Рішення № 95609451, 18.03.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року справа № 580/3578/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Паламаря П.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з адміністративним позовом до управління Служби безпеки України в Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Гоголя, 240), в якому просить:

-визнати протиправною бездіяльність управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не нарахування та невиплати компенсації за затримку виплати належних сум при звільненні з військової служби у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, тобто з 22.06.2016 року по 14.07.2020 року включно;

-зобов`язати управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за затримку виплати належних сум при звільненні з військової служби у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, тобто з 22.06.2016 року по 14.07.2020 року включно.

Ухвалою судді від 03.09.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Ухвалою суду від 04.09.2020 зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду в адміністративній справі №400/3365/19.

Ухвалою суду від 18.03.2021 поновлено провадження у справі.

Позов мотивовано тим, що відповідач своєчасно не провів остаточний розрахунок та виплату належних сум при звільненні з військової служби. Зокрема одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 100728,86 грн. перераховано платіжними дорученнями № 1479 від 28.10.2016 та № 1647 від 25.11.2016, грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 11065,70 грн. перераховано платіжним дорученням № 1843 від 11.12.2017. Компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік в сумі 6267,57 грн., відповідно до рішення суду (справа № 580/1732/20 від 16.06.2020) перераховано платіжним дорученням № 949 від 15.07.2020, а тому позивач вважає, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки такого розрахунку відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України і просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що сума середнього заробітку, яку просить стягнути позивач, в декілька разів більша, ніж сума, яка стягнута згідно рішення суду у справі №580/1732/20. Також відповідач зазначає, що позивач отримував грошове забезпечення, а не заробітну плату, а тому до нього не можуть бути застосовані положення КЗпП України, вважає, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 у справі №580/1732/20 зобов`язано управління Служби безпеки України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.06.2016.

Відповідно до довідки відповідача від 04.08.2020 № 21/553 грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік в сумі 6267,57 грн., відповідно до рішення суду справа № 580/1732/20 від 16.06.2020, платіжним дорученням № 949 оплачена 15.07.2020.

Позивач вважаючи, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку за невикористані дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку, звернувся із заявою від 11.08.2020.

Відповідач листом від 19.08.2020 № 73/16/З-396/14 відмовив у задоволенні заяви.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводяться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Для вирішення спору суд також врахував висновки Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.

Верховний Суд у цьому рішенні вказав, що за такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Судом встановлено, що виплата заборгованості за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій на користь позивача відбулося на підставі рішення суду у справі №580/1732/20.

Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини у справі “Меньшакова проти України” від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку з виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду у справі №580/1732/19 в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №0940/1532/18.

Також, суд не приймає до уваги твердження відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин норм спеціальних законів, оскільки ними не врегульовано питання виплати грошової компенсації за затримку виплати належних сум при звільненні з військової служби.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав зобов`язання відповідача для нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за затримку виплати належних сум при звільненні з військової служби у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, тобто з 22.06.2016 по 14.07.2020.

На підставі вищевикладеного, суд, за правилами встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, доходить до висновку, що позовні вимоги не належить задовольнити.

Враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати зі сплати судового збору не підлягають компенсації на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.Г. Паламар