Рішення № 95614498, 18.03.2021, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року м.Харків Справа № 913/51/21

Провадження №7/913/51/20

Господарський суд Луганської області у складі:

судді Тацій О.В.,

за участю секретаря судового засідання Чигриної Є.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу №913/51/21

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720)

до Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Промислова, буд. 17, ідентифікаційний код 00131050),

про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та збитків за неналежне виконання грошового зобов`язання в розмірі 633 608,22 грн.,

Сторони по справі явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечили,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та збитків за неналежне виконання грошового зобов`язання в розмірі 633 608,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він належним чином виконав свої зобов`язання за договором № 5305/18-БО-20 постачання природного газу від 08.10.2018 року, а саме: передав у власність відповідачу (споживачу за договором) природний газ на загальну суму 31 302 976,04 грн., однак, відповідач в порушення п. 6.1 договору не виконав своєчасно та в повному обсязі свої зобов`язання в частині внесення оплати за природний газ, внаслідок чого у позивача на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України виникло право на звернення з вимогою про стягнення з відповідача трьох відсотків річних з простроченої суми у розмірі 328 472,88 грн., інфляційних втрат у розмірі 285 903,81 грн. за відповідні періоди прострочення, а також на підставі умов пунктів 3.13., 5.7. Договору (в редакції Додаткової угоди від 28.11.2018 №4) збитків, завданих неналежним виконанням п. 2.1. Договору у розмірі 19 231,53, що разом складає 633 608,22 грн.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 01.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/51/21, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 18.02.2021 року о 10 годині 10 хвилин.

16.02.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд максимально зменшити суму трьох процентів річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

У змісті відзиву представник відповідача не заперечує той факт, що на виконання умов договору позивач поставив природний газ у відповідному обсязі, а оплата за нього була здійснена з простроченням.

При цьому, обгрунтовуючи свою вимогу представник відповідача посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Також, посилаючись як на підставу для зменшення розміру нарахованої суми трьох відсотків річних представник відповідача вказав, що для зарахування коштів, що надходять від споживачів за спожиту теплову енергію, відповідачем відкрито поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки, визначений постановою Кабінету міністрів України від 18.06.2014 року №2017. А тому в силу положень даної постанови вважає, що відповідач фактично позбавлений можливості впливати прямо чи опосередковано на обсяг коштів, які перераховуються як плата за продану теплову енергію з рахунку із спеціальним режимом використання, оскільки обсяг перерахування відповідних коштів відповідачу постановою віднесено до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Крім того, представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив суд у разі неприбуття у судове засідання призначене на 18.02.2021 року о 10 год. 00 хв. представника відповідача, слухати справу без участі останнього.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

А тому 18.02.2021 року, керуючись положеннями ч. 3 ст. 196 ГПК України, зважаючи на те, що право відповідача заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності встановлено законом, а його явка не була визнана судом обов`язковою, суд не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про задоволення даного клопотання та здійснив проведення підготовчого засідання за відсутності сторони відповідача.

18.02.2021 року суд, керуючись положеннями статей 177, 182, 185 ГПК України, на підставі приписів частини 4 сатті 233 ГПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 18.03.2021 року о(об) 10 годині 10 хвилин, яка занесена до протоколу судового засідання від 18.02.2021 року.

У зв`язку з цим 18.02.2021 року судом складено та направлено на адреси сторонін справи ухвалу-повідомлення, якою повідомлено учасників справи про призначення справи до судового розгляду по суті на 18.03.2021 року о(об) 10 годині 10 хвилин.

01.03.2021 року від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якому заперечуючи проти доводів відповідача, викладених у змісті відзиву, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вважає доводи відповідача необґрунтованими, безпідставними та такими, що не можуть братись судом до уваги. Зазначає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

При цьому, заперечуючи проти посилань відповідача на постанову Кабінету міністрів України від 18.06.2014 року №217, представник позивача вказує, що сторони договорі чітко передбачили, що з поточного рахунку споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку. Отже, вважає, що сторони прямо передбачали в договорі обов`язок відповідача за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати власними коштами. Тобто, умови договору прямо встановлюють, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, внаслідок чого міг впливати на стан розрахунку.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Крім того, відповідно до ст. 42 ГК України, господарська діяльність здійснюється на власний ризик. Таким чином, зважаючи на викладене, відповідач не був обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань, зокрема, шляхом перенесення оплати, залучення кредитних коштів, зменшення власних витрат тощо.

Цього ж дня, 01.03.2021 року, представник відповідача подав до суду заяву, в якій на підставі ст. 42 ГПК України просить суд призначену на 10 год. 00 хв. 18.03.2021 року справу у разі неприбуття представника відповідача слухати без участі останнього.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Таким чином, керуючись положеннями ч. 3 ст. 196 ГПК України, зважаючи на те, що право відповідача заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності встановлено законом, а його явка у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, суд приходить до висновку про задоволення даного клопотання та здійснення судового засідання за відсутності сторони відповідача.

10.03.2021 року представник відповідача подав суду заперечення на відповідь на відзив, в яких просить суд максимально зменшити суму трьох процентів річних, що підлягають стягненню з відповідача.

Обґрунтовуючи свої вимоги та заперечуючи проти доводів позивача викладених у змісті відповіді на відзив, відповідач зазначає, що відповідач фактично позбавлений можливості впливати прямо чи опосередковано на обсяг коштів, які перераховуються як плата за продану теплову енергію з рахунку із спеціальним режимом використання, оскільки обсяг перерахування відповідних коштів відповідачу постановою №217 віднесено до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

При цьому, вказує, що відповідач погоджується з доводами позивача щодо можливого виконання зобов`язань в інший спосіб ніж передбачено постановою №217, тобто за рахунок залишку коштів після здійснення розподілу з рахунку зі спеціальним режимом використання, однак, їх обсяг залишається малим.

Разом з тим, обгрунтовуючи свою вимогу про зменшення розміру трьох процентів річних, представник відповідача повторно посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

16.03.2021 року представник позивача надіслав на електронну пошту суду клопотання, в якому просить провести судове засідання 18.03.2021 року без участі уповноваженого представника позивача.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 196 ГПК України, суд приходить до висновку про задоволення даного клопотання та проведення судового засідання за відсутності позивача.

На виконання вимог ГПК України, копії ухвали суду в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 вказаного Кодексу, були направлені учасникам справи за їх адресами рекомендованими листами з повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, учасники справи про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином у порядку ст. 120 ГПК України.

Однак, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, сторони явку своїх уповноважених предстанвиків у судове засідання не забезпечили. При цьому, звернулися до суду з клопотаннями та заявами про розгляд справи за їх відсутності.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).

Також, суд зауважує, що наявні у справі матеріали та заяви сторін по суті справи є достатніми для вирішення справи в даному судовому засіданні.

Разом з тим, суд враховує, що в силу ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

А тому, зважаючи на те, що від сторін по справі надійшли заяви та клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає можливим здійснити судовий розгляд справи на підставі наявних матеріалів.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,

ВСТАНОВИВ:

08.10.2018 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Постачальник) та Державним підприємством “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” (надалі – Споживач) укладено договір № 5305/18-БО-20 постачання природного газу, за яким постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Згідно умов п. 1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Відповідно до п. 1.3 договору, необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в п. 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно.

За цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України) (п. 1.4 договору).

В п. 2.1 договору сторони визначили, що постачальник передає споживачу з 01.10.2018 року по 17.10.2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 52 тис. куб. метрів.

У відповідності до п. 3.1 договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Згідно п. 3.7 договору, приймання-передача природного газу, переданного постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання передачі.

Так, за п. 3.8 договору, споживач зобов`язується подати не пізніше 22.10.2018 року постачальнику:

- підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі прородного газу, датованого 17.10.2018 року, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу в період з 01.10.2018 року по 17.10.2018 року (включно) згідно з цим договором, його фактична ціна та вартість.

При цьому, постачальник не пізніше 26.10.2018 року повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріпленим печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта (п. 3.9 договору).

Розділом 5 договору визначена ціна природного газу.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що ціна за 1000 куб. метрів газу за цим договором на дату його укладання становить 7 907,20 гривень, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) – 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 9 488,64 грн.

Згідно з п. 5.4 договору, загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.

У відповідності до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пп. 6 п. 7.2 договору, споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати вартість поставленного природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим договором.

Розділом 8 договору сторони передбачили особливості відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за ним.

Пунктом 8.1 встановлено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.

Збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов`язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених законодавством (п. 8.8 договору).

В розділі 12 договору сторони зазначили, що договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 року до 17.10.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

В подальшому, між сторонами було укладено додаткові угоди до договору постачання природного газу від 08.10.2018 року №5305/18-БО-20, а саме:

- додаткову угоду №1 від 19.10.2018 року, якою, зокрема, виклали пункти 2.1, 3.8, 3.9 та 12.1 договору в наступній редакції:

«Постачальник передає споживачу з 01.10.2018 р. по 26.10.2018 р. (включно) природний газ орієнтовним обсягом 155 тис.куб.метрів.

Споживач зобовязується подати не пізніше 31.10.2018 року постачальнику:

- підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі прородного газу, датованого 26.10.2018 року, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу в період з 01.10.2018 року по 26.10.2018 року (включно) згідно з цим договором, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше 06.11.2018 року повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріпленим печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 року до 26.10.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.»;

- додаткову угоду №2 від 27.10.2018 року, якою, зокрема, виклали пункти 2.1, 3.8, 3.9 та 12.1 договору в наступній редакції:

«Постачальник передає споживачу з 01.10.2018 року по 31.10.2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 259 тис. куб. метрів.

Споживач зобовязується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:

- підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі прородного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріпленим печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 року до 31.10.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.»

- додаткову угоду №3 від 31.10.2018 року, якою, зокрема, виклали пункти 1.4, 5.2 та 12.1 договору в наступній редакції:

«За цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України.

Ціна за 1000 куб. метрів газу з 01.11.2018 року становить 6 235,51 гривні, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) – 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 7 482,61 грн.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2018 року до 30.11.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.»

Також додатковою угодою №3 від 31.10.2018 року доповнено п. 2.1 абзацом в наступній редакції:

«Постачальник передає споживачу з 01.11.2018 року по 30.11.2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 606 тис. куб. метрів.»;

- додаткову угоду №4 від 28.11.2018 року, якою виклали розділи 1-12 договору, зокрема, в такій редакції:

«Постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 року по 30.04.2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 3 878 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях згідно таблиці (п. 2.1 договору).

Споживач зобовязується надати постачальнику не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом:

- підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі прородного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно з цим договором, його фактична ціна та вартість (п. 3.9.3 договору).

Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріпленим печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта (п. 3.10 договору).

Ціна за 1000 куб. метрів газу становить 6 235,51 гривні, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) – 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 7 482,61 грн. (п. 4.2 договору).

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу (п. 5.1 договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника, і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2019 року (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).»;

- додаткову угоду №5 від 19.03.2019 року до договору;

- додаткову угоду №6 від 20.03.2019 року, якою виклали п. 2.1 договору в такій редакції:

«Постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 року по 30.04.2019 року (включно) замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 4 227,276 тис. куб. метрів в тому числі по місяцях згідно таблиці (п. 2.1 договору).»;

- додаткову угоду №7 від 29.03.2019 року, якою по тексту договору назву постачальника замінили назвою Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у відповідному відмінку;

- додаткову угоду №8 від 22.04.2019 року, якою виклали зазначений у таблиці п. 2.1 договору замовлений споживачем на квітень 2019 року обсяг (об`єм) природного газу в такій редакції:

«Квітень 2019 року – 113,903 тис. куб. м».

А також у викладеному у новій редакції п. 2.1 договору сторони домовились, що загальний обсяг (об`єм) природного газу, який постачальник передає споживачу в період з 01.10.2018 року по 30.04.2019 року (включно) визначається з врахуванням вище зазначених змін.

На виконання вказаних умов договору протягом листопада 2018 року - квітня 2019 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на суму 31 302 976,04 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2018 року на суму 4 074 761,12 грн., від 31.12.2018 року на суму 4 418 130,71 грн., від 31.01.2019 року на суму 8 089 010,36 грн., від 28.02.2019 року на суму 6 863 186,41 грн., від 31.03.2019 року на суму 7 003 275,88 грн. та від 30.04.2019 року на суму 854 611,56 грн., підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Крім того, згідно довідки «Сальдо, Підприємство «Сєвєродонецька ТЕЦ ДП», за період з 01.10.2018 року по 31.12.2019 року дебет та кредит підприємства згідно баланс рахунків 36-1-08-16-5, 36-1-08-16-6, 36-1-08-16-7 і 68-1-1-08-6-2 склали 31 302 976,04 грн. та 28 174 187,30 грн. відповідно, тобто заборгованість станом на 31.12.2019 року становила 3 128 788,74 грн.

Крім того, з довідки «Операції по Договору « 5305/18-БО-20», Підприємство «Сєвєродонецька ТЕЦ ДП» за період з 01.10.2018 року по 31.12.2019 року, складеної заступником головного бухгалтера Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а також наданих позивачем копій виписок по рахунку вбачається, що відповідач на відміну від позивача свої зобов`язання за договором в порушення п. 5.1 договору щодо своєчасного внесення оплати за природний газ виконав неналежним чином, несвоєчасно та не у повному обсязі, що і стало підставою для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними ресурсами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Так, факт поставки позивачем природного газу відповідачу за договором №5305/18-БО-20 постачання природного газу від 08.10.2018 року підтверджений матеріалами справи, в тому числі актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 31 302 976,04 грн.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В п. 5.1 Договору сторони передбачили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Проте, як було встановлено вище, відповідач здійснив оплату отриманого природного газу з порушенням встановлених строків та не у повному обсязі. При цьому, заперечень щодо фактів прострочення сплати вартості спожитого природного газу на протязі зазначеного періоду суду не надходило.

А тому, з`ясувавши вищевикладені обставини справи, встановивши факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо внесення своєчасної та повної оплати за поставлений природний газ, господарський суд вважає доцільним перейти до вирішення питання про стягнення з відповідача трьох відсотків річних з прострочених сум у розмірі 328 472,88 грн., інфляційних втрат у сумі 285 903,81 грн. за відповідні періоди прострочення та збитків, завданих неналежним виконанням п. 2.1. Договору у розмірі 19 231,53 грн.

Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, оскільки відповідачем неналежно виконуються умови договору щодо оплати за отриманий природний газ, тому він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 328 472,88 грн., з яких:

- за зобов`язаннями листопада 2018 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 26.12.2018 року по 24.02.2019 року – 16 848,46 грн.;

- за зобов`язаннями грудня 2018 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 26.01.2019 року по 17.03.2019 року – 15 721,45 грн.;

- за зобов`язаннями січня 2019 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 26.02.2019 року по 14.04.2019 року – 23 229,29 грн.;

- за зобов`язаннями лютого 2019 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 26.03.2019 року по 20.12.2019 року – 106 028,27 грн.;

- за зобов`язаннями березня 2019 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 26.04.2019 року по 10.02.2020 року – 148 460,58 грн.;

- за зобов`язаннями квітня 2019 року за поставлений газ з урахуванням оплат за період з 28.05.2019 року по 10.02.2020 року – 18 184,83 грн.

Судом було перевірено розрахунок 3% річних, наданий позивачем та встановлено, що він є правильним, зробленим у відповідності до умов договору та даних первинних документів, з огляду на що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 328 472,88 грн. підлягає задоволенню повністю.

Разом з тим розглядаючи викладену у змісті відзиву заяву відповідача про максимальне зменшення суми трьох процентів річних, суд бере до уваги наступне.

Обгрунтовуючи підстави для зменшення трьох відсотків річних відповідач послався на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Однак, правові висновки, викладені у вказаній постанові, не можуть бути застосовані до правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки правовідносини сторін у справі №913/51/21 не є подібними правовідносинам сторін у справі №902/417/18.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України: 06.09.2017 року у справі № 910/3040/16).

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Визначення подібності правовідносин викладені у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 року у справі №305/1180/15-ц, від 19.06.2018 року у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 року у справі 5007/11 , від 16.01.2019 року у справі №757/31606/15-ц.

Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020року у справі № 902/417/18:

« 6.8. У пункті 5.5 договору - сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених пунктом 2.1 договору, вважається, що продавцем пред`явлена вимога щодо стати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий та майбутній) та відсотків річних. При затримці платежу продавець має право виставити рахунок по сплаті відсотків за користування чужими грошима та інфляційних нарахувань з моменту прострочення до фактичної оплати, а покупець зобов`язаний оплатити його в строк не більше трьох банківських днів.»

Проте, як вбачається з матеріалів справи №913/51/21, сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, а тому стягненню підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення, нарахованих позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України .

З огляду на викладене, справи №902/417/18 та №913/51/21 не є подібними, оскільки є різними предмети та підстави позову, зміст позовних вимог та фактичні обставини, а також має місце не однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

До того ж слід звернути увагу на те, що подібність вказаних правовідносин в першу чергу виключається з огляду на те, що в даній справі позивачем нараховано відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі, що встановлений законом - безпосередньо ст. 625 ЦК України. Водночас, у справі №902/417/18 саме збільшення сторонами законодавчо встановленого розміру відсотків річних і зумовило їх штрафний характер та змінило їх первинний правовий зміст та правову суть, які свідчили про виключно їх компенсаційний характер.

Позаяк, у даному разі дійсного правового призначення нарахованих у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України відсотків річних змінено не було. Залишення законодавчо встановленого розміру відсотків річних не змінило мети їх нарахування, яка в першу чергу полягає у захисті прав кредитора від прострочення боржника та стимулюванні останнього до виконання основного грошового зобов`язання. Нарахування відсоктів річних у вказаному розмірі не створє непомірного тягаря для боржника та не стає додатковим джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, а лише сприяє забезпеченню його прав та інтересів, а також усуненню негативних наслідків спричинених неналежним виконанням боржником своїх зобов`язань за договором.

А тому суд не бере до уваги вказану правову позицію Великої Палата Верховного Суду та, як наслідок, не знаходить підстав для зменшення розміру трьох відсотків річних з огляду на зміст виниклих між сторонами правовідносин та їх правове регулювання.

Крім того, у згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду підкреслено, що зменшення судом загального розміру відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання можливо лише з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення.

В даному випадку суд, враховуючи конкретні обставини даної справи, вважає нараховану позивачем суму трьох відсотків річних законною, обґрунтованою та не знаходить підстав для її зменшення.

Крім цього, суд зауважує, що прострочення оплати поставленого природного газу мало тривалий характер та стосувалося значних сум грошових коштів. А тому нарахування позивачем відповідачу трьох відсоктів річних має виключно компенсаційний характер і спрямоване на відшкодування позивачу негативних наслідків, пов`язаних з порушенням відповідачем умов договору та знеціненням несвоєчасно отриманих грошових коштів, внаслідок чого їх стягнення не носить ознак каральної санкції та не становить надмірного тягаря для боржника.

У даній справі заявлена до стягнення сума відсотків річних, з огляду на загальну суму боргу, неповна і несвоєчасна сплата платежів за якою і стала підставою для їх нарахування, а також періоди прострочення та систематичність невиконання відповідачем зобов`язань, не є неспівмірною та непропорційною.

Більш того, як вже було зазначено, нарахування відповідних сум здійснено за співмірною ставкою відсотків річних, встановленою законом. Саме такий розмір трьох відсотків річних на переконання законодавця є обґрунтованим і достатнім для забезпечення інтересів та прав кредитора від порушення грошового зобов`язання боржником.

Крім того, суд вважає безпідставним посилання відповідача на постанову Кабінету міністрів України від 18.06.2014 року №2017, в силу положень якої останній вважає, що фактично позбавлений можливості впливати прямо чи опосередковано на обсяг коштів, які перераховуються як плата за продану теплову енергію з рахунку із спеціальним режимом використання, оскільки обсяг перерахування відповідних коштів відповідачу постановою віднесено до компетенції Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Так, порядок розрахунків за теплову енергію, для виробництва якої використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником, визначено статтею 19-1 ЗУ "Про теплопостачання". Водночас, при розгляді спорів щодо розрахунків споживачів природного газу, використаного у виробництві теплової енергії, із гарантованими постачальниками відповідно до договорів постачання природного газу, необхідно враховувати, що положення статті 19-1 цього Закону поширюються на правовідносини, що виникають під час розрахунків між споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями на підставі договорів на постачання теплової енергії, а також між теплопостачальними організаціями та теплогенеруючими організаціями (у разі якщо виробництво та постачання теплової енергії здійснюються різними суб`єктами господарювання) у розрахунках за придбану теплову енергію як продукт виробництва для його подальшого продажу споживачам.

Частиною 1 ст. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" визначено, що оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку.

Статтею 1 ЗУ "Про теплопостачання" перебачено, що поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - рахунки із спеціальним режимом використання) - рахунки теплопостачальної організації, відкриті в уповноваженому банку і призначені для зарахування коштів, що вносяться споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, для виробництва якої повністю або частково використовується природний газ, що постачається гарантованим постачальником.

Положеннями ч. 3 ст. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" визначено обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії, зазначення про оплату споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання.

Отже, законодавцем передбачено спеціальну процедуру розрахунку за спожиту теплову енергію, вироблену із природного газу як ресурсу, поставленого гарантованим постачальником, шляхом зарахування коштів споживачів та теплопостачальних організацій, які купують теплову енергію у теплогенеруючих організацій для її подальшого постачання споживачам, на рахунки із спеціальним режимом використання, відкриті теплопостачальними організаціями (для зарахування коштів споживачів теплової енергії) та теплогенеруючими організаціями (для зарахування коштів теплопостачальних організацій за придбану теплову енергію як товар) в уповноваженому банку. Водночас, ч. 1 ст. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" імперативно визначено, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Зазначена норма поширюється на споживачів, які сплачують за поставлену їм теплову енергію теплопостачальними організаціями, а також на теплопостачальні організації під час розрахунків за придбану теплову енергію у теплогенеруючих організацій.

Частинами 4,5 ст. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" передбачено, що кошти, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Отже, ст. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" не визначає порядку здійснення розрахунків теплогенеруючих та теплопостачальних організацій з гарантованим постачальником за обсяг спожитого ними природного газу, не містить норм щодо обмеження принципу свободи договору при встановлені сторонами у договорі постачання порядку та умов проведення розрахунків за поставлений природний газ. Водночас, у частинах 4 та 5 ст. 19-1 цього Закону міститься відсильна норма до порядку розподілу коштів, які надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, на виконання вимог ст. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.06.2014 року №217 "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки" (далі - Порядок №217).

Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Отже, в силу частин 4,5 с. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання", Порядок №217, затверджений постановою Кабінету Міністрів України 18.06.2014 року №217 є спеціальним підзаконним нормативно-правовим актом, що визначає правовідносини між уповноваженим банком, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання, які відкрито відповідно до цієї постанови, постачальником природного газу для цілей виробництва теплової енергії, теплогенеруючими і теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, а саме передбачає обов`язковим відкриття теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання гарячої води, з подальшим інформуванням уповноваженим банком НКРЕКП про переліки спеціальних рахунків таких організацій для розрахунків із гарантованим постачальником природного газу (пункти 3, 4, 5, 6 Порядку №217); визначає порядок внесення споживачами, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, вартості спожитих послуг на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів, а також процедуру перерахування уповноваженим банком грошових коштів споживачів згідно з реєстром нормативів, затверджених НКРЕКП, у частині вартості природного газу на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками (пункти 8, 9, 14 Порядку №217).

Отже, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 року у справі №921/12/19, від 21.02.2018 року справі №910/16072/16 та поставі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі №903/918/19.

Аналіз приписів ст. 19-1 ЗУ "Про теплопостачання" в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року на виконання ст. 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком №217 (пункти 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

У зв`язку з цим суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про зменшення суми трьох відсотків річних з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 285 903,81 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті «Урядовий кур`єр». Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України «Про інформацію» є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

При здійсненні перевірки нарахування інфляційних втрат суд враховує положення п. 3.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», яким визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, інфляційні втрати, які позивач просить стягнути з відповідача:

- за зобов`язаннями листопада 2018 року за період прострочення з 26.12.2018 року по 31.01.2019 року з урахуванням індексу інфляції складають 40 747,61 грн.;

- за зобов`язаннями грудня 2018 року за період прострочення з 26.01.2019 року по 28.02.2019 року з урахуванням індексу інфляції складають 17 891,82 грн.;

- за зобов`язаннями січня 2019 року за період прострочення з 26.02.2019 року по 31.03.2019 року з урахуванням індексу інфляції складають 42 474,29 грн.;

- за зобов`язаннями лютого 2019 року за період прострочення з 26.03.2019 року по 30.11.2019 року з урахуванням індексів інфляції складають 95 434,03 грн.;

- за зобов`язаннями березня 2019 року за період прострочення з 26.04.2019 року по 31.01.2020 року з урахуванням індексів інфляції складають 56 026,21 грн.;

- за зобов`язаннями квітня 2019 року за період прострочення з 28.05.2019 року по 31.01.2020 року з урахуванням індексу інфляції складають 33 329,85 грн.

Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений правовий висновок, відповідно до якого, з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Беручи до уваги викладене, судом було здійснено власні розрахунки інфляційних втрат у визначених позивачем межах, протягом яких, на його думку, мало місце невиконання основного зобов`язання, та з урахуванням вказаних ним розмірів заборгованості протягом зазначених періодів прострочення.

При цьому, при розрахунку інфляційних втрат судом була врахована позиція Верховного Суду викладена у постанові від 26.06.2020 року у справі №905/21/19, відповідно до якої задля правильності визначення величини приросту індекс споживчих цін має визначатися шляхом заокруглення до десяткового числа після коми. При цьому, вказано, що саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України.

За здійсненим судом розрахунком інфляційні втрати нараховані позивачем на вказані ним розміри заборгованості протягом означених періодів прострочення дійсно становлять 285 903,81 грн., а тому розрахована позивачем сума інфляційних втрат є обґрунтованою, арифметично правильною та відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства.

Отже, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 285 903,81 грн.

Також позивач заявив позовну вимогу про стягнення з відповідача збитків, завданих неналежним виконанням останнім умов п. 2.1. договору, розрахованих на підставі умов пунктів 3.13 та 5.7. Договору в редакції Додаткової угоди №4 від 28.11.2018 року до нього, у розмірі 19 231,53 грн.

Вирішуючи питання про можливість стягнення з відповідача збитків у заявленому позивачем розмірі за порушення виконання зобов`язань за укладеним між сторонами договором суд бере до уваги наступне.

Відповідно до п. 7.1 договору в редакції Додаткової угоди №4 від 28.11.2018 року до нього, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за договором стороним несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов`язання є встановлене договором або законом відшкодування збитків.

Боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (ч. 1 ст. 623 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За умовами п. 7.7 договору, збитки, завдані одній із сторін внаслідок невиконання (неналежного виконання) іншою стороною своїх зобов`язань, відшкодовуються винною у невиконанні (неналежному виконанні) стороною в порядку та розмірі, визначених договором та чинним законодавством.

За положеннями п. 1 Розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 року № 2496, (в редакції від 01.08.2018 року, яка діяла на час спірних правовідносин) відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим, постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:

1) якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;

Відповідно до п. 2 Розділу VI Правил, у договорі постачання між постачальником та споживачем, що не є побутовим, може встановлюватись допустима величина відхилення від підтверджених обсягів природного газу, в межах якої не здійснюються заходи, визначені пунктом 1 цього розділу.

Відповідно до п. 3 Розділу VI Правил, за результатами виявлених порушень представником постачальника складається акт-претензія, який оформлюється з урахуванням таких вимог:

1) форма акта-претензії є довільною;

2) акт-претензія, у якому зазначаються підстави та розмір нарахованих збитків, складається в двох примірниках, один з яких надсилається (надається) споживачу (з позначкою про вручення), а споживач зобов`язаний протягом двадцяти робочих днів з моменту його отримання відшкодувати постачальнику завдані збитки або написати мотивовану відмову від їх повного або часткового відшкодування.

У випадку нереагування у встановлений строк на акт-претензію або невідшкодування завданих збитків постачальник має право звернутись до суду.

Крім того, в силу підп. 8 п. 6.2 договору в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.2018 року, споживач зобов`язаний, зокрема, відшкодувати постачальнику збитки, розраховані відповідно до пункту 3.13 цього Договору.

За умовами підп. 4 п. 6.3 договору в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.2018 року, постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків, що виникли через порушення споживачем умов п. 2.1 цього Договору у разі якщо відхилення фактично використаних споживачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.

Згідно з положеннями п. 11.2 додаткової угоди №4 від 28.11.2018 року до договору, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2) підп. 3.9.2 п. .3.9, 3.13, 5.7, абзац п`ятий підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п. 6.2, підп. 4) п. 6.3, абзац третій підп. 2 п. 6.4 договору застосовуються з дня зазначеному в повідомленні постачальника, яке направляється на електронну адресу споживача, зазначену в пункті 12 договору та розміщується на офіційному сайті постачальника.

Разом з тим, відповідно до п. 1 додаткової угоди №5 від 19.03.2019 року до договору, пункти 2.3, 3.2.2, 3.4.2, 3.8.2, абз. 2) підп. 3.9.2 п. 3.9, 3.13, 5.7, абзац п`ятий підп. 5) п. 6.2, підп. 8) п. 6.2, підп. 4) п. 6.3, абзац третій підп. 2) п. 6.4 цього Договору застосовуються сторонами з 01 березня 2019 року.

За умовами п. 2 додаткової угоди №5 від 19.03.2019 року, пункти 3.2.1, 3.4.1, 3.8.1, абз. 1) підп. 3.9.2 п. 3.9, абзац четвертий підп. 5) п. 6.2, абзац другий підп. 2) п. 6.4 цього Договору з 01 березня 2019 року втрачають чинність.

Так, в п. 3.13 договору в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.2018 року до нього сторони узгодили, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в пункті 2.1 цього договору), споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки в порядку, визначеному пунктом 5.7 цього Договору. При цьому, розмір збитків визначається таким чином:

- якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, споживач зобов`язаний відшкодувати постачальнику збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період (підп. 3.13.1 п. 3.13).

Відповідно до п. 5.7 договору в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.2018 року, відшкодування постачальнику вартості збитків, розрахованих відповідно до умов п. 3.13 договору, здійснюється наступним чином:

- постачальник на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо споживач порушив п. 3.9 цього Договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п. 2.1 цього Договору, розраховує збитки відповідно до підпунктів 3.13.1 або 3.13.2 пункту 3.13 цього Договору;

- постачальник після 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, надає споживачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;

- споживач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний відшкодувати постачальнику вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.

У разі, якщо протягом зазначеного періоду споживач не відшкодував (не повністю відшкодував) постачальнику збитки, споживач несе відповідальність перед постачальником на загальних умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України.

Дані умови договору сторонами узгоджені як істотні, з приводу яких досягнуто спеціальної згоди сторін, доказів визнання їх недійсними суду не подано, а тому такі умови договору підлягають безумовному виконанню.

Стаття 3 ЦК України визначає однією із засад цивільного законодавства свободу договору.

Вказаній нормі кореспондують норми частини першої статті 627 цього кодексу, згідно з якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

За приписами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Реалізуючи свободу договору сторони вільно, самостійно, на власний розсуд, тобто за волевиявленням обох сторін, передбачили підстави та порядок нарахування збитків позивачем.

До того ж згідно зі статями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вже було зазначено вище позивачем нараховано відповідачу збитки на підставі на підставі вищевикладених положень договору на суму 19 231,53 грн.

Розраховуючи розмір завданих збитків позивач виходив за наступного.

Умовами п. 2.1 договору в редакції додаткової угоди №6 від 20.03.2019 року сторони погодили обсяги (об`єм) природного газу, які постачальник має передати споживачу на замовлення останнього, по місяцях. Згідно даного пункту замовлений споживачем у березні 2019 року обсяг природного газу становив 1 020 тис. куб. м.

Ціна за 1000 куб. метрів газу становила 6 235,51 гривні, крім того, податок на додану вартість (ПДВ) – 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 7 482,61 грн. (п. 4.2 договору в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.2018 року).

При цьому, згідно акту-приймання передачі природного газу від 31.03.2019 року, у березні 2019 року споживачем (відповідачем по справі) було використано природний газ тільки об`ємом 935,940 тис. куб. м., що на 84,06 тис. куб. м. ніж було погоджено сторонами в п. 2.1 договору.

А тому, зважаючи на те, що фактичний обсяг використаного споживачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період, зазначений в пункті 2.1 цього договору, а саме, у бік зменшення, то відповідач на підставі п.п. 5.7 та 3.13 договору в редакції додаткової угоди №4 від 28.11.2018 року, зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки розраховані у визначеному вказаними пунктами договору порядку у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, виходячи з матеріалів справи, відповідач виконав свої зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 229 ГГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

З цих підстав збитки підлягають до стягнення.

У зв`язку з цим, керуючись вищевикладеними положеннями законодавства та виходячи з узгоджених між сторонами умов договору, позивач звернувся до відповідача з актом-претензією на сумму 226 435,75 грн., яку згідно наявних у матеріалах справи доказів було отримано останнім 23.05.2019 року, в якому повідомив, що за підсумками березня 2019 року різниця між замовленим обсягом природного газу та фактичним обсягом використаного природного газу за договором від 08.10.2018 року №5305/18-БО-20 перевищує 5%. У розрахунковому періоді було використано природний газ у обсязі меншому ніж від замовленого, внаслідок чого і була розрахована сума збитків на підставі п.п. 3.13 та 5.7 договору і п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених НКРЕКП від 30.09.2015 року №2496, та склала 226 435,75 грн.

Однак, в подальшому позивач направив на адресу відповідача лист щодо перерахунку по акту-претензії, в якому вказав, що ним було зроблено перерахунок суми збитків та їх розмір склав 19 231,53 грн. Вказаний лист також було отримано відповідачем 26.11.2019 року.

Проте, відповідач на відповідну вимогу позивача про відшкодування збитків у розмірі 19 231,53 грн. не відреагував та невідшкодування завданих збитків у добровільному порядку, у зв`язку з чим позивач і звернувся до суду з вказаною вимогою.

При цьому, судом було перевірено зроблений позивачем розрахунок суми збитків і встановлено, що він є правильним і розрахованим у відповідності до визначеного п.п. 3.13 та 5.7 договору порядку.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що вищевказані Правила були чинні в редакції, що зазначена вище. Згідно положень даних Правил постачальник також має право вимагати від споживача відшкодування збитків розрахованих відповідно до п. 1 розділу VI у випадку, якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу. При цьому, неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших суб`єктів господарювання, які належним чином виконали свої обов`язки. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 19 231,53 грн., завданих позивачу неналежним виконання відповідачем своїх зобов`язань за п. 2.1 договору у березні 2019 року у зв`язку з використанням природного газу у меншому обсязі ніж було узгоджено сторонами, розрахований на підставі п.п. 3.13 та 5.7 договору, а також у відповідності з п. 1 Розділу VI Правил, є такою, що ґрунтується на положеннях чинного законодавства та умовах договору, а тому є такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, позов слід задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь позивача суми заборгованості з трьох відсотків річних у розмірі 328 472,88 грн. та з інфляційних втрат у розмірі 285 903,81 грн., а також суму збитків, завданих неналежним виконанням п. 2.1. договору, у розмірі 19 231,53, що разом складає 633 608,22 грн.

Відповідно до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та збитків за неналежне виконання грошового зобов`язання в розмірі 633 608,22 грн. - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Промислова, буд. 17, ідентифікаційний код 00131050) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) суми заборгованості з трьох відсотків річних у розмірі 328 472,88 грн. та з інфляційних втрат у розмірі 285 903,81 грн., суму збитків у розмірі 19 231,53, що разом складає 633 608,22 грн., а також судові витрати у виді судового збору в розмірі 9 504,12 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня його складення.

Судове рішення складено та підписано 18.03.2021 року.

Суддя О.В. Тацій