Рішення № 95605534, 05.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.03.2021Справа № 910/19855/20

За позовомЖитлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М»простягнення 362163,41 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаВербицький Я.В.;від відповідачаНожовнік О.І., Білун Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житлово-будівельний кооператив «Держплановець-2» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М» 362163,41 грн, з яких:

- заборгованість за Договором №1-2017 про надання послуг по утриманню будинку, споруд, прибудинкової території від 01.11.2017 у розмірі 233983,89 грн;

- заборгованість за Договором №4 від 01.05.2014 у розмірі 128179,52 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/19855/20, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 21.01.2021.

У судовому засіданні 21.01.2021 було оголошено перерву до 11.02.2021.

09.02.2021 від відповідача надійшов відзив на позов.

11.02.2021 від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2021 відзив на позовну заяву залишено без розгляду.

У судовому засіданні 11.02.2021 оголошувалась перерва до 25.02.2021.

У судовому засіданні 25.02.2021 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової експертизи, про що постановлено протокольну ухвалу; у судовому засіданні оголошено перерву до 05.03.2021.

Представник позивача у судове засідання з`явився, позов підтримав в повному обсязі.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечували, посилаючись на відсутність будь-яких договірних відносин з позивачем та безпідставність доводів позивача про обов`язковість для відповідача рішень ЖБК, з огляду на те, що відповідач не є членом Житлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2».

Також відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо заявлених вимог.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичний осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Житлово-будівельний кооператив «Держплановець-2» був зареєстрований у 07.03.1986.

Відповідно до п. 1 Статуту Житлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2» (надалі - Статут) житлово-будівельний кооператив організований з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва одного тринадцятиповерхового будинку на 109 квартир (№88 по вулиці Антоновича в місті Києві) за власні кошти членів кооперативу, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком.

01.05.2014 між Житлово-будівельним кооперативом «Держплановець-2» (надавач послуг) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неон М» (споживач) було укладено договір №4 (надалі - Договір №4).

Відповідно до п. 1.1 Договору №4 договір між сторонами укладено з метою надання в оренду місця на покрівлі будинку для розміщення супутникової антени, використання внутрішньо-будинкової мережі холодного водопостачання, гарячого водопостачання, водовідведення та електроенергії, прокладання через будинок кабелю телекомунікаційних мереж.

Згідно з п. 2.1 Договору №4 ЖБК «Держплановець-2» забезпечує: погодження розташування антени на покрівлі будинку за адресою: Горького, 88; виконання всього комплексу робіт по утриманню внутрішньо-будинкових систем та прибудинкової території; надання рахунку для оплати послуг за цим Договором та акти виконаних робіт.

Пунктом 2.2 Договору №4 визначено, що споживач зобов`язаний, зокрема: сплатити фактичну вартість отриманих послуг; приймати участь у загальних для всього будинку та прибудинкової території витратах, пов`язаних з його експлуатацією та ремонтом, пропорційно займаної площі.

Відповідно до п. 3.1 Договору №4 оплата за надання послуг зазначених у п. 1.1 цього договору складає - 2000,00 грн/місяць.

Пунктом 3.2 Договору №4 визначено, що оплату необхідно вносити авансом до 10-го числа на рахунок ЖБК «Держплановець-2» щомісячно згідно виставлених рахунків.

Згідно з п. 4.1 Договору №4 термін дії договору з 01.05.2014 по 30.04.2015. Договір вважається пролонгованим на наступний рік, якщо жодна з сторін, за місяць до закінчення терміну дії Договору, не заявить про його розірвання.

Доказів того, що однією із сторін було заявлено про розірвання Договору №4 в порядку п. 4.1 вказаного договору матеріали справи не містять, а відтак суд дійшов висновку, що вказаний Договір було неодноразово пролонговано.

01.11.2017 між Житлово-будівельним кооперативом «Держплановець-2» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неон М» (споживач) було укладено договір №1-2017 про надання послуг по утриманню будинку, споруд, прибудинкової території (надалі - Договір №1-2017).

Відповідно до п. 1.1 Договору №1-2017 предметом цього договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі - послуги) у житловому будинку №88 по вул. Антоновича у м.Києві, загальною площею 482,80 кв.м першого поверху, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.

Згідно з п. 1.2 Договору №1-2017 виконавець надає послуги відповідно до встановленого рішенням загальних зборів ЖБК «Держплановець-2» тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг. На дату укладення Договору тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджений Розпорядженням КМДА №75 від 25.01.2011 складає 3,50 грн за 1 кв.м, тариф на послуги з витрат ЖБК затверджений загальними зборами ЖБК «Держплановець-2» від 05.11.2013 складає 2,00 грн за 1 кв.м.

Пунктом 1.3 Договору №1-2017 передбачено, що діючі розцінки (тарифи), що надаються виконавцем, можуть змінитися в разі зміни тарифних ставок. В разі зміни розміру складових розцінок (тарифів) на послуги, виконавець змінює діючі розцінки (тарифи) шляхом повідомлення споживача про такі зміни.

Пунктом 8.1 Договору №1-2017 визначено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2017.

Відповідно до п. 8.2 Договору №1-2017 у разі, коли за місяць до закінчення дії цього договору однією із сторін не заявлено у письмовій аргументованій формі про розірвання договору або необхідності його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим.

Оскільки письмових заяв про розірвання договору в порядку п. 8.2 Договору №1-2017 матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що вказаний договір також було неодноразово пролонговано.

В п. 8.3 Договору №1-2017 зазначено, що згідно ст. 631 Цивільного кодексу України послуги по даному договору надаються з 01.07.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Неон М» є власником приміщення в багатоквартирному будинку по вул. Антоновича, будинок 88, і внаслідок укладення вищевказаних договорів між позивачем та відповідачем виникли зобов`язання у сфері утримання будинків. За твердженням позивача, за період з 10.05.2014 по 10.10.2020 у Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М» утворилася заборгованість в розмірі 71000,00 грн за Договором №4 від 01.05.2014, а також за період з 20.08.2017 по 20.10.2020 - заборгованість в розмірі 151324,70 грн за Договором №1-2017 від 01.11.2017.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що не підписував Договір №1-2017 та додаткову угоду №1 до нього, позивачем не надано первинних документів на підтвердження факту надання послуг у спірний період (зокрема, додані до позовної заяви акти наданих послуг відповідачем не підписувалися), а також вказує на те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо заявлених вимог.

З правовою природою укладені між сторонами Договір №4 та Договір №1-2017 є договорами про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем взяті на себе зобов`язання за Договорами №4 та №1-2017 належним чином не виконувались.

Так, з огляду на положення п.п. 3.1, 3.2 Договору №4, відповідач зобов`язаний був вносити на рахунок ЖБК «Держплановець-2» оплату за надання послуг за цим договором у розмірі 2000,00 грн щомісячно авансом до 10-го числа.

Отже, за період з травня 2014 року по жовтень 2020 року відповідач зобов`язаний був сплатити на користь позивача оплату за Договором №4 у загальному розмірі 156000,00 грн. Проте, як слідує із наданого позивачем розрахунку, за вказаний період відповідачем сплачено лише 85000,00 грн, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за Договором №4 у розмірі 71000,00 грн.

Доказів зворотного відповідачем не надано, факту існування заборгованості за Договором №4 за період з травня 2014 по жовтень 2020 року у розмірі 71000,00 грн не спростовано.

Щодо Договору №1-2017 суд зазначає таке.

З доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що до складу заявленої до стягнення основної заборгованості за Договором №1-2017 позивачем включено:

- заборгованість за утримання будинку та прибудинкової території за період з липня 2017 року по жовтень 2020 року у розмірі 86817,10 грн;

- внесок на витрати ЖБК та до резервного фонду за період з липня 2017 року по жовтень 2020 року у розмірі 41038,00 грн;

- внесок за вивезення твердих побутових відходів за період з січня 2019 року по жовтень 2020 року у розмірі 23469,60 грн.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що Договір №1-2017 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М» не підписувався та має підпис невідомої особи, для підтвердження чого відповідач просив призначити у даній справі судову почеркознавчу експертизу.

Однак, суд зазначає, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Встановлена ст. 204 Цивільного кодексу України презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 № 6-301цс15 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 у справі №916/5073/15).

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Обставини, про які зазначає відповідач (про те, що Договір №1-2017 директором відповідача не підписувався і підпис було підроблено) є критерієм оспорюваного правочину, тобто такі обставини лише можуть бути (але не обов`язково є) підставами для визнання вказаного правочину недійсним в судовому порядку.

Відтак, з огляду на встановлену ст. 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, враховуючи, що доказів визнання Договору №1-2017 в судовому порядку відповідачем не надано, вказаний договір приймається судом як доказ виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов`язків, передбачених даним договором.

При цьому, враховуючи, що зустрічного позову про визнання недійним Договору №1-2017 в рамках даної справи відповідачем пред`явлено не було, сам по собі факт підтвердження або спростування за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи обставин щодо підписання договору не директором відповідача, а іншою особою, для розгляду даної справи значення не має. Такі обставини не є обставинами, які входять в предмет доказування у даній справі.

Також судом відхиляються доводи відповідача про надання позивачем до матеріалів справи неналежно засвідчених копій документів, оскільки додані до позовної заяви документи були прошиті, пронумеровані і скріплені підписом представника позивача з відповідною відміткою «згідно з оригіналом» та зазначенням кількості прошитих та пронумерованих аркушів, що є одним із загальноприйнятих способів засвідчення копій документів та відповідає вимогам п. 5.27 Національного стандарту України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55.

Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі №5023/9521/11.

В п. 2.1 Договору №1-2017 сторони погодили, що ціна цього договору становить 1689,80 грн з розрахунку за місяць за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, та 965,60 грн з розрахунку за місяць за послуги витрат ЖБК.

Відповідно до п. 2.2 Договору №1-2017 ціна цього договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди в разі зміни діючих тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Згідно з п. 3.1 Договору №1-2017 розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата спожитих послуг здійснюється до 20 числа місяця, наступного за звітним на підставі Акту наданих послуг.

Пунктом 3.2 Договору №1-2017 передбачено, що послуги оплачуються в безготівковій формі. Плата вноситься на розрахунковий рахунок виконавця: р/р НОМЕР_1 в ГУ Ощадбанк, МФО 322669, код ЄДРПОУ 22885826.

Відповідно до п.п. 4.2.1 Договору №1-2017 споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений цим договором строк.

Судом враховується, що доказів направлення (виставлення) відповідачу доданих до матеріалів справи рахунків та актів наданих послуг позивач суду не надав.

Разом з тим, у Договорі №1-2017 чітко визначена площа нежитлового приміщення, що використовується позивачем, конкретний тариф, за яким надаються послуги, ціна за місяць (1689,80 грн за послуги з утримання будинку, споруд і прибудинкової території та 965,60 грн на витрати ЖБК), конкретний строк оплати, реквізити для здійснення оплати.

Тобто сам по собі факт неотримання відповідачем відповідних рахунків та не підписання актів наданих послуг не звільняє відповідача від обов`язку оплатити послуги в обумовлений Договором строк.

Більш того, пунктом 6.1 Договору №1-2017 передбачено право споживача у разі порушення виконавцем умов договору скласти акт-претензію із зазначенням у ньому строків, виду порушення, кількісних і якісних показників послуг тощо.

В рамках даної справи позивачем заявлено до стягнення заборгованість за період, що перевищує три роки. Жодних доказів, які б свідчили про наявність у позивача претензій щодо якості та кількості послуг, що надавалися позивачем у спірний період, в тому числі доказів звернення до відповідача для підписання акта-претензії в порядку п.п. 6.1, 6.2 Договору №1-2017, матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в силу положень п.п. 2.1, 3.1 Договору №1-2017, відповідач зобов`язаний був щомісячно до 20 числа місяця, наступного за звітним, сплачувати на рахунок позивача 1689,80 грн за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 965,60 грн на витрати ЖБК, а всього - 2655,40 грн.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем своїх зобов`язань зі сплати передбачених Договором №1-2017 платежів (за послуги з утримання будинку та прибудинкової території і на витрати ЖБК) за період з липня 2017 року по жовтень 2020 року виконано не було, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 106216,00 грн (з яких 67592,00 грн - заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 38624,00 грн - заборгованість зі сплати на витрати ЖБК).

Зі змісту позовної заяви слідує, що при здійсненні розрахунку належних до сплати платежів за Договором №1-2017, починаючи з січня 2019 року позивач застосовував тарифи на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, встановлені рішенням загальних зборів ЖБК «Держплановець-2», оформленим протоколом від 18.12.2018, а також почав щомісячно нараховувати відповідачу до сплати внесок за вивезення твердих побутових відходів у розмірі 1066,80 грн.

Так, рішенням загальних зборів Житлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2», оформленим протоколом від 18.12.2018, затверджено внесок (тариф) на утримання будинку та прибудинкової території (на управління багатоквартирним будинком) з 01.01.2019 у розмірі 6,54 грн за 1 кв.м загальної площі квартири чи приміщення (вище першого поверху) на місяць та 5,31 грн за 1 кв.м загальної площі квартири чи приміщення першого поверху на місяць; виключено оплату за вивезення твердих побутових відходів зі складу внеску на утримання будинку та прибудинкової території, погоджено виставлення окремих рахунків за вивезення твердих побутових відходів і вирішено нараховувати оплату за відповідні послуги згідно з даними виконавця послуги.

Судом враховується, що відповідно до п. 1.2 Договору №1-2017 виконавець надає послуги відповідно до встановленого рішенням загальних зборів ЖБК тарифу і п. 1.3 Договору №1-2017 передбачена можливість зміни діючих розцінок (тарифів), що надаються виконавцем, в разі зміни тарифних ставок.

Водночас, пунктом 1.3 Договору прямо передбачено, що в разі зміни розміру складових розцінок (тарифів) на послуги, виконавець змінює діючі розцінки (тарифи) шляхом повідомлення споживача про такі зміни.

Відтак, оскільки доказів повідомлення відповідача про зміну визначених Договором №1-2017 розцінок (тарифів) позивач суду не надав, зміна тарифу в розумінні п. 1.3 Договору №1-2017 в даному випадку не відбулася, а тому підстави для нарахування позивачу до сплати за надані послуги за тарифами, затвердженими рішенням ЖБК «Держплановець-2» від 18.12.2018, відсутні.

Так само безпідставним є нарахування позивачем відповідачу до сплати внесків за вивезення твердих побутових відходів за період з січня 2019 по жовтень 2020 року у загальному розмірі 23469,00 грн, оскільки додана до позовної заяви додаткова угода №1 від 02.01.2019 до Договору №1-2017 підписана відповідачем не була, тобто у встановленому ст. 188 Господарського кодексу України порядку сторонами не було досягнуто згоди щодо внесення відповідних змін до Договору №1-2017.

У позовній заяві позивач зазначає, що встановлення внесків на утримання будинку та прибудинкової території, інших внесків належить до виключної компетенції загальних зборів членів ЖБК «Держплановець-2» і ТОВ «Неон М», як співвласник будинку та член ЖБК, зобов`язаний сплачувати внески на утримання будинку і прибудинкової території та інші внески, прийняті зборами співвласників.

З 01.07.2015 правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління регулюються Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку). Наймачі, орендарі та інші користувачі квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку можуть брати участь в управлінні багатоквартирним будинком виключно за дорученням власників таких квартир та приміщень.

Статтею 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають, зокрема, витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що співвласники багатоквартирних будинків, утримання яких до дня набрання чинності цим Законом здійснювали житлово-будівельні (житлові) кооперативи, продовжують відшкодовувати витрати на утримання відповідних будинків і споруд та прибудинкових територій таким кооперативам до моменту створення в багатоквартирному будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (у тому числі шляхом реорганізації кооперативу) або прийняття співвласниками рішення про форму управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про кооперацію» кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про кооперацію» метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю. Основними завданнями кооперації є: підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав; створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб`єктів господарювання; залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення; створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах; сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства.

У Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, визначено, що житлово-будівельний кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі об`єднання їх майнових пайових внесків для участі в будівництві або реконструкції житлового будинку (будинків) і наступної його (їх) експлуатації.

Статтею 7 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про кооперацію» членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Статтею 8 Закону України «Про кооперацію» встановлено, що у статут кооперативу повинен містити, зокрема, відомості про порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов`язань щодо їх сплати.

За змістом ст. 15 Закону України «Про кооперацію», вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить, зокрема, визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про кооперацію» основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльністю кооперативу; виконання своїх зобов`язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків.

Однак, доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Неон М» є членом Житлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2», позивач суду не надав, а відповідачем даний факт заперечується. Наведене спростовує доводи позивача про обов`язковість для відповідача виконання рішень, прийнятих загальними зборами ЖБК «Держплановець-2».

В свою чергу, відповідно до п. 17 Статуту Житлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2» в разі, якщо в будинку кооперативу за його згодою будуть розміщені підприємства і установи торгівлі, громадського харчування і культурно-побутового обслуговування, ці підприємства і установи за угодою, укладеною між ними і кооперативом, беруть участь у загальних витратах кооперативу на експлуатацію житлового будинку і утримання прибудинкової території пропорційно площі належної їм частини будинку, а також витратах кооперативу на капітальний ремонт будинку пропорційно балансової вартості зазначеної частини будинку.

Тобто, положеннями Статуту чітко визначено, що у разі розміщення в будинку кооперативу підприємств громадського харчування ці підприємства беруть участь у загальних витратах кооперативу на експлуатацію житлового будинку і утримання прибудинкової території на підставі угоди (в даному випадку такою угодою є Договір №1-2017).

Посилання позивача на положення п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», відповідно до якої співвласники зобов`язані виконувати рішення зборів співвласників, в контексті заявлених позовних вимог до уваги судом не приймаються, так як у позовній заяві позивач посилається саме на рішення житлово-будівельного кооперативу, а не на рішення зборів співвласників багатоквартирного будинку.

Отже, матеріалами справи підтверджується та відповідачем належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не спростовано, що у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість:

- за Договором №1-2017 за період з липня 2017 року по жовтень 2020 року у загальному розмірі 106216,00 грн (з яких 67592,00 грн - заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 38624,00 грн - заборгованість зі сплати на витрати ЖБК);

- за Договором №4 за період з травня 2014 року по жовтень 2020 року у розмірі 71000,00 грн.

Разом з тим, відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З даним позовом позивач звернувся до суду 16.12.2020, тобто після спливу строку позовної давності щодо вимог про:

- стягнення заборгованості за послуги, надані у період з липня по жовтень 2017 року за Договором №1-2017, розмір якої становить 10621,60 грн (6759,20 грн - за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 3862,40 грн - на витрати ЖБК).

- стягнення заборгованості за Договором №4 за період з травня 2014 року по грудень 2017 року у розмірі 29000,00 грн (у відповідності до наведеного позивачем розрахунку).

Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 266 Цивільного кодексу України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

В ході розгляду справи відповідачем було заявлено про застосування наслідків спливу строків позовної давності щодо заявлених позивачем вимог.

За таких обставин, оскільки строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за надані у період з липня по жовтень 2017 року послуги за Договором №1-2017 та за період з травня 2014 року по грудень 2017 за Договором №4 сплив і судом не встановлено обставин, передбачених ст. 268 Цивільного кодексу України або іншими законами, у задоволенні вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором №1-2017 у розмірі 10621,60 грн та нарахованих на цю суму 3% річних, а також заборгованості за Договором №4 у розмірі 29000,00 грн суд відмовляє у зв`язку зі спливом позовної давності.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №1-2017 у розмірі 95594,40 грн (з яких 60832,80 грн - заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території та 34761,60 грн - заборгованість зі сплати на витрати ЖБК за період з листопада 2017 року по жовтень 2020 року) та заборгованості за Договором №4 у розмірі 42000,00 грн (за період з січня 2018 по жовтень 2020 з урахуванням здійснених в цей період часткових проплат) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача решти заявленої до стягнення суми основної заборгованості за Договором №1-2017 суд відмовляє з підстав необґрунтованості.

Крім основного боргу, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач просить стягнути з відповідача:

- 3 % річних у розмірі 76100,79 грн та інфляційні втрати у розмірі 6558,40 грн, розраховані станом на 03.11.2020 за порушення умов Договору №1-2017;

- 3% річних у розмірі 36844,52 грн та інфляційні втрати у розмірі 20335,00 грн, розраховані станом на 03.11.2020 за порушення умов Договору №4.

Судом встановлено, що відповідач у встановлені Договором №1-2017 та Договором №4 строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання зі сплати обумовлених Договором №1-2017 платежів, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими.

Однак, суд здійснює перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат за Договором №1-2017, оскільки при здійсненні розрахунку позивач безпідставно виходив із того, що починаючи із січня 2019 року відповідач зобов`язаний був щомісячно сплачувати платежі у загальному розмірі 4596,07 грн (а не 2655,40 грн, як встановлено судом).

Крім того, як зазначалось вище, підстави, для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за період з липня по жовтень 2017 року, відсутні у зв`язку із пропуском строку позовної давності щодо основної вимоги.

За здійсненим судом перерахунком, в межах визначеного позивачем періоду нарахування за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором №1-2017 з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 4054,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 5762,03 грн.

У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання зобов`язань за Договором №4, суд відмовляє з огляду на таке.

3% річних та інфляційні втрати нараховуються у період часу, перебіг якого починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, окремо за кожен період з урахуванням умов договору щодо здійснення оплати, а також з урахуванням здійснених відповідачем часткових проплат у відповідний період.

При цьому, суд зауважує, що саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду першої інстанції підстав, розміру, строку обчислення 3% річних та інфляційних втрат шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем до стягнення сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

З наведеного позивачем розрахунку не вбачається в якому порядку (за який саме період) позивач зараховував здійснені відповідачем часткові проплати за Договором №4, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити правильність розрахунку позивача з урахування здійснених відповідачем часткових проплат. Отже, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані позивачем за прострочення виконання зобов`язань за Договором №4 є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором №1-2017 від 01.11.2017 у розмірі 95594,40 грн, 3 % річних у розмірі 4054,44 грн, інфляційні втрати у розмірі 5762,03 грн, заборгованість за Договором №4 від 01.05.2014 у розмірі 42000,00 грн.

Інші доводи та заперечення учасників справи судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору - часткове задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

У відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні 05.03.2021 представником позивача подано клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, в порядку ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як зазначає позивач, у зв`язку із розглядом справи №910/19855/20 в Господарському суді міста Києва позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.

Для долучення до матеріалів справи позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги №01/09-20 від 01.09.2020 між адвокатом Вербицьким Ярославом Володимировичем та Житлово-будівельним кооперативом «Держплановець-2», копію додаткової угоди №2 від 02.09.2020 до вказаного договору, копію платіжного доручення №186 від 11.09.2020 на суму 5000,00 грн, копію платіжного доручення №309 від 18.02.2021 на суму 5000,00 грн, копію виписки з банківського рахунку адвоката, ордер, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до п.п. 6.1, 6.2 договору про надання правничої допомоги №01/09-20 від 01.09.2020 за надання послуг, передбачених цим договором, замовник сплачує виконавцю винагороду. Розмір винагороди визначається сторонами у додатках (додаткових угодах) до цього договору, а також у переліках необхідних дій чи переліків справ у роботі, листуванні сторін.

У додатковій угоді № 2 до договору про надання правничої допомоги №01/09-20 від 01.09.2020 сторони дійшли згоди відповідно до п. 6.2 договору визначити розмір винагороди за цією додатковою угодою в розмірі 10000,00 грн.

Наданими позивачем документами підтверджується понесення Житлово-будівельним кооперативом «Держплановець-2» у зв`язку із розглядом даної справи витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Водночас, суд зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У наведеному в позовній заяві попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат позивач вказував, що у зв`язку з розглядом справи ним буде понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Частиною 6 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Додаткова угода № 2 до договору №01/09-20 про надання правничої допомоги від 01.09.2020, якою визначено розмір винагороди адвоката за надання правничої допомоги у сумі 10000,00 грн, датована 02.09.2020 (ще до звернення позивача з даним позовом до суду), а відтак, позивач міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

У зв`язку з цим, з огляду на положення ч. 6 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд відмовляє позивачу у включенні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн до витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7000,00 грн підтверджені документально, а тому підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у відповідності до ст.ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 74, 129, 238-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Неон М» (Україна, 03150, місто Київ, вулиця Горького, будинок 88 /літера А/, ідентифікаційний код 23712016) на користь Житлово-будівельного кооперативу «Держплановець-2» (Україна, 03150, місто Київ, вул.Горького, будинок 88, ідентифікаційний код 22885826)

- заборгованість за Договором №1-2017 від 01.11.2017 у розмірі 95594 (дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) грн 40 коп.;

- 3 % річних у розмірі 4054 (чотири тисячі п`ятдесят чотири) грн 44 коп.;

- інфляційні втрати у розмірі 5762 (п`ять тисяч сімсот шістдесят дві) грн 03 коп.;

- заборгованість за Договором №4 від 01.05.2014 у розмірі 42000 (сорок дві тисячі) грн 00 коп.;

- судовий збір у розмірі 2211 (дві тисячі двісті одинадцять) грн 16 коп.;

- витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 2849 (дві тисячі вісімсот сорок дев`ять) грн 20 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст. 256, 257, п.п.17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 18.03.2021

Суддя Ю.М. Смирнова