Рішення № 95605747, 15.03.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 березня 2021 р. Справа № 120/6881/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 20 грудня 2017 року №939 його звільнено з військової служби у запас.

У зв`язку із цим наказом командира військової частини А0201 від 27 грудня 2017 року №249 позивача з 29 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини А0201 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та грошової допомоги при звільненні, у зв`язку із чим останній оскаржив такі дії та бездіяльність в судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі №120/2982/19-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини А0549 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 29.12.2017 включно та зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.12.2017 включно.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі №120/4055/19-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015 - 2017 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015 - 2017 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі №120/177/20-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини А0549 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій", та зобов`язано військову частину А0549 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної додаткової грошової допомоги військовослужбовцям Збройних сил України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій" з урахуванням виплаченої суми.

На виконання вказаних судових рішень 20 травня 2020 року, 22 вересня 2020 року та 21 жовтня 2020 року військовою частиною А0549 виплачено позивачеві суми індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та грошової допомоги при звільненні в розмірах 3602,59 гривень, 14162,19 гривень та 97112,17 гривень відповідно.

Позивач вважає, що непроведення своєчасного розрахунку при звільненні порушує його права і законні інтереси, у зв`язку із чим 13 листопада 2020 року звернувся із заявою до відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак відповіді на вказану заяву не отримав.

Ухвалою від 23 листопада 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою витребувано у військової частини А0549 докази виплати ОСОБА_1 20 травня 2020 року, 22 вересня 2020 року та 21 жовтня 2020 року коштів у розмірі 14162,19 гривні, 97112,17 гривень та 3602,59 гривні відповідно.

11 грудня 2020 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що військова частина А0549 заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що, на думку відповідача, трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, а тому норми законодавства про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію трудового законодавства. Підтвердженням наведеного, на думку відповідача, є лист Міністерства соціальної політики від 24 липня 2013 року №774/13/84-13. Разом із тим, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" нарахування середнього заробітку за несвоєчасну виплату відповідних сум грошового забезпечення не передбачено.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано витребувану ухвалою від 23 листопада 2020 року інформацію.

15 грудня 2020 року позивачем подано відповідь на відзив, у якій додатково наведені аргументи для задоволення позовних вимог. Зокрема, у відповіді на відзив позивач зазначив, що, на його думку, на військовослужбовців поширюються положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

21 грудня 2020 року представником військової частини А0549 подано заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідачем додатково обгрунтовано те, що норми трудового законодавства не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, тому суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

На підставі наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 20 грудня 2017 року №939 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.

На реалізацію вказаного наказу командиром військової частини А0201 27 грудня 2017 року видано наказ №249, яким позивача з 29 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького об`єднаного міського військового комісаріату Вінницької області.

Проте, на день виключення зі списків особового складу військової частини А0201 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та грошової допомоги при звільненні, у зв`язку із чим останній звернувся з відповідними позовними заявами до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі №120/2982/19-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини А0549 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 29.12.2017 включно та зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 29.12.2017 включно.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28 січня 2020 року у справі №120/4055/19-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015 - 2017 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2015 - 2017 роках дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі №120/177/20-а, яке залишене без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Зокрема, визнано протиправними дії військової частини А0549 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", без урахування щомісячної додаткової грошової допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій", та зобов`язано військову частину А0549 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при звільненні з включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної додаткової грошової допомоги військовослужбовцям Збройних сил України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій" з урахуванням виплаченої суми.

На виконання вказаних судових рішень 20 травня 2020 року, 22 вересня 2020 року та 21 жовтня 2020 року військовою частиною А0549 виплачено позивачеві суми індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та грошової допомоги при звільненні в розмірах 3602,59 гривень, 14162,19 гривень та 97112,17 гривень відповідно.

13 листопада 2020 року позивач звернувся із заявою до відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак відповіді на вказану заяву не отримав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано приписами Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України).

При цьому, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

При цьому, частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Посилання відповідача у відзиві на позов та заперечені на відповідь на відзив на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю України) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем щодо виплати індексації грошового забезпечення проведено 21 жовтня 2020 року, що свідчить про проведення повного розрахунку поза межами строку, визначеного статтею 116 КЗпП України, тому, на переконання суду, на відповідача слід покласти відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України.

Така ж правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.

Разом із тим, визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті позивачеві, суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях доходила висновків, згідно із якими з урахуванням конкретних обставин справи, що мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Зокрема, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на таке: "З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні".

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Судом встановлено, що відповідачем при виключенні ОСОБА_1 29 грудня 2017 року із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення останньому не виплачено всіх належних сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було виплачено індексацію грошового забезпечення, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки та грошову допомогу при звільненні в повному обсязі, адже такі виплачені лише 20 травня 2020 року, 22 вересня 2020 року та 21 жовтня 2020 року на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, від 28 січня 2020 року та від 17 березня 2020 року.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 30 грудня 2017 року (наступного дня після виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 21 жовтня 2020 року включно (день виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок).

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 3 Порядку визначено складові, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Натомість, у пункті 4 Порядку йдеться про виплати, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Особливості обрахунку розміру середньої заробітної плати за останні два місяці роботи наведено у пункті 8 Порядку, згідно із яким нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Довідкою військової частини А0549 вих. №18 від 10 січня 2020 року підтверджується те, що у жовтні 2017 року та у листопаді 2017 року (два останні календарні місяці роботи, що передували виключенню позивача зі списків особового складу частини) йому нараховано по 16431,84 гривень за кожен місяць відповідно.

З урахуванням приписів пункту 8 Порядку середньоденний розмір заробітної плати позивача становить 764,27 гривень (16431,84 гривень + 16431,84 гривень: 43 робочих днів у жовтні 2017 року та у листопаді 2017 року), а середня заробітна плата за час затримки розрахунку при звільненні складає 572438,23 гривень (764,27 гривні*749 робочих днів за період з 30 грудня 2017 року по 21 жовтня 2020 року).

Однак, на переконання суду, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що належить виплаті ОСОБА_1 , у порівнянні із загальною виплаченою сумою в розмірі 114876,95 гривень (яка складається із індексації грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та грошової допомоги при звільненні) не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму таких виплат.

Так, про застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, йдеться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у вказаній постанові, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №806/2473/18 та від 12 серпня 2020 року у справі №400/3151/19.

За приписами частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 114876,95 гривень (сума виплаченої компенсації за рішеннями суду) : 572438,23 гривень (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті) = 0,2007.

Відтак, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 114888,35 гривень (764,27 гривень (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,2007 (істотність частки) х 749 (кількість робочих днів за період з 30 грудня 2017 року по 21 жовтня 2020 року).

Відтак, з врахуванням принципу справедливості та співмірності на користь позивача з військової частини А0549 слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2017 року по 21 жовтня 2020 року в розмірі 114888,35 гривень.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2017 року по 21 жовтня 2020 року включно.

Стягнути з військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2017 року по 21 жовтня 2020 року в розмірі 114888 (сто чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) гривень 35 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: військова частина А0549 (місцезнаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 105; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 08540799)

Повний текст рішення складено 15.03.2021

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович