Вирок № 95589463, 17.03.2021, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/139/21

Провадження № 1-кп/263/667/2021

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2021 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Музики О.М.,

за участю: секретаря - Налісної Ю.О.,

сторін кримінального провадження:

прокурора - Куцоконь Є.Ю.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Маріуполі кримінальні провадження № № 12020050770002586, 12020050770002555 за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Маріуполі Донецької області, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше судимого:

1) 07 липня 2017 року Приморським районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до штрафу в сумі 850 гривень, ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області 30 листопада 2018 року штраф замінений на 50 годин громадських робіт, які відпрацьовано;

2) 27 серпня 2020 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі з випробуванням строком на 3 роки;

3) 28 грудня 2020 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до 4 років 2 місяців позбавлення волі;

який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 18 листопада 2020 року, приблизно о 10:00 год., знаходячись у приміщенні магазину «Prostor», який розташований за адресою: проспект Миру, 71/41, Центральний район, м. Маріуполь, Донецька область, будучи раніше засудженим за скоєння майнових злочинів, діючи умисно, повторно, керуючись корисливим мотивом, таємно, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав майно, яке належить ТОВ «Стиль-Д», а саме: шампунь «Head&Shoulders» у кількості 4 штуки, вартістю 294 грн. 72 коп.; гель для душу «Nivea» у кількості 4 штуки, вартістю 113 грн. 48 коп. Після чого з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ТОВ «Стиль-Д» матеріальну шкоду на загальну суму 408 грн. 20 коп.

Таким чином ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України.

Він же, 02 грудня 2020 року, приблизно о 15:45 год., маючи судимість, яка у встановленому порядку не знята та не погашена, перебуваючи в приміщенні торгового залу магазину «Prostor», який розташований за адресою: провулок Транспортний, 8, Центральний район, м. Маріуполь, Донецька область, маючи на меті умисел на таємне викрадення чужого майна, умисно, повторно, керуючись корисливим мотивом, шляхом вільного доступу, таємно взяв з полиці чотири пляшки з кремом для шкіри торгової марки «Nivea», ємністю 250 мл кожна, вартістю 56 грн. 03 коп. за одиницю товару, сховавши їх у кишені одягу, після чого пройшов касову зону, не оплативши вищевказаний товар, вийшов з приміщення магазину, чим завдав матеріальний збиток ТОВ «Стиль-Д» на загальну суму 224 грн. 12 коп.

Таким чином ОСОБА_1 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 185 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за обставин, встановлених судом, наведених вище, визнав повністю, суду пояснив, що справді 18 листопада 2020 року та 02 грудня 2020 року у магазинах «Простор» по проспекту Миру та провулку Транспортному викрав крем, гель для душу та шампунь, які того ж дня продав невідомим особам. У вчиненому щиро розкаявся та просив призначити йому покарання на розсуд суду.

Представники потерпілого ТОВ «Стиль-Д» - Шквира С.А., Безкоровайна Н.В. до судового засідання не з`явилися, попередньо подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає змісту ст. 56 КПК України. Оскільки обвинувачений визнав вину у повному обсязі, за відсутності представників потерпілого можливо з`ясувати усі обставини під час судового розгляду, сторони кримінального провадження не наполягали на допиті представників потерпілого, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за їх відсутності.

Враховуючи, що учасники судового провадження визнають недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, роз`яснивши їм, що згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України у такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Надавши юридичну оцінку діям обвинуваченого ОСОБА_1 , суд вважає, що їх слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинених повторно.

За встановлених обставин суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень доведена повністю.

При обранні виду та міри покарання суд бере до уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обвинувачений ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за кримінальні правопорушення проти власності, на обліках у КНП «Психіатрична лікарня м. Маріуполя» та у КНП «Медичному центрі з профілактики та лікування залежності м. Маріуполь» не перебуває, офіційно не працевлаштований, будь-якою суспільно-корисною працею не займається, за місцем проживання характеризується з посередньої сторони, одружений.

За змістом ч. 6 ст. 368 КПК України при обранні та застосуванні норми закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, судом повинні враховуватися висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

При визнанні щирого каяття ОСОБА_1 як обставину, що пом`якшує його покарання, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к, стосовно того, що факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження, зокрема, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, у бажанні виправити наслідки вчиненого. Однак, під час розгляду кримінального провадження не здобуто даних на підтвердження того, що обвинувачений дійсно, відверто розкаявся у вчиненому, має щирий жаль з приводу вчиненого, осудив свою поведінку та намагався виправити наслідки вчиненого, відшкодував завдані збитки (вартість викраденого майна не відшкодована), а сам факт визнання вини не може бути розцінений як щире каяття.

Таким чином обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, суд визнає активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

У відповідності до вимог ст. 50 КК України при призначенні міри покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за скоєне, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Отже, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпечності вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень, обставини їх вчинення, зважаючи на наявність пом`якшуючої та відсутність обтяжуючих вину обвинуваченого обставин, відомостей про особу обвинуваченого, тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, позицію державного обвинувача та обвинуваченого, суд вважає, що покаранням необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання, визначене у межах, установлених у санкції ч. 2 ст. 185 КК України, у вигляді позбавлення волі, оскільки виправлення обвинуваченого можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства.

Вчинення повторного корисного кримінального правопорушення у короткий проміжок часу та у період, коли попередні судимості ОСОБА_1 не погашені, враховуючи, що він ніде не працює, а отже і не має джерела прибутку, вказує на те, що він жодним чином не оцінив негативно вчинені ним діяння, продовжив асоціальний спосіб життя та сам факт повторного вчинення умисного корисливого кримінального правопорушення свідчить про небажання обвинуваченого стати на шлях виправлення.

Так, ОСОБА_1 засуджений вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року за ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до остаточного покарання у вигляді 4 років 2 місяців позбавлення волі.

Оскільки ОСОБА_1 до ухвалення указаного вироку вчинив інкриміновані кримінальні правопорушення, тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень суд застосовує принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим.

У цьому кримінальному провадженні ОСОБА_1 запобіжний захід не обирався.

Строк відбування покарання підлягає обчисленню з дня ухвалення вироку, тобто з 17 березня 2021 року.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_1 підлягає зарахуванню частково відбуте покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року.

Відповідно до ст. 100 КПК України суд вирішує питання про долю речових доказів.

Керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України, і призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень за цим вироком та кримінального правопорушення, за вчинення якого ОСОБА_1 засуджено вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_1 до відбуття покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання обчислювати з 17 березня 2021 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зарахувати період з 28 грудня 2020 року по 16 березня 2021 року, відбуття ОСОБА_1 покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 28 грудня 2020 року, з розрахунку день за день.

Речові докази: два флакона ємкістю 250 мл кожний, молочко для тіла «Ніжна Шкіра з маслом» торгової марки «Nivea», два флакона ємкістю 250 мл кожний, молочко для тіла «Поживне для сухої шкіри» торгової марки «Nivea», які передані на відповідальне зберігання представнику потерпілому ТОВ «Стиль-Д» - Шквирі Світлані Андріївні - залишити ТОВ «Стиль-Д» за належністю.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.

З підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку.

Суддя О.М. Музика