Рішення № 95577536, 16.03.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1254

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2021 року м. Київ № 320/6778/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач) адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити пенсію на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача внаслідок не призначення пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач має необхідний трудовий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах по списку № 2, однак, протиправним рішенням відповідача у призначенні пенсії на пільгових умовах було відмовлено.

Позивач зазначає, що для оформлення пільгової пенсії останнім було надано до пенсійного органу всі необхідні для цього документи.

Вказані обставини стали підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року адміністративну справу № 320/6778/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві про зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи № 320/6778/20 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити дії та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що у позивача відсутній необхідний стаж роботи за Списком № 2 (10 років) та на час подання заяви Позивач не досяг необхідного пільгового віку (54 роки 6 місяців) відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Керуючись вищевикладеним, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частин 2, 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та проти чого не заперечували сторони, що ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою від 09 червня 2020 року № 3904, щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 16 липня 2020 року № 2600-0314-8/97744 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно вказаного вище листа від Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, не враховано до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових за Списком № 2, за період роботи з 21 квітня 2005 року по 22 квітня 2005 року - відпустка без збереження заробітної плати; з 03 жовтня 2005 року по 31 жовтня 2005 року та з 02 грудня 2019 року по 31 грудня 2019 року - курси

У зв`язку з вищевикладеним та вважаючи дії пенсійного органу протиправними, які полягають у протиправності відмови щодо призначення пенсії позивачу, останній звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Спеціальним законом який регулює дані правовідносини є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. З 01 січня 2004 року таким законом є, насамперед, Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Таким чином, оскільки Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють аналогічні правовідносини, пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII віковий ценз для жінок збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали 1 жовтня 1969 року - 31 грудня 1970 року, набували право на пенсію по досягненню 55 років.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII набув чинності з 01 квітня 2015 року.

Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Отже, після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.

Таким чином, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII. Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23 січня 2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Рішення).

Пунктом 1 резолютивної частини цього Рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05 листопада 1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».

Отже, з 23 січня 2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 2, а саме: пункт «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII.

Відносно позивача правила вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII.

Зважаючи на частину 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

При цьому суд зазначає, що Конституційний Суд України у рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначив, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Конституційний Суд України, визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» вказав, що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону.

Враховуючи встановлені у справі обставини, позивач, зокрема, після досягнення 50 років, має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Щодо відсутності документів, якими підтверджується пільговий стаж суд зазначає наступне.

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок № 383) передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є досягнення особою відповідного віку, перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2 з урахуванням проведеної атестації робочих місць за час виконання роботи після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до наявної в матеріалах копії довідки комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний онкологічний центр», виданої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено, що остання працює в Київському міському клінічному онкологічному центрі на посаді сестри медичної старшої дитячого відділення з 12 лютого 2002 року по теперішній час.

А саме, з аналізу вказаної вище довідки вбачається наступне.

«З 12 лютого 2002 року ОСОБА_1 прийнята в Київську міську онкологічну лікарню на посаду медичної сестри-анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії (наказ про прийняття № 18-к від 01 лютого 2002 року).

З 10 грудня 2004 року переведена на посаду старшої медичної сестри дитячого відділення з виконанням роботи сестри медичної стаціонару (наказ про переведення № 152-к від 10 грудня 2004 року) де і працює по теперішній час.

Згідно класифікатора професій ДК 003-95 посада старшої медичної сестри змінена на посаду сестра медична старша дитячого відділення (Наказ КМОЛ № 107 від 24 листопада 2008 року).

Згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 30 серпня 2010 року № 669/1 Київська міська онкологічна лікарня перейменована в Київський міський клінічний онкологічний центр.

Згідно рішення Київської міської ради від 24 жовтня 2019 року № 6/7579 Київський міський клінічний онкологічний центр реорганізовано в комунальне некомерційне підприємство «Київський міський клінічний онкологічний центр».

За період роботи з 10 грудня 2004 року по теперішній час на посаді сестри медичної старшої дитячого відділення працює повний робочий день більше 80 % робочого часу на атестованих робочих місцях дитячого онкологічного відділення.

Робота сестри медичної старшої дитячого відділення ОСОБА_1 складається з наступного: 1. Виписує, отримує безпосередньо доставляє, хіміопрепарати з аптеки, зберігає відповідно до умов, вказаних на упаковках. Ліки зберігаються в кабінеті сестри медичної старшої, відповідно знаходячись цілий робочий день в контакті з хіміопрепаратами, які є канцерогенними, мутагенними та алергогенними. Це циклофасфан, доксоробіцин, фторурацил, цисплатІн, гемзар, метотрексат, блеоцин, холоксан і т.ін;

2. Вводить хіміопрепарати хворим, контролює розведення;

3. Знаходячись цілий робочий день у контакті з хворими з організму яких виділяються хімічні речовини через дихання, з потовиділенням, сестра медична старша знаходиться під впливом хіміотерапевтичних препаратів, які мають алергогенну та канцерогенну дію.

Довідка складена на підставі наказів по атестації робочих місць, відомостей на виплату заробітної плати, фотографії робочого часу, форми П-2, посадової Інструкції:

- наказ № 121 від 27 червня 2001 року, по Київській міській онкологічній лікарні;

- наказ № 103 від 24 листопада 2005 року, по Київській міській онкологічній лікарні;

- наказ № 104 від 22 листопада 2010 року, по Київській міській онкологічній лікарні;

- наказ № 102 від 23 жовтня 2015 року, по Київському міському клінічному онкологічному центру.

Після проведення атестації характер і умови праці не змінювались.

За період роботи з 10 грудня 2004 року по теперішній час надавалась:

- відпустка без збереження заробітної плати з 21 квітня 2005 року по 22 квітня 2005 року на 02 к. дні (наказ № 64-к від 21 квітня 2005 року);

- курси підвищення кваліфікації з 03 жовтня 2005 року до 31 жовтня 2005 року (наказ № 170-к від 30 вересня 2005 року);

- відпустка без збереження заробітної плати з 03 грудня 2007 року по 07 грудня 2007 року на 05 к. дні (наказ № 191-к від 03 грудня 2007 року);

- відпустка без збереження заробітної плати з 26 квітня 2012 року по 28 квітня 2012 року на 02 к. дні (наказ № 78-к від 24 квітня 2012 року);

- відпустка без збереження заробітної плати 01 к. день 01 червня 2013 року (наказ № 254-к від 31 травня 2013 року);

- курси підвищення кваліфікації з 01 квітня 2015 року до 30 квітня 2015 року (наказ № 138-к від 31 березня 2015 року);

- курси підвищення кваліфікації з 02 грудня 2019 року до 31 грудня 2019 року (наказ № 550-к від 25 листопада 2019 року);

За період роботи з 10 грудня 2004 року по теперішній час відпустка для догляду за дитиною не надавалась.

За показниками умов праці, враховуючи наявність шкідливих факторів, робота на посаді сестри медичної старшої дитячого відділення відноситься до робіт з особливо шкідливими умовами праці, що підтверджує право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 2, розділ XXIV «Охорона здоров`я та соціальної допомоги» п. 24ж, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року № 36 та Списком № 2, розділ XXIV «Охорона здоров`я та соціальної допомоги» працівники, які безпосередньо обслуговують хворих в онкологічних закладах (підрозділах), центрах, диспансерах: молодші спеціалісти з медичною освітою, зайняті у дитячих відділеннях, затвердженого Постановою КМ України № 461 від 24 червня 2016 року відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсії, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку.».

Відповідно до розділу ХХІV «Охорона здоров`я та соціальна допомога» постанови Кабінету Міністрів України № 461 від 24 червня 2016 року до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах входять, зокрема, працівники, які безпосередньо обслуговують хворих в онкологічних закладах (підрозділах), центрах, диспансерах: молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині, зайняті у дитячих відділеннях.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , з 12 лютого 2002 року ОСОБА_1 прийнята в Київську міську онкологічну лікарню на посаду медичної сестри-анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії (наказ про прийняття № 18-к від 01 лютого 2002 року), а з 10 грудня 2004 року переведена на посаду старшої медичної сестри дитячого відділення з виконанням роботи сестри медичної стаціонару (наказ про переведення № 152-к від 10 грудня 2004 року) де і працює по теперішній час, суд вважає підтвердженим пільговий стаж роботи позивача за списком №2 не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому, відповідно до положень законодавства професія (посада) позивача, за якою вона працювала у спірний період, відноситься до Списку № 2 чинному на період роботи позивача, що не спростовано відповідачем.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу, що вимогами статті 48 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Також аналогічно зазначено в статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно пункту 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18 листопада 2005 року № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року № 1451/11731, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року (приклади у додатках 1, 2).

Так, пунктом 10 Порядку № 383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі - Порядок №637).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати:

- трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи;

- виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці;

- у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно з пунктами 23, 24 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про періоди роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки, позивач з 12 лютого 2002 року по 10 грудня 2004 року був прийняти на посаду медичної сестри анестезістки відділення анестезіології та інтенсивної терапії, з випробувальним строком на два місяці (з 13 квітня 2002 року постійний працівник), а з 10 грудня 2004 року по сьогоднішній день позивач працює на посаді старшої медичної сестри дитячого відділення. Згідно класифікатора професій ДК 003-95 посада старшої медичної сестри змінена на посаду сестра медична старша дитячого відділення. Згідно з Розпорядженням КМДА № 669/1 від 30 серпня 2010 року Київська міська онкологічна лікарня перейменована в Київський міський клінічний онкологічний центр.

Крім того, як вже було встановлено судом та зазначено вище, в матеріалах справи наявна копія уточнюючої довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній та наказів.

Відтак, виходячи з вищевикладеного, суд зазначає, що в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази, в яких, зокрема, наявна інформація про характер роботи, період роботи, що зараховується до спеціального стажу; професія; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків, куди включається цей період роботи.

Стосовно атестації робочих місць, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання, згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (надалі - Порядок № 442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (надалі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (надалі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів, основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій, атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць, відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442, проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 29 Кодексу законів про працю України, до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Приписами частин 1 та 2 статті 153 Кодексу законів про працю України передбачено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про охорону праці», працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме: про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Як наслідок, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у підпунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

На підставі викладеного, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а вказала, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вказала про неправомірність дій органу Пенсійного фонду України щодо відмови позивачу у призначенні пільгової пенсії у зв`язку з відсутністю доказів проведення роботодавцем атестації робочого місця.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підтвердженими документально та нормативно та підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача призначити позивачу з 09 червня 2020 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є дотриманням судом гарантій про те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Враховуючи вищевикладене в сукупності суд приходить до висновку, що висновок пенсійного органу викладений у рішенні від 16 липня 2020 року № 2600-0314-8/97744 щодо відсутності необхідного пільгового стажу для призначення пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, за для належного та об`єктивного захисту прав позивача та оскільки судом вище було встановлено саме протиправні дії пенсійного органу щодо відмови у призначені пенсії на пільгових умовах, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог позивача та визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з частиною 1 статті 9, статті 72, частин 1, 2, 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, а саме,

- про вихід за межі позовних вимог та визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту звернення за призначенням пенсії з 09 червня 2020 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, улиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова