Рішення № 95607204, 17.03.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2021 року справа №320/7557/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1232 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частина А1232, у якому просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини А1232 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі місячного грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину А1232 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі місячного грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину А1232 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік за період з 03.06.2020 по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані протиправною невиплатою відповідачем на підставі рапорту матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Так, позивач наголосив на тому, що він має право на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, оскільки погіршення стану його здоров`я внаслідок захворювання, пов`язаного із проходження військової служби, призвело до довготривалого лікування та реабілітації. У зв`язку з цим ним був поданий відповідний рапорт про виплату допомоги, який відповідачем по суті розглянутий не був та на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини така допомога йому виплачена не була.

Також позивач на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.06.2020 по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що з наданих позивачем документів вбачається, що встановлений ОСОБА_1 діагноз не внесений до переліку тих захворювань, які надають підстави для виплати матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань, вказаних у пункті 6 наказу МОУ від 18.02.2020 №45.

У зв`язку з цим, підстави для виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік відсутні.

Крім того, відповідач зауважує, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки військовослужбовці під час проходження військової служби отримують грошове забезпечення, яке не тотожне поняттю «заробітна плата».

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Новокаховським МВ УМВС України в Херсонській області 05.08.2003 (а.с.8-9).

Позивач має статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення НОМЕР_2 , видане Управлінням персоналу штабу військової частини А4583 (а.с.11).

Відповідно до акта огляду МСЕК серії АВ №1036785 від 07.07.2020 позивачу з 07.07.2020 встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини (ас.20).

Судом встановлено, що позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни серії НОМЕР_3 від 08.07.2020 (а.с.21).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до командира військової частини А1232 з рапортом від 06.05.2020, у якому просив надати дозвіл на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до наказу Міністерств оборони України від 07.06.2018 №260 та постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у зв`язку з захворюванням нервової системи та звільненням за станом здоров`я відповідно до висновку ВЛК (непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час) та скрутним матеріальним становищем (а.с13).

До вказаного рапорту додані наступні документи:

- виписка із медичної карти стаціонарного хворого №400, в якій зазначено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 04.02.2020 по14.02.2020 (а.с.14);

- виписний епікриз №252, виписаний Центром медичної реабілітації та санаторного лікування "Пуща-Водиця", в якому вказано, що позивач перебував на лікуванні з 15.02.2020 по 06.03.2020 (а.с.15);

- виписка із медичної карти стаціонарного хворого №872, в якій зазначено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 10.03.2020 по13.03.2020 (а.с.16);

- виписний епікриз №7154, виписаний Національним військово-медичним клінічним центром "Головний військовий клінічний госпіталь", в якому вказано, що позивач перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні в відділені психіатричній палаті з палатами для наркотичних хворих у період з 16.03.2020 по 15.04.2020 (а.с.17);

- копію посвідчення учасника бойових дій.

У позовній заяві позивач зазначив, що відповідачем під час служби та після звільнення не було виплачено йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Так, наказом командира військової частини А1232 (по стройовій частині) від 02.06.2020 №116 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , помічника командира частини - начальника служби охорони державної таємниці, звільненого наказом командування військ оперативного командування "Північ" від 06.05.2020 №127 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", встановлено вважати таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Білоцерківського ОМВК Київської області.

З 02.06.2020 виключено з списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 03.06.2020.

У вказаному наказі зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік відповідно до наказу №260 від 07.06.2018 "Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" не виплачена (а.с.12).

Вказані обставини зумовили звернення позивача з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 "2232-ХІІ (далі - Закон №2232, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону №2232 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або обмежену придатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 24 Закону №2232 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частинами першою-четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (п. 3 Постанови №704).

Підпунктом 3 пункту 5 Постанови №704 визначено, що цією постановою надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно пункту 7 Постанови № 704 видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.

Пунктом 8 Постанови №704 визначено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260).

Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Розділом XXIV Порядку №260 визначена процедура здійснення виплати військовослужбовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Так, відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Пунктом 7 розділу XXIV Порядку №260 встановлено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Під час виплати зазначеної допомоги військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад, надбавка за вислугу років та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми займаними посадами.

Відповідно до пункту 8 розділу XXIV Порядку №260 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям, накази про звільнення яких підписано минулого року, але не виключеним зі списків військової частини, в поточному році не надається.

Згідно з пунктом 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Відповідно до пункту 6 наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 №45 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік" (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) виплачувати у розмірі одного окладу за їх військовими званнями.

Виплату матеріальної допомоги у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав:

- смерть дружини (чоловіка), дітей, батьків військовослужбовця;

- порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:

онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та(або) хіміотерапія);

захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C;

вибуття на довготривалу реабілітацію (більше одного місяця поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів.

Накази про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту України у випадках, визначених у пункті 2, видавати після їх погодження:

- для військових частин, підпорядкованих видам (родам військ, силам), - з командувачами видів (родів військ, сил) Збройних Сил України;

- для військових частин (установ) безпосереднього підпорядкування Міністерству оборони України та Генеральному штабу Збройних Сил України - з начальниками вищих органів військового управління за підпорядкованістю;

- для військових частин Державної спеціальної служби транспорту - з головою Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту;

- для військовослужбовців апарату Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України - із заступниками Міністра оборони України, заступниками Головнокомандувача Збройних Сил України, заступниками начальника Генерального штабу Збройних Сил України (відповідно до затверджених розподілів завдань і функцій).

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу.

Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань, за їх заявою (рапортом) на підставі, зокрема, наказу командира військової частини.

При цьому, зі змісту наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 №45 вбачається, що у разі наявності у військовослужбовця визначених пунктом 6 вказаного наказу підстав матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення, а в усіх інших випадках - у розмірі одного окладу за їх військовими званнями.

Отже, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується обов`язково виплачується щонайменше - у розмірі одного окладу за їх військовими званнями.

Крім того, у разі якщо військова частина підпорядкована видам (родам військ, силам), то передумовою для видачі наказу є наявність погодження такого наказу командувачами видів (родів військ, сил) Збройних Сил України.

Таким чином, повноваження щодо надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є саме дискреційними повноваженнями відповідача, які регулюються вимогами Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.

Водночас, суд зазначає, що відповідач зобов`язаний за наявності визначених умов виплатити таку допомогу та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд у випадку виконання військовослужбовцем для отримання такої допомоги всіх залежних від нього дій.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що з наданих позивачем документів, встановлений позивачу діагноз, не внесений до переліку тих захворювань, які надають підстави для виплати матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань, вказаних у пункті 6 наказу МОУ від 18.02.2020 №45.

Однак, як вже було вказано вище, вищенаведений перелік захворювань визначає підстави для виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення. При цьому, відповідачем не наведені обставини, які б свідчили про наявність перешкод для виплати позивачу такої допомоги щонайменше у розмірі одного окладу за військовим званням.

Крім того, суд зазначає таке.

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №400 від 14.02.2020, виписаної Військовою частиною А3122, у період з 04.02.2020 по 14.02.2020 ОСОБА_1 перебував на лікуванні в стаціонарі у неврологічному відділенні.

Діагноз позивача: ситуативно зумовлений тривожно-депресивним розладом з виходом в неврастенію (F.48.0).

Лікувальні рекомендації: "Д" нагляд лікарем частини; потребує завершальної медичної реабілітації в умовах ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця" терміном на 21 календарний день та проїзду у плацкартному вагоні поїзда від станції Біла Церква до станції Київ та у зворотному напрямку. Після реабілітаційного лікування направляється до в/ч А1232 м.Біла Церква (а.с.14).

Згідно з виписним епікрізом №252, наданим Центром медичної реабілітації та санаторного лікування "Пуща-Водиця", позивач перебував на лікуванні з 15.02.2020 по 06.03.2020.

Діагноз позивача: F.48.0. Ситуативно зумовлений тривожно-депресивний розлад з виходом в неврастенію.

Лікувальні рекомендації: подальший нагляд дільничним лікарем, лікарем військової частини; контроль рівня артеріального тиску, частоти пульсу, цукру крові, холестирину, ПТІ; дотримання режиму праці та відпочинку, раціонального харчування; запобігання фізичного та психоемоційного навантаження (а.с.15).

Як вбачається з виписки із медичної карти стаціонарного хворого №872 від 13.03.2020, виписаної Військовою частиною А3122, у період з 10.03.2020 по 13.03.2020 позивач перебував на лікуванні в стаціонарі у неврологічному відділенні.

Діагноз позивача: ситуативно зумовлений тривожно-депресивним розладом з (F.41.2). Лікувальні рекомендації: "Д" нагляд лікарем частини; уникати психотравмуючих факторів; потребує консультації психіатра НВМКЦ "ГВКГ" (а.с.16).

Згідно з виписним епікрізом Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" №7154 позивач перебував на стаціонарному обстеженні і лікуванні в відділенні (клініці) в психіатричній клініці з палатами для наркологічних хворих у період з 16.03.2020 по 15.04.2020.

Основний діагноз: хронічний помірно виражений посттравматичний стресовий розлад, облігатний перебіг, депресивний тип, стійкий помірно виражений депресивний стан з проявами дисомнії та емоційно-вольової нестійкості. Рекомендації: уникати психоемоційних навантажень, режим праці та відпочинку; продовжити прийом препаратів венлаксор (0,025) 1 таблетка тричі на день; вальпроком хроно (0,5) 1 таблетка двічі на день; азапін 100 мг 1/4 таблетки на ніч; нагляд психіатром за місцем проживання (а.с.17).

Відповідно до свідоцтва про хворобу №332-п від 10.04.2020, виданого Центральною військово-лікарською комісією, комісією було встановлено діагноз: хронічний помірно виражений постравматичний стресовий розлад, облігатний перебіг, депресивний тип, стійкий помірно виражений депресивний стан з проявами дисомнії та емоційно-вольової нестійкості. Захворювання, так, пов`язане із захистом Батьківщини.

Комісія дійшла висновку про те, що позивач не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час (а.с.18-19).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 має захворювання нервової системи, яке пов`язане з проходженням військової служби.

При цьому, відповідні порушення стану здоров`я позивача зумовили необхідність проходження ним довготривалої реабілітації (період з 04.02.2020 по 15.04.2020) у вищевказаних закладах охорони здоров`я.

Суд вважає, що вказані обставини порушення стану здоров`я та довготривала реабілітаціє є підставою для виплати позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення відповідно до наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 №45, який чітко визначає, що допомога у такому розмірі виплачується, серед іншого, у разі порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), зокрема, вибуття на довготривалу реабілітацію (більше одного місяця поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів.

При цьому суд враховує, що позивачем були виконані усі необхідні дії з метою отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань в розмірі місячного грошового забезпечення, зокрема: було подано за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та було надано відповідні документи про стан його здоров`я та перебування його на реабілітації, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем.

Відповідно до частини першої-другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності підстав для нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії Військової частини А1232 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі місячного грошового забезпечення.

Однак з матеріалів справи не містять доказів вчинення відповідачем будь-яких дій, за результатами розгляду рапорту позивача про нарахування та виплату відповідної допомоги, що свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У зв`язку з цим, з метою належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне змінити спосіб захисту порушеного права позивача та визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1232 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік в розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім того, захист порушеного права позивача також потребує зобов`язання Військової частини А1232 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

При цьому, дії, які мають бути вчинені відповідачем на виконання рішення суду, підлягають визначенню відповідачем з урахуванням положень наказу Міністерства оборони України від 18.02.2020 №45 "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2020 рік", який передбачає здійснення обов`язкового погодження наказу про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з командувачами видів (родів військ, сил) Збройних Сил України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини А1232 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік за період з 03.06.2020 по день фактичного розрахунку, суд зазначає таке.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша татті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

При цьому, суд вважає непереконливими твердження відповідача про непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців.

Так, суд зауважує, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16 та від 28 січня 2021 року у справі №240/11214/19.

Натомість суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП - 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 90927063).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП - 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

У свою чергу, приблизна оцінка розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні, потребує наявності даних про розмір неотриманих своєчасно при звільненні коштів, зокрема, у даному випадку, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік.

Таким чином, у даному випадку наявний спір не про розмір належних звільненому працівникові сум, а про наявність правових підстав для нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік.

Внаслідок вирішення спору відповідач буде зобов`язаний вчинити дії, направленні на нарахування та виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік.

Суд зауважує, що позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог до відповідача, а суд - перевірити їх обґрунтованість, лише тоді, коли таке правопорушення буде припиненим, тобто відбудеться факт виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, а отже - усіх належних коштів, які мали бути йому виплачені на момент звільнення зі служби, тобто буде проведено повний розрахунок.

Отже, як встановлено судом та було підставою звернення позивача з даним позовом, відповідач не здійснив такого розрахунку, таким чином відсутня подія фактичного розрахунку.

Враховуючи вказане, суд вважає, що вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік за період з 03.06.2020 по день фактичного розрахунку є передчасною, а тому не підлягає задоволенню.

За таких обставин, позов слід задовольнити частково.

Враховуючи, що під час звернення до суду позивач не сплачував судовий збір внаслідок звільнення від такої сплати, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1232 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

3. Зобов`язати Військову частину А1232 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Дудін С.О.