Рішення № 95605421, 18.03.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.03.2021Справа № 910/20125/20За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»

відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ»

про стягнення 116747,46 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Без вик

Без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Ю.ЕС.АЙ" про стягнення 116747,46 грн, з яких: 111518,87 грн - страхове відшкодування, 1115,19 грн - інфляційні втрати, 3290,72 - пеня, 822,68 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем в силу положень ст.27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України отримано право вимоги до особи, відповідальної за шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Оскільки відповідальність власника транспортного засобу, водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, застрахована відповідачем на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач вказує, що обов`язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою суду від 28.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/20125/20, постановлено, розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

25.01.2021 від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, який поданий представником ТзДВ «СК «Ю.Ес.Ай» Горобець Т.В, однак не містить підпису, як то передбачено ч. 2 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а копії документів, які долучені до відзиву не засвідчені.

Відповідно до ст. 91 ГПК України письмові докази, до яких належать і документи, подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

За таких обставин, суд не приймає до уваги відзив та додані до нього документи та вважає його неподаним.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2020 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» та ОСОБА_1 (страхувальник), укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті № 28-0197-20-00061, предметом якого є страхування транспортного засобу «Land Rover Range Rover Sport», державний реєстраційний № НОМЕР_1 .

28 травня 2020 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Land Rover Range Rover Sport», державний реєстраційний № НОМЕР_1 , яким керувала ОСОБА_1 та транспортного засобу «MAN», державний реєстраційний № НОМЕР_2 , що належить ПП «Автомікс-Срецтранс», яким керував ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки про дорожньо-транспортну пригоду №3020154379487575, протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №080679 від 28.05.2020, схеми місця ДТП та постанови Оболонського районного суду м. Києві від 05 серпня 2020 року по справі №756/7143/20, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху.

29 травня 2020 року страхувальник звернувся до ПрАТ «СК «Українська страхова група» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування й надав усі необхідні документи.

05 червня 2020 року позивачем на підставі рахунку-фактури № АС-00002083 від 05.06.2020, акту огляду транспортного засобу було складено страховий акт № ДККА-71388, розрахунок суми відшкодування та виплачено страхувальнику виплату в розмірі 80505,48 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №14497 від 05.06.2020.

03.07.2020 ПрАТ «СК «Українська страхова група» на підставі рахунку-фактури № АС-00001963 від 29.05.2020 було складено страховий акт № ДККА-71388/1, розрахунок суми страхового відшкодування та на підставі вказаних документів здійснено виплату страхувальнику в сумі 31013,39 грн, що підтверджується копією платіжного доручення, яка долучена до позовної заяви та міститься в матеріалах справи, №16640 від 03.07.2020.

Із матеріалів справи також вбачається, що позивачем на адресу відповідача було направлено заяву на виплату (страхового) відшкодування № 11/20099 від 11.06.2020 в розмірі 80505,48 грн, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення відправлення, однак коштів станом на дату звернення до суду з позовом відповідачем відшкодовано не було.

Відтак, позивач у зв`язку з тим, що ним було виплачено суму страхового відшкодування в розмірі 111518,87 грн потерпілій особі за збитки, які були спричинені транспортний засобом "MAN", державний реєстраційний номер № НОМЕР_2 , який застраховано у відповідача згідно полісу ЕР №107510425, просить суд стягнути з відповідача вказані кошти та крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню, інфляцію та 3% річних, у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" за договором страхування страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Нормами статті 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованогоу порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на

стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

З огляду на викладене вище, виходячи із доказів, які наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що до позивача перейшло в порядку регресу право вимоги до страховика винної особи (відповідача) за полісом серії ЕР №107510425 в розмірі 130000,00 грн (враховуючи встановлений ліміт за майнову шкоду та розмір франшизи - 00,00 грн), у зв`язку з тим, що позивачем було виплачено страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 80505,48 грн згідно платіжного доручення № 14497 від 05.06.2020 та 31013,39 грн відповідно до платіжного доручення № 16640 від 03.07.2020.

При цьому суд зазначає, що звіт про оцінку транспортного засобу, в тому числі і калькуляція є лише попереднім оціночним документом, у якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.

Крім того, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів направлення позивачем відповідачу претензії щодо здійснення страхового відшкодування шкоди в розмірі 31013,39 грн, заподіяної під час ДТП, судом, прийнято до уваги положення п. 36.1. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно якого рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Суд відзначає, що пред`явивши позову до суду та направивши його копію відповідачу у справі на загальну суму позовних вимог 111518,87 грн, позивач фактично звернувся до відповідача з вимогою про виплату страхового відшкодування в порядку суброгації. Суд відзначає, що станом на день прийняття рішення 90 денний строк для здійснення виплати, передбачений законом, сплинув, однак суду не було надано доказів перерахування відповідачем на користь позивача суми страхового відшкодування у розмірі 111518,87 грн.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи суму страхового відшкодування, яка була виплачена позивачем потерпілій особі, з огляду на відсутність заперечень з боку відповідача суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума страхового відшкодування в розмірі 111518,87 грн, а відтак вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем за не відшкодування відповідачем суми страхової виплати здійснено нарахування пені - 3290,72 грн, 3 % річних - 822,68 грн та інфляційні втрати - 1115,19 грн.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом (ст. 992 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування" страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Згідно положення п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.

Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

При цьому суд вказує, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як встановлено судом, позивач надіслав на адресу відповідача заяву № 11/20099 від 11.06.2020 на виплату (страхового) відшкодування в сумі 80505,48 грн, яку було отримано представником відповідача 15.06.2020, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення, однак відсутні докази направлення відповідачу заяви про виплату (страхового) відшкодування на суму 31013,39 грн.

З огляду на приписи п. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та момент отримання заяви про страхове відшкодування, останнім днем строку виплати відповідачем страхового відшкодування було 15.09.2020, а отже період прострочення починає відлік з 16.09.2020.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач має право на нарахування штрафних санкцій на суму 80505,48 грн, оскільки в матеріалах справи містяться докази направлення відповідачу лише на дану суму заяви на виплату (страхового) відшкодування.

Таким чином, перевіривши розрахунок пені, за вказаний позивачем період, суд зазначає, що обґрунтованою сумою стягнення з відповідача пені (з додержанням приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) є сума в розмірі 2375,57 грн.

Згідно перерахунку суду сума інфляційних втрат за період з 16.09.2020 по 14.12.2020, є більшою ніж нарахована позивачем, але враховуючи, що суд не може виходити за межі позовних вимог, в силу приписів ст. 237 ГПК України, то сума інфляційних втрат підлягає стягненню з відповідача в розмірі визначеному позивачем в сумі 1115,19 грн.

Згідно розрахунку суду за період з 16.09.2020 по 14.12.2020 стягненню з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 593,89 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача витрати понесені на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн.

Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн надано наступні докази: копія договору про надання правової допомоги № 1 від 05.11.2018, додаток № 4 від 09.09.2020 до договору про надання правової допомоги № 1 від 05.11.2018, копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6153 від 09.08.2018, акт виконаних робіт від 14.12.2020 до договору про надання правової допомоги, який підписано представниками сторін та в якому закріплено перелік наданих адвокатом послуг позивачу, а також платіжне доручення № 3324 від 14.12.2020 на суму 3000, 00 грн.

Відтак, з огляду на викладене вище, враховуючи надані позивачем докази щодо правомірності стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, категорію справи та розмір таким витрат, реальність їх понесення, відсутність заперечень з боку відповідача та з огляду на часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що стягненню на користь позивача з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2970,60 грн. (пропорційно розміру задоволених вимог) є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» (04210, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А; ідентифікаційний код 32404600) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (03038, м. Київ, вул. Федорова Івана, будинок 32 літ. А; ідентифікаційний код 30859524) суму страхового відшкодування в розмірі 111518 (сто одинадцять тисяч п`ятсот вісімнадцять) грн 87 коп., інфляційні втрати в розмірі 1115 (одна тисяча сто п`ятнадцять) грн. 19 коп., пеню в розмірі 2375 (дві тисячі триста сімдесят п`ять) грн 57 коп., 3 % річних в розмірі 593 (п`ятсот дев`яносто три) грн. 89 коп., судовий збір в розмірі 2081 (дві тисячі вісімдесят одна) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2970 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят) грн 60 коп.

3. В частині позову про стягнення пені у розмірі 915,15 грн та 3% річних у розмірі 228,79 грн - відмовити .

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В.Усатенко