Рішення № 95626865, 01.03.2021, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/5332/20

Провадження №2/442/141/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2021 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

в складі:

головуючого – судді - Хомика А.П.

з участю секретаря судового засідання – Лужецької С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: виконавчий комітет Дрогобицької міської ради, ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Міський Сервіс» Стебницької міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

встановив :

26.08.2020 позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просить визнати їх такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову вказує на те, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Разом з ним у відповідній квартирі проживає його дружина ОСОБА_6 , а також його діти ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Окрім них у відповідній квартирі зареєстровані, але не проживають його мати ОСОБА_5 , а також його сестра ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зазначає, що квартира є не приватизованою. Основним квартиронаймачем відповідної квартири є мати позивача ОСОБА_5 у відповідності до рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради № 11 від 13.04.2018 року після смерті батька позивача.

Відповідачі жодної участі в утриманні квартири не беруть, комунальних послуг не оплачують, особистих речей або речей повсякденного використання немає. Позивачем разом із сім`єю самостійно було замінено вікна та двері, відремонтовано внутрішні комунікації та здійснено інші ремонтні роботи. Згоди на приватизацію відповідної квартири відповідачі не дають.

Також зазначає, що фактично відповідачі більше 10 років проживають за адресою АДРЕСА_2 разом з ОСОБА_9 , що підтверджується Довідкою ОСББ «Сокіл» № 112 від 16 липня 2020 року.

Крім того відповідачка ОСОБА_10 є власником квартири АДРЕСА_3 , а також власником земельної ділянки площею 620 кв. м. на АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4610600000:01:028:0195, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується Інформаційною Довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, вважає, що на підставі ст.ст. 70, 71 ЖК Української РСР у зв`язку з тривалою відсутністю за місцем реєстрації, відповідачі втратили право на проживання у зазначеному житлі, а їх реєстрація перешкоджає позивачам у реалізації їх права користування квартирою та проведення її приватизації, а також покладає додаткові витрати пов`язані з оплатою комунальних послуг.

23.09.2020 від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує на те, що її старший син ОСОБА_3 (відповідач по справі) є інвалідом з дитинства ІА групи і згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.05.2018 його визнано недієздатним, а її призначеного його опікуном. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.08.2020 строк дії попереднього рішення продовжено на два роки. Стосовно ОСОБА_4 , то він також має вади здоров`я та на сьогоднішній день є неповнолітнім. Позивач ОСОБА_1 є її рідним братом, а тому йому відомо про проблеми з дітьми.

Вказує на те, що причиною її не проживання у вказаній квартирі є те, що у 2003 році, коли вона була вагітна, позивач вигнав її з квартири разом з речами. Після цього вона неодноразово намагалась вселитись назад, однак чергові скандали, бійки заставили її задуматись про власне здоров`я та здоров`я її дітей, а тому вона змушена була жити у знайомих, друзів та на орендованих квартирах.. Такі свої дії позивач мотивував тим, що його сім`ї потрібна площа для нормального проживання, а тому для неї та її дітей в цій квартирі немає місця.

Так само він поступив з їхньою мамою ОСОБА_5 , яка згідно рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради №11 від 13.04.2018 була визнана основним наймачем цієї квартири, оскільки попередній наймач – їхній батько ОСОБА_11 помер. Позивач вигнав маму з квартири, при цьому побив її.

Вважає, що позивач своїми протиправними діями позбавив їх житла, позбавляє їх права на приватизацію своїх часток у спірній квартирі, а тому просить в задоволенні позову відмовити.

15.10.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач вказує на те, що позивачка сама підтверджує факт свого не проживання у квартирі АДРЕСА_1 понад 10 років. Вказуючи на те, що її син ОСОБА_3 є недієздатною особою, а син ОСОБА_4 неповнолітнім, а тому у даній справі необхідно залучити орган опіки та піклування, то ними залучено в якості третьої особи на стороні відповідача виконавчий комітет Дрогобицької міської ради у склад якого входить орган опіки та піклування Дрогобицької міської ради. Також зазначає, що положеннями ст. 107 ЖК Української РСР передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення у тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування житловим приміщенням з дня вибуття. Основною умовою втрати права користування житловим приміщенням з підстав ст.107 ЖК Української РСР є наявність у наймача або члена його сім`ї іншого постійного місця проживання із зазначенням його адреси. Відповідачка ОСОБА_2 стверджує, що вибула зі спірної квартири і постійно проживає в квартирі АДРЕСА_5 , а тому є всі підстави для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням на підставі ст. 107 ЖК Української РСР. Жодних доказів, що позивач створював їй перешкоди у користуванні житлом останньою не надано.

В судовому засіданні позивач та його представник – ОСОБА_12 позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив. Доповнили, що відповідачі жодної участі в утриманні квартири не беруть, комунальних послуг не оплачують, особистих речей або речей повсякденно використання немає. Оскільки позивачі не проживають у спірній квартирі понад 10 років, мають власне житло, не несуть витрат на оплату комунальних послуг, а тому просять позов задоволити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_13 , ОСОБА_3 проти позову заперечили з підстав, викладених у відзиві на позов та у письмовому запереченні. Вважають, що відповідачі вибули з житла не добровільно, а тому визнавати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених ст. 107 ЖК Української РСР - немає. Просять у задоволенні позову відмовити.

Представник Органу опіки та піклування Дрогобицької міської ради – Яким І.С. проти позову заперечив в частині визнання недієздатного ОСОБА_3 та неповнолітнього ОСОБА_4 такими, що втратили право користуванням житловий приміщенням, оскільки вважає, що це буде порушувати їх права та інтереси. Щодо ОСОБА_2 – покладається на думку суду.

Вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 2 зазначеної статті закріплено обов`язок суду та учасників судового процесу керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Отже, завданнями судочинства мають керуватися не лише суд, а й сторони.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, дійшов висновку, що у позові слід відовити з огляду на таке.

Як встановлено матеріалами справи і сторонами не оспорюється, згідно рішення виконавчого комітету Стебницької міської ради від 13 квітня 2018 року за № 11 «Про зміну договору найму» основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_6 є ОСОБА_5 після смерті попереднього квартиронаймача ОСОБА_11 (чоловіка). У вказаній квартирі є зареєстрованими: ОСОБА_1 – син, ОСОБА_6 – невістка, ОСОБА_8 – внук, ОСОБА_14 – внучка, ОСОБА_2 – дочка, ОСОБА_3 - внук, ОСОБА_4 – внук.

Згідно Актів № 69 від 31.12.2019 року, № 50 від 16.06.2020 та № 2173 від 02.07.2020 року, виданих КП «Міський сервіс» Стебницької міської ради, а також довідки та Акту 1 від 02.07.2020 року, складених ОСББ «Новинка-2», відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають у квартирі АДРЕСА_1 понад 15 років.

Згідно рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області 07.05.2018 ОСОБА_3 визнано недієздатним, а ОСОБА_2 призначеного його опікуном. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06.08.2020 строк дії попереднього рішення продовжено на два роки.

Відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є неповнолітнім та має ряд захворювань, що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворого.

Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України передбачено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них.

Статтею 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно ст.64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ст. 72 ЖК України порядок визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

В п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено судам, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК) необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_16 в суді пояснили, що відповідачі у спірній квартирі не проживають більше 10 років та не намагались вселитись у вказане житло, однак суд не приймає до уваги показання вказаних свідків, оскільки такі спростовуються показаннями свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_9 , які вказали на те, що ОСОБА_2 залишила житло не добровільно, позивач вигнав її вагітну з квартири разом з старшим сином та побив. Вона пробувала вселитись у спірне житло, однак їй це не вдалось через протиправну поведінку позивача. Також вона намагалась приватизувати вказану квартиру, однак позивач і в цьому чинив їй перешкоди.

ОСОБА_5 – мати позивача і відповідачки ОСОБА_2 подала суду письмову заяву, де її підпис засвідчено нотаріально, в якій вказано, що через стан здоров`я не може прибути до суду і дати свідчення. Хоче повідомити суд про те, що їй відомо, що її син ОСОБА_19 звернувся до суду із заявою про виселення її доньки, а його сестри ОСОБА_20 . Ні вона, ні її донька разом зі своїми дітьми добровільно квартиру АДРЕСА_1 не покинули – їх вигнав ОСОБА_1 і хоче приватизувати цю квартиру на себе. Він змінив замки, не давши їм ключі, викинув її меблі та речі (одяг), також викинув речі доньки ОСОБА_21 і внука ОСОБА_22 . Вони хотіли оформити приватизацію квартири на всіх членів сім`ї, однак ОСОБА_23 чинив їм перешкоди, не давав документи, погрожував, вимагав підписати якісь документи. Категорично заперечує проти виписки її доньки ОСОБА_21 зі спірної квартири та задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Таким чином неповнолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного із них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі неповнолітньої дитини, а тому за своїм характером є поважними.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Оскільки підставою втрати особою права користування житлом є лише неповажність причин відсутності понад встановлені строки, то неповнолітня дитина як самостійний суб`єкт житлових правовідносин (окремо від батьків) не може бути визнана такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Беручи до уваги наведене, те, що відповідачі не проживали у спірній квартирі по поважній причині (позивач створює їм перешкоди), хоч і мають у власності інше житло (квартиру АДРЕСА_3 ) однак, суд дійшов висновку про те, що не має підстав визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням та позбавляти недієздатну та неповнолітню особу права на приватизацію спірної квартири, оскільки відповідачі через протиправну поведінку позивача (не добровільно) вибули на постійне проживання в інше жиле приміщення у тому ж населеному пункті, як це передбачено ст. 107 ЖК Української РСР на яку посилається позивач у відповіді на відзив, а тому договір найму жилого приміщення не може вважатись розірваним з дня їх вибуття.

Крім цього, згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» відповідно до статті 107 ЖК УРСР наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї вказаної позивачем підстави, передбаченої ст.71 або ст.107 ЖК. Змінити підставу позову суд вправі тільки за згодою позивача. Однак, позивач так і не вказав з яких саме підстав він просить задоволити позов.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, ЦПК України, суд,–

ухвалив :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: виконавчий комітет Дрогобицької міської ради, ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Міський Сервіс» Стебницької міської ради, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.03.2021.

Суддя А.П. Хомик