Рішення № 95606364, 16.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2021 р. Справа№200/11086/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку загального позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

27 листопада 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (далі – відповідач, ТУ ДСА в області), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області (далі – третя особа, ГУ ДКСУ в області), надісланий на адресу суду 25 листопада 2020 року, в якому позивач просила:

- визнати протиправними дії ТУ ДСА в області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати ТУ ДСА в області провести ОСОБА_1 перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоплачену частину.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

01 грудня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/11086/20-а; відмовив у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; вирішив розглядати справу в порядку загального позовного провадження; розпочав підготовче провадження; призначив підготовче засідання на 30 грудня 2020 року; встановив строк для подання заяв по суті справи.

30 грудня 2020 року підготовче засідання відкладено до 29 січня 2021 року.

29 січня 2021 року суд постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів з дня закінчення шістдесятиденного строку, визначеного ч. 4 ст. 173 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), відклав підготовче засідання до 16 лютого 2021 року.

16 лютого 2021 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 05 березня 2021 року.

05 березня 2021 року суд постановив ухвалу про витребування доказів.

05 березня 2021 року суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання ТУ ДСА в області про залучення до участі у справі у якості співвідповідачів Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Розгляд справи відкладено до 16 березня 2021 року.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання учасники справи/їх представники в судове засідання не з`явилися.

На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України справа розглянута у письмовому провадженні.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що в період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня (за винятком днів відпустки) отримала суддівську винагороду у розмірі меншому, ніж це передбачено ст. 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402).

Позивач зауважила, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 положення ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (зі змінами) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Стверджувала, що, нараховуючи та виплачуючи їй суддівську винагороду із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач як суб`єкт владних повноважень діяв всупереч приписам ст. 130 Конституції України, ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення її прав та гарантій незалежності судді.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.

Відповідач доводив, що є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та посилався на положення абз. 1 ч. 1 та ч 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Зазначав, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до ч. 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Наголошував, що відповідно до ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Вказував, що питання обмеження розміру суддівської винагороди було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулося 24 квітня 2020 року, за результатами якого прийнято рішення № 22.

У вказаному рішенні Ради суддів України зазначено, що обмеження, встановлені Законом № 553, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

Відповідач зазначав, що положеннями ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та п. 10 Прикінцевих положень Закону № 553-ІХ не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (ст. 103 Кодексу законів про працю України і ст. 29 Закону України «Про оплату праці»).

Вважав, що як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553).

З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008, відповідач стверджував, що зміни в законодавстві України, зокрема, прийняття Закону № 553, зумовлені економічним становищем держави та спрямовані на досягнення фінансової стабілізації.

Вважає, що у розумінні рішення Конституційного Суду України, обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає критеріям пропорційності та співрозмірності із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Крім цього, відповідач зазначив, що в умовах усунення реальних загроз економічній безпеці та додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, суди не можуть відрізнятися від інших бюджетних установ (органів державної влади та інших державні органи, органів місцевого самоврядування) а судді виділятися від інших працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, що узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Правом на подання пояснень третя особа не скористалася.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області 05 квітня 2001 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Постановою Верховної Ради України від 13 травня 2010 року № 2195-VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду судді Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області безстроково.

Указом Президента України від 31 серпня 2011 року № 882/2011 «Про переведення суддів» ОСОБА_1 , обрану безстроково суддею Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області, переведено на роботу на посаді судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області.

Наказом голови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 жовтня 2011 року № 86 «Про призначення за переведенням судді ОСОБА_1 » вирішено вважати ОСОБА_1 такою, що приступила до виконання обов`язків судді за переведенням на роботу з Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя до Приморського районного суду м. Маріуполя безстроково з 03 жовтня 2011 року.

Наказом голови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 січня 2018 року № 3/02-15 «Про призначення ОСОБА_1 на посаду голови Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області» вирішено вважати ОСОБА_1 , суддю Приморського районного суду м. Маріуполя, такою, що приступила до виконання обов`язків голови Приморського районного суду м. Маріуполя строком на три роки з 30 січня 2018 року по 29 січня 2021 року.

Цим же наказом голові Приморського районного суду м. Маріуполя ОСОБА_1 встановлена щомісячна доплата у розмірі 10% посадового окладу судді з 30 січня 2018 року по 29 січня 2021 року.

Наказом голови Приморського районного суду м. Маріуполя від 31 серпня 2020 року № 3/02-09 «Про встановлення та виплату доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 » встановлено та вирішено виплачувати ОСОБА_1 судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області, з 29 серпня 2020 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80% за наявності стажу роботи більше 35 років.

Відповідач – Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 26288796) зареєстроване як юридична особа 26 листопада 2002 року, про що 29 серпня 2005 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 148 Закону № 1402 ТУ ДСА в області виконує функції розпорядника бюджетних коштів щодо Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області.

Ухвалою від 05 березня 2021 року суд витребував у відповідача наказ (розпорядження чи інший акт індивідуальної дії) ТУ ДСА в області про нарахування та виплату судді Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_2 в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмежень, що встановлені ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в редакції Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Відповідний розпорядчий акт (наказ, розпорядження тощо) відповідачем не наданий.

Згідно з письмовими поясненнями ТУ ДСА в області від 10 березня 2021 року № 05-1046/21, на час виникнення спірних правовідносин суддівська винагорода обмежувалась максимальним розміром - 47 230,00 грн на місяць.

Як свідчить довідка про доходи від 12 березня 2021 року № 04-930-21, ОСОБА_1

за квітень 2020 року нарахований доход – 109 202,01 грн, виплачено 87 907,62 грн;

за травень 2020 року нарахований доход – 34 801,05 грн, виплачено 28 014,85 грн;

за червень 2020 року нарахований доход – 233 718,78 грн, виплачено 188 143,62 грн;

за липень 2020 року нарахований доход – 10 267,39 грн, виплачено 8 265,25 грн;

за серпень 2020 року нарахований доход 66 637,20 грн, виплачено 53 642,94 грн.

На підставі розрахункових листків за квітень-серпень 2020 року суд встановив, що нарахування суддівської винагороди позивача здійснювалось наступним чином:

за квітень 2020 року нараховано 109 202,01 грн, в тому числі оклад - 3 303,14 грн; тимчасове обмеження – 24 739,52 грн (11 днів), адміністративна посада – 330,31 грн, відпускні – 10 810,28 грн (2 дні), відпускні – 21 620,57 грн (4 дні), відпускні – 5 405,14 грн (1 день), відпускні – 10 810,28 грн (2 дні), вислуга років – 2 312,20 грн, відпускні – 29 870,57 грн (5 днів);

за травень 2020 року нараховано 34 801,05 грн, в тому числі тимчасове обмеження – 34 801,05 грн (14 днів);

за червень 2020 року нараховано 233 718,78 грн, в тому числі тимчасове обмеження – 35 422,50 грн (15 днів), додатковий оклад – 69 366,00 грн, відпускні – 31 214,70 грн (5 днів), відпускні – 97 715,58 грн (18 днів);

за липень 2020 року нараховано 10 267,39 грн, в тому числі тимчасове обмеження – 10 267,39 грн (5 днів);

за серпень 2020 року нараховано 66 637,20 грн, в тому числі тимчасове обмеження – 35 422,50 грн (15 днів), відпускні – 18 728,82 грн (3 дні), відпускні – 12 485,88 грн (2 дні).

Крім того, суд зауважує, що аналіз відомостей, наведених в Проекті індивідуального кошторису бюджетної установи за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними та вищими спеціалізованими судами» по ТУ ДСА в області, в картках аналітичного обліку отриманих асигнувань та касових видатків (загального фонду) за квітень-серпень 2020 року, зумовлює висновок, що бюджетні призначення за КЕКВ 2111 (Заробітна плата), затверджені на період квітень-серпень 2020 року, впродовж спірного періоду у бік зменшення не змінювалися.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19».

Цією постановою з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин.

Постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантин продовжувався.

На час розгляду цієї справи карантин встановлений до 30 квітня 2021 року.

13 квітня 2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 553), який набрав чинності 18 квітня 2020 року.

На підставі п. 10 розділу І Закону № 553 Закон України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі – Закон № 294) доповнений статтею 29 такого змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Ст. 8 Закону № 294 установлено, що у 2020 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня становить 4 723 гривні.

Таким чином, з урахуванням обмежень, встановлених ч. 1 ст. 29 Закону № 294, суддівська винагорода не може перевищувати 47 230 гривень на місяць.

Разом із цим, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Отже, Конституція України чітко та однозначно встановлює, що розмір винагороди судді встановлюється лише законом про судоустрій. Як наслідок, розмір суддівської винагороди не може бути встановлений Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік чи будь-яким іншим законодавчим або підзаконним актом.

Ч. 1 ст. 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402, тут і далі – в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 базовий розмір посадового окладу судді становить: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За змістом ч. 4 ст. 135 Закону № 1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Відповідно до ч. ч. 5-8 ст. 135 Закону № 1402 суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду – 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402 обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Згідно зі ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі № 4-р/2020 зазначив:

«Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Згідно пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1 ст. 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу».

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 7 КАС України та враховуючи, що ст. 29 Закону № 294 в частині, яка стосується суддівської винагороди, не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, до спірних правовідносин суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX.

Положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IX зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Серед іншого, Конституційний Суд України зазначив, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абз. абз. 7, 8 пп. 4.1 п. 4 мотивувальної частини рішення від 11 березня 2020 року № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Таким чином, положення ч. ч. 1, 3 ст. 29 Закону № 294 суперечать ст. ст. 1, 6, ч. ч. 1, 2 ст. 8 ч. 2 ст. 19, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 126, ст. 130 Конституції України.

За висновком Конституційний Суд України, обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України.

Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Зазначивши про існування вказаного рішення Конституційного Суду України, суд вважає за необхідне зауважити, що підставою позову позивачем визначено застосування до спірних правовідносин положень ст. ст. 8, 126, 130 Конституції України як норм прямої дії.

Суд зазначає, що Законом № 553 не було внесено жодних змін до додатків до вказаного закону, якими визначені конкретні суми видатків на забезпечення здійснення правосуддя Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області, у тому числі такого видатку як виплата суддівської винагороди суддям цього суду (визначено як «оплата праці» у додатку № 7 до Закону № 294).

Крім цього, відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами факт зменшення бюджетних асигнувань (чи бюджетних призначень) ТУ ДСА в області чи Приморському районному суду м. Маріуполя Донецької області на виплату суддівської винагороди через запровадження обмежень, встановлених ст. 29 Закону № 294 в редакції Закону № 553.

Як наслідок, відповідач не довів наявність обставин, що унеможливлювали виплату позивачу суддівської винагороди впродовж спірного періоду в розмірі, визначеному відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402, в контексті вказаних норм Бюджетного кодексу України.

Суд не приймає посилання відповідача на рішення Ради суддів України, оскільки воно не може підміняти собою норми ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402.

Щодо твердження відповідача про те, що обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а, отже, відповідає критеріям пропорційності і співрозмірності із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України, суд зазначає таке.

Основним завданням територіальних управлінь Державної судової адміністрації України є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. При цьому оцінка законодавчих актів на предмет їх пропорційності, співмірності тощо не належить до завдань, функцій чи повноважень відповідача.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Докази прийняття відповідачем рішення про виплату позивачу суддівської винагороди із застосуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону № 294 в редакції Закону № 553 суду не надані.

Перевіривши дії відповідача на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку про їх протиправність.

Цей висновок ґрунтується на тому, що дії ТУ ДСА в області, які полягали у нарахуванні та виплаті позивачу в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмежень, встановлених ст. 29 Закону № 294, суперечили приписам ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону № 1402, що призвело до порушення прав позивача та гарантій її незалежності як судді.

Враховуючи вкладене, суд дійшов висновку, що дії ТУ ДСА в області, які полягали у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону № 294, підлягають визнанню протиправними.

Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання ТУ ДСА в області провести ОСОБА_1 перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити її недоотриману частину.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суду не надані докази здійснення ОСОБА_1 , на користь якої ухвалено рішення, судових витрат.

За цих обставин судові витрати розподілу не підлягають.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 26288796, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача – Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, які полягали у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

3. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області провести ОСОБА_1 перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити її недоотриману частину.

4. Рішення суду підлягає негайному виконання у межах суми стягнення за один місяць.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

7. Повне судове рішення складено 16 березня 2021 року.

Суддя Т.О. Кравченко