Ухвала суду № 95605814, 17.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

17 березня 2021 р. Справа № 120/1382/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

15.03.2021 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому останній, окрім іншого, вказує на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, а тому просить залишити даний позов без розгляду.

Надаючи оцінку клопотанню, яке відображене в прохальній частині відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.

Так, дійсно, положеннями ч. 2 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В той же час, в даному випадку слід враховувати, що про порушення свого права на проведення перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 року позивач дізналась з листа Головного Управління ПФУ у Вінницькій області від 12.01.2021 № 176-5859/3-02/8-0200/21.

Як зазначено в позові, про порушення своїх прав позивачу стало відомо з листа пенсійного органу від 12.01.2021, а позов подано 19.02.2021, тобто в межах строку, передбаченого ст.122 КАС України. У зв`язку з цим, суд вважає безпідставними доводи пенсійного органу про порушення позивачем строків звернення з позовом до суду.

Також слід зазначити, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.

Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Протиправна невиплата пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.

У зв`язку із цим доводи відповідача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин строків звернення до суду є безпідставними, оскільки право позивача щодо недоотримання належних йому пенсійних виплат було порушене саме відповідачем.

З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що заявлене представником відповідача клопотання про залишення даного позову без розгляду не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 122, 248, 256 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про залишення позовної заяви без розгляду, - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна