Рішення № 95604807, 15.02.2021, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.02.2021р. Справа №905/2012/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрошина» (08301, Київська область, м.Бориспіль, вул.Шевченка, 100А, код ЄДРПОУ 41676522)

до відповідача: Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» (85670, Донецька область, м.Вугледар, код ЄДРПОУ 40695853)

про стягнення 266031,82 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрошина», м.Бориспіль звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая», м.Вугледар про стягнення суми боргу за договором про закупівлю шин №186Т від 10.10.2019р. у розмірі 251200 грн, 8716,81 грн пені, 4050,21 грн відсотків річних, 2064,80 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що внаслідок невиконання договору №186Т від 10.10.2019р. у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 251200 грн, наявність якої стало підставою для нарахування відсотків річних, інфляційних втрат та пені.

Ухвалою суду від 14.12.2020р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/2012/20, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач у відзиві №4 від 04.01.2021р. факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 251200 грн підтвердив, проте, позов не визнав і у задоволенні позовних вимог просив відмовити з огляду на важкий фінансовий стан підприємства. Окрім того, з посиланням на приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності вугледобувних державних підприємств» відповідач стверджував, що до 01.01.2022р. заборонено здійснювати заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, що, на його думку, є підставою для відмови у позові.

В частині витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначав про відсутність підстав для стягнення таких витрат у зв`язку з тим, що заявником не представлено детального опису робіт (послуг), виконаних/наданих адвокатом та здійснених ним витрат.

У письмових поясненнях б/н від 28.01.2021р., які надійшли від представника позивача на електронну пошту суду (скріплені ЕЦП), та по своїй суті є відповіддю на відзив, зазначалось про наступне:

- відповідач фактично визнав позов у частині стягнення основного боргу;

- докази понесення витрат на правову допомогу будуть представлені суду в порядку ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України (про що вказувалось у позовній заяві);

- незадовільний фінансовий стан підприємства відповідача та наявність тимчасових заборон на вчинення примусових заходів щодо державних вугледобувних підприємств не є підставами для відмови у задоволенні позову та/або стягненні витрат на правову допомогу.

Представники сторін у судове засідання 15.02.2021р. не з`явились, про розгляд справи повідомлені.

У відзиві Державне підприємство «Шахта ім. М.С. Сургая» розгляд справи просило здійснювати за відсутності власного представника.

У клопотанні б/н від 03.02.2021р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрошина» просив суд здійснювати розгляд справи за власної відсутності.

Таким чином, приймаючи до уваги зміст поданих представниками позивача і відповідача клопотань, а також враховуючи визначений господарським процесуальним законодавством строк розгляду спору у спрощеному провадженні, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Як свідчать матеріали справи, 10.10.2019р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) був підписаний договір про закупівлю шин №186Т, за змістом п.п.1.1 якого продавець зобов`язується поставити покупцю товар за кодом ДК 021:2015(СРV): 34352000-9 «Шини для транспортних засобів великої тоннажності», розгорнутий асортимент (марка, модель та інші індивідуальні характеристики) якого визначаються специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець – прийняти і оплатити такий товар.

Ціна цього договору становить 837000 грн з ПДВ (п.3.1 договору про закупівлю товарів).

На виконання умов договору №186Т від 10.10.2019р. сторонами була підписана специфікація (додаток №1 до укладеного сторонами правочину), якою продавець та покупець узгодили найменування продукції, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість товару на рівні 837000 грн з ПДВ.

Цей договір набирає чинності з дати підписання та діє до 30.06.2020р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п.10.1 договору №186Т від 10.10.2019р.).

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст.712 Цивільного кодексу України та ст.ст.264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст.655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу норм ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом №88 від 24.05.1995р. Міністерства фінансів України, документом, який містить відомості про господарську операцію є первинний документ.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У спірних правовідносинах первинними документами, які підтверджують здійснення господарських операцій з поставки товару за договором є видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, які повинні містити, зокрема, прізвища, особистий підпис осіб або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій та, які є відповідальними за їх здійснення.

Як вказує позивач, на підставі видаткових накладних №842 від 11.11.2019р. на суму 89400 грн, №905 від 02.12.2019р. на суму 24000 грн, №318 від 18.06.2020р. на суму 187800 грн та товарно-транспортних накладних №Р842 від 11.11.2019р., №Р905 від 02.12.2019р., №Р318 від 18.06.2020р. позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 301200 грн.

Представлені до матеріалів справи первинні документи підписані з боку покупця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

При цьому, довіреностей на одержання для підприємства відповідача визначеного у накладних переліку та кількості цінностей за договором №186Т від 10.10.2019р. вказаними вище особами до матеріалів позову не представлено.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до п.8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом №99 від 16.05.1996р. Міністерства фінансів України, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Відтак, довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей за своєю правовою природою є первинним документом, що лише фіксує волевиявлення покупця про уповноваження конкретної особи на отримання від його імені відповідного товару у постачальника та не є документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі чи прийняттю товару. При цьому, факт передачі товару без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідальність, проте не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі або прийняття товару.

Отже, за висновками суду, відсутність довіреностей на отримання уповноваженими відповідачем особами товару не спростовує факту здійснення поставки товару та його отримання зазначеними особами.

Крім того, судом також враховано, що видаткова накладна №842 від 11.11.2019р. була оплачена відповідачем частково (в частині суми 50000 грн), що підтверджується виписками Акціонерного товариства «ОТП Банк» за 27.12.2019р., 06.05.2020р., 20.05.2020р., 28.08.2020р.

Такі дії відповідача свідчать про те, що товар за вказаними видатковими накладними одержували, а видаткові накладні підписували уповноважені Державним підприємством «Шахта ім. М.С. Сургая» особи.

Також, господарський суд при розгляді спору приймає до уваги відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо неналежного виконання продавцем прийнятих за договором зобов`язань з передання товару.

В матеріалах справи відсутні докази того, що передана згідно з представленими накладними продукція відповідачем не була прийнята з підстав неналежної якості або порушення продавцем умов щодо кількості та асортименту продукції, так само в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт застосування відповідачем передбачених законом та договором наслідків порушення продавцем умов договору щодо порядку та строків продажу, кількості, асортименту, якості товару.

У відзиві на позовну заяву відповідач факт отримання товару не заперечував.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, позивачем доведено належними та допустимими доказами поставку товару на суму 301200 грн в межах договору №186Т від 10.10.2019р.

Як вказує позивач, відповідач встановлений договором №186Т від 10.10.2019р. обов`язок щодо оплати товару у визначений угодою строк та у повному обсязі не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за наведеним правочином в сумі 251200 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.п.4.1, 4.2 договору №186Т від 10.10.2019р. розрахунки за партію товару проводяться згідно з рахунком-фактурою шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок продавця. Розрахунки за цим договором здійснюються шляхом відстрочки платежу протягом 30 календарних днів з дати відвантаження продавцем товару на склад покупця.

На виконання умов, погоджених сторонами у договорі на закупівлю товарів, Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпрошина» виставлені рахунки №316 від 18.06.2020р., №896 від 08.11.2019р., №951 від 02.12.2019р. на оплату відвантаженої за договором №186Т від 10.10.2019р. продукції на загальну суму 301200 грн.

Відтак, враховуючи умови договору та складеної до нього специфікації, з огляду на те, що постачання продукції здійснювалось протягом листопада, грудня 2019 року, червня 2020 року, строк виконання зобов`язань з оплати товару за договором №186Т від 10.10.2019р. настав, а саме:

- за видатковою накладною №842 від 11.11.2019р. на суму 89400 грн – 11.12.2019р. включно,

- за видатковою накладною №905 від 02.12.2019р. на суму 24000 грн – 02.01.2020р. включно,

- за видатковою накладною №318 від 18.06.2020р. на суму 187800 грн – 20.07.2020р. включно з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (18.07.-19.07.2020р.) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та проти чого відповідач в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не заперечує, часткове перерахування вартості товару за спірною поставкою на підставі видаткової накладної №842 від 11.11.2019р. було здійснено відповідачем на загальну суму 50000 грн (27.12.2019р. – 15000 грн, 06.05.2020р. – 10000 грн, 20.05.2020р. – 15000 грн, 28.08.2020р. – 10000 грн), що підтверджується виписками Акціонерного товариства «ОТП Банк» по рахунку НОМЕР_1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрошина».

Дослідивши вищезазначені платіжні документи на загальну суму 50000 грн, судом встановлено, що заборгованість Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» за наведеним правочином на закупівлю товарів становить 251200 грн.

Як вказувалось судом, відповідач у відзиві №4 від 04.01.2021р. факт наявності заборгованості перед позивачем в сумі 251200 грн підтвердив.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, позовні вимоги про стягнення суми заборгованості за договором №186Т від 10.10.2019р. у розмірі 251200 грн підлягають задоволенню на визначену позивачем суму.

При цьому, суд погоджується із доводами позивача, які наводились на викладені у відзиві твердження відповідача щодо безпідставності позовних вимог, та зазначає, що незадовільний фінансовий стан Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» та наявність тимчасових заборон на вчинення примусових заходів щодо державних вугледобувних підприємств не є підставами для відмови у задоволенні позову.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом п.7.6 договору №186Т від 10.10.2019р., у разі порушення покупцем строків оплати за прийнятий товар, покупець зобов`язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 8716,81 грн пені за загальний період з 11.12.2019р. по 11.11.2020р.

Здійснений позивачем розрахунок пені містить недоліки в частині визначення періоду для нарахування неустойки за спірними зобов`язаннями за договором №186Т від 10.10.2019р., внаслідок чого, за перерахунком суду, розмір пені дорівнює 8573,11 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 4050,21 грн 3% річних за загальний період з 11.12.2019р. по 11.11.2020р.

Дослідивши наведений вище розрахунок процентів річних, з огляду на те, що позивач припустився помилок при визначенні початку перебігу строку для здійснення відповідних нарахувань, суд дійшов висновку, що сума відсотків річних за простроченими зобов`язаннями відповідача з поставки товару за договором №186Т від 10.10.2019р., (в межах визначених позивачем періодів) становить 4005,07 грн.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрошина» просило суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в сумі 2064,80 грн за період з січня по квітень, з червня по вересень 2020 року.

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 (п.27), статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику – «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Разом з тим, незважаючи на те, що позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, вказаних правил враховано не було (зокрема, при визначені періоду нарахування не включено травень 2020 року (місяць, у якому була дефляція), а також відповідний підрахунок здійснено без урахування сум інфляційних збитків попередніх періодів до загальної суми боргу (за зобов`язанням листопада 2019 року), суд встановив, що сума інфляційних втрат є фактично більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення. Проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, позовні вимоги у вказаній частині підлягають задоволенню на визначену позивачем суму, а саме 2064,80 грн.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з`ясувавши обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення процентів річних та пені підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 4005,07 грн та 8573,11 грн з одночасним задоволенням вимог про стягнення інфляційних на визначену позивачем суму у розмірі 2064,80 грн.

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення суми основної заборгованості, неустойки, процентів річних та інфляційних, позивач заявив клопотання про застосування ч.10 ст.238 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності. Натомість позивач просить зазначити у рішенні про нарахування і пені, і відсотків одночасно, що не відповідає положенням вказаної статті Кодексу.

Зважаючи на те, що позиція позивача з даного приводу не є чіткою (просить зазначити у рішенні і про нарахування пені, і про нарахування відсотків), а вибір одного чи іншого виду нарахування не належить до повноважень суду при прийнятті рішення, вимоги (клопотання) позивача про зазначення в рішенні суду про нарахування трьох відсотків річних та пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України задоволенню не підлягають.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 3990,48 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам. Одночасно, виходячи з того, що за подання розглядуваної позовної заяви позивач сплатив судовий збір у більшому розмірі ніж передбачено діючим законодавством, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпрошина» не позбавлено права та можливості звернутись до суду з клопотанням про його повернення у переплаченому розмірі (0,01 грн) в порядку норм ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, у позовній заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрошина» викладено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно з яким заявник позову поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн та гонорар адвокату у розмірі 60000 грн, а також зазначено, що докази понесення таких витрат позивачем буде представлено суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку норм ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 238 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при прийнятті рішення судом, у резолютивній частині рішення зазначається про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

Враховуючи те, що позивачем при поданні позову заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу та гонорару адвоката, суд зазначає про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати на 31.03.2021р. об 11:00 год.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Шахта ім. М.С. Сургая» (85670, Донецька область, м.Вугледар, код ЄДРПОУ 40695853) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрошина» (08301, Київська область, м.Бориспіль, вул.Шевченка, 100А, код ЄДРПОУ 41676522) основний борг за договором про закупівлю шин №186Т від 10.10.2019р. у розмірі 251200 грн, 8573,11 грн пені, 4005,07 грн відсотків річних, 2064,80 грн інфляційних втрат, а також судовий збір в сумі 3987,65 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 31.03.2021р. об 11:00 год., яке відбудеться у приміщенні суду, зал судового засідання №415.

Встановити позивачу строк до 30.03.2021р. для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 15.02.2021р.

Повний текст рішення складено 22.02.2021р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця