Рішення № 95615173, 16.03.2021, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2021 Справа № 917/1973/20

за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АМБАР ЕКСПОРТ БКВ», адреса 69005, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, буд.11, ЄДРПОУ 40921939

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕЛІТАГРО 2009", адреса 37500, Полтавська обл., м. Лубни, пр-т Володимирський, буд. 94-А, офіс 3-5/2, ЄДРПОУ 36313465

про стягнення 549 597 грн 16 коп.

Суддя Киричук О.А.

Секретар судового засідання Тертична О.О.

Представники сторін:

представник позивача: не з"явився

представник відповідача: не з"явився

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АМБАР ЕКСПОРТ БКВ» звернулось до суду з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕЛІТАГРО 2009" про стягнення 549 597 грн 16 коп. заборгованості за Договором поставки № ЗА/261/09/20 від 17 вересня 2020 року, що складається з: 440 582 грн 40 коп. штрафу, 109 014 грн 76 коп. пені.

Ухвалою від 24.12.2020р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 26.01.21, запропонував відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

22.01.21 від відповідача надійшов відзив, в якому він проти позову заперечив повністю (вх. № 746).

Ухвалою від 26.01.21 р. суд постановив відкласти підготовче засідання на 11.02.21.

08.02.21 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 1415).

Інші заяви по суті до суду не надходили.

У підготовчому засіданні, 11.02.2021р., судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 11.02.2020р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/1973/20, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 25.02.2021.

25.02.21 від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку з хворобою представника (вх. № 2123 від 25.02.21).

Ухвалою від 25.02.21 р. відкладено розгляд справи на 16.03.21 р.

Представники належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

16.03.21 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника (вх. № 2849).

Відповідач про причини неявки в судове засідання не повідомив.

Суд зазначає, що розгляд справи як на стадії підготовчого провадження, так і по суті раніше відкладався.

Згідно з частинами першою та третьою статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Отже відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін та учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд звертає увагу на те, що згідно положень статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Враховуючи вищезазначене, беручи до уваги, що явка сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, з метою недопущення невиправданого затягування судового процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін та за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Між позивачем і відповідачем був укладений Договір поставки № ЗА/261/09/20 від 17 вересня 2020 року (далі - Договір), в якому вони домовились, що:

- у порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором, відповідач (продавець за Договором) зобов`язався передавати у власність позивача (покупець за Договором) сільськогосподарську продукцію, а саме пшеницю м`яку не насіннєву врожаю 2020 року (далі - товар), а позивач зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах визначених Договором. Поставку товару Сторони визначили на умовах СРТ (Інкотермс 2010) ТОВ «ТІС» (ст. Чорноморська-експорт (для ТІС) Одеська залізниці: код станції 403002) у період з 17 вересня 2020 року по 10 жовтня 2020 року.

Згідно із укладеними між позивачем і відповідачем Договором, відповідач зобов`язався поставити позивачу товар у кількості 200 (двісті) тонн на загальну суму 1 440 000,00 грн. +/- 5%, в т.ч. ПДВ.

Проте 07 жовтня 2020 року Сторони на підставі Додаткової угоди № 1 до Договору узгодили збільшити ціну товар, що поставляється, в зв`язку із чим загальна сума товару, що підлягає поставці збільшилась та становить 1 468 608,00 грн. +/- 5%, в т.ч. ПДВ, а також Сторони змінили кінцевий термін поставки товару, подовживши його до 15 жовтня 2020 року.

Згідно з п. 2.1. Договору відповідач, зобов`язався поставити товар на умовах СРТ (Інкотермс 2010) ТОВ «ТІС» (ст. Чорноморська-експорт (для ТІС) Одеська залізниці: код станції 403002) у період з 17 вересня 2020 року по 15 жовтня 2020 року.

Згідно з п. 4.1. Договору оплата за Договором здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський 4.2. Договору, позивач зобов`язався здійснити шляхом попередньої у розмірі 80% до початку відвантаження товару.

Пунктом 5.5. Договору, зокрема, передбачено, що за прострочення поставки товару відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі 0,5 відсотків від вартості непоставленого або не своєчасно поставленого товару за кожен день такого прострочення. Окрім цього, у випадку невиконанням відповідачем пункту 2.1. Договору він сплачує на користь позивача штраф у розмірі 30 % від вартості товару, зазначеного у п. 1.6. Договору.

Позивач стверджує, що виконуючи свої договірні зобов`язання, 21.09.2020 року перерахував відповідачу кошти в якості попередньої оплати за товар, що підтверджується банківською випискою у сумі 1 160 006,40 грн.

При цьому, позивач звертає увагу суду на той, факт, що загальний розмір перерахованих коштів, в момент їх перерахування, становив розмір який перевищує 80% від суми товару, що підлягає поставці.

Позивач вказує, що у встановлені Договором поставки строки відповідач товар не поставив. Проте в подальшому, в період з 24 жовтня по 27 жовтня, відповідачем для виконання зобов`язання з постачання товару, відвантажено товар у кількості 158,56 тонн, що підтверджується наступними первинними бухгалтерськими та товаросупровідними документами (залізничною та товарно-транспортною накладними):

- Видаткова накладна № 43 від 24 жовтня 2020 року, залізнична накладна № 43758259 від 18 жовтня 2020 року, посвідчення про якість зерна № 3531 та №3532 - 137 (сто тридцять сім) тонн;

- Видаткова накладна № 47 від 27 жовтня 2020 року, товарно-транспортна накладна № 26-10 від 26 жовтня 2020 року - 21,56 (двадцять одна тонна 560 кілограм).

Таким чином, за даними позивача, відповідачем не виконані власні зобов`язання щодо своєчасної поставки товару у кількості, яка обумовлена Договором поставки, так як відповідачем з порушенням строків, було поставлено 158,56 тонн, а не поставлена відповідачем, на момент складання даної позовної заяви, кількість товару становить 41,44 (сорок одна тонна 440 кілограм).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 549 597 грн 16 коп. заборгованості за Договором поставки № ЗА/261/09/20 від 17 вересня 2020 року, що складається з: 440 582 грн 40 коп. штрафу, 109 014 грн 76 коп. пені.

Відповідач у відзиві, не заперечуючи факту укладення між сторонами договору поставки №ЗА/261/09/20 від 17 вересня 2020 року та сплати позивачем попередньо 80% вартості товару, проти позову заперечив з наступних підстав:

- відповідачем було відправлено позивачу попередньо оплаченої ним кількості товару , а у зв`язку з підвищенням ціни зерна на ринку Держави, позивач повідомив по ел.пошті відповідача, що строки Договору продовжені до 09.11.2020 року (копія повідомлення від 31.10.2020 року додається)

- з метою виконання взятих на себе зобов"язань відповідач 06.11.2020 року відправив позивачу зерно у кількості 25160 кг автотранспортом, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 1 від 06.11.2020 року, але позивачем даний товар був повернутий у зв"язку з нібито виявленою збільшеною кількістю наявності амброзії в поставленому зерні, що підтверджено і актом про повернення товару від 08.11.2020 року.

- на ел.пошту позивача відповідачем було 31.12.2020 року направлено Акт звірки взаємних розрахунків між сторонами за період з 17.09.2020 року по 31.12.2020 року.

- згідно розрахунків між сторонами на день звірки позивач заборгував відповідачу грошові кошти у розмірі 4 306,02 грн за поставлений товар , але позивач до сьогоднішньої дати не повернув акт звірки з підписами та печаткою , і не сплатив заборгованість.

- поданий позов позивачем є необґрунтований фактичними обставинами справи , у т.ч. неприйняттям частини поставленого товару з надуманих підстав.

- згідно п.8.2 Договору в частині виконання сторонами своїх зобов`язань - Договір діє до повного їх виконання.

- на виконання договірних зобов`язань вплинув карантин введений у Державі;

- відповідач з метою виконання умов договору купував кількість зерна у ФГ« Слобожанщина « Саме для своєчасного виконання зобов`язань, при цьому за вищу ціну, ніж відправляв позивачу, що підтверджується видатковими квитанціями №№ 27, 28 від 18.10.2020 року , № 31 від 01.11.2020 р.; № 32 від 03.2020 р.; №33 від 07.11.2020 р.

- на кінець жовтня 2020 року ціна на зерно встановилася на рівні більше 8000 грн.

У відповіді на відзив позивач вказав на наступні обставини:

- Твердження про значне збільшення ціни спростовується відповіддю начальника Головного управління статистики у Полтавській області від 01.02.2021 року за № 14 69/6-21, згідно якої середня ціна реалізації/закупівлі кукурудзи у підприємствах Полтавської області у жовтні-листопаді 2020 року становила: за даними звітів сільськогосподарських товаровиробників 4 862,40 грн. без ПДВ за тонну у жовтні та 5 030,40 грн. без ПДВ за тонну у листопаді; за даними звітів юридичних осіб, що здійснюють перероблення чи зберігання культур зернових і зернобобових та олійних 5316,40 грн. без ПДВ за тонну у жовтні та 5 833,70 грн. без ПДВ за тонну у листопаді.

В зв`язку із цим, Позивач звернув увагу суду на те, що в момент укладання Договору у вересні місяці сторони встановили ціну реалізації однієї тонни товару на рівні 6 000,00 грн. без ПДВ, а вже у жовтні Сторонами цю ціну збільшено 6 119,20 грн. без ПДВ за тонну. І як випливає при порівнянні середньої ціни по області та визначеною сторонами ціни у Договорі, остання є вищою за середню ціну реалізації/закупівлі по Полтавській області. А за таких підстав посилання Відповідача на стрімке зростання ціни, як на виправдувальну підставу для не виконання власних зобов`язань є безпідставною та такою, що не відповідає дійсності.

- Позивачем 21.09.2020 року на виконання власних зобов`язань за Договором перераховано грошові кошти у сумі 1 160 006,40 грн., що перевищує 80% від загальної вартості товару, що підлягає поставці, та була визначена між сторонами на момент укладання Договору. Тобто станом на 21.09.2020 року Позивачем власні зобов`язання із часткової оплати партії Товару, що є предметом Договору, виконані.

- Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), пунктом 2.1. Договору визначено, що Відповідач зобов`язався поставити Товар у період з 17.09.2020 по 15.10.2020 року.

Порушивши строки поставки Товару Відповідач порушив майнові права та інтереси Позивача. Не поставивши 41,44 тонни товару Відповідач в односторонньому порядку змінив умови Договору чим порушив не тільки умови Договору, ай ст. 525 Цивільного кодексу України.

- Щодо посилання Відповідача на «наявну» заборгованість Позивача у сумі 4 306,02 грн. Позивач вважає це твердження без підставним, адже Відповідачем товар не поставлений в повному об`ємі.

- Щодо безпідставності доводів Відповідача про невідповідність вимогам розумності та справедливості відповідальності сторін за Договором з таких фактів, як:

1. умови пунктів 5.3 та 5.6. Договору були відомі Відповідачу від самого початку господарських відносин з позивачем за Договором і не змінювались сторонами Договору;

2. абсолютна свобода волевиявлення Відповідача при укладені Договору. Це підтверджується не тільки відсутністю обставин, перешкоджаючих свободі волевиявлення Відповідача (як то монопольне становище позивача на ринку, залежність Відповідача від Позивача внаслідок підпорядкованості чи управління тощо).

3. рівність сторін Договору та відсутність у Позивача можливості впливу на волевиявлення Відповідача, виключає можливість зловживання позивачем своїми правами при погоджені умов Договору та його укладені. Якби Відповідач не був згоден з умовами Договору, то міг відмовитись від його укладання;

4. відсутність заперечень Відповідача проти розумності та справедливості п. 5.6. Договору на стадії належного (повного і своєчасного) виконання Позивачем своїх зобов`язань за Договором, в результаті чого Відповідач отримав попередню оплату у розмірі 80% від вартості товару за Договором;

5. відсутність обставин, які б виключали можливість уникнення Відповідачем обов`язку зі сплати процентів за вказаною в п. 5.6. Договору ставкою за порушення зобов`язань.

З викладеного слідує, що умови Договору не суперечать вимогам розумності та справедливості, адже визначені з дотриманням вимог законодавства та відповідають волі його сторін.

- Єдиною дійсною підставою заперечень Відповідача проти розумності та справедливості умов пункту 5.6. Договору, є наміри відповідача уникнути відповідальності за безпідставне порушення зобов`язань за Договором, яке і досі залишається ним невиконаним.

Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що обставини викладені у відзиві Відповідача жодним чином не спростовують обставини викладені у позовній заяві Позивача.

При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.

Оцінка аргументів учасників справи з посиланням на норми права, якими керувався суд:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, між позивачем і відповідачем був укладений Договір № ЗА/261/09/20 від 17 вересня 2020 року, який за своєю правовою природою відноситься до договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частини перша та шоста статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За змістом статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити продукцію (товар) після його прийняття або прийняття товарно-розпорядчих документів на нього, якщо договором чи товарно-розпорядчими документами не визначено іншого строку оплати.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що згідно із укладеними між позивачем і відповідачем Договором, відповідач зобов`язався поставити позивачу товар у кількості 200 (двісті) тонн на загальну суму 1 440 000,00 грн. +/- 5%, в т.ч. ПДВ. 7 жовтня 2020 року Сторони на підставі Додаткової угоди № 1 до Договору узгодили збільшити ціну товар, що поставляється, в зв`язку із чим загальна сума товару, що підлягає поставці збільшилась та становить 1 468 608,00 грн. +/- 5%, в т.ч. ПДВ.

Згідно з п. 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 1 до Договору відповідач, зобов`язався поставити товар на умовах СРТ (Інкотермс 2010) ТОВ «ТІС» (ст. Чорноморська-експорт (для ТІС) Одеська залізниці: код станції 403002) у період з 17 вересня 2020 року по 15 жовтня 2020 року.

Згідно з п. 4.1. Договору оплата за Договором здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на банківський 4.2. Договору, позивач зобов`язався здійснити шляхом попередньої у розмірі 80% до початку відвантаження товару.

Матеріалами справи підтверджено, що Позивач, виконуючи свої договірні зобов`язання, 21.09.2020 року перерахував відповідачу кошти в якості попередньої оплати за товар, що підтверджується банківською випискою у сумі 1 160 006,40 грн. Факт отримання відповідачем вказаної оплати ним не заперечується.

З огляду на умови Договору та Додаткової угоди №1 Постачальник був зобов`язаний у строк по 15 жовтня 2020 року поставити Товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено, що 24 жовтня 2020 року та 27 жовтня 2020 року, відповідачем для виконання зобов`язання з постачання товару по Договору № ЗА/261/09/20 від 17 вересня 2020 року, відвантажено товар у кількості 158,56 тонн, що підтверджується наступними первинними бухгалтерськими та товаросупровідними документами (залізничною та товарно-транспортною накладними):

- Видаткова накладна № 43 від 24 жовтня 2020 року, залізнична накладна № 43758259 від 18 жовтня 2020 року, посвідчення про якість зерна № 3531 та №3532 - 137 тонн;

- Видаткова накладна № 47 від 27 жовтня 2020 року, товарно-транспортна накладна № 26-10 від 26 жовтня 2020 року - 21,56 тонн.

Тобто, Постачальник виконав своє зобов`язання з поставки товару за умовами договору та Додаткової угоди №1 частково (відповідачем всього було поставлено 158,56 тонн, а не поставлена відповідачем кількість товару становить 41,44 тонн) та з порушенням строку поставки.

Суд зазначає, що відповідач не навів заперечень проти наведених вище обставин, при цьому відповідач зазначив, що ним було відправлено позивачу попередньо оплаченої ним кількості товару, а у зв`язку з підвищенням ціни зерна на ринку Держави , позивач повідомив по ел.пошті відповідача що строки Договору продовжені до 09.11.2020 року.

Суд зазначає, що в підтвердження цього відповідачем надане повідомлення від 31.10.2020 року, яке суд не приймає в якості належного та допустимого доказу для підтвердження зміни строків поставки товару, в тому числі і за договором № ЗА/261/09/20 від 17 вересня 2020 року, адже з тексту наданої відповідачем роздруківки вбачається про продовження контрактів до 09.11.2020, без вказівки їх реквізитів та без посилання на строки поставок.

Щодо посилання відповідача на те, що він з метою виконання взятих на себе зобов`язань відповідач 06.11.2020 року відправив позивачу зерно у кількості 25160 кг автотранспортом, що підтверджується товарно-транспортною накладною № 1 від 06.11.2020 року, суд зазначає, що вказане не свідчить про належне виконання ним взятих на себе зобов"язань з огляду на повернення позивачем даного товару, що підтверджено актом про повернення товару від 08.11.2020 року, на що вказує сам відповідач у відзиві.

Щодо посилання Відповідача на наявну заборгованість Позивача у сумі 4 306,02 грн. суд вважає це твердження необгрунтованим, оскільки матеріали справи містять докази сплати позивачем визначеного умовами договору розміру попередньої оплати (80%), докази поставки Відповідачем товару в повному об`ємі в матеріалах справи відсутні, а з огляду на положення п.4.2. Договору обов"язок по сплаті решти 20% товару у позивача виникає протягом 2 банківських днів після відвантаження товару у повному обсязі.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Як встановлено судом, відповідачем порушено зобов`язання щодо постачання товару, яке виражається у неналежному його виконанні.

Пунктом 5.5. Договору, зокрема, передбачено, що за прострочення поставки товару відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі 0,5 відсотків від вартості непоставленого або не своєчасно поставленого товару за кожен день такого прострочення. Окрім цього, у випадку невиконання відповідачем пункту 2.1. Договору він сплачує на користь позивача штраф у розмірі 30 % від вартості товару, зазначеного у п. 1.6. Договору.

Позивачем на підставі вказаного нараховано відповідачу:

- суму пені, нараховану у розмірі, встановленому Договором, що становить 109 014,76 грн. за загальний період з 16.10.20 по 27.11.20;

- суму штрафу за невиконання відповідачем пункту 2.1. Договору, що становить 440 582,40 грн.

Судом встановлено, що позивачем при здійснені нарахувань враховані дати та розміри здійснених відповідачем поставок.

При цьому, позивач вказав, що враховуючи:

- ступінь виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором: позивач належним чином виконав свої зобов`язання, перерахувавши згідно умов Договору попередню оплату за товар відповідачеві, а відповідач не тільки порушив строки поставки товару, більш того не здійснив поставку товару в узгодженому між Сторонами об`ємі;

- строк прострочення, допущений відповідачем - 42 дні станом на дату складання цього позову;

- відсутність будь-яких об`єктивних поважних причин невиконання відповідачем протягом такого строку зобов`язань за Договором;

- інфляційні процеси в Україні: загальне зростання загального рівня цін і зниження купівельної спроможності гривні за період прострочення,

суми штрафу та процентів є розумними і справедливими, і підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Судом враховано, що факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з поставки товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростовано належними доказами.

Зазначене, з урахування вимог ЦК України вказане надає право позивачу на нарахування неустойки у розмірі та порядку, що визначений умовами договору.

При цьому, суд зазначає, що оскільки штраф та пеня у відповідності до ч. 2 ст. 217 ГК України є різновидами штрафних санкцій, як одного із видів господарських санкцій. Тому передбачена в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу повною мірою узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на наведене суд вважає, що в даному випадку передбачена умовами договору можливість одночасного стягнення з відповідача за порушення господарського зобов`язання штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення пені за господарське правопорушення у вигляді прострочення поставки товару та штрафу, суд дійшов висновку, що вони є правильними, заявлені розміри є арифметично вірними, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення зобов`язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано, контррозрахунку заявлених до стягнення з нього сум не надано.

Посилання відповідача на те, що на виконання договірних зобов"язань вплинув карантин введений у Державі; відповідач з метою виконання умов договору купував кількість зерна у ФГ« Слобожанщина « Саме для своєчасного виконання зобов"язань, при цьому за вищу ціну, ніж відправляв позивачу, на кінець жовтня 2020 року ціна на зерно встановилася на рівні більше 8000 грн., не спростовують вище викладені обставини.

Щодо посилання Відповідача про невідповідність вимогам розумності та справедливості відповідальності сторін за Договором, суд вважає його неогрунтованим, оскільки згідно з п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, зокрема, мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. При цьому, на наявність обставин, перешкоджаючих свободі волевиявлення Відповідача при укладенні договору, відповідач при розгляді справи не вказував. З викладеного слідує, що умови Договору не суперечать вимогам розумності та справедливості, адже визначені з дотриманням вимог законодавства та відповідають волі його сторін.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову про стягнення пені та штрафу, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 549 597 грн 16 коп., що складається з: 440 582 грн 40 коп. штрафу, 109 014 грн 76 коп. пені.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії), від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Водночас вимога пункту 1 статті 6 названої Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Крім цього, суд зазначає, що позивач у позові просить суд зазначити в резолютивній частині рішення таке: «Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати проценти за такою формулою:

(ВНТ х 0,5 х КДП) : 100 = сума пені ,

де: ВНТ - вартість не поставленого товару ТОВ «ЕЛІТАГРО 2009» (ідентифікаційний код 36313465), що становить 304 295,57 грн.; 0,5 - розмір процентів; КДП - кількість днів прострочення поставки ТОВ «ЕЛІТАГРО 2009» (ідентифікаційний код 36313465) товару за період: з 28.11.2020 року і до моменту виконання цього рішення, і стягнути отриману суму пені із ТОВ «ЕЛІТАГРО 2009» (ідентифікаційний код 36313465) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АМБАР ЕКСПОРТ БКВ» (ідентифікаційний код 40921939).

Щодо вимог позивача про зазначення у рішенні про нарахування пені в розмірі 0,5% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення, починаючи з 28.11.2020 до моменту його виконання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Враховуючи те, що предметом спору в цій справі є стягнення штрафних санкцій (штрафу та пені), а не боргу, на який нараховується пеня, як передбачено ч. 10 ст. 238 ГПК України, вимоги позивача про зазначення в рішенні суду про нарахування пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України задоволенню не підлягають.

При цьому, судом також приймається до уваги, що існуюча конструкція норми, викладеної в п. 10 ст. 238 ГПК України, передбачає можливість зазначення в рішенні суду про нарахування відсотків та пені на певну суму боргу, у випадку, коли конкретний розмір такого боргу є предметом стягнення і визначається судом у прийнятому рішенні.

П. 5.5 Договору, який є підставою заявлених вимог, передбачено можливість нарахування пені від вартості як непоставленого, так і несвоєчасно поставленого товару.

Враховуючи те, що позивач не посилається на розірвання Договору або здійснення ним відмови від Договору в установленому порядку, у відповідача продовжує існувати зобов`язання щодо передачі позивачу залишку товару, який не був поставлений у визначений договором строк.

Таким чином, оскільки не виключена можливість здійснення відповідачем поставки залишку товару та прийняття такого виконання позивачем, розмір вартості несвоєчасно поставленого товар міг змінитись станом на момент прийняття рішення, а також може змінитися в будь-який момент після його прийняття.

Зазначені обставини виключають можливість задоволення клопотання позивача про зазначення у рішенні про нарахування пені в розмірі 0,5% від вартості недопоставленого товару за кожен день прострочення починаючи з 28.11.2020 до моменту його виконання на підставі п. 10 ст. 238 ГПК України, оскільки базова величина для нарахування пені не є такою, що визначається в рішенні суду та може змінитись після прийняття рішення.

Суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися з окремим позовом про стягнення відповідних санкцій у періоди, які не входять до предмету позовних вимог під час розгляду даної справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача у розмірі 8 243,96 грн., оскільки судом задоволено позов про стягнення 440 582 грн 40 коп. штрафу та 109 014 грн 76 коп. пені.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ЕЛІТАГРО 2009» (ідентифікаційний код 36313465,адреса 37500, Полтавська обл., м. Лубни, пр-т Володимирський, буд. 94-А, офіс 3-5/2, ЄДРПОУ 36313465) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АМБАР ЕКСПОРТ БКВ» (ідентифікаційний код 40921939, адреса 69005, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Якова Новицького, буд.11, ЄДРПОУ 40921939) 440 582 грн 40 коп. штрафу, 109 014 грн 76 коп. пені, судовий збір у розмірі 8 243,96 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.03.21

Суддя Киричук О.А.