Рішення № 95625162, 16.03.2021, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/586/21

Провадження № 2/314/647/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2021 року м.Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області в складі головуючий суддя Кононенко І.О. , секретар судового засідання Лазечна Н.С.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу № 314/586/21 за позовом ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Ощадбанк» ( ЄДРПОУ 00032129 , адреса місто Київ, вул. Госпітальна , 12-Г ) третя особа Вільнянська державна нотаріальна контора ( ЄДРПОУ 02884090, адреса вул. Бочарова 6 , м. Вільнянськ,Запорізька область) про скасування обтяження на майно

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернулася до суду із вищезазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначила, що є власником будинку АДРЕСА_1 . В листопаді 1990 року позивачкою отримано позику в Державному ощадному банку для газифікації будинку у сумі одна тисяча рублів, у зв`язку з чим накладено заборону на цей будинок, проте протягом 2 років позику було виплачено, але обтяження залишилося, а саме згідно запису про обтяження № 36953589 від 07.06.2005 року: «державний реєстратор Ревенко Олександр Юрійович , Вільнянська міська рада, виконавчий комітет , Запорізька обл., вид обтяження: заборона на нерухоме майно; відомості про реєстрацію до 01.01.2013 року: реєстраційний номер обтяження 2057604 від 07.06.2005 року реєстратор Вільнянська державна нотаріальна контора , архівний запис підстава обтяження позика б/н Ощадбанк м. Вільнянськ ; об`єкт обтяження будинок, состояние добудоване статус жиле адреса АДРЕСА_1 ; Додаткові дані : архівна дата 31.05.2000; Дата виникнення 22.11.1990; Відомості про суб`єктів обтяження ОСОБА_1 , ОСОБА_1 », у зв`язку з цим позивачка просила скасувати обтяження.

Представник відповідача просив розглядати справи без його участі, надавши відзив, в якому просив відмовити у позові посилаючись на те, що вказаний у позові відповідач не є належним відповідачем, реєстрація заборон – функція державного реєстратора, позивач перед відповідачем заборгованості не мав, договірні відносини з банком відсутні, крім того філія до якої як зазначено в позові пред`являє вимоги позивач, не є юридичної особою, а тому не є належним відповідачем .

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно інформації з державного реєстру речових прав позивач є власником будинку АДРЕСА_1 1/3 частини на підставі договору дарування від 24.03.1990 року та 2/3 частини дублікату свідоцтва про право на спадщину від 21.10.2020 року , виданого Державним нотаріусом Запорізького обласного нотаріального округу , серія та номер 1-204.

Згідно інформації про державну реєстрацію обтяжень щодо цього будинку наявний актуальний інформація про державну реєстрацію обтяження № 36953589 від 07.06.2005 року; державний реєстратор: Ревенко Олександр Юрійович , Вільнянська міська рада, виконавчий комітет , Запорізька обл.; вид обтяження: заборона на нерухоме майно; відомості про реєстрацію до 01.01.2013 року: реєстраційний номер обтяження 2057604 від 07.06.2005 року реєстратор Вільнянська державна нотаріальна контора , архівний запис з відомостей заборон відчуження об`єктів нерухомого майна : підстава обтяження позика б/н Ощадбанк м. Вільнянськ ; об`єкт обтяження будинок, состояние добудоване статус жиле адреса АДРЕСА_1 ; Додаткові дані : архівна дата 31.05.2000; Дата виникнення 22.11.1990; Відомості про суб`єктів обтяження ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , це на думку суду тобто зазначене обтяження є єдиним , тільки записи було перенесено з даних до 2013 року до даних після 2013 року, у зв`язку з чим й записи містять різні номери.

За змістом заборони Вільнянської державної нотаріальної контори від 22.11.1990 року та повідомлення №1045 від 2.11.1990 р. в державну нотаріальну контору ОСОБА_1 надано позику у розмірі одна тисяча рублів строком на 3 роки на газифікацію будинку АДРЕСА_1 .

Згідно ст. 377 ЦК УРСР 1963 року позикові операції банків і державних трудових ощадних кас регулюються законодавством Союзу РСР

Згідно статті 383 ЦК УРСР 1963 року позички громадянам видаються банками СРСР у випадках і в порядку, що визначаються законодавством Союзу РСР.

Зазначене повідомлення на думку суду свідчить про необхідність погашення у визначений строк суми позики.

Стаття 54 Закону Української РСР "Про державний нотаріат" від 25.12.1974 N 3378-VIII в редакції на час внесення відповідного повідомлення містить перелік випадків, коли державний нотаріус накладає заборону на відчуження жилого будинку (частини будинку). Так, заборона зокрема накладається тоді, коли установа банку, підприємство чи організація видає громадянинові позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку.

На час накладення заборони законодавством було встановлено, що накладені заборони та арешти підлягають обов`язковій реєстрації у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в порядку, визначеному Положенням про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до пунктів 150-152 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 р. N 45/5, накладення заборони провадиться шляхом напису про це за встановленою формою на повідомленні у тому числі установи банку. Примірник повідомлення з написом державного нотаріуса про накладення заборони надсилається виконавчому комітету відповідної Ради депутатів трудящих за місцем знаходження жилого будинку, якщо останній знаходиться в населеному пункті, де немає державної нотаріальної контори, примірник - у відповідну установу банку, госпрозрахункове підприємство чи установу, що видали позичку, і примірник повідомлення залишається в державній нотаріальній конторі. Накладення заборони реєструється в реєстрі для реєстрації заборон. Про накладення заборони чи арешту робиться запис в алфавітній книзі обліку заборон і арештів. Державний нотаріус, одержавши повідомлення установи банку, госпрозрахункового підприємства чи організації про погашення позички або повідомлення про припинення договору про

заставу чи про припинення або розірвання договору довічного утримання, знімає заборону відчуження жилого будинку (частини будинку) або квартири, накладання заборони реєструється державним нотаріусом в реєстрі для реєстрації заборон.

Аналіз наведених правових норм зумовлює висновок, що станом на 1990 рік повідомлення установи банку про видачу громадянину позички на будівництво, капітальний ремонт і купівлю жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників слугувало визначеною законом підставою для накладення державним нотаріусом або службовою особою виконавчого комітету міської, селищної, сільської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем знаходження жилого будинку заборони відчуження жилого будинку (частини будинку) або квартири в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників.

Разом з тим, чинне на час виникнення спірної заборони законодавство передбачало реєстрацію заборон винятково на паперових носіях - в реєстрах для реєстрації заборон, з вчиненням відповідного запису в алфавітній книзі обліку заборон і арештів.

Станом на 2005 рік - дату реєстрації за № 2057604 від 07.06.2005 року обтяження заборони (архівний запис) правові, економічні, організаційні засади системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав визначались Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" N 1952-IV від 01.07.2004 (далі - Закон N 1952-IV). Цей Закон спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових прав на нерухомість, створення сприятливих умов для забезпечення розвитку ринкових відносин, активізації інвестиційної діяльності, збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів.

Відтак, з дати набрання чинності Законом №1952-IV, реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється виключно у випадках: 1) вчинення правочинів щодо нерухомого майна, 2) за заявою власника (володільця) нерухомого майна. При цьому, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Наказом Міністерства юстиції від 18.08.2004 N85/5 (далі - наказ Мін`юсту № 85/5), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2004 року за№ 1020/9619 (наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції N 1844/5 від 14.12.2012) "Про внесення змін та доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України" (із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства юстиції України №111/5 від 28.12.2006), з метою вдосконалення Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, збереження та захисту даних, що містяться у ньому, підвищення рівня захисту майнових прав та інтересів громадян і юридичних осіб, а також профілактики злочинів проти власності, внесено зміни та доповнення до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.99 №31/5, зареєстрованого в Мін`юсті 10.06.99 за №364/3657, виклавши його в новій редакції, та затверджено Інструкцію про порядок заповнення заяв та ведення Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

При цьому, пунктом 3 наказу Мін`юсту від 18.08.2004 №85/5 наказано Державному підприємству "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України:здійснити заходи щодо створення програмного забезпечення Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, яке відповідало б новим сучасним стандартам збереження та захисту інформації (абзац другий пункту 3 в редакції Наказу Міністерства юстиції України №111/5 від 28.12.2006);забезпечити належне перенесення бази даних електронного Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна до нової бази;забезпечити безперебійну роботу державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів у перехідний період.

Пунктом 4 наказу Мін`юсту від 18.08.2004 №85/5 визначено, що перенесення інформації з бази даних раніше створеного прикладного програмного забезпечення Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (далі- база даних раніше створеного реєстру) до бази даних нового прикладного програмного забезпечення (далі - база даних модернізованого реєстру) здійснюється частинами за окремими нотаріальними округами.

Пунктом 5 наказу Мін`юсту від 18.08.2004 N85/5 установлено, що припинення функціонування бази даних раніше створеного реєстру визначається у кожному нотаріальному окрузі окремо, про що державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України або його регіональні філії повідомляють нотаріусів даного нотаріального округу та відповідне управління юстиції.

Згідно з пунктами 6, 7 наказу Мін`юсту від 18.08.2004 N85/5 установлено, що до припинення функціонування бази даних раніше створеного реєстру, у порядку, передбаченому пунктом 4 цього наказу, перевірка відсутності або наявності заборони відчуження та арештів об`єктів нерухомого майна здійснюється за допомогою баз даних раніше створеного та модернізованого реєстрів. Після повного перенесення бази даних раніше створеного реєстру до бази даних модернізованого реєстру державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України забезпечує довічне зберігання бази даних раніше створеного реєстру.

Відповідно до Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 09.06.1999 №31/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 18.08.2004 № 85/5), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2004 року за №1020/9619, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - це електронна база даних, яка містить відомості про обтяження нерухомого майна, а саме: накладені заборони та арешти нерухомого майна; вилучення записів про заборони, арешти; видані витяги з Реєстру заборон (пункт 1.1).

Держателем Реєстру заборон є Міністерство юстиції України, яке розробляє організаційні, методологічні принципи ведення Реєстру заборон та забезпечує його функціонування (пункт 1.3).

Адміністратором Реєстру заборон є державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, що має повний доступ до електронної бази даних і відповідає за її технічне та технологічне створення та ведення, матеріально-технічне та технологічне забезпечення, за збереження і захист даних, що містяться в Реєстрі заборон (пункт 1.4).

Реєстраторами Реєстру заборон є:державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, які уклали відповідні договори з Адміністратором і мають повний доступ до Реєстру заборон через комп`ютерну мережу;державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та його регіональні філії.

Реєстратори приймають заяви про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна від державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів, які не є Реєстраторами, посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад, судів та слідчих органів та постанови про арешт майна боржника органів державної виконавчої служби та інших осіб, визначених цим Положенням; вносять та вилучають записи до (з) Реєстру заборон про заборони, арешти щодо нерухомого майна; отримують (видають) витяги з Реєстру заборон (пункт 1.5).

Користувачі Реєстру заборон (далі - Користувачі) - юридичні або фізичні особи, які мають доступ до Реєстру заборон через комп`ютерну мережу на підставі відповідних договорів з Адміністратором, та отримують витяги з Реєстру заборон для власних потреб (пункт 1.6).

Надання доступу Реєстраторам і Користувачам до Реєстру заборон здійснюється Адміністратором на підставі відповідних договорів (пункт 1.7).

Таким чином, заборона № 2057604 від 07.06.2005 року зареєстрована в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна з внесенням додаткових відомостей архівний № 2000372ZAP107, Архівна дата 31.05.2000. Дата виникнення 22.11.1990 та в подальшому відповідні відомості були перенесені у вищезазначеному порядку про що є відмітка про перенесення запису з датою перенесення 19.06.2020 року , номер запису обтяження 36953589; державний реєстратор Ревенко Олександр Юрійович , Вільнянська міська рада, виконавчий комітет , Запорізька обл.

Так , зобов`язання з приводу надання позики не є такими, що нерозривно пов`язані з особою боржника, а відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Водночас стаття 1282 ЦК України передбачає обов`язок спадкоємця задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.

В той же час, АТ «Ощадбанк» повідомив у відзиві про відсутність будь-яких претензій до позивача та про відсутність у позивача будь-якого боргу перед відповідачем, тому за таких обставин суд вважає, що матеріалами справи підтверджується відсутність заборгованості позивача перед АТ "Ощадбанк".

Щодо посилання відповідача про його неналежність із-за філії яка не є юридичної особою , то суд звертає увагу , що в позовній заяві його вступній частині тексту позову вказано ЄДРПОУ саме відповідача 00032129, в матеріалах позову його додатках які є невід`ємним частиною позову позивач надав повні реквізити за зазначеним ЄДРПОУ : Акціонерного товариства «Ощадбанк» ( ЄДРПОУ 00032129 , адреса вул. Госпітальна , 12-Г ), при цьому обов`язок зазначати про повні реквізити відповідача виключно у вступній частині тексту позову законодавством не передбачено, крім того є за можливе отримати інформацію про юридичну особу у формі загальнодоступних відкритих даних за ЄДРПОУ вказаним позивачем, згідно яких саме за цим номером вказано саме юридичну особу Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (АТ "Ощадбанк") з відповідними реквізитами, також матеріали безпосередньо позовної заяви містили інформацію про повні реквізити саме юридичної особи банку , при цьому за змістом ст. 28 ЦПК позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням, що й було зроблено позивачем, проте стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи. Крім того Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення. З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975р., ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду. Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. З аналізу вищевикладеного при сприйнятті доводів відповідача вбачається, що позивач фактично був би позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту, іншими словами суд зобов`язаний уникати надмірного формалізму та непропорційності між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого б стало порушення права фізичної особи 1942 року народження на судовий захист.

Доводи відповідача про невідповідності у прізвищі щодо того, що згідно інформації про обтяження суб`єктом обтяження є ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 не змінює факту того, що власником майна є саме ОСОБА_3 , яка є позивачем по справі й майно якої обтяжене.

Щодо посилання відповідача про його неналежність із-за відсутності договірних відносин суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 17.07.1987 року № 821 «Про вдосконалення системи банків в країні і посилання їх впливу на підвищення ефективності економіки» реорганізовано діючі та утворено нові спеціалізовані банки, які створили систему банків у такому складі: Державний банк СРСР (Держбанк СРСР), Банк зовнішньоекономічної діяльності СРСР (Зовнішекономбанк СРСР), Промислово-будівельний банк СРСР (Промбудбанк СРСР), Агропромисловий банк СРСР (Агропромбанк СРСР), Банк Житлово-комунального господарства і соціального розвитку СРСР (Житлосоцбанк СРСР), Банк трудових заощаджень і кредитування населення СРСР (Ощадний банк СРСР). Пунктом 8 зазначеної Постанови передбачено створення банками СРСР в союзних республіках відповідних республіканських банків з прямим підпорядкуванням банкам СРСР.

Відповідно до ст. 22 Закону СРСР №1305-1 від 06.03.1990р. "Про власність в СРСР" у власності союзної республіки (тобто, Української РСР) перебувають майно органів влади і управління союзної республіки, культурні та історичні цінності народів союзної республіки, кошти республіканського бюджету, республіканські банки, республіканські страхові, резервні та інші фонди, а також підприємства і народногосподарські комплекси, вищі навчальні заклади республіканського значення, об`єкти соціально-культурної сфери та інше майно, що забезпечує суверенітет, господарську самостійність республіки, її економічний і соціальний розвиток.

З часу прийняття Українською РСР Закону України "Про власність" № 885-XII, тобто з 26 березня 1991 року, у статті 34 такого Закону було визначено об`єкти права загальнодержавної (республіканської) власності.

Згідно з ст. 34 Закону України "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, внутрішніх військ і Державної прикордонної служби України; оборонні об`єкти; єдина енергетична система; системи транспорту загального користування, зв`язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення; кошти республіканського бюджету; республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди; майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Відповідно до пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 20.03.1991р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність" було оголошено власністю України Український Республіканський банк Держбанку СРСР, Український Республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбудбанк", Український Республіканський Банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережею, обчислювальним центрами, усіма активами, пасивами.

Наказом Українського Республіканського банку від 02.01.1992 року за №2-К у відповідності з Статутом, зареєстрованим Національним банком України 31.12.1991 року за №4, Український Республіканський банк Ощадного банку СРСР, з підзвітною йому інфраструктурою установ та організацій, перетворено в Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України).

Із статуту Державного спеціалізованого комерційного Ощадного банку України, зареєстрованого НБУ 31 грудня 1991 року відомо, що Державний спеціалізований комерційний Ощадбанк України (Ощадбанк України), створений відповідно до Закону України від 20 березня 1991 року «Про банки та банківську діяльність» і входить в банківську систему України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.1999 року за № 876 "Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України" на виконання розпорядження Президента України від 20.05.1999 року №106 та з метою удосконалення структури і організації управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України, створення умов для більш ефективної реалізації державою прав власника вирішено перетворити Державний спеціалізований комерційний Ощадний банк України (Ощадбанк України) у відкрите акціонерне товариство „Державний ощадний банк України". Установлено, що Банк є правонаступником прав і обов`язків Ощадбанку. 02 червня 2011 року внесено зміни до Статуту Банку, якими слово «відкрите» змінено на «публічне».

Постановою КМУ від 5 червня 2019 р. № 568 «Питання акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”» затверджено статут такого банку, згідно якого цей банк є правонаступником всіх прав та обов`язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком 31 грудня 1991 р. за № 4.

З вищенаведеного слідує, що як з моменту створення системи Ощадбанків так і до сьогоднішнього часу такі відносяться до державних банків, а відповідач є правонаступником відповідного банку України, який видав позику та в інтересах якого накладено заборону.

При цьому відповідачем у будь-якому разі не спростовано того, що згідно інформації з державного реєстру речових прав відповідне повідомлення на підставі якого накладено заборону видано саме «Державним ощадним банком м. Вільнянськ».

Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.

Також суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 15.05.2013 року у справі № 6-26 цс 13, згідно з якою вимоги особи, що ґрунтуються на її праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами,установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Крім цього, у п. 2 постанови Пленуму ВССУ від 3 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Суд звертає уваги на те, що правова природа у забороні на майно полягає у реальному забезпеченні зобов`язання, тоді як в дійсній справі відсутні відомості про те, що зобов`язання щодо наданої позики всього на 3 три роки державним ощадним банком продовжує діяти зі спливом вже більше 30 тридцяти років з моменту надання такої позики, все це з урахуванням відсутності відомостей про здійснення будь-яких виконавчих дій щодо відповідних боргових зобов`язань чи інших дій , які б були направлені на забезпечення погашення боргу чи навіть наявності будь-якого боргу свідчить про те, що наявна спірна заборона не виконує свою основну роль й не направлена на реальне забезпечення зобов`язання.

Оскільки судом не встановлено наявності на даний момент відповідного зобов`язання щодо позики наданої позивачу , в забезпечення виконання чого було накладено заборону відчуження на нерухоме майно, а також суб`єкт, в інтересах якого зареєстровані заборони на відчуження, не здійснював протягом більше ніж 30 років будь-яких дій направлених на забезпечення погашення боргу й саме відповідачем заявлено про відсутність перед ним боргу зі сторони позивача , проте саме позивач є на даний момент законним власником майна щодо якого накладена заборона, права якого обмежені, наявна заборона не направлена на реальне забезпечення зобов`язання, тому існування такої заборони на думку суду є суттєвим втручанням у здійснення позивачем його права власності на нерухоме майно, яке порушує баланс між публічним й приватним інтересом, у зв`язку з чим необхідно зняти відповідну заборону.

Вищезазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду , викладеною у постанові від 28.10.2020 року у справі 446/1366/18.

Враховуючи те, що позивач не наполягав на стягненні судових витрат, останні залишаються за ним. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 263-265 ЦПК України , суд, -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Ощадбанк» ( ЄДРПОУ 00032129 , адреса місто Київ ,вул. Госпітальна, 12-Г ) третя особа Вільнянська державна нотаріальна контора ( ЄДРПОУ 02884090, адреса вул. Бочарова 6 , м. Вільнянськ,Запорізька область) про скасування обтяження на майно - задовольнити

Зняти обтяження (заборону на нерухоме майно) № 36953589 від 07.06.2005 року, наявне у відомостях з державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 2103898623215; адреса АДРЕСА_1 ); згідно актуальної інформації про державну реєстрацію обтяжень: «державний реєстратор: ОСОБА_4 , Вільнянська міська рада, виконавчий комітет , Запорізька обл.; вид обтяження: заборона на нерухоме майно; відомості про реєстрацію до 01.01.2013 року: реєстраційний номер обтяження : 2057604, 07.06.2005 ; реєстратор: Вільнянська державна нотаріальна контора , Вільнянський районний нотаріальний округ; архівний запис з відомостей заборон відчуження об`єктів нерухомого майна : підстава обтяження: позика б/н Ощадбанк м. Вільнянськ ; об`єкт обтяження: будинок, состав: ціле, состояние : добудоване , статус: жиле, адреса АДРЕСА_1 ; Додаткові дані : архівна дата 31.05.2000; Дата виникнення 22.11.1990; Відомості про суб`єктів обтяження ОСОБА_1 , ОСОБА_1 » .

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Вільнянський районний суд Запорізької області. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Іван Олександрович Кононенко

16.03.2021