Ухвала суду № 95605786, 16.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

16 березня 2021 р. Справа № 120/1974/21-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

11.03.2021 року засобами поштового зв`язку до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання протиправними дій щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в період з 25.03.2020 року по 09.02.2021 року та стягнення з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 156161,25 грн.

Частиною першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що після одержання позовної заяви суддя з`ясовує, серед іншого, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу. Водночас, вказані положення поширюються на всі випадки звернення до адміністративного суду з позовною заявою, а їх недотримання свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам закону.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з таких підстав.

1. Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В силу вимог ч. 1 ст. 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем, встановлюється ставка судового збору в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" з 01.01.2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлено на рівні 2270,00 грн.

Із матеріалів позовної заяви слідує, що позивачем заявлено вимогу майнового характеру про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.03.2020 року по 09.02.2021 року включно в розмірі 156161,25 грн.

Тобто, судовий збір за подання даного позову має становити 1561,61 грн. (156161,25 х 1%).

Проте, як встановлено судом, позивач у позовній заяві вказує на те, що є звільненим від сплати судового збору на підставі положень п. 1 та п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI.

Втім, з вказаними твердженнями суд не погоджується, з огляду на таке.

Так, підпунктами 1 та 12 статті 5 Закону № 3674-VI, на які посилається позивач визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі; а також позивачі - військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Щодо наявності підстав для звільнення від сплати судового збору у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI суд зважає на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України встановлено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР), за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону № 108/95-ВР структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України "Про державну статистику" від 17 вересня 1992 року № 2614-ХІІ та Закону № 108/95-ВР з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції)

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції № 114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону № 108/95-ВР, тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Відтак пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/19 та підтримується Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду (див., наприклад, ухвалу від 05.08.2019 року у справі № 1.380.2019.000011 (адміністративне провадження № К/9901/21034/19), ухвалу від 24.01.2020 року у справі № 260/1149/19).

Отже, позивач не звільняється від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому його доводи в цій частині є безпідставиними.

Щодо наявності підстав для звільнення від сплати судового збору у відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI суд зважає на таке.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Так, суд першочергово наголошує, що визначальною обставиною для застосування пункту 12 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI є наявність у особи статусу військовослужбовця або військовозобов`язаного чи резервіста, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори на момент подання відповідної позовної заяви (апеляційної скарги тощо).

Аналогічний висновок щодо застосування вказаної норми права викладений у постановах Верховного Суду від 06.12.2018 року у справі № 522/8827/17, від 27.02.2020 року у справі № 826/12929/17 та від 11.06.2020 року у справі № 825/996/17.

Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини 3008 НГ України №38 о/с від 27.02.2020 позивача звільнено відповідно до п.п. "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби у запас Збройних Сил України (у зв`язку із закінченням строку контракту). Іншим наказом командира Військової частини 3008 (по стройовій частині) НГ України №64 від 25.03.2020 припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в НГ України та виключено ОСОБА_1 зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Отже, саме з 25.03.2020 року ОСОБА_1 втратив статус військовослужбовця.

Крім того, позивачем до позовної заяви не додано підтвердження, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним чи резервістом, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.

Станом на момент звернення з позовною заявою до Вінницького окружного адміністративного суду позивач не належав до визначених п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI суб`єктів, які звільненні від сплати судового збору.

Таким чином, зважаючи на те, що позивач не перебуває на військовій службі, а є звільненим з військової служби, то і судовий збір має сплачуватися ним на загальних підставах.

Аналогічний висновок з подібного питання викладений у постановах Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі № 260/343/19, від 02.12.2020 року у справі №640/20743/18.

Отже, позивач не звільняється від сплати судового збору за звернення до суду ні з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, ні з підстав встановлених п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI. При цьому, оскільки вимога про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має майновий характер, позивач зобов`язаний сплатити судовий збір в розмірі 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За розрахунками позивача ціна позову за цими позовними вимогами становить 156161,25 грн. і обчислена як загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні зі військової служби за період з 25.03.2020 року по 09.02.2021 року включно, про що і зазначено у змісті позовних вимог.

Таким чином, розмір судового збору, що підлягає сплаті при зверненні до адміністративного суду з відповідними позовними вимогами становить 1561,61 грн. (1% від ціни позову 156161,25 грн.).

Отже, даний недолік позовної заяви позивачу слід усунути шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 1561,61 грн. за наступними реквізитами: ГУК у Він, обл./м.Вінниця/22030101, ЄДРПОУ 37979858, Банк одержувач: Казначейство України (ЕАП), р/р UA028999980313181206084002856, призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

2. Згідно пунктів 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України, у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Так, в якості підстав заявленого позову позивач посилається на положення статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, за змістом вказаної норми лише факт проведення остаточного розрахунку при звільненні дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав.

Натомість, у позовній заяві позивач вказує на те, що наразі відповідачем іще не здійснено остаточного розрахунку належних йому виплат при звільненні, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 25.03.2020 року, у зв`язку з чим ним ініційовано відповідний судовий позов, за яким Вінницьким окружним адміністративним судом 05.03.2021 року відкрито провадження у справі № 120/1148/21-а та на даний час рішення по ній не прийнято.

Таким чином позивач самостійно підтверджує ту обставину, що остаточний розрахунок із ним при звільненні з військової служби наразі іще не відбувся.

В даному випадку позивачу необхідно врахувати, що на необхідності проведення остаточного розрахунку як обов`язкової підстави для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні також звернуто увагу у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі N 4-рп/2012. Так, аналізуючи положення статей 116, 117 КЗпП України, Конституційний Суд України зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (пункт 2.2 вказаного Рішення).

З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне запропонувати позивачу доповнити зміст позовної заяви юридичними фактами, які, на його переконання, вказують на те, що звернення до суду з даним позовом наразі не є передчасним, та повний захист його порушених прав може відбутися і до встановлення факту здійснення із ним повного розрахунку, зокрема в частині виплати індексації грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 160, 161 КАС України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене та враховуючи невідповідність поданого позову вимогам закону, позовну заяву ОСОБА_1 належить залишити без руху з наданням строку для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви, які вказані у цій ухвалі.

Керуючись ст. ст. 132, 160, 161, 169, 256, 293 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини 3008 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та стягнення коштів залишити без руху.

2. Встановити позивачу 5-ти денний строк з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали суду.

3. Копію ухвали направити (надати) позивачу.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ч. 3 ст. 293 КАС України, заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович