Рішення № 95605777, 15.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 березня 2021 р. Справа № 120/18/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2656 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини А2656 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що наказом командира Військової частина А2656 від 06.08.2018 року його звільнено з військової служби у запас та з 08.08.2018 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Однак, в день звільнення з позивачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення.

Вказав, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.03.2020 року у справі №120/296/20-а, Військову частину А2656 зобов`язано нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за всі невикористані ді додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.08.2018 року.

28.05.2020 року на виконання рішення суду, Військовою частиною А2656 виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в сумі 14808,77 грн.

04.09.2020 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/3063/20-а, Військову частину А2656 зобов`язано нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення у сумі 4503,21 грн.

17.12.2020 року Військовою частиною А2656 виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 4413,48 грн.

Таким чином вказуючи, що остаточний розрахунок із ним був проведений 17.12.2020 року, позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2018 року по 17.12.2020 року, однак відповіді так і не отримав, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2018 року по 17.12.2020 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.08.2018 року по 17.12.2020 року включно у розмірі 224017,61 грн за КВЕД 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців".

Ухвалою суду від 11.01.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.01.2021 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що позивачем порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Також зазначив, що на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а вини відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає відповідальність останнього, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини А2656 від 08.08.2018 року № 170 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 начальника електростанції електротехнічної групи відділення передавальних радіопристроїв радіоцентру польового вузла зв`язку, наказом командира військової частини А2656 від 06.08.2018 року № 25-РС звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 08.08.2018 року.

Під час виключення зі списків військової частини позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексацію грошового забезпечення, що зумовило його звернення з адміністративними позовами до Вінницького окружного адміністративно суду.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.03.2020 року у справі №120/269/20-а, Військову частину А2656 зобов`язано нарахування та виплати грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 08.08.2018 року.

На виконання зазначеного рішення, 28.05.2020 року Військовою частиною А2656 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в сумі 14808,77 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.09.2020 року у справі №120/3063/20-а, Військову частину А2656 забов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно в сумі 4503,21 грн (чотири тисячі п`ятсот три гривні 21 коп).

На виконання зазначеного рішення, 17.12.2020 року Військовою частиною А2656 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.

Вважаючи бездіяльність Військової частини А2656 щодо не здійснення з ним остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини, у період з 08.08.2018 року по 17.12.2020 року такою, що дає йому право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Однак, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 року у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 року у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 року у справі № 140/2006/19.

В той же час, статтею 116 КЗпП України передбачено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Судом встановлено, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено лише 17.12.2020 року, а тому, суд вважає, що позивач, має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В той же час, визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд виходив із наступного.

Метою встановлення передбаченої нормами статті 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Як вже зазначалося судом, основна мета покладення на роботодавця відповідальності передбаченої статтею 117 КЗпП України є захист майнових прав працівника у зв`язку із його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом для існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Так, суд враховує, що позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 08.08.2018 року.

17.12.2020 року Військовою частиною А2656 остаточно проведено розрахунок з позивачем, перерахувавши на картковий рахунок 28.05.2020 року грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в сумі 14808,77 грн та 17.12.2020 року - індексацію грошового забезпечення у сумі 4435,66 грн.

Отже, період затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні з військової служби охоплюється з 09.08.2018 року (наступний день після виключення зі списків військової частини) по 17.12.2020 року (дата остаточного розрахунку), що становить 591 день.

Таким чином, вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток з 08.08.2018 року є безпідставною, оскільки період затримки остаточного розрахунку розпочинається з наступного дня після виключення його зі списків військової частини.

Згідно наданої відповідачем довідкою про фактично отримане грошове забезпечення позивача з 01.04.2014 по 08.08.2018 року від 11.06.2020 року № 350/139/11/219/пс, середньомісячний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (червень-липень 2018 року) складає 15866,46 грн (по місячно: 7933,23 грн).

Отже, середньоденний заробіток позивача становить 377,77 грн (15866,46 грн (заробіток за два останніх місяці) : 42 робочих дні у червні-липні 2018 року. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 223263,75 грн (377,77 грн х 591 день).

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що при розмірі несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, в сумі 14808,77 грн та розмірі індексації грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 223263,75 грн, що значно перевищує розмір несвоєчасно виплачених сум.

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року по справі №524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, які мають враховуватись до спірних правовідносин на виконання статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 5 статті 242 КАС України.

Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

При цьому, суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі, оскільки стягнення середнього заробітку у розмірі 223263,75 грн, при розмірі несвоєчасно виплаченої компенсації загалом в сумі 19244,43 грн було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки невиплачених сум компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення (19244,43 грн) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 09.08.2018 року по 17.12.2020 року становить 8,61 % (19244,43 грн : 223263,75 грн х 100%).

При цьому, сума яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,61 % розраховується наступним чином: 377,77 грн (середньоденний заробіток позивача) х 8,61 % = 32,52 грн середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 32,52 грн х 591 (днів затримки розрахунку) = 19222,86 грн.

З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 19222,86 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення з цим позовом до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Отже, юридично значимі обставини в межах цих правовідносинах є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведений 17.12.2020 року, а до суду останній звернувся 04.01.2021 року, ним не пропущено строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України.

Аналогічного правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.09.2020 року у справі № 420/5945/19.

Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 09.08.2018 року по 17.12.2020 року у розмірі 19222,86 грн.

Враховуючи відсутність судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 2656 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.08.2018 року по 17.12.2020 року включно.

Стягнути з Військової частини А 2656 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 09.08.2018 року по 17.12.2020 року включно у розмірі 19222,86 грн (дев`ятнадцять тисяч двісті двадцять дві гривні 86 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Військова частина А2656 (вул. Стрілецька, 21, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 07937980)

Суддя Мультян Марина Бондівна