Рішення № 95602397, 22.12.2020, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1061/18

провадження № 2/631/110/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

22 грудня 2020 року смт Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Пархоменко І.О.,

при секретарі - Семенко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Нововодолазька селищна рада Харківської області, про виселення з житлового будинку,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Центр надання адміністративних послуг при Нововодолазькій селищній раді Нововодолазького району, про виселення з житлового будинку, мотивуючи свої вимоги наступним. Позивач є власником житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час у вказаному будинку зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , донька позивача ОСОБА_3 , онука позивача ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 . ОСОБА_1 у 2006 році зареєструвала ОСОБА_2 в належному їй будинку, бо вважала що вони будуть мешкати однією сім`єю. Створити сім?ю їм не вдалося, так як відносини між сторонами з 2011 року погіршилися і на даний момент відповідач не є членом сім?ї позивача, часто випиває, вчиняє сварки, що негативно впливає на всіх членів сім?ї, в тому числі і на малолітню дитину, онуку. Відповідач жодним чином в утриманні будинку, його ремонті, оплаті комунальних послуг участі не приймає, чим завдає значних матеріальних збитків. Також, відповідач неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства у сім?ї. Просила суд виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати по справі.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 25 лютого 2019 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Центр надання адміністративних послуг при Нововодолазькій селищній раді Нововодолазького району на належну третю особу - Нововодолазьку селищну раду Харківської області.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 06 вересня 2019 року витребувано від Нововодолазького відділення Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області інформацію про адміністративні протоколи, складені відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з приводу насильства у сім?ї у період з 2017 року по 2018 рік, а також інформацію про притягнення особи, стосовно якої складено протокол, до адміністративної відповідальності.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 у судове засідання не з?явились, через канцелярію суду представник позивача ОСОБА_5 надав заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд проводити судові засідання без його участі та без участі позивача. Проти заочного рішення не заперечували.

Відповідач у судове засідання не з`явився, був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, причини неявки суду не повідомив, процесуальним правом надання відзиву не скористався.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з?явилась, через канцелярію суду надала заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд проводити судові засідання без її участі ( а. с. 61).

Третя особа Нововодолазька селищна рада Харківської області не направила свого представника для участі у судовому засіданні, через канцелярію суду надана заява відповідно до якої просять суд проводити судові засідання без участі представника ( а. с. 56).

За приписами ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача, ураховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання до суду не з`явився, про причини неявки не повідомив, відзив не подав, суд вважає за можливе ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.

З договору дарування домоволодіння, посвідченому 24 грудня 2004 року приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Разіною Л. О., зареєстрованому в реєстрі за № 3311, вбачається, що ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_1 прийняла у дар, належне ОСОБА_6 на праві приватної власності домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 13).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер витягу 6169518 від 11.01.2005 року ОСОБА_1 є власником домоволодіння, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, зареєстрований приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Разіною Л. О. (а. с. 14).

Згідно з довідкою № 1842/04-55 від 08.09.2018 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , онука, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та співмешканець, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 15).

Згідно з довідкою відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області від 13.04.2018 року встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с.28).

Позивач порушила питання щодо виселення з житлового будинку відповідача з причин систематичного порушенням правил співжиття, що роблять неможливим для інших проживання з ним в одному будинку.

Отже, між сторонами виникли правовідносини, що регулюються Житловим та Цивільним кодексом України.

Частиною ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст. 16 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 вересня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який визначає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Вказане кореспондується з ч. 1 ст. 317 ЦК України - власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, та ч. 1 ст. 319 ЦК, в якій передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України встановлено права власника житлового будинку, квартири, а саме, використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Також, права громадян, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, передбачені ст. 150 ЖК України - користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Проте, законодавством України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Положеннями ст. 9 ЖК України закріплені житлові права громадян. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК України Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За частиною 1 ст. 116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 справа 569/4373/16-ц, провадження № 14-298цс19 дійшла наступного висновку.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ, тощо.

Постановами судді Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 серпня 2012 року, 12 червня 2015 року, 12 жовтня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а. с. 16 – 17, 19 - 21).

Постановою судді Нововодолазького районного суду Харківської області від 23 листопада 2012 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП (а. с. 18).

Відповідно до листа Нововодолазького відділення Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області № 4701/119-87/03/20-2019 від 08.10.2019 у відношенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у період з 01.01.2017 по 31.12.2018 за статтею 173-2 КУпАП були складені наступні адміністративні протоколи: ГР № 63821 від 15.06.2018 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, ГР № 63860 від 26.07.2019 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП; ГР № 63855 від 26.07.2018 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а. с. 82)

При вирішенні справ про виселення на підставі статті 116 ЖК України мають враховуватися порушення правил співжиття у сфері даних житлових відносин, а не такі правопорушення, що допущені відповідачем в інших правовідносинах та не мають відношення до користування сторонами жилим приміщенням.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного суду від 25.04.2018 по справі № 295/16994/15-ц, провадження № 61-11571св18.

Таким чином, зібрані по справі докази та їх належна оцінка свідчать про наявність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки відповідач, який не є власником житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право (ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі змістом ч. ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених законом.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Приписами частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Нововодолазька селищна рада Харківської області, про виселення з житлового будинку є обґрунтованим та мають бути задоволені.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 47 55 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 9, 109, 116, 150, 156 ЖК України, ст. ст. 317, ст. 383, ЦК України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 76 - 81, 263 - 265, 280 - 282, 289, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Нововодолазька селищна рада Харківської області, про виселення з житлового будинку задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з житлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду учасниками справи через Нововодолазький районний суд Харківської області до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення буде складено 4 січня 2021 року.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 .

Третя особа: ОСОБА_3 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_5

Третя особа: Нововодолазька селищна рада Харківської області, місцезнаходження: 63202, Харківська область, Нововодолазький район, смт Нова Водолага, вул. Донця Григорія, 14, код ЄДРПОУ 04397997.

Суддя І. О. Пархоменко