Ухвала суду № 95607318, 16.03.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

16 березня 2021 року СєвєродонецькСправа № 360/1166/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Тихонов І.В., розглянувши адміністративну справу за позовом Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Троїцької державної нотаріальної контори Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

11 березня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Троїцької державної нотаріальної контори Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незняття заборони (архівний запис), яка зареєстрована 02.12.2005 за № 2655400, яке накладено реєстратором Троїцької державної нотаріальної контори; 92100, Луганська область Троїцький район смт. Троїцьке, кв. Молодіжний, 19, на підставі повідомлення б/н, на об`єкт нерухомого майна, яке розташоване за адресою: Луганська обл. Троїцький р-н смт. Троїцьке просп. Перемоги буд.77;

- зобов`язати відповідача зняти заборону (архівний запис), яка зареєстрована 02.12.2005 за № 2655400, яке накладено реєстратором Троїцької державної нотаріальної контори: 92100, Луганська область Троїцький район смт. Троїцьке, кв. Молодіжний, 19, на підставі повідомлення б/н, на об`єкт нерухомого майна, яке розташоване за адресою: Луганська обл. Троїцький р-н смт. Троїцьке просп. Перемоги буд.77, шляхом внесення відповідних змін до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

За приписами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Вирішуючи питання чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункту 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановлений законом".

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною другою статті 2 КАС (тут і далі - в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Предметом справи є оскарження рішення нотаріуса, який в даному випадку здійснює функції державного реєстратора.

Зокрема, суд зазначає, що участь у спорі суб`єкта владних повноважень як сторони справи ще не означає, що такий спір є публічно-правовий (в нашому випадку це нотаріус, який реєструє право власності). При визначенні виду судочинства необхідно з`ясувати у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Необхідно також враховувати, який обирається у позові спосіб захисту порушеного права. Якщо у справі спір про право і таке право цивільне, то такий спір повинен вирішуватися в порядку, передбаченому процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, сама по собі участь суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах не дає підстав для віднесення такого спору до категорії публічно-правових, оскільки визначальною ознакою для встановлення юрисдикції, до якої має бути віднесено спір, є суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Якщо порушення своїх прав позивач вбачає у наслідках, спричинених діями, бездіяльністю або рішенням органу державної влади або його посадової особи, вважаючи, що вони призвели до виникнення, зміни чи припинення її цивільних прав та/або обов`язків, унеможливлюють їх належну реалізацію тощо, то оспорювання таких дій, бездіяльності чи рішення як спосіб захисту майнових або особистих немайнових прав має відбуватись за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Спірні правовідносини у цій справі виникли фактично щодо речового права на нерухоме майно, оскільки позивач шляхом оскарження відмови в здійсненні реєстраційних дій щодо спірного майна фактично намагається встановити факт наявності у нього речового права на спірне нерухоме майно та відсутність такого права у третьої особи.

Належним відповідачем у такому спорі має бути особа, реєстрацію речового права якої оскаржує позивач. Участь державного реєстратора, який відмовився внести відомості щодо наявності речового права на спірне майно в іншої особи, як співвідповідача в разі, якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав, не змінює приватноправового характеру цього спору.

Розгляд цього спору в порядку адміністративного судочинства окремо від розгляду спору щодо належності речового права на спірне майно не розв`яже остаточно спір між особами, які одночасно претендують на набуття речових прав на це майно, оскільки реєстраційні дії являють собою посвідчення факту набуття певних речових прав, однак не є підставою їх набуття.

Спір в частині скасування рішення державного реєстратора про відмову позивачу у вчиненні реєстраційних дій також має вирішуватись одночасно зі спором щодо належності речового права, оскільки рішення прийняте внаслідок наявності запису про вже зареєстроване право за третьою особою на це ж майно.

Приватноправовий характер цього спору підтверджується і наявністю судових спорів між учасниками цієї справи щодо речового права на спірне майно.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на правову позицію, висловлену, зокрема, в постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 823/1508/16, від 16 січня 2019 року у справі № 823/692/17 та інших, відповідно до якої спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є приватноправовим та з огляду на суб`єктний склад має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства і має бути розглянутий в порядку господарського судочинства.

Таким чином, із врахуванням вищенаведеного у відкритті провадження у справі слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 170, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Троїцької державної нотаріальної контори Луганської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Роз`яснити позивачу про право на звернення до суду в порядку господарсько-процесуального законодавства.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі через суд першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.

СуддяІ.В. Тихонов