Рішення № 95626666, 10.03.2021, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/1464/20

Провадження № 2/438/99/2021

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10 березня 2021 року суддя Бориславського міського суду Львівської області Слиш А.Т., розглянувши в м. Бориславі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») подав до суду позовну заяву, в якій просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 13.12.2006 в розмірі 137396,77 грн станом на 31.08.2020 та судові витрати в розмірі 2102 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ КБ «ПриватБанк», підписала заяву б/н від 13.12.2006, згідно з якою відповідачу було відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, відповідачу надано в користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшено до 21600грн. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку» становить договір про надання банківських послуг (далі – Договір). При укладенні договору сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України. Заявою відповідача підтверджується, що вона була поінформована про умови кредитування, які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Позивач свої зобов`язання за Договором виконав: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором, та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме: щомісячними платежами в розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором. Відповідач не надавав своєчасно банку кошти для погашення заборгованості, відтак станом на 31.08.2020 заборгованість становить 137396,77 грн та складається з: 3199,19 грн – заборгованість за тілом кредиту; 0,00 грн – за нарахованими відсотками, 132701,94 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 1495,64 грн – нарахована пеня, 0,00 грн – нараховано комісії. На підставі наведеного позивач просить суд позов задовольнити.

Ухвалою судді від 21.12.2020 відкрито провадження у справі. Враховуючи наявність відповідного клопотання представника позивача, розгляд справи було призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, та роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи, наслідки їх неподання, строки подання клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу про відкриття провадження у справі з позовною заявою та доданими до неї документами, надіслану відповідачу за зареєстрованою адресою її проживання, відповідач не отримала. Проте за змістом ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вищевказані документи вважаються врученими відповідачу. Відповідач, належним чином повідомлений про судовий розгляд справи та строк подання відзиву на позовну заяву, не подав відзив до суду або інформацію про поважність причин неподання відзиву. У матеріалах справи відсутні також клопотання сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст.178 та ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, - сторони не викликались.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч.1, 2 ст.1069 ЦК України).

Згідно з ст.1050 та ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а громадянин зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Суд установив, що 22 грудня 2006року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом, шляхом підписання відповідачем заяви від 22.12.2006.

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею і банком договір про надання банківських послуг.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк (ст.ст.526, 530 ЦК України). За умовами ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Копією вказаної заяви від 22.12.2006, підписаною позичальником ОСОБА_1 , сторонами обумовлено такі характеристики умов використання кредитної картки: кредитний ліміт у сумі 250 грн, термін дії картки – два роки, базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору – 1,9 % на місяць із розрахунку 360 днів у році. Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії платіжної картки. Сплата заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватися як шляхом внесення коштів на картку клієнтом, так і списання банком коштів з платіжної картки.

Також з копії заяви від 22.12.2006 вбачається, що для відповідача банком 22.12.2006 було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та 13.12.2006 було відкрито рахунок № НОМЕР_2 .

З довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що термін дії кредитної картки № НОМЕР_2 - до квітня 2015 року.

Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки (№ НОМЕР_2 ), оформленої на ОСОБА_1 : 13.12.2006 було встановлено кредитний ліміт у розмірі 21600 грн; з 03.06.2007 – 500 грн, з 12.06.2007 – 1200 грн, з 16.10.2008 – 830 грн, з 26.12.2008 – 800 грн, з 22.02.2011 – 900 грн, з 13.01.2013 – 2000 грн, з 31.10.2013 – 3700 грн, з 12.08.2015 – 3200 грн, з 17.01.2020 - 0,00 грн.

Судом встановлено, що позивач умови укладеного договору виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами.

Проте відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконувала. Зокрема, з виписки про рух коштів за договором б/н станом на 02.09.2020 (по рахунку № НОМЕР_2 ) встановлено, що відповідач з моменту оформлення кредитної картки активно користувалася нею, частково погашаючи заборгованість, сплачуючи банку грошові кошти в різних розмірах, проте не вчасно та не в повному обсязі погашала заборгованість, у зв`язку з чим виникла заборгованість за тілом кредиту в сумі 3199,19 грн. З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що вказана заборгованість числиться за відповідачем з квітня 2015 року, тобто на момент закінчення строку дії кредитної картки.

При цьому, позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за тілом кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) в розмірі 3199,19 грн, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом - 132701,94 грн та 1495,64 грн пені.

Розглядаючи вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом та пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

З розрахунку заборгованості також вбачається, що позивач нарахував та просить стягнути заборгованість за відсотками також за період після спливу передбаченого договором строку кредитування (з травня 2015 року), що не відповідає вимогам законодавства. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що термін дії платіжної картки, оформленої на відповідача ОСОБА_1 сплив у квітні 2015 року. За умовами підписаної відповідачем заяви від 22.12.2006, сторони погодили що «термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії платіжної картки». Таким чином, суд вважає, що позивач не може нараховувати передбачені договором проценти після спливу визначеного договором строку кредитування до повного погашення заборгованості за кредитом.

При цьому, суд враховує правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, що є обов`язковими для застосування у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків та пені, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, послався на Витяг з «Умов та Правил надання банківських послуг», як невід`ємну частину спірного договору.

Проте наданий позивачем суду Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису позичальника (відповідача). Відтак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими документами відповідач ознайомився та погодився з такими, підписуючи заяву щодо приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме в зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22.12.2006 шляхом підписання заяви.

У вказаному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин положення ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (22.12.2006) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Отже суд не вбачає підстав вважати, що сторони обумовили в письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, чи інших видів відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, що є обов`язковими для застосування у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Оскільки за положеннями ч.5 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, тому суд не приймає наданий позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як підставу нарахування та стягнення відсотків та пені у вказаному позивачем розмірі.

Крім цього, у заяві позичальника від 22.12.2006, підписаній сторонами, хоча було повідомлено відповідача про певну базову ставку відсотків за користування кредитним лімітом (1,9% на місяць, тобто 22,8% на рік), проте у заяві відсутні умови договору щодо способу, порядку нарахування, строків погашення таких відсотків тощо, тобто будь-яких умов нарахування та сплати таких, а також про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафу) за порушення зобов`язання, прострочення його виконання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Також відсутні обумовлені сторонами умови договору щодо визначення іншого розміру процентів, ніж встановлений у ч.2 ст.625 ЦК України.

При цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості за договором, позивачем самостійно здійснювалося нарахування відсотків на рівні 22,8% (до грудня 2012 року), 30% (до серпня 2014 року), 34,8 % (до березня 2015 року), 43,2 % (з квітня 2015 року по 31.08.2020), хоча відповідач Умов та правил, якими б така зміна відсоткової ставки була передбачена, як вказано вище, не підписував. Будь-яких доказів про те, що Банк повідомляв відповідача про зміну (збільшення) процентної ставки та відповідач визнавав таку зміну та у будь-якій формі погоджувався на сплату таких відсотків, матеріали справи не містять.

Відповідно вся сума заборгованості, окрім нарахування за «тілом кредиту» (основною сумою кредиту, що отримана відповідачем) слід вважати здійсненою без дотримання вимог закону та умов, погоджених з відповідачем.

Таким чином, у частині позовних вимог про стягнення заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом в сумі132701,94 грн та 1495,64 грн пені слід відмовити, оскільки позивач належним чином не обґрунтував позовні вимоги у цій частині та не надав суду доказів на підтвердження обґрунтованості вказаних позовних вимог.

При цьому, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за тілом кредиту в розмірі 3199,19 грн, відтак позов в цій частині підлягає до задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» необхідно стягнути судові витрати зі сплати судового збору в сумі 49 грн, що були сплачені позивачем при зверненні з вказаним позовом до суду, тобто пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 22 грудня 2006 року в розмірі 3199 гривень 19 копійок, що становить заборгованість за тілом кредиту.

У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 132701 гривні 94 копійок заборгованості за простроченими відсотками та 1495 гривень 64 копійок пені - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» сплачений судовий збір у розмірі 49 гривень 00 копійок.

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження юридичної особи: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через Бориславський міський суд Львівської області протягом 30 днів з дня складення судового рішення.

Головуючий суддя А.Т.Слиш