Рішення № 95626850, 26.02.2021, Городоцький районний суд Львівської області

263/592/18 2/441/94/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2021 р. Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Перетятько О.В.

за участі секретаря Сорока М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Городок Львівської області цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

Представник АТ КБ «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи тим, що 19.05.2008 р. між сторонами укладено договір б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У порушення умов кредитного договору відповідач свої зобов`язання за таким належним чином не виконував, через що у нього перед позивачем виникла заборгованість, яка станом на 31.12.2017 р. становила 111541 грн. 41 коп., з яких: 2497 грн. 07 коп.- заборгованість за кредитом; 98172 грн. 85 коп. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 5321 грн. 90 коп. – заборгованість за пенею та комісією; 250 грн. – штраф (фіксована частина) та 5299,59 грн. - штраф (процентна складова) за порушення строків погашення кредиту. Позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості та понесені судові витрати по справі.

16 квітня 2018 року заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області було частково задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк», стягнуто з відповідача суму заборгованості в розмірі 100669 грн. 92 коп., суму судових витрат в розмірі 1762 грн. 00 коп.

31.07.2019 року від позивача надійшла заява про перегляд заочного рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 квітня 2018 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду Донецької області від 28 грудня 2019 року скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 квітня 2018 року та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Жовтневого районного суду Донецької області від 12.05.2020 р. справу направлено за підсудністю до Городоцького районного суду Львівської області.

Ухвалою судді Городоцького районного суду Львівської області від 23.11.2020 р. справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості прийнято до провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, при зверненні із позовом не заперечив прийняттю рішення у разі неявки в судове засідання відповідача та у відсутності представника банку (а.с. 2 зворот.).

Відповідач в судове засідання не з`явився, скерував до суду відзив на позовну заяву, у якому вказав, що дійсно уклав з Банком кредитний договір №б/н шляхом підписання заяви від 19.05.2008 р., відповідно до якого отримав кредит в розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, користувався кредитними коштами, а 12.06.2014 р., погасивши заборгованість за кредитним договором, повністю припинив користування кредитною карткою, просить у задоволенні позову відмовити, мотивуючи відсутністю основної заборгованості перед Банком, а також пропуском строку позовної давності, договір про збільшення якої між сторонами не укладався.

Відзив на позов направлено позивачу, що убачається із копії квитанції 17.12.2020 р., відповіді на відзив представник позивача не надав, у судове засідання не з`явився.

За наведеного, суд ухвалив розглядати справу без участі сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору від 19.05.2008 р., укладеного з ОСОБА_1 , останньому був наданий кредит у розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Підписання договору є прямою та безумовною згодою клієнта стосовно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком (п. 3.3 Розділу 3) (а.с. 9).

Позивач свої зобов`язання за вищезазначеним договором від 19.05.2008 р. виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, що стверджується банківською випискою по рахунку (а.с. 4-6).

Згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 31.12.2017 р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 111541,41 грн., з них: 2497,07 грн. - заборгованість за кредитом; 98172,85 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 5321,90 грн. заборгованість за пенею та комісією; 250 грн. - штраф (фіксована частина) та 5299,59 грн. - штраф (процентна складова) за порушення строків погашення кредиту.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому зазакономнадані відповідні пільги.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Разом з тим, у анкеті-заяві позичальника від 19.05.2008 року процентна ставка не зазначена, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приват Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, як про це зазначено в позовній заяві, та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору (ЗАЯВИ), оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також якщо ці умови прямо не передбачені, як у цьому випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Враховуючи ті умови, які вказані у заяві, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Таким чином, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приват Банк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження з споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Отже, відсутні підстави для задоволення позову у частині стягнення з відповідача пені, комісії та штрафів.

Аналогічні висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 752/10681/16-ц.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Оскільки останній платіж відповідачем вчинено 12.06.2014 року, що вбачається з розрахунку заборгованості, наданої позивачем, а з позовом до суду банк звернувся 18.01.2018 року, враховуючи покликання відповідача про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом за умовами, зазначеними у заяві відповідача від 19.05.2008 року, у зв`язку з пропуском трирічного строку позовної давності, який розпочав свій перебіг 13.06.2014 року.

Більше того, як вбачається із розрахунку заборгованості, відповідач, погасивши 12.06.2014 р. складову заборгованості за наданим кредитом, з того часу кредитними коштами не користувався, жодних поповнень картки, не здійснював (а.с. 4-6).

Доказів на підтвердження того, що між сторонами укладався договір про збільшення строку позовної давності, у справі немає, Банком суду не представлено.

Непорушення прав позивача у частині стягнення з відповідача підвищених відсотків, пені, комісії, штрафів та відмова у позові по суті у цій частині виключає необхідність перевірки пропуску позивачем строку позовної давності.

Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З огляду на наведене, суд доходить висновку про відмову у позові Банку з підстав пропуску ним трирічного строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване тимчасове місце проживання – АДРЕСА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 19.05.2008 в сумі 111541 грн. 41 коп.- відмовити з підстав спливу позовної давності.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Перетятько О.В.