Рішення № 95604617, 17.03.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2021м. ДніпроСправа № 904/6416/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу

за позовом Фізичної особо-підприємця Воротинцева Олександра Миколайовича, м. Новий Буг, Миколаївська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО", м. Дніпро

про стягнення боргу за надані послуги перевезення вантажів автомобільним транспортом у розмірі 366 180,72 грн.

Представники:

від позивача Савченко О.А. - адвокат

від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа-підприємець Воротинцев Олександр Миколайович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" боргу за надані послуги перевезення вантажів автомобільним транспортом у розмірі 366 180,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов Договору № ВПАТ-043-ДА від 03 січня 2020 в частині оплати послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Також позивач просить судові витрати, які складаються з суми судового збору 5 492,71 грн. та 15 000,00 грн. сплаченого гонорару (винагороди) адвокату стягнути з відповідача.

Ухвалою від 02.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.

У зв`язку з відсутністю фінансування в Господарському суді Дніпропетровської області, ухвалу від 02.12.2020 фактично направлено на адресу відповідача 14.01.2021.

Згідно витягу із сайту Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" відправлення 4930013576736 перебуває у точці видачі/доставки з 16.01.2021.

Судом 02.02.2021 направлено на адреси Відділення поштового зв`язку Дніпро Дніпропетровської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" та Відділення поштового зв`язку № 5 м. Дніпро Дніпропетровської дирекції Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" запит з вимогою терміново повідомити про статус відправлення рекомендованої пошти з повідомленням за №4930013576736, а також надати інформацію щодо місцезнаходження поштового листа з повідомленням №4930013576736 та причини ненадходження жодної інформації до Господарського суду Дніпропетровської області.

Однак, станом на 02.03.2021 відповіді від відділень Публічного акціонерного товариства "Укрпошта" не надходило.

Ухвалою від 03.03.2021 призначено судове засідання на 17.03.2021.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49005, м. Дніпро, проспект Д. Яворницького, б. 1а, оф. 702, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

Крім того, судом здійснено оголошення про дату судового засідання на сайті Судової влади.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді та про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином.

Відповідач не скористався своїм правом, відзив на позов не надав, з заявою про продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", не звертався.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Також суд зазначає, що у відповідності до ст. 114 ГПК України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням Договору про внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом № ВПАТ-043-ДА від 03.01.2020, фактом здійснення перевезення, встановлення факту невиконання відповідачем договору в частині повної та своєчасної оплати за виконані перевезення та правомірності вимоги позивача про стягнення суми заборгованості.

Як зазначено в позовній заяві, 03.01.2020 між Фізичною особою-підприємцем Воротинцевим Олександром Миколайовичем (далі - позивач, перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" (далі - відповідач, замовник) укладено Договір про внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом № ВПАТ-043-ДА (далі - Договір).

Пунктом 1.1. договору встановлено, що перевізник зобов`язується протягом усього строку дії цього договору за завданнями замовника у встановлені строки приймати і поставляти довірений йому замовником вантаж автомобільним транспортом до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу замовника, а замовник зобов`язується оплачувати належним чином надані перевізником послуги.

Сторони домовилися, що передача заявок і інших документів за цим договором може здійснюватися за допомогою електронної пошти.

Згідно пп. 3.2.6. п. 3.2. договору замовник зобов`язаний здійснити своєчасну та повну оплату за послуги по перевезенню перевізнику в порядку та згідно умов, передбачених цим договором та заявкою

Надання послуг по цьому договору фіксується двостороннім актом виконаних робіт (послуг), який складається у двох примірниках, по одному для кожної із сторін, підписується уповноваженими представниками перевізника та замовника та засвідчується печатками сторін та повинен містити наступну інформацію: найменування замовника; найменування вантажу; дата і маршрут; вартість перевезення (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 4.2. договору загальна сума цього Договору складається із сум вартості підписаних обома сторонами актів виконаних робіт (послуг).

Вартість послуг зазначається та узгоджується сторонами безпосередньо у заявці до початку перевезення вантажів (п. 4.3. договору).

Послуги вважаються виконаними належним чином, якщо вантаж доставлено у відповідності до умов узгоджених сторонами у відповідній заявці (п. 4.4. договору).

Пунктом 4.5. договору встановлено, що надані послуги з перевезення підтверджуються товарно-транспортною накладною, актом виконаних робіт (послуг) і документами, що підтверджують передавання вантажу вантажоодержувачу з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу згідно чинного законодавства України.

Згідно п. 4.6. договору замовник оплачує послуги з перевезення на підставі виставленого перевізником рахунку-фактури протягом 7 (семи) банківських днів з моменту передавання вантажу вантажоодержувачу, але у будь-якому випадку не раніше надання перевізником усіх документів згідно п. 4.5. цього договору і з урахуванням п.п. 5.3., 5.4.1 цього договору.

У відповідності до п. 4.7. договору підставою для виставлення рахунку-фактури є дані підписаного сторонами акту виконаних робіт (послуг), відмітки замовника у супровідних документах, а також акти, складені для підтвердження фактів, які можуть бути підставою для покладення на перевізника матеріальної відповідальності.

Пунктом 4.9. договору встановлено, що в разі відсутності претензії у замовника до якості перевезення, замовник підписує наданий перевізником акт виконаних робіт (послуг). За наявності претензії замовник надає перевізнику мотивовану письмову відмову від прийняття послуг. У разі наявності у замовника претензій щодо якості наданих послуг перевізником послуг, строк оплати продовжується на кількість днів, протягом яких сторони врегулювали розбіжності.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2021 року. Якщо за місяць до закінчення строку договору жодна із сторін не заявить про його закінчення, договір вважається продовженим ще на один календарний рік без зміни його умов.

23.02.2020 сторонами підписано заявку на перевезення вантажу автотранспортом (а.с. 22) також позивач зазначає, що подальше погодження відбувалось шляхом направлення відповідачем на електронну пошту позивача таблиць із зазначенням дат завантаження/вивантаження, номерів авто, вартості перевезень та інше (а.с. 26,42).

Позивачем умови договору виконано належним чином та здійснено перевезення вантажу на загальну суму 366 180,72 грн., що підтверджується Актами здачі-приймання (наданих послуг) № ВО-0000003, № ВО-0000013, № ВО-0000014, які підписані сторонами без заперечень; товарно-транспортним накладними, податковими накладними.

Позивачем відповідачеві виставлено рахунки на оплату № ВО-0000003 від 23.02.2020 на суму 37430,64 грн., № ВО-0000012 від 16.04.2020 на суму 146 200,97 грн. та № ВО-0000013 від 24.04.2020 на суму 182 549,11 грн. на загальну суму 366 180,72 грн.

Відповідач за надані послуги не розрахувався, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у сумі 366 180,72 грн.

Викладене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Господарського Кодексу України, на підставі господарсько-договірних відносин між сторонами виникли майнові господарсько-договірні зобов`язання.

Частиною 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Згідно ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу за договором.

Перевезення вантажу будь-яким видом транспорту складається з трьох елементів: навантаження, переміщення та вивантаження вантажу, основним з яких є саме перевезення вантажу, що здійснюється на підставі окремого договору, правове регулювання якого у загальній формі закріплено в главі 64 Цивільного кодексу України та главою 32 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч. 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно із ст.ст. 610, 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт надання позивачем послуг з перевезення вантажу підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до умов договору, строк оплати послуг є таким, що настав.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості від представників сторін не надійшло, відповідачем належними та допустимими доказами вимоги позивача не спростовані, що є підставою для задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 366 180,72 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що 02.11.2020 між Адвокатським об`єднанням "БАСТІОН" (далі - виконавець) та Фізичною особою-підприємцем Воротинцевим Олександром Миколайовичем (далі - замовник, позивача) укладено договір про надання правничої допомоги (далі - договір).

Пунктом 1.1. якого встановлено, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання бути представником замовника з усіма правами, які має за законом позивач, у справі, який відноситься до юрисдикції господарського суду щодо стягнення суми боргу, процентів, пені, штрафних санкцій та інших сум право на стягнення яких має замовник по договору № ВПАТ-043-ДА на внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.01.2020 року, укладеного з ТОВ "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" (ідентифікаційний код 36161054).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що п. 3.1. договору вартість послуг (гонорару) за здійснення та надання обумовлених видів правової допомоги замовнику, передбачених у пунктах 2.1., 2.1.1., 2.1.2., 2.1.3, 2.1.4, 2.1.5., 2.1.6, 2.1.7., 2.1.8, 2.1.9. цього договору погоджується сторожами у додатку, який є невід`ємною частиною цього договору.

Оплата вартості послуг (гонорару), здійснюється замовником на умовах 100% передоплати, в національній валюті, на підставі виставленого виконавцем рахунку-фактури, протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку на оплату, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавиця (п. 3.2. договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30.12.2021 (п. 4.1. договору).

02.11.2020 Адвокатським об`єднанням "БАСТІОН" та Фізичною особою-підприємцем Воротинцевим Олександром Миколайовичем підписано додатком №1 до Договору про надання правової допомоги в якому зазначено, що:

Види правничої допомоги: Гонорар (грн..) Визначення та аналіз умов Договору № ВПАТ-043-ДА на внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.01.2020 року, рахунків-фактур, товарно-транспортних накладних, довіреностей, Акти виконаних робіт (послуг), та інших документів, які мають відношення до договору. Висвітлення для замовника його прав у зобов`язанні - Договорі № ВПАТ-043-ДА на внутрішнє перевезення вантажів автомобільним транспортом від 03.01.2020 року, та правової позиції у спорі в цілому. 2 500,00Вивчення та аналіз судової практики з аналогічних господарських спорів предметом яких є перевезення вантажів. 1 500,00Підготовка позову майнового характеру про стягнення заборгованості від імені замовника (як позивача) до ТОВ «Агропромислова компанія «ДНІПРОАГРО» код 36161054 - (відповідач) та подання позову (реєстрація позовної заяви з отриманням вхідного номеру) у Господарському суді Дніпропетровської області 6 000,00Представництво ФОП Воротинцева Олександра Миколайовича - замовника у Господарським суді Дніпропетровської області з усіма правами позивача у у справі за позовом ФОП Воротинцева О.М. до ТОВ «Агропромислова компанія «ДНІПРОАГРО» код 36161054 - (відповідач) про стягнення заборгованості, з підготовкою усіх необхідних пояснень, заперечень на відзив, клопотань, заяв та інших процесуальних документів. Інформування замовника про стан розгляду справи та отриманні рішення Господарського суду Дніпропетровської області, прийняте за результатами вирішення господарського спору по суті. 5 000,00Всього: 15 000,0002.11.2020 адвокатським об`єднанням виставлено замовникові рахунок на оплату на суму 15 000,00 грн. та 05.11.2020 позивачем оплачено за послуги на правничу допомогу 15 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 05.11.2020.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту пункту 6 статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Разом з тим, аналіз наведених норм частини 4 статті 126 ГПК України, а також норм статті 129 цього кодексу, дає підстави для висновку що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд оцінює поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" також зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Зазначена позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2019 по справі № 905/1795/18, від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 по справі № 922/2685/19.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. є необґрунтованою та завищеною, на підставі наступного.

Суд вважає, що адвокатським об`єднанням завищено вартість вивчення та аналіз умов спірного договору та додатків до нього, вивчення та аналіз судової практики з аналогічних господарських спорів та підготовку даного позову, оскільки позовна заява є нескладною (стягується лише сума основного боргу) та підготовка даної позовної заяви не вимагає великої затрати часту.

Також суд вважає, що адвокатським об`єднанням необґрунтовано нараховано 5 000,00 грн. за представництво ФОП Воротинцева Олександра Миколайовича - замовника у Господарським суді Дніпропетровської області та за підготовку усіх необхідних пояснень, заперечень на відзив, клопотань, заяв та інших процесуальних документів, оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у справі було лише 1 засідання та відповідач відзив на позову до суду не подавав, отже адвокатським об`єднанням до суду не подавались відповіді на відзив та інші пояснення, та клопотання.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами статі 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі викладеного, суд вважає, що обґрунтованою та доведеною, є вартість надання адвокатським об`єднання послуг з правничої допомоги на суму 5 000,00 грн.

Витратити на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. слід покласти на позивача.

Згідно з приписами ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особо-підприємця Воротинцева Олександра Миколайовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" про стягнення боргу за надані послуги перевезення вантажів автомобільним транспортом у розмірі 366 180,72 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "ДНІПРОАГРО" (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, б. 1-А, оф. 702, код ЄДРПОУ 36161054) на користь Фізичної особо-підприємця Воротинцева Олександра Миколайовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму заборгованості у розмірі 366 180,72 грн., 5 000,00 грн. - витрат на правничу допомогу та 5 492,71 грн. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Витрати на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.03.2021

Суддя Н.Г. Назаренко