Рішення № 95643039, 18.03.2021, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/7267/20

(2/199/925/21)

РІШЕННЯ

Іменем України

18.03.2021 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Остапенко А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення коштів на загальну суму 50480,00 грн., посилаючись на те, що він разом зі своєю сім`єю проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Власником вказаної квартири є мати його дружини ОСОБА_3 . У 1993 році вони через Житлово-експлуатаційну контору отримали дозвіл на обладнання комори між сходами у під`їзді.

У 2016 році відповідач придбала квартиру АДРЕСА_2 та з початку 2017 році почала робити ремонт на їх поверсі в під`їзді. Під час ремонту вона попросила надати дозвіл до комори для того, щоб зберігати там будівельні матеріали. Доступ вони надали, позивач передав відповідачу дублікат ключів.

Через деякий час, відповідачка змінила двері у комору, дублікат ключем відмовилась надати, а стала вимагати, щоб позивач звільнив комору від своїх речей, що тепер вона буде користуватися коморою, так як вона змінила двері.

04.11.2017 року відповідач разом з невідомими людьми завантажили речі позивача з комори до автомобіля марки «Газель» та вивезли.

Так з комори зникли наступні речі: колекція пляшок з-під миючих та лікарських засобів з 1983 по 2003 роки вартістю 12000 гривень; кільце - печатка, жовтого кольору, пробою 583, вагою 4,65 грам вартістю 3500 гривень; цегла червона п`ять мішків вартістю 300 (триста) гривень; пісок 5 мішків вартістю 100 (сто) гривень; кабель мідний 30 метрів вартістю 300 (триста) гривень; колекція іграшок з 1983 по 2000 роки вартістю 15000 гривень; труба для водогону 3 шт*2 метри = 6 метрів. загальною вартістю 150 гривень; колекція журналів «Бізнес» 1997-2003 років вартістю 5000 гривень; колекція шпалер 2001 року загальною вартістю 6000 гривень; сума грошей в розмірі 8530 гривень .

Вказані речі були передані позивачу його родичкою ОСОБА_4 для відповідального зберігання відповідно до укладеного між ними договору відповідального зберігання майна з правом користування від 03.09.2012 року. Таким чином позивач зазначив у позові, що викрадено було речей на загальну суму 50480,00 гри.

Відповідач надала до суду відзив, в якому просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 є неналежним позивачем у зв`язку з тим, що квартира йому не належить, окрім того викладені факти в позовній заяві є надуманими та нічим не підтвердженими.

Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ст.. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як слідує з матеріалів справи 03 вересня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було договір відповідального зберігання майна з правом користування.

Відповідно до п.п. 1.5, 1.6 договору, адресою зберігання майна: відокремлений коридор біля квартири АДРЕСА_3 , ключ від дверей якого знаходиться за вищевказаною адресою. Майно належить поклажодавцю на праві приватної власності.

Відповідно до акту № 1 приймання-передачі майна від 03.09.2012 року на виконання вказаного договору поклажодавець передав, а зберігач прийняв у безкоштовне строкове зберігання найтупне майно: колекція пляшок з-під миючих та лікарських засобів з 1983 по 2003 роки вартістю 12000 гривень; драбина дерев`яна 2000 грн.; вбудована шафа-комплект для збирання 4500 грн.; кільце - печатка, жовтого кольору, пробою 583, вагою 4,65 грам вартістю 3500 гривень; цегла червона п`ять мішків вартістю 300 (триста) гривень; пісок 5 мішків вартістю 100 (сто) гривень; кабель мідний 30 метрів вартістю 300 (триста) гривень; колекція іграшок з 1983 по 2000 роки вартістю 15000 гривень; труба для водогону 3 шт*2 метри = 6 метрів. загальною вартістю 150 гривень; цемент 6 мішків вартістю 150 грн.; шафа для одягу розбірна 2000 грн.; двері вхідні дерев`яні 500 грн.; колекція журналів «Бізнес» 1997-2003 років вартістю 5000 гривень; колекція шпалер 2001 року загальною вартістю 6000 гривень; сума грошей в розмірі 8530 гривень .

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її покпажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається в письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до ст.ст. 938, 949 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання, та зобов`язаний повернути покпажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

За пунктом 23 рішення Європейської комісії з прав людини від 18 липня 2006 року Проніна проти України (№ 2) (Заява №63566/00): Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ч.5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вивчивши матеріали справи судом встановлено, що позивачем не доведені обставини викладені у позовній заяві, а саме: факту належності на праві власності позивачу, або, як зазначено у позові ОСОБА_4 , майна, зазначеного у позові, та його вартості; факту зникнення вищевказаного майна, оскільки заява про кримінальне правопорушення, подана позивачем як доказ, не містить відомості щодо фактично направлення даної заяви до органів поліції; факту причетності саме відповідача до обставин, які нібито відбулись 04.11.2017 року.

Оскільки позивачем не доведено суду належними, достовірними та допустимими доказами позовних вимог, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ст.141 ЦПК України суд вважає за доцільне судові витрати віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.263-265,274-279 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

У позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: