Рішення № 95607693, 15.03.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2021 р. № 400/5951/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагаря В. С. за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Військової частини А3546, Аеродром, Краматорськ, Донецька область, 84301

про:визнання дій протиправними; стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 90 300,00 грн.,

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А 3546 (далі-відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини А 3546 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату в день виключення із списків військової прокуратури об`єднаних сил (10.09.2020) компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з Військової частини А3546 на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 10.09.2020 по день фактичного розрахунку (24.11.2020) в розмірі 90300,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу, відповідач 10.09.2020 не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно. Остаточний розрахунок з ним за цим платежем відбувся - 24.11.2020, що є, на його думку, підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 90300,00 грн.

Ухвалою суду від 22 грудня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

18.01.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що законодавством не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків його порушення. Вказує, що застосування ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у відносинах публічної служби, у тому числі служби в лавах Національної гвардії України. До грошового забезпечення військовослужбовців не входить грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій. Підкреслює, що при зменшенні розміру відшкодування суд має враховувати певні чинники, а позицію щодо цього викладено у Постановах Верховного Суду.

21.01.2021 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій з аргументами, наведеними у відзиві не погодився, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач проходив службу у Збройних Силах України, що підтверджується витягом із наказу Міністра оборони України №442 від 09.09.2020.

Наказом в.о. військового прокурора об`єднаних сил полковника юстиції від 10.09.2020 року №571к позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктами "г" (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

10.09.2020 позивач звернувся до відповідача із рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

24.11.2020 позивачу виплачено 43177,04 грн. компенсації за неотримане речове майно, що підтверджено випискою з карткового рахунку позивача (а.с. 29).

Позивач вважає, що відповідач не здійснив виплату всіх сум, які належать до виплати під час звільнення, а тому відповідно до ст. 117 КЗпП України йому підлягає виплата середнього заробітку за весь час затримки, відтак, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178(далі - Порядок №178).

Згідно з п. 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Відповідно до п.п.3, 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Отже, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно належить до грошових сум, що підлягають виплаті військовослужбовцю при звільненні з військової служби.

Відповідно до наказу командира військової частини від 10.09.2020 року №571к, позивачу належить виплатити грошову компенсацію за раніше не отримане речове майно.

Згідно з ч.3ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абз.1 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженеУказом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008(далі - Положення в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Абз. 3 п.242 Положення передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідач ніяких доказів, що позивач погодився на його виключення зі списків особового складу військової частини до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не надав.

Тобто, грошова компенсація за не отримане речове майно позивачу повинна бути виплачена на день виключення його зі списків особового складу військової частини, чого зроблено не було, а тому дій відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні є протиправними.

Спеціальним законодавством України щодо проходження військової служби не врегульовано відповідальність роботодавця за порушення строків виплати належних військовослужбовцю сум та порядок компенсації часу затримки розрахунку при звільненні, воно не містить норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Водночас, такий порядок встановленийКодексом законів про працю України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати нормиКодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справа № 2340/4192/18.

Відповідно дост.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним органповинен письмово повідомити працівникаперед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 цього Кодексу, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Зважаючи на приписи частини другої статті 116 КЗпП України, відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу грошову компенсацію за не отримане речове майно в повному обсязі у день виключення зі списків особового складу частини 10.09.2020, проте виконав свій обов`язок лише 24.11.2020.

Враховуючи, що позивач на день виключення зі списків особового складу військової частини не був повністю забезпечений речовим забезпеченням (йому протиправно не виплатили грошову компенсацію за не отримане речове майно), позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримки розрахунку є правомірними.

Визначаючись щодо розміру компенсації за вказаний період, суд зазначає наступне.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Згідно з наданою відповідачем довідкою (розрахункових листах) від 23.09.2020 про нараховане грошове забезпечення позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошове забезпечення за липень 2020 року – 32205,41 та серпень 2020 року – 40068,74, а отже, суд зазначає, що середньоденний заробіток позивача складав 1165,71 грн.

Згідно з розрахунком середнього заробітку, здійсненого позивачем, затримка розрахунку складає 75 календарний день, що не заперечується та не спростовано відповідачем. А отже, сума стягнення за весь час затримки складає 87428,25 грн. (75*1165,71).

Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою компенсації за неотримане речове майно при звільненні (43177,04 грн.), суму середнього заробітку за непроведення вчасного розрахунку при звільненні, не можна вважати співмірною, оскільки вона перевищує розмір виплаченої компенсації за неотримане речове майно.

Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відтак, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.

Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 43177,04 грн. (частка компенсації за неотримане речове майно)/87428,25грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 10.09.2020 по 24.11.2020 року (75 день)) х 100 = 49,38 %. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 49,38 % становить: 1165,71 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 49,38 % = 575,62 грн., 575,62 грн. х 75(днів затримки розрахунку) = 43171,50 грн.

Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд робить висновок, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 43171,50 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у визначеному розмірі, а саме 43171,50 грн.

Подібна правова позиція висвітлена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.

Водночас, суд враховує, що внаслідок невиплати грошової компенсації відповідачем допущено противну бездіяльність, а не дії, як вказано позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», за подання позову судовий збір не сплачував.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Військової частини А3546 (вул. Паркова, 152, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, код ЄДРПОУ 24300095) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А3546 (вул. Паркова, 152, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, код ЄДРПОУ 24300095) щодо непроведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) розрахунку при звільненні у день виключення зі списків військової частини А3546 (10.09.2020) грошової компенсації за неотримане речове майно.

3. Стягнути з Військової частини А3546 (вул. Паркова, 152, м. Краматорськ, Донецька область, 84301, код ЄДРПОУ 24300095) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 10.09.2020 року по 24.11.2020 року у розмірі 43171,50 грн.

4. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. С. Брагар