини урегульовані Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».

Так, відповідно до ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із ч.ч. 1-5 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

При цьому, частиною 6 ст. 79-1 Кодексу передбачено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Спеціальним Законом, який визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування, є Закон України «Про землеустрій».

Серед видів документації із землеустрою відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій» визначено зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

У статті 50 згаданого Закону законодавцем чітко визначено, у яких випадках складаються проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а відповідно, у яких випадках органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування надаються дозволи на розроблення саме проектів землеустрою, зокрема у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

В даних спірних правовідносинах земельна ділянка є сформованою, відтак, неможливо сформувати нову земельну ділянку шляхом розроблення саме проекту землеустрою із ділянки, яка є вже сформованою, без її поділу.

Згідно із ст. 56 Законом «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає, зокрема згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Тобто у разі, якщо земельна ділянка сформована, органом виконавчої влади (в даних правовідносинах - Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області) надається дозвіл на поділ уже сформованого в результаті проведення інвентаризації земельного масиву на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

При цьому, на законодавчому рівні визначено, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є зовсім іншим видом документації, ніж проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, та законодавчо визначені підстави для розробки проекту землеустрою є відмінними від тих, що визначають порядок розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Аналіз зазначених норм земельного законодавства, дає підстави дійти висновку, що для передачі проінвентаризованих земель у власність необхідно поділити земельну ділянку на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

У зв`язку з тим, що позивач звернувся до Головного управління з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у власність площею 2,0 га, тобто частини сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га, для надання дозволу на її приватизацію необхідно здійснити роботи по виготовленню документації із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки та сформувати нову земельну ділянку площею 2,0 га позивачу шляхом поділу.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до пояснень Топорівської сільської ради Буського району Львівської області, земельна ділянка на яку претендує позивач, знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га, яка перебуває в користуванні третіх осіб - жителів Топорівської сільської ради (перелік осіб додано до пояснень), яким земельні паї були передані орієнтовно у 1990 роках керівництвом ПАФ «Топорівська» для ведення підсобного селянського господарства. Земельні ділянки обліковуються за громадянами згідно погосподарських книг сільської ради та громадянам нараховується земельний податок за земельні ділянки.

Статтею 118 ЗК України встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Приписами абзацу першого частини 7 статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, вищезазначеним положенням ст.118 ЗК України визначено, що обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому, перелік підстав для відмови у наданні дозволу за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах: від 02.07.2020 по справі №825/2228/18, від 24.06.2020 по справі №806/3100/17, від 23.01.2020 по справі №440/793/19, від 13.12.2019 по справі №822/1383/17 та №820/2618/17, від 11.12.2019 по справі №814/1241/16, від 28.11.2019 по справі №820/3087/17, від 28.11.2019 по справі №803/1067/17, від 13.02.2019 по справі №820/688/17 (Велика Палата),

Однак, в оскаржуваному наказі міститься лише посилання на ч. 3 ст. 136 ЗК України та не зазначено з якої підстави, передбаченої ч. 7 ст. 118 ЗК України, відмовлено у задоволенні клопотання позивача.

Щодо доводів відповідача про неможливість задоволення клопотання позивача у зв`язку із проведенням земельних торгів, суд має зазначити наступне.

Як було зазначено вище, земельна ділянка площею 2,0000 га, яку бажає отримати позивач безоплатно у власність, знаходиться в межах земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га.

Процедура продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та прав на них на земельних торгах передбачена главою 21 Земельного кодексу України «Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах» (статті 134-139).

Згідно вказаних норм можна виділити наступні етапи земельних торгів:

- добір земельних ділянок для продажу;

- підготовка лотів до земельних торгів;

- проведення торгів та встановлення їх результатів;

- оприлюднення інформації про проведені торги.

Відповідно до ч.4 ст. 135 ЗК України, проведення земельних торгів щодо земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються:

а) перелік земельних ділянок або прав на них. які виставляються на земельні торги окремими лотами;

б) стартова ціна лота;

в) строк та інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування земельною ділянкою на земельних торгах;

г) особа, уповноважена організатором земельних торгів на укладення договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги.

Вказана стаття кореспондує із ч.1 ст. 136 ЗК України, згідно якої організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами.

Однак, за змістом ч.3 ст. 136 ЗК України, на яку посилається відповідач в оскаржуваному наказі, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги.

Із аналізу вказаних норм вбачається, що заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинається не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, які виставляються на земельні торги, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на торги.

У зв`язку з цим факт затвердження переліку земельних ділянок, які заплановано виставити на торги в майбутньому, не може бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідно до змісту оскаржуваного наказу від 20.01.2020 №13-983/16-20-СГ, земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га.), який включено до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги, з чого слідує, що на момент прийняття цього рішення дія ч.3 ст.136 ЗК України на вказану земельну ділянку не поширювалась.

Згідно ч.4 ст.136 ЗК України, підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів. Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості); б) державну реєстрацію земельної ділянки; в) державну реєстрацію речового права на земельну ділянку; г) отримання витягу про нормативну грошову оцінку земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель" у разі продажу на земельних торгах права оренди на неї; ґ) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до Закону України "Про оцінку земель", крім випадків продажу на земельних торгах права оренди на неї; д) встановлення стартової ціни продажу земельної ділянки, яка щодо земель державної та комунальної власності не може бути нижчою за експертну грошову оцінку земельної ділянки; е) встановлення стартового розміру річної орендної плати, який щодо земель державної та комунальної власності не може бути меншим розміру орендної плати, визначеного Податковим кодексом України; є) встановлення стартової ціни продажу прав емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, яка щодо земель державної чи комунальної власності не може бути нижчою за ринкову вартість відповідного права, визначену шляхом проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок; ж) визначення виконавця земельних торгів, дати та місця проведення земельних торгів.

Отже, саме після закінчення етапу із підготовки лоту до торгів та вчинення всіх вищеперерахованих дій, зокрема, визначення дати та місця проведення земельних торгів, можна стверджувати, що земельна ділянка виставлена на торги та відповідно діє заборона на відчуження, передачу в заставу та надання у користування.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 137 ЗК України, виконавець земельних торгів після отримання документів та матеріалів на лот забезпечує опублікування на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а також, за бажанням організатора земельних торгів, у друкованих засобах масової інформації оголошення про проведення земельних торгів. В оголошенні зазначаються за кожним лотом: а) найменування організатора земельних торгів; б) місце розташування, площа земельної ділянки та її кадастровий номер; в) цільове призначення, а для містобудівних потреб - також види використання; г) умови договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису, який укладається на земельних торгах; ґ) стартова ціна продажу земельної ділянки або стартовий розмір річної плати за користування земельною ділянкою; д) містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки для земельних ділянок, призначених для цілей, пов`язаних із забудовою; е) місце і час проведення земельних торгів; є) розмір реєстраційного та гарантійного внесків, які сплачуються учасниками, порядок їх сплати; ж) номери рахунків виконавця земельних торгів, відкритих у банку для сплати реєстраційного та гарантійного внесків; з) найменування та адреса виконавця земельних торгів, прізвище та посада, номер телефону особи, в якої можна ознайомитися з документами на лот; и) текст договору, що пропонується укласти на торгах, без визначення ціни та зазначення особи покупця (орендаря); і) сума витрат (видатків), здійснених на підготовку лота до продажу, організацію та проведення земельних торгів, що підлягає відшкодуванню переможцем земельних торгів.

Частиною 5 цієї статті передбачено, що розміщення інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, здійснюється безоплатно. Технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення оголошення про проведення торгів, повинні забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість безоплатного анонімного перегляду, копіювання та роздрукування інформації із застосуванням поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених технологічних чи програмних засобів, цілодобово, без обмежень.

Окрім того, згідно ст.139 ЗК України організатор земельних торгів не пізніше п`яти робочих днів після проведення торгів розміщує на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відеозапис торгів і повідомлення про їх результати за кожним лотом, а також, за бажанням організатора земельних торгів, публікує це повідомлення у друкованих засобах масової інформації, в яких було розміщено оголошення про їх проведення, із зазначенням: 1) місця розташування, розміру земельної ділянки та її кадастрового номера; 2) ціни продажу земельної ділянки або розміру річної плати за користування земельною ділянкою, визначених за результатами торгів; 3) строку користування земельною ділянкою (у разі продажу права оренди, суперфіцію, емфітевзису); 4) цільового призначення земельної ділянки.

З огляду на викладене, вся необхідна інформація щодо земельних торгів з продажу земельної ділянки із кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га або прав на неї, в тому числі результати цих торгів, повинна бути опублікована на офіційному веб-сайті Держгеокадастру, а саме: http://torgy.land.gov.ua/auction.

Як встановлено судом, програмні можливості вказаної веб-сторінки дають змогу здійснити пошук земельних торгів, які заплановано або вже відбулися, за багатьма критеріями, в тому числі, за місцем розташування земельної ділянки.

Разом з тим, за результатами пошуку аукціонів або лотів з продажу земельних ділянок або прав на них, які знаходяться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області, жодних записів не знайдено, що свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га на земельні торги взагалі не виставлялась.

Згідно відомостей з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га, вказана ділянка продовжує перебувати у державній власності та не передана у власність чи користування третіх осіб.

Таким чином, відповідно до публічної інформації, яка знаходиться у вільному доступі, до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги ГУ Держгеокадастру у Львівської області по Топорівській сільській раді Буського району, не віднесено ділянку з кадастровим номерам 4620686200:13:001:0022, площею 29,8006 га.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.01.2020 №13-983/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», підлягає задоволенню.

Крім того, вимога позивача, в якій останній просить зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів, задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Так, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;

- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;

- при реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог;

- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об`єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, суд не вправі підміняти повноваження відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В той же час, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні, розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Вирішуючи питання щодо заявленого клопотання про встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Проте, у даному випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, адже у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню після набрання ним законної сили.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що встановлення судом строку для виконання судового рішення та зобов`язання подати звіт є правом, а не обов`язком суду та не може бути обрано позивачем одним із способів захисту порушеного права.

Частиною першою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Решта доводів сторін висновків суду за наслідками розгляду даної справи не спростовують.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа - Топорівська сільська рада Буського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 20.01.2020 №13-983/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно, з урахуванням висновків суду, які викладено у рішенні, розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.12.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Топорівської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) В.В. Кальник

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя В.В. Кальник

13.10.2020

Рішення не набрало законної сили 13 жовтня 2020 р.

Суддя В.В. Кальник