Рішення № 95647134, 19.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 березня 2021 р. Справа № 120/1133/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фермерського господарства "Україна" до приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука Володимира Вікторовича, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" про визнання протиправними та скасування постанов

в с т а н о в и в :

12.02.2021 року ФГ "Україна" звернулось в суд з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. про визнання протиправними та скасування постанов.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначали, що 03.02.2021 року на адресу ФГ "Україна" надійшли постанови відповідача від 28.01.2021 року:

- про відкриття виконавчого провадження №64319829 з виконання виконавчого напису 1965 від 18.12.2020 року, виданого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенко Юрієм Дмитровичем;

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №64319829;

- про арешт майна боржника у виконавчому провадженні №64319829.

На переконання позивача (боржника у виконавчому провадженні), постанови відповідача є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки приватним виконавцем винесено оскаржувані постанови за наявності ухвали Господарського суду Вінницької області про забезпечення позову, якою зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 1965 від 18.12.2020 року.

Крім того, позивач вважає, що відповідач, в порушення вимог положень частини 5 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», в постанові про відкриття виконавчого провадження не зазначив обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно.

Також, позивач зазначив, що відповідач при відкритті провадження невірно зазначив вимоги Виконавчого напису, що призвело до зазначення у постанові про арешт майна не достовірних даних.

Окрім того, позивач вважає, що постанова про стягнення розміру мінімальних витрат з боржника повинна містити розрахунок та порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця, що в даному випадку відсутнє.

На переконання позивача, додатково про протиправність оскаржуваних постанов свідчить те, що відповідач відкрив виконавче провадження №64319829 з примусового виконання виконавчого напису №1965 від 18.12.2020 року за наявності вже відкритого виконавчого провадження № 63974357 за тим самим виконавчим написом.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 17.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

25.02.2021 року до суду надійшли матеріали на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 02.03.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, з урахування особливостей провадження визначених ст. 287 КАС України. Розгляд справи призначено на 11.03.2021 року. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 64319829.

09.03.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що 28.01.2021 року на адресу приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. надійшла заява ТОВ «Адама України» від 27.01.2021 року про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №1965 від 18.12.2020 року.

28.01.2021 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64319829 з примусового виконання виконавчого напису № 1965 від 18.12.2020 про витребування у боржника ФГ «Україна» шляхом передачі предмету застави на користь стягувача ТОВ «Адама Україна» кукурудзи 3 класу, врожаю 2020 р. у кількості 7 040,976 т., копії якої надіслано боржнику рекомендованим листом з повідомленням до виконання, стягувачу - для відома.

Наголосив, що на час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження він не володів інформацією щодо оскарження виконавчого напису №1965 від 18.12.2020 року в суді, в тому числі щодо існування ухвали Господарського суду Вінницької області у справі №902/1264/20 про зупинення стягнення на підставі виконавчого напису та не мав жодних правових підстав для винесення законної, обґрунтованої постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження.

При цьому, на виконавчому документі (виконавчий напис №1965 від 18.12.2020) є відмітка приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В., згідно з якою виконавче провадження, що перебувало в останнього, 04.01.2021 р. завершено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, зазначив, що ним було допущено арифметичну помилку у постановлюючій частині, а саме: замість п. 50 Аграрної розписки зазначено п. 5. Разом з тим, постановою про виправлення помилки у процесуальному документі від 09.03.2021 року виправлено арифметичну описку та внесено відповідні зміни до Реєстру обтяжень рухомого майна.

На переконання відповідача, дана арифметична помилка ніяким чином не змінює спосіб виконання виконавчого документа з витребування майна на стягнення коштів, оскільки у постанові про арешт майна зазначено, що арешт накладається на «врожай іншої сільськогосподарської продукції на земельних ділянках», а не на кошти боржника.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

11.03.2021 року адміністративна справа №120/1133/21-а знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відрядженні, визначивши дату наступного судового засідання 17.03.2021 року.

Ухвалою суду від 17.03.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна", у зв`язку з чим відкладено судовий розгляд справи на 19.03.2021 року.

18.03.2021 року відповідачем подано клопотання про розгляд справи без його участі.

19.03.2021 року представником третьої особи подано пояснення щодо позовних вимог, у яких останній заперечує щодо їх задоволення. Зокрема вказав, що дії третьої особи з ініціювання відкриття виконавчого провадження № 64319829 спрямовані на забезпечення можливості реалізувати право третьої особи як стягувача за виконавчим написом, більше того - реалізувати таке право вчасно, позбавивши можливості позивача вчинити дії для відчуження майна, щодо якого має бути проведене стягнення за виконавчим написом.

Інші доводи представника третьої особи, є аналогічні доводам відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву.

19.03.2021 року сторони у судове засідання не з`явились, натомість про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Разом з тим, в матеріалах справи міститься клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності.

Причини не прибуття у судове засідання позивача та третьої особи суду не відомі.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статі, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Суд, керуючись положеннями статті 268 КАС України, дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини.

20.02.2020 року між ФГ «Україна» та ТОВ «Адама Україна» підписано договір поставки №AVD_UKR_1/20. Одночасно, з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором поставки ФГ «Україна» видано товарну аграрну розписку, засвідчену приватним нотаріусом Вінницького нотаріального округу Посвятенком Ю.Д. та зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за №338.

25.06.2020 року ФГ «Україна» та ТОВ «Адама Україна» підписано додаткову угоду №1 до Договору поставки №AVD_UKR_1/20 від 20.02.2020 року, якою змінено строки поставки, кількість та вартість товару.

18.12.2020 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенко Ю.Д., на підставі аграрної розписки від 20.02.2020 року, вчинено виконавчий напис № 1965 про звернення стягнення на заставне майно.

28.01.2021 року ТОВ «Адама Україна» звернулось до приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Тимощука В.В. із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №1965 від 18.12.2020 року.

28.01.2021 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64319829 з примусового виконання виконавчого напису № 1965 від 18.12.2020 року про витребування у боржника ФГ «Україна» шляхом передачі предмету застави на користь стягувача ТОВ «Адама Україна» кукурудзи 3 класу, врожаю 2020 року у кількості 7040,976 т.

Одночасно, відповідачем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 650 грн.

Крім того, 28.01.2021 року відповідачем винесено постанову, якою накладено арешт на майно ФГ «Україна», а саме: 7040,976 т. кукурудзи 3 класу, врожаю 2020 року, вирощеної на земельних ділянках, зазначених в п. 50 Товарної аграрної розписки, посвідченої 20.02.2020 року, номер за реєстром 338, приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенком Ю.Д., дата реєстрації в Реєстрі аграрних розписок 20.02.2020 року, номер запису 3067.

Вважаючи постанови приватного виконавця протиправними та такими, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу положень ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі – Закон №1403-VIII).

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 1403-VIII завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Положення частини першої статті 3 Закону №1404-VIII говорять, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Разом з тим, надаючи правову оцінку посиланням позивача на те, що оскаржувані постанови є протиправними, оскільки приватним виконавцем винесено постанови за наявності ухвали Господарського суду Вінницької області, якою зупинено стягнення на підставі виконавчого напису № 1965 від 18.12.2020 року, суд зазначає наступне.

Стаття 4 Закону України № 1404-VIII визначає вимоги до виконавчого документа.

Частина 1 цієї статті говорить, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

В той же час, частиною 4 статті 4 Закону України № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Суд зауважує, що Закон №1404-VIIІ є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій. Натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція), розробленою відповідно до законів № 1403 і № 1404, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404 підлягають примусовому виконанню.

Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Відповідно до п.3 Розділу ІІІ Інструкції, заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.

Згідно п. 4 Розділу ІІІ цієї Інструкції, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа.

В той же час, судом не встановлено підстав, визначених частиною 4 статті 4 Закону №1404-VIIІ, за наявності яких виконавчий документ міг бути повернутий без прийняття до виконання.

Разом з тим, п. 5 Розділу ІІІ Інструкції говорить, що у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, враховуючи, що підстави для повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття його до виконання відповідачем не встановлено, останнім правомірно винесено постанову від 28.01.2021 року про відкриття виконавчого провадження № 64319829.

Доводи позивача про те, що відповідач відкрив виконавче провадження №64319829 з примусового виконання виконавчого напису №1965 від 18.12.2020 року за наявності вже відкритого виконавчого провадження № 63974357 за тим самим виконавчим написом, суд вважає безпідставними, оскільки на виконавчому написі №1965 від 18.12.2020 року є відмітка приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В., згідно з якою виконавче провадження 04.01.2021 року завершено на підставі п.1 ч.1 статті 37 Закону №1404-VIII (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Разом з тим, третьою особою долучено до матеріалів справи постанову приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Турського О.В. від 04.01.2021 року про повернення виконавчого документу стягувачу.

Суд зазначає, що згідно положень статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Одним із таких заходів примусового виконання рішення є заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем (п.4 ч.1 статті 10 Закону №1404).

Положеннями частини 2 статті 56 Закону №1404 визначено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно абзацу 2 ч. 3 Розділу ХІ Інструкції, постанова про арешт майна боржника, яке є предметом застави аграрної розписки, виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, відповідач керуючись положеннями статті 56 Закону №1404, під час відкриття виконавчого провадження № 64319829 виніс постанову від 28.01.2021 року про арешт майна боржника.

Суд зауважує, що в межах даної адміністративної справи не надається оцінка добросовісності дій стягувача при пред`явленні виконавчого документа до виконання, в частині не повідомлення виконавця про наявність ухвали Господарського суду Вінницької області про зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 1965 від 18.12.2020 року, а тому доводи позивача про те, що ТОВ «Адама Україна» було відомо про наявність ухвали, суд вважає безпідставними.

Разом з тим, слід зазначити, що згідно частини 2 статті 34 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про обставини, зазначені в частині першій цієї статті, а з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, - у день надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, зупиняє вчинення виконавчих дій, про що виносить відповідну постанову.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 34 Закону №1404-VIII, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Частина 1 статті 35 Закону №1404 говорить, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.

Судом встановлено, що 05.02.2021 року на адресу відповідача надійшла заява ФГ «Україна», у якій останній просить зупинити виконавчі дії у виконавчому провадженні № 64319829, оскільки ухвалою Господарського суду Вінницької області від 30.12.2020 у справі № 902/1289/20 зупинено стягнення на підставі виконавчого напису, вчиненого 18.12.2020 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенком Ю.Д. та зареєстрованого в реєстрі за № 1965.

В той же день, 05.02.2021 року відповідачем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій до розгляду питання по суті.

Крім того, аналіз положень Закону №1404-VIII свідчить про те, що на послідовність дій виконавця, під час відкриття виконавчого провадження, не впливає наявність обставин, за якими цей Закон пов`язує обов`язкове зупинення виконавчого провадження.

Іншими словами, навіть за наявності визначених ч. 1 статті 34 Закону №1404-VIII обставин, що обумовлюють підстави для зупинення виконавчого провадження, виконавець на стадії прийняття виконавчого документу до виконання зобов`язаний відкрити виконавче провадження з одночасним арештом коштів боржника, як захід забезпечення реальної можливості подальшого виконання, лише після чого, можливе прийняття постанови про зупинення виконавчого провадження.

З наведеного вбачається, що відповідач діяв в межах та в спосіб, що передбачений чинним законодавством України.

Щодо доводів позивача про те, що в постанові про стягнення розміру мінімальних витрат з боржника, повинен містити розрахунок та порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця, суд зазначає наступне.

Згідно положень п.2 розділу VI Інструкції, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

відкриття виконавчого провадження;

стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

стягнення витрат виконавчого провадження;

закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження:

виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари);

пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

В той же час, пунктом 1 частини 5 статті 27 Закону №1404 визначено, що виконавчий збір не стягується 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню.

Згідно абзацу 1 ч. 3 Розділу ХІ Інструкції виконавчі написи, вчинені на аграрних розписках, підлягають негайному виконанню.

Таким чином, доводи позивача про те, що у постанові від 28.01.2021 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 64319829 повинен містити розрахунок та порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця є безпідставними, оскільки виконавчий збір за примусове виконання виконавчого напису, вчиненого на аграрних розписках не стягується.

Також, позивач зазначив, що відповідач при відкритті провадження невірно зазначив вимоги виконавчого напису, що призвело до зазначення у постанові про арешт майна не достовірних даних.

Так, дійсно відповідачем у постанові про арешт майна боржника від 28.01.2021 року допущено описку, а саме замість «п.50 цієї Аграрної розписки» зазначено «п. 5 цієї Аграрної розписки».

Разом з тим, суд зазначає, що дана помилка виправлена постановою відповідача від 09.03.2021 року про виправлення помилки у процесуальному документі, а саме внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження замість «...п.5 цієї Аграрної розписки…» зазначено «… п.50 цієї Аграрної розписки...», що прямо узгоджується з положеннями п. 14 розділу ІІ Інструкції.

Крім того, позивач вважає, що оскільки відповідач в постанові про відкриття виконавчого провадження не зазначив обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно, така постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Надаючи правову оцінку таким доводам, суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Абзацом 2 п. 5 Розділу ІІІ Інструкції передбачено, що у разі виконання рішення майнового характеру в постанові про відкриття виконавчого провадження виконавець зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника за встановленою формою (додатки 1, 2) протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження та попереджає його про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

З наведеного випливає, що у постанові про відкриття виконавчого провадження, у разі виконання рішення майнового характеру, виконавець зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно та попереджає його про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

В той же час, відсутність у постанові про відкриття виконавчого провадження таких відомостей, на переконання суду, ніяким чином не порушує права чи свободи позивача (боржника у виконавчому провадженні), та не обумовлює ознаки протиправності такої постанови.

Суд зауважує, що звертаючись до суду, сторона виконавчого провадження зобов`язана обґрунтувати, а суд, в свою чергу, зобов`язаний встановити, яке саме право скаржника, як сторони виконавчого провадження порушено та підлягає захисту. Саме по собі порушення виконавцем норм законодавства, на переконання суду, ще не є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову.

Таким чином, якщо виконавець порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права позивача (боржник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме боржника, а не будь-якої іншої особи), то така позовна заява задоволенню не підлягає.

Разом з тим, позивачем, у позовній заяві не зазначено, а судом не встановлено, які його права чи свободи, як боржника у виконавчому провадженні, порушені оскаржуваними постановами відповідача.

Суд також враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з частинами першою та другою КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних постанов, а тому, у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Фермерське господарство "Україна" (вул. Островського, 29, с. Стара Прилука, Липовецький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 20092010);

Відповідач: Приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Тимощук Володимир Вікторович (вул.Соборна, 8, офіс, 301, м.Вінниця, 21050);

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Адама Україна" (вул. Миколи Пимоненка, 13, офіс 4А/41, м. Київ, код ЄДРПОУ 36138418).

Рішення у повному обсязі виготовлено 19.03.2021 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович