Рішення № 95608009, 17.03.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/238/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Оперативного командування «Південь» (військова частина А2393) (65063, м. Одеса, вул. пров. Штабний, 1) про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Оперативного командування «Південь» (військова частина А2393), в якому просить зобов`язати відповідача - оперативне командування «Південь» (військова частина А2393, код ЕДРПОУ 07966906), як суб`єкта владних повноважень, вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 грошове забезпечення у повному обсязі у період з 17.02.2018 року по 01.06.2020 року за посадою, яку він обіймав до 05.04.2016 року, тобто військового комісара Одеського обласного військового комісаріату (з січня 2019 року після реорганізації вказаної військової установи військового комісара Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки), з урахуванням усіх передбачених законодавством основних і додаткових видів грошового забезпечення, за розміром грошового забезпечення, зазначеному у довідках військового комісара Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 414 та № 415 від 29.09.2020 року про склад грошового забезпечення за посадою військового комісара Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, наданих позивачем до суду разом із цим позовом, а також матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки.

Виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 02.08.1978 року проходить військову службу,а з вересня 1982 року на офіцерських посадах. У період з вересня 2011 року по 05.04.2016 року позивач обіймав посаду військового комісара Одеського обласного військового комісаріату. Наказом Міністра оборони України № 278 від 05.04.2016 року позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу-Головнокомандувача ЗС України.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 рішенням начальника ГШ - Головнокомандувача ЗС України та відповідним наказом командира військової частини А2393 допущений до тимчасового виконання обов`язків начальника відділу морально-психологічного забезпечення управління військової частини А 2393.

Надалі, з 01.03.2018 року до 01.06.2020 року ОСОБА_1 , перебував у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України. Протягом вказаного періоду позивач не отримував відповідне грошове забезпечення за останньою посадою, яку позивач обіймав перед прийняттям рішення про його направлення у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України, йому не було надано оплачувану чергову відпустку, не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення та

вирішення соціально-побутових питань.

Наказом Головнокомандувача ЗС України № 95 від 01.06.2020 року, тобто через 2 роки та 3 місяці після реальної можливості прийняти відповідне кадрове рішення з часу припинення тимчасового виконання обов`язків за посадою начальника відділу морально-психологічного забезпечення управління військової частини А2393, було прийнято відповідне кадрове рішення стосовно позивача, який перебував у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України, зокрема призначено на посаду начальника відділу безпеки військової служби управління Оперативного командування «Південь» Сухопутних військ ЗС України.

Позивач вважає, що через бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що знайшло свій вияв у неприйнятті своєчасно відповідних кадрових рішень, він неотримав у період з 17.02.2018 року по 01.06.2020 року у повному обсязі належне йому грошове забезпечення за посадою, яку він обіймав перед виданням наказу Міністром оборони України № 278 від 05.04.2016 року.

22.02.2021 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що грошове забезпечення виплачувалось полковнику ОСОБА_1 в розмірі та порядку визначеному законодавством. Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.06.2020 №95 позивача було призначено на посаду начальника відділу безпеки військової служби військової частини А2393, у зв`язку із чим, з часу призначення на згадану посаду, полковнику ОСОБА_1 виплачувалось грошове забезпечення у повному розмірі. Відтак дії оперативного командування «Південь» (військової частини А 2393) відповідають вимогам чинного законодавства та будь-яким чином не порушують права позивача з питань викладених ним у позові, у зв`язку із

чим задоволенню позовна заява не підлягає.

Заяв чи клопотань від сторін, до суду не надходило.

Процесуальні дії судом не вчинялись.

Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та повідомлено сторін, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та буде розглянута у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Обставини справи.

Судом встановлено, що у період з вересня 2011 року до 05.04.2016 року позивач проходив військову службу у військовій частині А2393 та обіймав посаду військового комісара Одеського обласного військового комісаріату.

03.06.2015 року старшим слідчим СВ військової прокуратури Південного регіону Українилейтенантом юстиції ОСОБА_2 під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015160690000008 від 17.03.2015 року полковнику ОСОБА_1 вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 368 КК України.

Під час судового розгляду по суті вказаного обвинувального акту ОСОБА_1 , своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення не визнав і зазначив про свідоме штучне створення слідчими та прокурорами військової прокуратури Південного регіону України обставин і умов, що зумовлюють одержання неправомірної вигоди.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07.05.2018 року обвинувальний акт у справі № 522/15012/15-к стосовно ОСОБА_1 та інших повернуто прокурору через виявлені порушення Кримінального процесуального кодексу України.

Наказом Міністра оборони України № 278 від 05.04.2016 року

відповідно до п.п. 13, п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗС України, позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу-Головнокомандувача ЗС України. У серпні 2017 року ОСОБА_1 за наказом командира військової частини А2393 допущений до тимчасового виконання обов`язків начальника відділу морально-психологічного забезпечення управління військової частини А 2393.

З 27.02.2018 року до 01.06.2020 року ОСОБА_1 , перебував у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України.

Наказом Головнокомандувача ЗС України № 95 від 01.06.2020 року позивача призначено на посаду начальника відділу безпеки військової служби управління Оперативного командування «Південь» Сухопутних військ ЗС України (військова частина А 2393).

У період з 27.02.2018 року по 01.06.2020 року позивач неотримував у повному обсязі належне йому грошове забезпечення за посадою, яку він обіймав перед виданням наказу Міністром оборони України № 278 від 05.04.2016 року.

Позивач неодноразово звертався до органів військового управління вищого рівня щодо здійснення виплати грошового забезпечення за період часу з 01 березня 2018 року до 01 червня 2020 року за посадою військового комісара Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (посада рівнозначна посаді військового комісара Одеського обласного військового комісаріату, яку він обіймав до зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу ЗС України 05.04.2016 року) з вислугою років 25 і більше, ступенем секретності «особливої важливості», а також матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за вказаний період часу, однак відповіді на вказані заяви не надходили.

Таку бездіяльність позивач вважає протиправною та такою, що порушує встановлене статтею 43 Конституції України право Позивача на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а тому звернувся до суду з даним позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини урегульовані наступними законодавчими та відомчими нормативними актами: Конституцією України, Законом України «Про соціальний іправовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Постановою Кабінету Міністрів України № 704 від30.08.2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10грудня 2008 року №1153/2008, Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст. 45 Конституції України кожен має право на оплачувану відпустку.

Відповідно до ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 року №2011-XII (далі – Закон №2011-XII).

Згідно статей 1 та 2 цього Закону, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Приписами ч.2 ст. 8 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу) не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років, крім випадків, зокрема у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у вигляді позбавлення чи обмеження волі, позбавлення військового звання, позбавлення права займати певні посади, у зв ’язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за корупційне правопорушення або адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, на підставах, визначених частиною другою статті 36 Закону України "Про розвідку", а також через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. Посада вважається нижчою, якщо за цією посадою штатним розписом передбачено нижче військове звання, а за умови рівних звань - менший посадовий оклад. У разі якщо штатним розписом передбачено два військових звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище військове звання або виший посадовий оклад.

Відповідно до п. 82 Положення про проходження громадянами України військової служби у

Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, призначення військовослужбовців на рівнозначні посади серед інших підстав здійснюється у разі відсутності можливості поновлення на попередній посаді у зв`язку з незаконним звільненням або переміщенням по службі - за рішенням відповідного командира (начальника), прийнятим у порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Відповідно до п.п. 13 п. 116 Положення, зарахування військовослужбовців наказами по

особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо подальшого їх службового використання допускається в разі: якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду, застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання.

Військовослужбовець, якого звільнено з посади, вважається таким, що перебуває у розпорядженні відповідного командира (начальника) військової частини, у списках якої він перебуває, з дня, що настає за днем звільнення, та до дня, з якого він приступив до виконання

обов`язків за новою військовою посадою, на яку його призначено (до дня зарахування у розпорядження посадової особи, яка має право призначення на посаду).

Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (Пункт 116 в редакції Указу Президента № 417/2015 від 14.07.2015).

Пунктом 117 Положення передбачено, що призначення на посади військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), проводиться в якомога коротший строк, але не пізніше ніж через два місяці з дня звільнення з попередньої посади, за винятком випадків, передбачених підпунктами 12-16 пункту116 цього Положення.

Відповідно до п. 122 Положення військовослужбовці, відсторонені від посад, зараховуються у розпорядження відповідної посадової особи з дня, що настає за днем відсторонення, та продовжують проходити військову службу, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених посадовою особою, у розпорядженні якої вони перебувають (якщо до них не застосовано запобіжних заходів кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою). Військовослужбовці, усунені або відсторонені від виконання службових обов`язків, продовжують проходити військову службу, виконуючи обов`язки військової служби в межах, визначених командиром військової частини, якщо до них не застосовано запобіжних заходів або покарань, визначених у підпунктах 121, 13 пункту 116 цього Положення.

Відповідно до п.2 Розділу І «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі Порядок) грошове забезпечення військовослужбовців включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисіу).допомоги.

Підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Пунктом 7 Порядку передбачено, що виплата грошового забезпечення в разі вибуття військовослужбовців до нового місця служби за строк із дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу військової частини, і до дня прийняття посади здійснюється за новим місцем служби в розмірі, встановленому за попереднім місцем служби, після зарахування їх на грошове забезпечення до цієї військової частини.

За час прийняття справ і посади військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, в межах строків, визначених чинним законодавством для прийняття та здавання справ і посади, виплачується грошове забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною посадою, виходячи з окладу за військове звання, посадового окладу. Надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.

У разі виникнення спірних питань щодо нарахування грошового забезпечення виплата здійснюється у безспірному розмірі до вирішення питань у встановленому чинним законодавством порядку.

Відповідно до п.1 Розділу XXVIII Порядку, виплата грошового забезпечення у період перебування у розпорядженні або звільнення від посад грошове забезпечення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зарахованим у розпорядження відповідних командирів або звільненим від посад, виплачується в розмірі грошового забезпечення, яке військовослужбовці отримували за займаними посадами до зарахування в розпорядження, але небільше ніж два місяці.

Такий порядок виплати грошового забезпечення не стосується військовослужбовців,

зарахованих у розпорядження посадових осіб (які мають право призначення на посади) відповідно до пункту 116, а також пункту 122 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

Пунктом 5 цього розділу Порядку передбачено, що якщо не можна прийняти кадрове рішення щодо подальшого службового використання військовослужбовця, у період перебування у розпорядженні протягом двох місяців з поважних причин (відсутність рівнозначних посад, бажання подальшого проходження військової служби, наявність сімейних та інших обставин) грошове забезпечення виплачується йому в розмірі, який він отримував за займаною посадою до зарахування в розпорядження, за рішенням Міністра оборони України.

Відповідно до п.1 Розділу XXIII Порядку, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Пунктом 6 цього розділу Порядку визначено, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання допомоги для оздоровлення звільнені від посад, усунені або відсторонені від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання повноважень на посаді, до місячного грошового забезпечення включаються посадовий оклад за відповідним тарифним розрядом, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними штатними посадами.

Відповідно до п.1 Розділу XXIV Порядку, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, усунені або відсторонені від виконання службових обов`язків, відсторонені від виконання повноважень на посаді, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) з урахуванням зміни вислуги років і норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

Висновки суду.

Надаючи оцінку правомірності дій суб`єкта владних повноважень, суд з урахуванням приписів ч. 2 ст. 2 КАС України, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

20.01.2020 року за вих.№ 116/9/кц/2/6903 на запит адвоката позивача ним отримана відповідь за підписом т.в.о. начальника кадрового центру Сухопутних військ ЗС України, з якої вбачається, що полковник ОСОБА_1 , колишній військовий комісар Одеського обласного військового комісаріату з 05.04.2016 року перебуває у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України на підставі наказу Міністра оборони України від 05.04.2016 року № 278 у зв`язку із застосуванням до нього запобіжного заходу кримінального провадження у виді тримання під вартою. Враховуючи, що з 2018 року стосовно ОСОБА_1 запобіжний захід скасовано, а кримінальна справа в судовому засіданні не слухається в зв`язку з відсутністю обвинувального акту, командиром військової частини А2393 на ім`я начальника Генерального штабу- Головнокомандувача ЗС України було підготовлено та направлено звернення від 13.09.2019 року № 1/5258 щодо подальшого використання полковника ОСОБА_1 , а саме порушено клопотання перед Міністром оборони України щодо надання дозволу виплачувати полковнику ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі, яке він отримував за займаною посадою перед зарахуванням у розпорядження, до прийняття відповідного кадрового рішення стосовно зазначеного військовослужбовця.

Отже, вказаною відповіддю підтверджено факт обізнаності посадових осіб Міністерства оборони України про необхідність або прийняття відповідного кадрового рішення щодо подальшого проходження військової служби позивачем на посаді не нижчої за ту, яку позивач обіймав до прийняття рішення про його увільнення від посади військового комісара Одеського ОВК, або у випадку неможливості запропонувати позивачу відповідну посаду, про необхідність прийняття рішення Міністром оборони України щодо виконання вимог п.5 Розділу XXVIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018 року щодо виплати належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з березня 2018 року.

Разом з тим, відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України від 04.08.2016 року № 321/5692 командиром військової частини А2393 видано наказ № 477 від 15.08.2016 року «Про допуск до тимчасового виконання обов`язків», згідно з яким позивача було тимчасово допущено до виконання обов`язків за вакантною посадою старшого офіцера мобілізаційного відділу організаційно-мобілізаційного управління. У зв`язку із цим позивачу т.в.о. військового комісара Одеського ОВК 15.08.2016 року видано припис убути у розпорядження командира військової частини А 2393.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 рішенням начальника ГШ - Головнокомандувача ЗС України допущений до тимчасового виконання обов`язків начальника відділу морально-психологічного забезпечення управління військової частини А 2393.

Позивач тимчасово виконував обов`язки за вказаною посадою до кінця лютого 2018 року.

Лише 01.06.2020 року було прийняте відповідне кадрове рішення, зокрема, наказом Головнокомандувача ЗС України № 95 від 01.06.2020 року полковника ОСОБА_1 , який перебував у розпорядженні начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України, призначено начальником відділу безпеки військової служби управління Оперативного командування «Південь» Сухопутних військ ЗС України (військова частина А 2393).

За таких обставин, на підставі вказаних вимог законів та інших відомчих нормативно-правових актів, якими урегульовано питання порядку прийняття кадрових рішень стосовно військовослужбовців, увільнених від посади, виплати їм за період перебування у розпорядженні відповідних органів військового управління грошового забезпечення, суд вважає, що відповідними посадовими особами Міністерства оборони України проявлена бездіяльність відносно позивача, яка полягала у неприйнятті кадрового рішення щодо призначення позивача на одну з посад, яка є рівнозначною тій, що він обіймав до свого усунення від посади військового комісара Одеського ОВК, а також неприйнятті рішення Міністром оборони України щодо виплати належного грошового забезпечення у разі відсутності відповідної посади, на яку можна було призначити позивача, у період з 27.02.2018 по 01.06.2020 року.

Відповідно до п. 14 Порядку, грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього. При цьому, випадки, коли грошове забезпечення не виплачується, визначені у п. 15 Порядку, до позивача не віднесені.

Відповідно до довідки командира військової частини А1785 (військове формування, підпорядковане військовій частині А 2393, де перебував на грошовому забезпеченні позивач) від 28.09.2020 року за № 2355 позивач протягом періоду з 01.03.2018 року по 01.06.2020 року, отримував щомісяця частину грошового забезпечення у розмірі 2220 грн., а всього за вказаний період отримав (27 місяців х 2220 грн.) 59 940 грн.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у відповідача наявний обов`язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у повному обсязі за період з 17.02.2018 року по 01.06.2020 року за посадою, яку він обіймав до 05.04.2016 року, з урахуванням усіх передбачених законодавством основних і додаткових видів грошового забезпечення, у розмірі грошового забезпечення, зазначеному у довідках військового комісара Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 414 та № 415 від 29.09.2020 року а також матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки.

Частинами першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 7 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 9 Конституції України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пункті 22 рішення від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини повторив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98).

У пунктах 23, 24, 25 рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись ст.ст. 6, 72-73, 77, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Оперативного командування «Південь» (військова частина А2393) (65063, м. Одеса, вул. пров. Штабний, 1) - задовольнити.

Зобов`язати Оперативне командування «Південь» (код ЕДРПОУ 07966906) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у повному обсязі за період з 17.02.2018 року по 01.06.2020 року за посадою, яку він обіймав до 05.04.2016 року, з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, у розмірі грошового забезпечення, зазначеному у довідках військового комісара Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки № 414 та № 415 від 29.09.2020 року, а також матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2018 та 2019 роки.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.