Постанова № 9561536, 20.04.2010, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2010 р. Справа № 2а-3051/09/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лучко О.О.,

при секретарі Круглій О.М.,

за участю сторін:

представника позивача: Вірсти Р.Я.,

представника відповідача: Мельника Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпат-Полімер", вул. Промислова, 4,м. Калуш,Калуський район, Івано-Франківська область,77306

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції, вул. В.Стуса, 2,м. Калуш,Івано-Франківська область,77300

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001292302/0 та №0001302301/0 від 07 квітня 2009 року,-

ВСТАНОВИВ:

12 листопада 2009 року ТзОВ "Карпат-Полімер" звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської ОДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001292302/0 та №0001302301/0 від 07 квітня 2009 року за порушення п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2., п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якими визначено податкове зобов”язання по податку на прибуток підприємств на суму 160965 грн., а за штрафними санкціями 69895 грн., та п.п.7.4.1. п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1. п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»- по податку на додану вартість в сумі 42308 грн., а за штрафними санкціями - 21154 грн., а всього на загальну суму 249322 грн. Позовні вимоги мотивувало тим, що відповідачем безпідставно донараховано податкове зобов”язання по податку на прибуток та податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції через визнання укладених договорів про надання консультаційних послуг з ТзОВ “Сагал-КР” удаваними і нікчемними.

Представники позивача в судовому засіданні пояснили, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, вважає такими, що зроблені без повного та об”єктивного аналізу всіх обставин та взаємовідносин, що мали місце між ТзОВ “Карпат-Полімер”та ТзОВ “Сагал-КР”. Відповідачем не взято до уваги змінених додатковими угодами договірних умов, що призвело до винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Висновки Калуської оДПІ базувались на листах-відповідях про відсутність проведення перемовин окремих контрагентів ТзОВ “Карпат-Полімер” з представниками ТзОВ “Сагал-КР”. Відповідачем не взято до уваги факт дійсного надання виконавцем по договору ТзОВ “Сагал-КР” вичерпної інформації, достатньої для укладення договорів поставки товару з контрагентами; отримання такої інформації вказує на “реальність”договору про надання консультаційних послуг, підтверджує факт надання їх та спростовує позицію про нікчемність цього правочину. Крім цього, посилалися на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2009 року у справі №9/222-09 за позовом ТзОВ «Карпат-Полімер»до ТзОВ «Сагал-КР»про визнання недійсним договору №0102/08 від 01.02.2008р. з додатковими угодами №1 від 01.02.2008р. та №2 від 31.03.2008р., укладеними між сторонами, яким в задоволенні позову відмовлено. З урахуванням наведеного просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що позивачем занижено податок на прибуток в загальній сумі 160965 грн., занижено податок на додану вартість на загальну суму 42308 грн. та зменшено залишок від»ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 86341 грн. внаслідок включення до складу валових витрат консультаційних послуг згідно укладеного договору від 01.02.2008 року з ТзОВ “Сагал-КР” та відповідних актів прийому-передачі виконаних робіт. Завищення валових витрат тягне за собою зменшення належних до сплати в бюджет податків. Дані первинні документи вважає удаваними, нікчемними, такими, що укладені без наміру створення реальних правових наслідків, а, отже, фіктивними. Проведеною перевіркою достовірності надання консультаційних послуг з розширення клієнтської бази споживачів газів (кисню, азоту, аргону) встановлено, що споживачі продукції позивача жодних переговорів з представниками ТзОВ “Сагал-КР” стосовно вибору позивача як постачальника газів не проводили, всі із опитаних покупців зазначили, що взагалі не знали про існування такої фірми як ТзОВ “Сагал-КР”, з її представниками ніколи не зустрічались, а угоди укладались безпосередньо з позивачем без участі будь-яких посередників. Договори розроблялись позивачем, а підписувались в режимі факсимільного зв”язку. На підтвердження даного подав суду копії листів-відповідей від контрагентів позивача.

Вважає, що складені акти виконаних робіт не містять доказів фактичного надання консультаційних послуг згідно п.1.2 договору від 01.02.08р. №0102/08. В обґрунтування своїх пояснень послався на п.1 ст.215, ст.203, ст.228 ЦКУ, п.19.ст.2, ст.9. ч.2 ст.9 Бюджетного кодексу України, п. 3.2.1 п.3.2 ст.3 Закону України “Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та ст.2 Закону Украни “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Дії податкової інспекції вважає правомірними, а винесені рішення законними. В зв”язку з наведеним просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши позовну заяву, заперечення проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 25.03.2009 року Калуською ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ “Карпат-Полімер” за період з 01.01.2008 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складено акт перевірки від 25.03.2009 року №326/2302/33704000.

Підставою проведення даної перевірки стало порушення прокуратурою м.Калуша кримінальної справи по факту замаху на заволодіння чужим майном та службового підроблення службовими особами ТзОВ «Карпат-Полімер»за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 191, ч.1 ст.366 КК України.

На підставі вказаного акту податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0001292302/0 від 07 квітня 2009 року, яким позивачу визначено додаткове зобов”язання по податку на прибуток приватних підприємств на суму 230860 грн., в тому числі 160965 грн. за основним платежем, 69895 грн. за штрафними санкціями, та №0001302301/0 від 07 квітня 2009 року, яким визначено зобов”язання по податку на додану вартість в сумі 63462 грн., в тому числі 42308 грн. за основним платежем, 21154 грн. за штрафними санкціями.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для заниження податку на додану вартість на суму 42308 грн., а також заниження податку на прибуток в розмірі 160965 грн., слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у звязку з включенням до складу валових витрат витрати на придбання послуг в сумі 643860 грн. та віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у червні 2008 року в розмірі 38518 грн. та у вересні 2008 року в розмірі 23090 грн. без фактичного придбання консультаційних послуг у ТзОВ «Сагал-КР».

Такий висновок податкового органу зводиться до нікчемності договору з ТзОВ «Сагал-КР», укладеного не для настання реальних наслідків, яким порушується публічний порядок, тобто до безтоварності господарської операції з даним товариством.

Оскаржувані рішення Калуської ОДПІ оскаржувались позивачем в порядку процедури апеляційного узгодження, однак за наслідками перегляду були залишені без змін.

Суд погоджується з висновками Калуської ОДПІ щодо наслідків проведеної перевірки та з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, якими позивачу визначено податкові зобов”язання по податку на прибуток і по податку на додану вартість і не погоджується з твердженнями позивача щодо протиправності даних рішень, виходячи з наступного.

Як встановлено перевіркою та вбачається з матеріалів справи, 01.02.2008 року між позивачем ТзОВ «Карпат-Полімер»(Замовником) та ТзОВ “Сагал-КР”(Виконавцем) укладено договір № 0102/08, предметом якого є надання Виконавцем послуг з проведення консультаційних робіт за напрямками, що стосуються господарської діяльності підприємства, а саме: послуг з розширення клієнтської бази споживачів газів (кисню, азоту, аргону). Орієнтована вартість договору складає 1500 000 грн., в тому числі ПДВ 250000 грн.

Відповідно до умов п.1.2 даного договору результатом послуги мав бути факт укладення Замовником договору зі споживачем товару, з яким Виконавець провів попередні перемовини та належним чином відрекомендував Замовнику (в тому числі надав вичерпну інформацію як про потенційного контрагента) на постачання цьому споживачеві товару на термін не менше 3-х місяців”.

В той же день 01.02.2008р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1, якою змінено п.1.2 угоди: результатом послуги відповідно до цього договору буде факт укладення Замовником договору зі споживачем товару, з яким Виконавець провів попередні перемовини або належним чином відрекомендував Замовнику (в тому числі надав вичерпну інформацію як про потенційного контрагента) на постачання цьому споживачеві товару на термін не менше 3-х місяців. Крім цього, договір доповнено пунктом 3.5, згідно якого виконавець має право проводити перемовини з організаціями щодо укладення ними з Замовником договорів на постачання товару у випадку необхідної в цьому потреби.

Додатковою угодою №2 від 31.03.2008 року змінено розмір разової винагороди Виконавця з 10% до 7%.

Згідно умов договору факт надання послуг оформлявся актами здачі-приймання робіт, калькуляціями до актів здачі-приймання робіт, листами з інформацією про підприємства, які є споживачами продукції позивача, та платіжними дорученнями про оплату наданих консультаційних послуг (а.с.57-80).

Досліджуючи в судовому засіданні дані документи, суд вважає, що останні не містять доказів фактичного надання консультаційних послуг згідно п.1.2 договору від 01.02.08р. №0102/08 з огляду на наступне.

Додатки до договору № 0102/08 від 01.02.2008 року на момент здійснення податковою інспекцією перевірки позивачем надані не були. З цих підстав суд критично оцінює твердження представника позивача про укладення додаткової угоди саме в день укладення самого договору, а не з метою спроби довести факт дійсності угоди.

Крім того, характер взаємовідносин між позивачем та ТзОВ “Сагал-КР” дає підстави суду вважати, що даний договір має ознаки нікчемності.

На переконання суду наявність у покупця (споживача) належно оформлених документів, які відповідно до Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97 ВР “Про податок на додану вартість” необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, укладених продавцями (споживачами), актів прийому-передачі виконаних робіт, калькуляцій до актів здачі-приймання робіт, листів з інформаціями про підприємства, які є споживачами продукції позивача, платіжних доручень про оплату наданих консультаційних послуг, не є безумовною підставою для віднесення до валових витрат та включення до податкового кредиту витрат на консультаційні послуги, якщо податковий орган доведе, що наведені в таких документах відомості не відповідають дійсності, оскільки не проводилися самі операції.

Представник відповідача надав суду докази, які підтверджують те, що між даними товариствами надання послуг не відбувалося, господарські відносини носили безтоварний характер.

Так, відповідно до матеріалів, переданих відділом податкової міліції Калуської ОДПІ, під час перевірки встановлено, що контрагенти позивача (ДП “Орісіл-Калуш” ТОВ “Орісіл”, ДП “Калуский ДЕЗ ІХП НАНУ”, ВАТ “Калуський завод будмаш”, ДП “Калуська ТЕЦ”, ТОВ “Машзавод”, ТОВ Агрофірми “Підгір”я”, ТзОВ «Івано-Франківський вторчормет», Долинське ЛВУМГ філії УМГ «Прикарпаттрансгаз», ЗАТ «Проммонтаж СУ-27», ПП «Аквілія», ДП «Брошнівське лісове господарство», ТзОВ «Атомремонтбуд», ВКФ «Силует», ТзОВ «Миро-Марк», СП «Кахелина»та інші) жодних переговорів з представниками ТзОВ “Сагал-КР” стосовно вибору позивача як постачальника газів не проводили, а також не надавали їм жодної інформації про своє підприємство. Опитані представники цих підприємств пояснили, що взагалі не знали про існування такої фірми як ТзОВ “Сагал-КР”, з її представниками ніколи не зустрічались, а угоди укладались безпосередньо з позивачем; внесення до проекту договору пункту, згідно з яким позивач укладає договір за участі посередника (ТзОВ “Сагал-КР”), відбувалося за вимогою та наполяганням саме представників ТзОВ “Карпат-Полімер”.

Даний факт підтверджується копіями листів відповідей на звернення ВПМ Калуської ОДПІ та протоколами допиту як свідків цих осіб.

Для підтвердження правомірності включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та проведення зустрічної перевірки на предмет правових відносин між позивачем та ТзОВ “Сагал-КР” Калуською ОДПІ направлено запити до Північної МДПІ в м. Кривий Ріг, звідки надійшла відповідь, що провести зустрічну перевірку ТзОВ “Сагал-КР” немає можливості, оскільки дане товариство за адресою не знаходиться, а тому проводяться заходи, спрямовані на встановлення місцезнаходження посадових осіб даного товариства (а.с.112).

Наведені обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що господарська операція з надання консультаційних послуг фактично не мала товарного характеру, дана угода не спрямована не реальне настання наслідків, що нею обумовлені.

Відтак, виходячи із зміcту положень п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.2.1, п.5.2 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»правові наслідки у вигляді виникнення права на податковий кредит та включення до валових витрат можуть мати лише реально вчиненні господарські операції з придбанням товарів (робіт, послуг) чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість відшкодування ПДВ з бюджету та заниження податкових зобовязань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.229 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч.2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України визнання такого провочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює правових наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю.

За наведених правових норм первинні бухгалтерські документи, оформлені за фіктивними господарськими операціями, не можуть вважатися підставою для бухгалтерського та податкового обліку таких операцій, адже з вимогами ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996 від 16.07.1999 року такі первинні документи мають фіксувати реальний факт здійснення господарської операції.

А відтак, якщо господарські операції є нікчемними, то і документи, складені на їх підтвердження, не мають юридичної сили та не є доказами.

Стосовно посилання представника позивача на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2009 року (рішення набрало законної сили 28.09.2009 року) у справі №9/222-09 за позовом ТзОВ «Карпат-Полімер»до ТзОВ «Сагал-КР»про визнання недійсним договору №0102/08 від 01.02.2008 року про надання консультаційних послуг з розширення клієнтської бази споживачів газів та додаткових угод №1 від 01.02.2008 року та №2 від 31.03.2008 року, в мотивувальній частині якого зазначено, що даний договір укладений між сторонами у відповідності із приписами актів цивільного законодавства і при відсутності підстав для визнання його недійсності згідно із ч.1 і ч.5 ст.203 ЦК України та ч.1 і ч.3 ст.215 ЦК України (а.с.86-87, а.с.140), то суд зазначає наступне.

Суд не приймає до уваги таке посилання представника позивача на рішення господарського суду, яким визнано дійсність даної угоди з додатками до неї, з огляду на те, що оціночні судження суду в даному рішенні не є преюдиційними для суду в розумінні ст.72 КАС України при вирішенні цієї адміністративної справи.

Оскільки судом дано оцінку дійсності даної угоди з точки зору укладення договору та виконання його умов, а не обставинам, які були виявлені під час проведення перевірки і стосувалися виконання податкових зобов»язань, зокрема, не дано оцінку листам, поясненням та протоколам допиту свідків-контрагентів позивача, з котрими були укладені договори на поставку газів, якими спростовується факт проведення з ними попередніх перемовин чи вжиття інших заходів, спрямованих на укладення угод з позивачем, представниками ТзОВ «Сагал-КР».

Крім того, опосередкованим доказом нікчемності даної угоди про надання консультаційних послуг може слугувати відсутність її економічної доцільності, оскільки відповідачем не наведено суду доказів такої економічної доцільності.

Оскільки, згідно умов розділу 4 угоду від 01.02.2008 року винагорода Виконавця складається з суми разової виплати, яка складає фіксовану разову винагороду, та періодичних виплат, розмір яких визначається у процентному відношенні від прибутку, який отримує Замовник від постачання товару (п.4.1 угоди від 01.02.2008 року).

Розмір разової винагороди становив 10 % від вартості укладених за допомогою Виконавця договорів (в подальшому згідно додаткової угоди «2 від 31.03.2008 року зміншено до 7%). Процентне відношення, яке приймається при визначенні розміру періодичних виплат Виконавцю становило 40% від валового прибутку підприємства по договорах, заключених за допомогою Виконавця, який розраховується різницею між ціною реалізації товару та ціною закупки сировини (товару).

Згідно ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Законом України “Про систему оподаткування” визначено види податків і зборів (обовязкових платежів), що справляються на території України. Відповідно до п.3 ч.1 ст.9 даного Закону платник податків повинен сплачувати належні суми податків і зборів (обовязкових платежів) у встановлений законом термін.

Обов”язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов”язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов”язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відповідно до п.3.1 ст.3 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно із п.4.1 ст.4 цього Закону валовим доходом визнається загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валові витрати виробництва та обігу визначені даним Законом як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст.5 Закону).

Відповідно до п.п.5.2.1, п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв”язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг і охороною праці), у тому числі витрати з придбання електричної енергії.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов”язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону).

Відповідно до п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, в порушення зазначених вимог Закону ТзОВ «Карпат-Полімер»відніс складу валових витрат витрати на консультаційні послуги в розмірі 643860 грн. за операціями, які проведені на підставі нікчемного договору, а тому податкове повідомлення-рішення про донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток та штрафних санкцій суд вважає правомірним.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” N 168/97-ВР від 03.04.1997р. об”єктом оподаткування є операції платників податків податку з поставки товарів і послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об”єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об”єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п.7.4.5 п.7.5 ст.7 даного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

В порушення зазначених вище норм Закону позивач відніс до складу податкового кредиту у червні 2008 року 38518 грн. та у вересні 2008 року 23090 грн. за операціями, що проведені на підставі нікчемного договору, в результаті чого товариством завищено податковий кредит в сумі 61608 грн. Таким чином, донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість та штрафних санкцій суд вважає правомірним.

Підпунктом “б”п.4.2.2. ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” N 2181-III від 21.12.2000р. зазначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 даного Закону у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

За змістом ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положення ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваних рішень, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України про апеляційне оскарження постанови подається заява протягом 10 днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у 20-денний строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя:Лучко О.О.

Постанова складена в повному обсязі 26.04.10 року.