Рішення № 95606329, 17.03.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2021 р. Справа№200/10033/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Дмитрієва В.С., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області ОСОБА_1 у розмірі 93 729,52 грн. на підставі п. 4.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 №10-р/2020, ухваленого у справі №1-14/2020(230/20), як правового акта, який підлягає застосуванню, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, з відрахуванням відповідних сум податків і зборів.

В обґрунтування позову зазначено, що у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року відповідачем порушено право позивача на отримання суддівської винагороди на належному рівні, відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, всупереч вимогам Закону України “Про судоустрій і статус суддів” , які регламентують розмір суддівської винагороди, положенням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік», розмір суддівської винагороди позивача, як судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області, був обмежений 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, на період пандемії корона вірусу в Україні, починаючи з квітня 2020 року. Позивач не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року та вважає, що відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення.

23 листопада 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Територіальне управління є розпорядником коштів нижчого рівня, тобто бюджетною установою, яка уповноважена на утримання асигнувань, прийняття зобов`язань та здійснення виплат з бюджету на виконання своїх функцій. Оскільки Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 № 553-ІХ встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, тому нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Також відповідачем заявлено клопотання про залучення Верховної Ради України співвідповідачем у справі.

12 січня 2021 року відповідач, через відділ діловодства та документообігу суду, надав пояснення, у яких зазначив, що копії наказів, якими вирішено питання при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди застосовувати обмеження, що передбачені ст.29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (в редакції Закону від 13 квітня 2020 року №553-ІХ) управлінням не приймались та від місцевих загальних судів Донецької області не надходили.

Ухвалою від 2 листопада 2020 року вирішено відкрити провадження в адміністративній справі, справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання на 01 грудня 2020 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 1 грудня 2020 року вирішено відмовити у задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідачів у справі, відкласти підготовче засідання до 29 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 29 грудня 2020 року витребувано у відповідача копії доказів, відкладено підготовче засідання до 28 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 28 січня 2021 року вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 25 лютого 2021 року.

Ухвалою суду від 25 лютого 2021 року вирішено зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішення Верховного Суду у справі №340/1916/20.

Судове засідання призначено на 17 березня 2021 року о 10 год. 00 хв., про що повідомлено сторін.

Ухвалою суду від 17 березня 2021 року поновлено провадження у справі.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.

На підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Суд, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працює у Артемівському міськрайонному суді Донецької області на посаді судді з 26 листопада 2013 року, що підтверджується наказом голови Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 26 листопада 2013 року №5-к, від 28 жовтня 2019 року №12-к та не є спірним між сторонами.

Наказом голови Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 жовтня 2019 року №12-к "Про призначення судді ОСОБА_1 " визначено, зокрема, що суддя ОСОБА_1 має щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 %.

Проте, у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачеві нараховано та виплачено в обмеженому розмірі, який не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, відповідно до вимог статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

Зазначене підтверджується довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області №722 від 21 жовтня 2020 року (ас. 14).

28 вересня 2020 року голова Артемівського міськрайонного суду Донецької області звернувся до відповідача щодо перерахунку заробітної плати відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 1 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, зокрема ОСОБА_1 .

Проте виплата суддівської винагороди за період з 1 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у належному розмірі відповідачем не здійснено.

Не погодившись із обмеженням розміру суддівської винагороди, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 наступного змісту:

“Стаття 29. Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).”.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина сьома статті 135 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08 квітня 2016 року № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

У рішенні від 11 березня 2020 року № 4-р/2020 у справі № 1-304/2019 (7155/19) Конституційний Суд України висловив позицію, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.

Тобто Закон України “Про судоустрій і статус суддів” є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Оскільки Закон України “Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13 квітня 2020 року не скасовував норми Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VIII від 02 червня 2016 року щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагородидля судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.

Доводи відповідача про те, що він як бюджетна установа може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік є слушними, однак вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування спеціального Закону № 1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що за приписами статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Отже, беручи до увагу той факт, що до прийняття змін до Державного бюджету України на 2020 рік Законом № 553-IX від 13 квітня 2020 року суддівська винагорода нараховувалась та виплачувалась у відповідності до вимог статті 135 Закону № 1402-VIII в повному обсязі, суд дійшов висновку про те, що жодних правових підстав для застосування обмеження при нарахуванні та виплати суддівської винагороди у відповідача не було.

При цьому жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на суддівську винагороду не дозволив відповідачу виплатити суддівську винагороду в повному обсязі, відповідач суду не надав.

Також суд вважає, що обмежуючи розмір суддівської винагороди, шляхом внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку, розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 у якому відображений висновок, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними. Дане рішення Конституційного Суду України не стосуються гарантій незалежності суддів, однією з яких є суддівська винагорода, а обставини та питання, які ним розглядались, є відмінними від даної справи.

Стосовно посилання відповідача на рішення Ради суддів України суд зазначає, що вказані рішення не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно з частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, в редакції, яка діяла з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, оскільки з 28 серпня 2020 року вказані норми втратили чинність, а тому не застосовувались при обчисленні та нарахуванні суддівської винагороди, у зв`язку з чим, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними вказані вище дії відповідача.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати суддівську винагороду позивачу в розмірі 93729,52 грн., суд зазначає про відсутність належних доказів щодо визначення саме такого розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 , оскільки на вимогу ухвали суду такі докази відповідачем не надані. Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату суддівської винагороди позивача за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "РуїзТорія проти Іспанії" (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди передбаченого статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:26288796, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, 2) нарахувати та виплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та вимог статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, з урахуванням раніше виплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VІ “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв