Рішення № 95605479, 15.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.03.2021Справа № 910/18305/20Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Міністерства оборони України

до Державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації"

про стягнення штрафних санкцій в розмірі 933 107,80 грн.

При секретарі судового засідання: Радченко А.А.

Представники сторін:

від позивача Хлань В.М. - витяг з ЄДРПОУ №25772134 від 16.10.2020;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України до державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 933 107,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором № 720/2/19/71 від 06.11.2019 року щодо своєчасного надання послуг з ремонту, у зв`язку з чим відповідно до п. 7.2. договору з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 933 107,80 грн. за період з 01.09.2020 - 29.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження в закритому судовому засіданні. Підготовче засідання у справі призначено на 22.12.2020.

21.12.2020 через канцелярію суду відповідач подав клопотання про зупинення провадження у справі.

В судове засідання 22.12.2020 відповідач не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомляв, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Позивач заперечив проти клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, просив суд відмовити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі за необґрунтованістю та відклав підготовче судове засідання у справі на 25.01.2021.

21.01.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд поновити строк для подання відзиву та долучити даний відзив до матеріалів справи.

В судове засідання 25.01.2021 позивач та відповідач не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомляли, хоча про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 відкладено підготовче судове засідання у справі на 08.02.2021. Продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

02.02.2021 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

04.02.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про визнання поважними причини неявки представника відповідача в судове засідання та про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 08.02.2021 відповідач не з`явився, хоча про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Позивач заперечив проти клопотання відповідача про визнання поважними причини неявки представника відповідача в судове засідання та про відкладення розгляду справи, просив суд відмовити.

Суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про визнання поважними причини неявки представника відповідача в судове засідання та про відкладення розгляду справи за необґрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження в закритому судовому засіданні на 15.03.2021.

В судове засідання 15.03.2021 представник відповідача не з`явився, хоча про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

06.11.2019 року між Міністерством оборони України (замовник) та державним підприємством "Завод 410 цивільної авіації" (виконавець) укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти.

Згідно з ч.1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 статті 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що виконавець зобов`язується у 2019-2020 роках надати замовнику послуги за найменуванням, кількістю, строками надання послуг, вартістю та місцем поставки, відповідно до календарного плану надання послуг (додаток 1 до договору, далі - Календарний план надання послуг), що є невід`ємною частиною цього договору, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити ці послуги.

Найменування послуг: згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК 021:2015, послуги з ремонту літальних апаратів, код (5021), а саме: капітальний ремонт літака типу Ан-26 (етап).

Обсяг та кількість послуг, що надаються за цим договором, зазначені у специфікації надання послуг з капітального ремонту літака типу Ан-26 (етап) (додаток 2 до договору)далі - специфікація надання послуг.

Відповідно специфікації надання послуг передбачено виконання третього етапу капітального ремонту літака Ан-26 (І і ІІ підетап).

Згідно з п.2.1 договору на виробі повинен бути виконаний перелік робіт відповідно до специфікації (додаток 2 до договору) та спільних рішень №12-02/18 та №12-02/19-01.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що орієнтовна ціна цього договору становить 40 741 445,79 грн.

Додатковою угодою №1 від 29.11.2019 року до договору змінена орієнтовна ціна договору до 40 439 727,39 грн. та встановлена вартість послуг за етап в розмірі 8 263 596,28 грн.

Додатковою угодою №2 від 13.02.2020р. внесено зміни до п.3.1 договору та визначено, що обсяг фінансування та бюджетні зобов`язання у 2020 році складають 32 176 131,11 грн.

Відповідно до п.6.3.1 договору виконавець зобов`язаний виконати роботи (надати послуги) і передати замовнику результати робіт, відповідно до встановлених вимог, строків, передбачених договором.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що термін надання послуг: відповідно до календарного плану надання послуг - до 31.03.2020р.

Відповідно до п. 2.4 договору прийняття етапів робіт (послуг) згідно з специфікацією надання послуг, з оформленням відповідного Посвідчення за формою додатку 14 до договору, здійснюється 615 ВПМО України. Контроль за якістю наданих послуг та її відповідністю вимогам, зазначеним у пунктах 2.1, 2.2 договору, зі сторони замовника здійснює 615 ВП МО України у порядку, визначеному ГОСТ В 15.307-77, у обсязі "Переліку робіт, які підлягають обов`язковому пред`явленню військовому представництву", який розробляється 615 ВПМО України і погоджується виконавцем, та "Переліку покупних комплектуючих виробів, сировини та матеріалів, які підлягають обов`язковій перевірці військовим представництвом на вхідному контролі", який розробляється відповідними службами виконавця та погоджується 615 ВПМО України, на підставі діючої конструкторської, ремонтної та технологічної документації ".

Згідно з п.5.19 договору датою виконання своїх зобов`язань виконавцем за послугами, що надаються за даним договором, є дата підписання сторонами акту приймання наданих послуг (етапу послуг).

Як зазначено позивачем, в порушення п.5.1 договору послуги за договором виконавцем були надані лише за 1 підетапом на загальну суму 8 263 596,28 грн. (акт №14623 від 29.11.2019р.).

Тому, за порушення строків надання послуг позивачем нараховано відповідачу на підставі п.7.2 договору пеню в розмірі 933 107,80 грн. (за період з 01.09.2020 - 29.09.2020 на суму 32 176 131,11 грн.).

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що договором №720/7/19/71 визначено загальну вартість 3-го етапу капітального ремонту літака типу Ан-26 №12-02 та вартість І та ІІ етапів.

В свою чергу, І та ІІ підетапи поділяються на певні види робіт, а саме І-й підетап складається з 18 окремих пунктів (етапів) робіт, ІІ підетап складається з 66 окремих пунктів (етапів) робіт.

Проте, вартість кожного окремого пункту (етапу) І та ІІ підетапів договором №720/7/19/71 не визначена.

Також, зазначено, що актом перевірки виконання умов договору №720/7/19/71 від 15.11.2019 встановлено, що відповідачем виконані в повному обсязі роботи згідно пунктів 1-18 специфікації надання послуг, за договором №720/7/19/71.

Тому, на думку відповідача, враховуючи виконання відповідачем окремих видів робіт ІІ підетапу 3 етапу, відсутність в договорі №720/7/19/71 умов щодо погодження вартості кожного окремого виду робіт та не зазначення в позові яких саме робіт не виконав відповідач в строк та їх вартості нарахування штрафних санкцій від загальної вартості ІІ підетапу є необґрунтованими та безпідставними.

Так, відповідно до п.7.2 договору за порушення виконавцем строків надання послуг, зазначених у календарному плані надання послуг (додаток 1 до договору), з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 (одна десята) відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків ненаданих послуг.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що термін надання послуг: відповідно до календарного плану надання послуг - до 31.03.2020р.

Будь-яких додаткових угод щодо продовження терміну надання послуг між сторонами не укладалось.

Згідно з п.5.19 договору датою виконання своїх зобов`язань виконавцем за послугами, що надаються за даним договором, є дата підписання сторонами акту приймання наданих послуг (етапу послуг).

Таким чином, факт надання послуги або етапу послуги підтверджується підписаним сторонами актом приймання наданих послуг (етапу послуг).

Тому, наданий відповідачем лист вих. № 45-2-633 від 17.03.2020 (щодо приймання-здавальних робіт Ан-26 №1202), який направлений на адресу замовника про необхідність прибуття представників замовника для виконання приймально-здавальних робіт, не є належним та допустимим доказом надання послуг по договору.

Судом встановлено, що станом на момент звернення до суду акту приймання наданих послуг (етапу) послуг за послуги передбачені ІІ підетапом 3 етапу сторони не підписували.

Тобто, загальна вартість не наданих послуг становить 32 176 131,11 грн.

Також, заперечуючи щодо позову відповідачем зазначено, що належне виконання зобов`язання виявилось неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, а відтак відповідач звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді сплати неустойки, на підтвердження чого надано сертифікати ТПП №3000-20-0434 та № 3000-20-1840.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України встановлено, що сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання, або неналежне виконання зобов`язань за договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Згідно з п.8.2 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Факт настання обставин непереборної сили повинен бути підтверджений документом виданим Торгово-промисловою палатою України, або регіональними Торгово-промисловими палатами.

Неповідомлення, або несвоєчасне повідомлення, а також відсутність підтверджуючого документа виданого Торгово-промисловою палатою України, або регіональними Торгово-промисловими палатами позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язання.

Відповідно до п.8.3 договору доказами виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідний документ - сертифікат, який видається Торгово-промисловою палатою України або регіональними Торгово-промисловими палатами.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України, зокрема:

- засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб;

- засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників).

Згідно із ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. (ч.2 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні").

Відповідно до сертифікату №3000-20-0434 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вих. №1703-4/216 від 29.04.2020р., Київською Торгово-промисловою палатою засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): введення карантину відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 на період з 12.03.2020р. до 11.05.2020р.

Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 16 березня 2020 року, дата закінчення: тривають на 08 травня 2020р.

Відповідно до сертифікату №3000-20-1840 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вих. №1703-4/630 від 18.11.2020р., Київською Торгово-промисловою палатою засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): установлення карантину на усіх території України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 (зі змінами та доповненнями), Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020р. №392 (зі змінами та доповненнями) та Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 (зі змінами та доповненнями) на період з 12.03.2020р. по 31.12.2020р. та оголошення простою.

Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 09 травня 2020 року, дата закінчення: тривають на 18 листопада 2020р.

З матеріалів справи вбачається, що державним підприємством "Завод 410 цивільної авіації" листом №45.2-724 від 09.04.2020 року повідомлено позивача про настання форс-мажорних обставин, а саме про те, що на території України оголошено надзвичайна ситуація та «карантин» у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" із змінами і доповненнями внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020р. №215, від 20 березня 2020р. №242, 25 березня 2020р. №239 та від 29 березня 2020р. №241, а також листом №1.3-791 від 05.05.2020 року надано завірено копії сертифікату КТ-ПП від 29.04.2020 року №3000-20-0434.

Таким чином, відповідачем повідомлено позивача про не можливість виконувати зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили (введення карантину відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 на період з 12.03.2020р. до 11.05.2020р.) з порушенням п.8.2 договору.

Щодо продовження форс-мажорних обставин з 09.05.2020 року (установлення карантину на усіх території України відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 (зі змінами та доповненнями), Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020р. №392 (зі змінами та доповненнями) та Постанови Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №641 (зі змінами та доповненнями) на період з 12.03.2020р. по 31.12.2020р. та оголошення простою) відповідачем взагалі не повідомлялось позивача, а вже листом №45.9-2656 від 27.11.2020 року направлено копію сертифікату Київської торгово-промислової палати від 18.11.2020 року № 3000-20-1840 про форс-мажорні обставини.

Відповідно до п.8.2 договору неповідомлення, або несвоєчасне повідомлення, а також відсутність підтверджуючого документа виданого Торгово-промисловою палатою України, або регіональними Торгово-промисловими палатами позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язання.

Таким чином, враховуючи несвоєчасне повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин, що позбавляє відповідача права посилатися на будь-яку вищевказану обставину як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язання, тому відсутні підстави для звільнення його від відповідальності за прострочення виконання договірного зобов`язання.

Окрім того, відповідач був заздалегідь обізнаний зі змістом п. 7.2 договору в контексті обсягу відповідальності за прострочення строків надання послуг.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.7.2 договору за порушення виконавцем строків надання послуг, зазначених у календарному плані надання послуг (додаток 1 до договору), з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 (одна десята) відсотка вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Здійснивши перерахунок заявленого до стягнення розміру пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 933 107,90 грн. (за період з 01.09.2020 - 29.09.2020).

Проте, главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, а також, умови в яких опинилася країна та зокрема, відповідач під час карантину спричиненого коронавірусною інфекцією COVID-19, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені на 90%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 93 310,78 грн.

Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 13 996,62 грн.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Завод 410 цивільної авіації" (03151, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 94; ідентифікаційний код 01128297) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, ідентифікаційний код 00034022) пеню у розмірі 93 310 (дев`яносто три тисячі триста десять) грн. 78 коп. та судовий збір у розмірі 13 996 (тринадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість) грн. 62 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 18.03.2021 року.

Суддя С. М. Мудрий