Рішення № 95609636, 18.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2021 року м. Київ № 640/32985/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - позивач ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни (далі також - відповідач, приватний виконавець), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавчого округу міста Києва Малкової М.В. від 08.12.2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП №63847701.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що інформація, зазначена у постанові приватного виконавця Малкової М.В. від 08.12.2020 року про відкриття виконавчого провадження №63847701, а саме, адреса: 03056, м. Київ, вул. Янгела Академіка, буд.5 не відповідає дійсності, оскільки позивач за цією адресою не зареєстрований та не проживає, в той час, як зареєстрований та проживає у Київській області, з огляду на що, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва протиправно відкрито виконавче провадження №63847701.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Поновлено позивачу строк на звернення до адміністративного суду з даним позовом. Призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 03.03.2021 року. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №63847701. Зобов`язано відповідача подати до суду належним чином засвідчені копії виконавчого провадження ВП №63847701 та відзив відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, який, з урахуванням вимог статей 269, 287 Кодексу адміністративного судочинства України у строк до 15.02.2021 року таким чином, щоб у вказану дату витребувані матеріали знаходились у канцелярії суду.

Через канцелярію суду 12.02.2021 року відповідачем подано копії матеріалів виконавчого провадження №63847701, водночас, правом на подання відзиву приватний виконавець не скористалась.

У судове засідання 03.03.2021 року прибув позивач, яким заявлено клопотання про відкладення розгляду справи з метою ознайомлення останнім із матеріалами виконавчого провадження, поданими відповідачем.

Судом клопотання позивача задоволено та відкладено розгляд справи на 15.03.2021 року.

У судове засідання 15.03.2021 року прибув позивач. Належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи відповідачем участь уповноваженого представника не забезпечено.

Під час судового засідання позивачем заявлено клопотання про витребування доказів, а саме оригіналу виконавчого напису нотаріуса у відповідача для огляду останнього у судовому засіданні, яке обґрунтовано тим, що позивач ставить під сумнів правильність оформлення та змісту виконавчого напису нотаріуса, з метою примусового виконання якого приватним виконавцем винесено оскаржувану постанову від 08.12.2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП №63847701.

Заслухавши обґрунтування клопотання позивача, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки копії матеріалів виконавчого провадження №63847701, надані відповідачем суду містять копію виконавчого напису №93414, чого достатньо для розгляду справи по суті позовних вимог, заявлених позивачем у цій справі відповідно до підстав позову.

Зокрема, клопотання про витребування доказів ґрунтується на твердженнях позивача про протиправність виконавчого напису нотаріуса, що, в розумінні частин другої, четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, не входить до предмета доказування у справі №640/32985/20.

Також позивачем заявлено клопотання про долучення письмових пояснень, яке задоволено судом.

Заслухавши вступне слово позивача, дослідивши докази, судом оголошено перерву у судовому засіданні з метою виконання вимог частини першої статті 271 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проголошення повного судового рішення за результатами розгляду справи оголошено на 18.03.2021 року.

В свою чергу, позивач клопоче про оголошення повного рішення суду за відсутності останнього у судовому засіданні та надіслання повного судового рішення поштою.

У судове засідання 18.03.2021 року сторони не прибули. В порядку частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування звукозаписувальним технічним засобом не здійснювалося.

Згідно з статтею 271 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених статтями 273-277, 280-289 цього Кодексу, суд проголошує повне судове рішення.

Копії судових рішень у справах, визначених цією статтею, невідкладно видаються учасникам справи або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Відповідно до частини четвертої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис від 20.11.2020 року, зареєстрований в реєстрі за №93414, про звернення стягнення з громадянина України ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ), який є боржником за кредитним договором від 04.12.2013 року №630051597, укладеним з АТ "Альфа - Банк", правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитним договором від 28.01.2019 року №2019-1АБ/ВЕСТА ТОВ "ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА", правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитним договором від 29.01.2019 року №29-01/19/2 є ТОВ "Вердикт Капітал", іменований стягувачем. Строк пред`явлення виконавчого напису встановлено 3 рік (далі також - виконавчий напис №93414).

ТОВ "Вердикт Капітал" 07.12.2020 року подано заяву до приватного виконавця Малкової М.В. про примусове виконання виконавчого напису №39414.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни від 08.12.2020 року відкрито виконавче провадження №63847701 з примусового виконання виконавчого напису №93414.

Вважаючи постанову приватного виконавця від 08.12.2020 року про відкриття виконавчого провадження №63847701 винесеною протиправно, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1404), Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (із змінами і доповненнями) (далі також - Інструкція №512/5).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 3 частиною першою статті 3 Закону №1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1404 приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відповідно до абзацу 1 пункту третього розділу ІІІ Інструкції № 512/5, заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону та у разі виконання рішення Європейського суду з прав людини.

Отже, отримавши виконавчий документ, стягувач має право пред`явити його до органів державної виконавчої служби або до приватного виконавця.

Відповідно до статті 89 Закону України від 02.09.1993 року №3425-XII "Про нотаріат" (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №3425) у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред`явлення виконавчого напису до виконання.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.

Отже, Законом №3425 встановлено вимоги до виконавчого напису нотаріуса, що є виконавчим документом, відповідно до Закону № 1404.

Абзацами 1, 2 частини першої статті 4 Закону №1404 встановлено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

З аналізу норм Закону №1404 на виконавця не покладено обов`язку здійснювати перевірку зазначених у виконавчому документі відомостей до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки підставою для відкриття виконавчого провадження є наявність усіх відомостей, передбачених у статті 4 Закону №1404, та з огляду на те, що виконавчим документом є виконавчий напис, - у статті 89 Закону №3425.

Дослідивши копію виконавчого напису №93414 судом встановлено, що останній відповідає формальним вимогам, встановленим для виконавчого напису Законом №3425 та вимогам до виконавчого документа, встановлених Законом №1404.

З матеріалів справи судом встановлено, що виконавчим округом приватного виконавця Малкової М.В. є місто Київ, що свідчить про право останньої здійснювати дії щодо примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, в тому числі і щодо відкриття виконавчого провадження, у разі, якщо місце знаходження майна боржника або місцем реєстрації (проживання, перебування) боржника є місто Київ.

В свою чергу, на стадії відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем може бути встановлено зазначені відомості, в даному випадку, на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Дослідивши виконавчий напис приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. № 93414 від 20.11.2020 встановлено, що в останньому зазначено дві адреси позивача, а саме, адресу реєстрації у Київській області, та адресу місця проживання, якою вказано місто Київ.

Щодо дотримання приватним виконавцем вимог Закону №1404 під час відкриття виконавчого провадження за адресою місця проживання боржника, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з абзацом 5 статті 3 Закону України від 11.12.2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №1382), місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Відповідно до статті 6 Закону №1382, реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому закону порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов`язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей місця фактичною та зареєстрованою адресою.

З огляду на викладене, не підлягає ототожненню відомості про місце проживання, місце перебування чи місцезнаходження особи боржника, оскільки в Законі №1404 застосовуються всі три окремих поняття.

Аналогічну правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду від 25.01.2019 року у справі № 511/1342/17.

Отже, відкриття виконавчого провадження №63847701 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Малковою М.В. на підставі виконавчого напису №93414, в якому адресою місця проживання зазначено місто Київ, не суперечить вимогам частини другої статті 24 Закону №1404.

Крім того, суд зауважує наступне.

Статтями 8, 55 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви про розгляд навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Як зазначалося, статтею 55 Конституції України передбачено, що кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб і службових осіб, а тому суд не має права відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити відновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам справи та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав з тих самих підстав.

Суд зауважує, що відповідно до змісту частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частинами другою, четвертою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Так, доказів оскарження виконавчого напису №93414 позивачем суду не надано, як і встановлена судом їх відсутність з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, в той час, як обставини, вказані позивачем у позовній заяві лежать в площині предмета доказування щодо правомірності виконавчого напису №93414.

Водночас, оскарження виконавчого напису №93414 не є предметом адміністративної справи №640/32985/20, з огляду на що, у суду відсутні підстави для оцінки останнього по суті.

Інших обставин протиправності оскаржуваної постанови приватного виконавця від 08.12.2020 року про відкриття провадження позивачем не зазначено.

Разом з тим, позивач скористався своїм правом на судовий захист та йому такий захист надано відповідно до способу захисту, обраного позивачем.

Зважаючи на встановлене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_1 (іпн. НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Приватний виконавець виконавчого округу м. Києві Малкова Марія Вікторівна (адреса: 02094, м. Київ, вул. Ю. Поправки, 6, офіс 14).

Повне рішення складено 18.03.2021 року.

Суддя Л.О. Маруліна