Постанова № 9560263, 27.04.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2010 р. справа № 2а-3669/10/0570

час прийняття постанови: 12-17

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Чучко В.М.

при секретаріВаснєві Д.Г.

за участю представників: прокуратури Донецької області Вартанової О.М. (посвідчення № 2970), позивача Чебаненка Є.О. (довіреність від 11.12.2009 року № ,3-01/4557), відповідача Чеснокова В.М.(довіреність від 14.04.2010 року № 051), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора Ворошиловського району м.Донецька в інтересах держави в особі Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської фірми «Контроль-аудит» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4721,77 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Ворошиловського району м.Донецька в інтересах держави в особі Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської фірми «Контроль-аудит» (надалі ТОВ АФ «Контроль-аудит», відповідач) адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4155, 00грн.

У ході судового розгляду позивачем збільшені позовні вимоги до 4721,77 грн. за рахунок нарахування пені в сумі 566,77 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у порушення вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”і Постанови Кабінету Міністрів України “Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”від 31.01.2007 року за № 70 не виконав нормативи по створенню робочих місць по працевлаштуванню інвалідів. Згідно акту перевірки про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2007 рік, підприємством не виконано нормативів робочих місць та не сплачено адміністративно-господарські санкції у вказаній вище сумі. Оскільки відповідач ці санкції не сплатив, йому станом на 14.04.2010 року нарахована пеня у розмірі 566,77 грн., отже сума боргу становить 4721,77 грн. (4 1155,00 + 566,77 грн.) Таким чином, позивач просить у судовому порядку стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 4721,77 грн.

Додатково представник позивача прокуратури Донецької області зазначив, що його право на представництво інтересів держави і, відповідно, звернення до суду, обґрунтовується нормами ст. 121 Конституції України, ст.ст. 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст. 60 Кодексу адміністративного судочинства.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніші як через один рік з дня порушення цим субєктом законодавчо встановлених правил здійснення господарської діяльності. Зважаючи на те , що позивач звернувся з позовом про стягнення зі спливом даного даного факту (більше ніж через рік з моменту провопорушеня) , відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма «Контроль-Аудит» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Донецької міської ради, ідентифікаційний номер 22022137; місце знаходження за даними свідоцтва: 83086, м.Донецьк, вул. Артема,45. Згідно з довідкою про взяття на облік платника податків від 10.02.2005 року № 5209/10/28-112-3 ТОВ УФ «Контроль-Аудит» взята на облік 14.09.1995р. № 2039 як платник податків у ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька.

Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року N 803-XII (далі - Закон N 803) в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

На підставі Закону N 803 в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальної гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Частиною першою статті 2 Закону N 803 встановлено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Положеннями статті 4 Закону N 803 визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні, зокрема, безплатне сприяння у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб, всіма доступними засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку.

Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації, в тому числі інвалідів.

Нормами частини першої статті 5 Закону N 803 визначено, що держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

Працевлаштування інвалідів здійснюється відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань. (стаття 7 Закону України "Про зайнятість населення").

Відповідно до положень статті 19 Закону N 803 державна служба зайнятості має право одержувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, адміністративні дані по наявність вакантних робочих місць, у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, характер і умови праці на них, про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва і праці, інші заходи, що можуть призвести до вивільнення працівників; направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а інвалідів, крім того, - відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань та з урахуванням їх побажань.

Згідно норм статті 20 Закону N 803 підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості, зокрема, працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, в кількості, визначеній місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад, та інвалідів у кількості, визначеній згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Спірні правовідносини регулюються також Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року N 875-XII (Далі - Закон N 875).

Частиною 2 статті 4 Закону N 875 передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.

Стаття 18 Закону N 875 встановлює, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Інваліди можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їх згодою.

Стаття 181 Закону N 875 встановлює, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону N 875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону N 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону N 875, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина 6 статті 19 Закону).

Статтею 20 Закону N 875 встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частинами 3 та 4 статті 20 Закону N 875 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (частина 5 статті 20 Закону).

За нормами ст.. 250 Господарського Кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим субєктом законодавчо встановлених правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною третьою статті 19 Закону N 875 встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Поряд з цим статтею 18 Закону N 875 встановлено, що: забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості; підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищезазначене, суд зазначає, що закон поклав на підприємства, установи, організації обов'язок з самостійного працевлаштування інвалідів, зміст якого визначений статтею 18 Закону N 875, у відповідності до якого працевлаштування здійснюється за зверненням інваліда безпосередньо до працедавця, або за направленням від державної служби зайнятості.

Аналізуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки до відповідача правомірно застосовано штрафні санкції, адже останнім не дотримано норм законодавства про захист прав інвалідів, не подано звіт до центру зайнятості, на обліку якого знаходиться останній, щодо наявності вільних вакантних місць, облаштованих місць для інвалідів, вимог до інвалідів, переліку посад, на які можливе працевлаштування інваліда, та вимог до фаху і компетенції такого інваліда.

Відтак, наданий позивачем розрахунок розміру штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць із розрахунку середньої заробітної плати за 2007рік обґрунтовано складає 4155,00 гривень, та пеня в сумі 566,77 грн., що разом складає 4721,77 грн.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи зазначене, суд констатує, що обов'язок доказування за обставин стягнення коштів покладений як на позивача так і відповідача.

Відповідач не надав жодного доказу про те, що ним було вчинено всі можливі дії по виконанню нормативу робочих місць, або сплати вказаних вище санкцій.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що не здавання відповідних звітів, та не вчинення відповідачем усіх інших дій результатом яких було б виконання нормативу робочих місць інвалідів, свідчать про відсутність об'єктивних причин невиконання нормативну, незалежних від волі відповідача, про зворотнє останнім не зазначено і суду не доведено.

Судом не приймаються посилення відповідача на приписи ст. 250 Господарського кодексу України в частині пропущення позивачем строків застосування адміністративно-господарських санкцій, оскільки за нормами ст. 19 Закону України № 875 до спірних правовідносин наведені у ст. 250 Господарського кодексу України строки не застосовуються. При цьому, норми Закону України № 875, за даних обставин, є спеціальними та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У відповідності до приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Доказів, які б спростували доводи позивача відповідач суду не надав, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб захисту права, обраний позивачем.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов прокурора Ворошиловського району м.Донецька в інтересах держави в особі Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської фірми «Контроль-аудит» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 4721,77 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аудиторської фірми «Контроль-Аудит» (місцезнаходження за даними свідоцтва: 83086, м.Донецьк, вул. Артема,45.; ІПН 22022137) на користь місцевого бюджету (поточний рахунок № 34219379700033, банк ГУ ДКУ в Донецькій області, МФО 834016) адміністративно-господарські санкції у розмірі 4721,77 (чотири тисячі сімсот двадцять одна гривень, 77 коп.)

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 27 квітня 2010 року.

Повний текст постанови виготовлений 30 квітня 2010 року.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.

Суддя Чучко В.М.