Рішення № 95608160, 18.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1697/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Харченко Ю.В., розглянувши у порядку письмового справдження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП- НОМЕР_1 ) до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) (Ідентифікаційний код - 41407330; 65065, м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 1), про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) від 01.02.2021 року про закінчення виконавчого провадження № 63313893.

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 посилається на те, що постановою Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 01.02.2021 року було закінчено виконавче провадження №63313893 з примусового виконання постанови поліції про накладення штрафу. Нормативною базою закінчення є положення п.5 ч.1 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження”. Фактичною підставою став лист Департаменту патрульної поліції саме до виконавчої служби про скасування своєї постанови (виконавчого документа) від 28.07.2020 року 1АВ № 00609975. Однак, такий лист, адресований саме виконавчій службі, та в АСВП відсутній. Позивач вважає спірну постанову протиправною та зазначає, що відповідно до п.5 ч.1 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою суду від 15.02.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/1697/21 за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови. Призначено по справі №420/1697/21 судове засідання на "11" березня 2021 року о 12 год. 20 хв. Витребувано від Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №63313893. До отримання витребуваних від відповідача письмових доказів, з урахуванням, при цьому, достатнього проміжку часу, для їх підготування Другим Київським відділом державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), та подання до суду, зупинено провадження по справі №420/1697/21, до 11 березня 2021 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2021 року поновлено провадження у справі №420/1697/21 за позовом ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови.

05.03.2021року до суду відповідачем подано витребувані документи, а також відзив (вхід. №ЕП/5909/21) на позовну заяву, в якому наголошено на неправомірність позовних вимог, та зазначено, що на виконанні у Другому Київському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувають декілька виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.30 ЗУ “Про виконавче провадження”. 01.12.2020 року винесена постанова про об`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження № 63782234. 01.12.2020 року винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. 05.01.2021 року до ДПІ в Київської області направлено запит про надання інформації про направлення постанови про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 . Після розгляду запиту, на адресу Відділу надійшов лист Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 19.01.2021 р. вих. № 880/41/27/03-2021 з повідомленням про скасування адміністративних постанов щодо ОСОБА_1 , а саме постанови № 1AВ 00609975. Отже, відповідно до вимог чинного законодавства, а саме ст.ст. 39, 40 ЗУ “Про виконавче провадження” 01.02.2021 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 63313893.

В судове засідання 12.03.2021 року позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно. Від представника позивача 19.02.2021 року надійшла заява (вхід.№8360/21) про розгляд справи за відсутності позивача, та його представника.

У судове засідання 12.03.2021 року відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, та зважаючи на наявність передбачених приписами ч.9 ст.205 КАС України, підстав, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Постановою старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Хоменко Єлизаветою Володимирівною про закінчення виконавчого провадження від 01.02.2021р. на підставі п. 5 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження” закінчено виконавче провадження № 63313893 з примусового виконання постанови Департаменту патрульної поліції 1АВ №00609975 від 28.07.2020 року про стягнення коштів з ОСОБА_1 у розмірі 510,00 грн.

Підставою для прийняття послугував факт надходження листа Департаменту патрульної служби Національної поліції України від 19.01.2021року (вих. №880/41/27/03-2021) з повідомленням про скасування постанови 1АВ №00609796 від 28.07.2020р. щодо ОСОБА_1 .

Так, 19.01.2021р. (вих. №880/41/27/03-2021) Департаментом патрульної служби Національної поліції України повідомлено старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Хоменко Єлизавету Володимирівну про те, що адміністративні постанови, в тому числі, серії 1АВ №00609975, винесені стосовно ОСОБА_1 , не набули чинності в установленому законодавством порядку, у зв`язку з чим викладено прохання повернути виконавчі документи без виконання.

Листом від 18.01.2021 р. (вих. №846/41/27/03-2021) Департамент патрульної поліції Національної поліції України повідомив позивача, що у Департаменті патрульної поліції відповідно до п. 7 ст. 247, ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасовано постанови, у тому числі, серії 1АВ №00609975 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, винесені стосовно ОСОБА_1 . Крім того проінформовано про закриття справ за вказаними постановами.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що даний позов обґрунтований, та відповідно підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 3 ст.287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (п.6 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII).

Частиною 1 ст. 4 Закону № 1404-VIII визначено, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

У разі пред`явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.

Відповідно до ч.4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок

Державний виконавець при надходженні виконавчого документа перевіряє його на відповідність вимогам ст.ст. 3, 4 Закону №1404-VIII та у випадку відповідності вимогам зазначених статей, відкриває виконавче провадження.

Частиною 1 ст. 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як вбачається зі змісту ст.38 КУпАП, початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення. Вказана стаття не передбачає інших умов відліку цього строку, крім як для триваючих правопорушень.

При цьому, згідно з п.7 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення та/або вручення (повернення) ОСОБА_1 . Постанови Департаменту патрульної поліції м. Києва Національної поліції України 1АВ №00609975 від 28.07.2020р.

Судом також встановлено, що листом від 18.01.2021 р. за №846/41/27/03-2021 Департамент патрульної поліції Національної поліції України повідомив позивача про скасування постанов про адміністративне правопорушення, в тому числі, серії 1АВ №00609975 від 28.07.2020р. , та закриття справи за вказаною постановою.

При цьому, на запит державного виконавця Другого Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про надання інформації про направлення боржнику постанов про адміністративне правопорушення, в тому числі, 1АВ №00609975 від 28.07.2020 року, Департамент патрульної поліції Національної поліції України листом від 19.01.2021р. (вих. №880/41/27/03-2021) повідомив старшого державного виконавця Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Хоменко Єлизавету Володимирівну про те, що адміністративні постанови, в тому числі, серії 1АВ №00609975, винесені стосовно ОСОБА_1 не набули чинності в установленому законодавством порядку, у зв`язку з чим викладено прохання повернути виконавчі документи без виконання.

Згідно п.1 ч.1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Враховуючи наведене, та встановлені судом обставини, у відповідача були наявні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.1 ч.1 ст. 37 Закону № 1404-VIII.

Таким чином, зважаючи, що постанова Департаменту патрульної поліції Національної поліції України серії 1АВ №00609975 від 28.07.2020р. не набрала законної сили у встановленому законом порядку, старшим державним виконавцем Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Хоменко Єлизаветою Володимирівною неправомірно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №63313893 від 01.02.2021р. на підставі п. 5 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”, якою закінчено виконавче провадження з примусового виконання постанови Департаменту патрульної поліції 1АВ №00609975 від 28.07.2020р. про стягнення коштів з ОСОБА_1 у розмірі 510,00 грн., а відтак означена постанова є протиправною, та відповідно підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням висновку суду про задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 908,00 грн.

19.02.2021 року (вх. №8363/21) від представника позивача надійшла заява про здійснення розподілу судових витрат на правничу допомогу, до якої додано документи на підтвердження їх понесення.

У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Так, 10.03.2021р. до суду від відповідача – Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) надійшли письмові заперечення (вхід.№ЕП/6243/21) щодо клопотання представника позивача про стягнення суми витрат на правничу допомогу.

Таким чином, суд визначає розмір суми витрат на правничу допомогу, що має бути стягнута з відповідача на користь позивача згідно з умовами договору про подання професійної правничої допомоги та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.01.2019 р. у справі №9901/350/18.

Зокрема, представником позивача суду надано договір № 14 від 02.02.2021р., акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08.02.2021р. на суму 14000,00 грн., рахунку на оплату за виконані роботи (надані послуги) від 08.02.2021р. на суму 14000,00 грн.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Отже, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо не є співмірним.

За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року по справі №520/9115/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми понесених витрат, у контексті критеріїв, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України, суд враховує, що дана справа є справою незначної складності; позовна заява фактично складена на 5 аркушах; предметом оскарження є постанова відповідача про закінчення виконавчого провадження від 01.02.2021р. ВП №63313893 з примусового виконання постанови Департаменту патрульної поліції 1АВ №00609975 від 28.07.2020 року про стягнення коштів з ОСОБА_1 у розмірі 510,00 грн.; розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. по справі №905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, надані до суду представником позивача документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на правову допомогу у розмірі 14000,00 грн., не є співмірним із складністю справи та фактично витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у детальному опису робіт (наданих послуг), переліком, а відтак, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205,ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) про закінчення виконавчого провадження від 01.02.2021 року №63313893.

3. Стягнути з Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

4. Стягнути з Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови, задовольнити

18.03.21.